1932, 25 вересня – у Сталіно (сучасний Донецьк) народився Анатолій Борисович СОЛОВ’ЯНЕНКО, всесвітньовідомий український співак.

Походив із шахтарської родини, закінчив Донецький політехнічний інститут. Там же викладав на кафедрі інженерної геометрії (кажуть, студентам дуже подобалося його викладання). Водночас навчався вокальному мистецтву у заслуженого артиста УРСР Олександра КОРОБЕЙЧЕНКА. Проходив стажування в театрі Ла Скала (Мілан, Італія). З 1965-го – соліст Київської опери. Київську консерваторію закінчив, уже маючи звання Заслуженого артиста УРСР (1967) та Народного артиста СРСР (1975).

Народні пісні у його виконанні стали взірцем майстерності.

Як згадував Василь НЕЧЕПА: «Таких тенорових верхів я не чув і не чую навіть тепер. Дивує, звідки такий голос? Адже традиційно оперні артисти в тілі, а Анатолій до останніх днів залишався струнким юнаком».

Завжди залишався високоморальним і чесним. Досягнув світових вершин виключно завдяки своєму таланту і праці. Не був членом компартії і ніколи не заспівав жодної комуністичної пісні. Можливо тому, коли в 1980-му Анатолія Солов’яненка висунули на здобуття Ленінської премії, за нього проголосували представники всіх радянських республік, крім України (всю премію перерахував у Фонд Миру). Був безчесно звільнений з Київського оперного, однак не проміняв українську сцену на заманливі пропозиції з Великого театру (хоча ще в 1954-му, щойно отримавши інститутський диплом, мріяв у колі однокурсників: «Я буду співати у Великому театрі, ви мене ще почуєте») та фантастичні гонорари закордоння (два сезони проспівав у нью-йоркській «Метрополітен-опері»).

У 1987-му виступав у Чорнобилі перед ліквідаторами аварії на ЧАЕС.

Помер 29 липня 1999-го в Козині під Києвом.

Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті