8 грудня у Києві пройшла науково-практична конференція «Биківнянська трагедія в контексті злочинів тоталітарного режиму».

Захід, організований Національним історико-меморіальним заповідником «Биківнянські могили», Українським інститутом національної пам’яті та Київським національним університетом імені Тараса Шевченка, об’єднав науковців та громадських діячів України та Польщі.

У вітальному слові проректор із науково-педагогічної роботи Київського національного університету імені Тараса Шевченка Володимир Бугров підкреслив важливість детальних і достовірних відомостей про трагічні сторінки української історії для виховання студентів. На його думку, від розуміння злочинів тоталітарної системи залежить не лише вибір молодого покоління, а й стан і ефективність держави.

Генеральний директор Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» Богдан Біляшівський наголосив на знаковості наукового зібрання – 15-річчя заснування Заповідника і 10-річчя отримання ним статусу національного. Окресливши основні здобутки колективу, він звернув увагу на перспективи подальшого розвитку. Передовсім, на думку пана Біляшівського, на території Заповідника має постати меморіальний музей, який дозволить унаочнити Биківнянську трагедію, сконцентрувати інформацію про неї, а також суттєво покращати лекційно-екскурсійне обслуговування відвідувачів. Биківнянські поховання так само потребують максимальної персоніфікації. Тому створення, наповнення та введення в обіг електронної бази жертв політичних репресій, розстріляних у Києві та похованих на території Заповідника повинно бути ще одним напрямком у планах на майбутнє.

Заступник Голови Українського інституту національної пам’яті Володимир Тиліщак зауважив, що людський вимір Биківнянської трагедії варто зробити провідним у дослідженнях Заповідника. Введення у науковий обіг маловідомих архівних документів, оприлюднення інформації про конкретних жертв сталінського беззаконня набувають особливої важливості напередодні 80-х роковин початку «Великого терору». Окрім практичної мети, на переконання пана Тиліщака, подібні конференції мають ще й світоглядну, бо мають принаймні морально засудити винуватців голодоморів і репресій в Україні та убезпечити суспільство від повторення подібних злочинів.

Радник-посланник, заступник голови місії Посольства Польщі в Україні Рафал Вольскі зазначив, що Биківнянська трагедія об’єднала українців і поляків, які упродовж тривалого часу сусідували на цій землі. Проте відкриття правди про Биківню, Катинь, П’ятихатки було довготривалим процесом, і, на жаль, ще остаточно незавершеним. Археологічні розкопки на території Заповідника дозволили підтвердити окремі факти чи гіпотези, але остаточну картину національних операцій у добу «Великого терору» ще доведеться встановлювати.

Учасники конференції виголосили доповіді, базовані на новознайдених архівних джерелах, даних археологічних досліджень, усних історіях родичів репресованих. Жваву дискусію викликали виступи Р. Подкура, А. Зінченка, О. Бажана, Ю. Шаповала, С. Білоконя, М. Гури, присвячені питанням окупаційного характеру комуністичного режиму в Україні, маловідомим питанням «Великого терору», діяльності репресивно-каральних органів у 1937-1938 рр. у м. Києві, механізмам фальсифікації оперативними працівниками НКВС кримінальних справ тощо.


Український інститут національної пам‘яті