В Україні зростає пласт дітей, відірваних від соціального життя
Нещодавно Україна відзначила день інваліда. З цієї нагоди в Києві відбулась усеукраїнська нарада «Безбар’єрна Україна» за участю Президента, представників центральної та місцевої влади, громадських організацій інвалідів. І хоча й уряд, і народні депутати бадьоро рапортують про активну діяльність з підтримки інвалідів, на практиці, як виявилося, зроблено мізерні кроки назустріч тим, які живуть з обмеженими фізичними можливостями.
Передусім і центральні, й місцеві органи влади цілковито ігнорують укази Президента. Ще два роки тому було підписано документ, за яким у всіх приміщеннях органів влади мали бути побудовані пандуси для переміщення інвалідів у візках. Однак цього не було зроблено навіть на центральному рівні – у багато міністерств досі можна потрапити лише піднявшись по сходах. «Я впевнений, що в Українському домі, в секретаріаті Президента, в уряді, у всіх центральних владних закладах потрібно починати з того, щоб з найбільш парадного входу інвалід, який проживає в Україні, міг дійти до найпершого кабінету. Шановні колеги, ви покладете свої голови, свої професії, якщо ви не будете виконувати всі укази Президента, всі рішення, які ми будемо черговий раз приймати на нинішній нараді», – заявив Віктор Ющенко. І додав, що обіцяє звільнити голів обласних державних адміністрацій за невиконання покладених на них зобов’язань щодо поліпшення умов життя інвалідів.
По-друге, інваліди в Україні взагалі не можуть вільно переміщатися територією країни. Для того, щоб скористатися спеціально обладнаним вагоном, людині з обмеженими фізичними можливостями потрібно давати замовлення на залізницю не менше, ніж за місяць. Але і це не найстрашніше. Більшість автотранспорту, маршруток, автобусів досі не обладнані спеціальними засобами для пересування інвалідів.
Окреме питання – виховання дітей-інвалідів. В Україні досі мало шкіл, які готові прийняти на рівних до своїх лав дітей, які пересуваються на візочку. Та й класів для навчання таких школярів також практично не існує. Крім того, якщо дитина проживає далеко від школи, мало шансів, що вона отримає належну підтримку держави у подоланні шляху від дому до навчального закладу – широко анонсована програма «Шкільний автобус» якщо і виконується, то тільки не в частині обладнання автобусів спеціальними засобами для пересування дітей-інвалідів. Тож в Україні зростає цілий пласт дітей, які, на відміну від своїх західних однолітків, абсолютно відірвані від активного соціального життя. Чи зможуть через десять років ці діти стати самодостатніми особистостями, сказати не так вже й важко.
--------------------------------------------------------------------------------
На Заході такої проблеми не існує, і люди з обмеженими фізичними можливостями самостійно пересуваються містом, українські інваліди вважають себе втраченими для суспільства, сидячи цілими днями вдома. Невідомо, як у таких умовах Україна через п’ять років прийматиме Євро-2012, адже серед уболівальників з різних куточків світу неодмінно прибудуть і ті, для кого пересування є ускладненим. Неврахування їхніх інтересів також оцінюватиметься відповідною комісією з підготовки чемпіонату, яка вже неодноразово висловлювала своє незадоволення перебігом робіт, які здійснюються в Україні.
--------------------------------------------------------------------------------

Автор: Сергій Донцов
"Народне Слово"