реклама партнерів:
Головна » Етнос та Нації » Владислав Верстюк: "Діяльність Українського інституту національної пам’яті з увічнення пам’яті Другої світової війни"

Владислав Верстюк: "Діяльність Українського інституту національної пам’яті з увічнення пам’яті Другої світової війни"



Автор: Редактор
Коментарі: 0
Переглядів: 8621
Етнос та Нації


Друга світова війна є однією з найвагоміших подій XX ст., що суттєво вплинули на подальший історичний розвиток людства.
Звернення до її дослідження в Україні залишається актуальним і дотепер, Український інститут національної пам’яті визначив відновлення пам'яті про участь України в Другій світовій війні одним із пріоритетних напрямків своєї роботи. Не применшуючи значення інших театрів воєнних дій Другої світової війни, ролі тих або інших країн і народів у її перебігу, перед Українським інститутом національної пам’яті стоїть завдання визначити місце України в цьому найбільшому воєнному конфлікті в історії людства, адже Україна зробила колосальний внесок в перемогу над гітлерівською Німеччиною, зазнала найбільших людських втрат. Через своє стратегічно важливе положення Україна неймовірно постраждала, розплачуючись і за гітлерівську агресію, і за згубні прорахунки сталінського керівництва війною. У роки війни загинув кожний п’ятий житель республіки. Її економіку та багато населених пунктів було повністю або значною частиною зруйновано. Величезної ролі України у розгромі фашизму заперечити неможливо.

Історія війни значною мірою сфальсифікована, оскільки багато тем замовчувалися, інші ж – трактувалися в потрібному для комуністичної ідеології руслі. Ситуація ускладнювалася також обмеженим доступом до архівних джерел. Тому переосмислення подій Другої світової війни необхідно проводити із залученням нових архівних матеріалів та використовуючи сучасні методологічні принципи історичних досліджень. Що стосується питань про Велику Вітчизняну війну в українській історіографії, то варто відзначити, що після 1991 р. науковці, відчувши послаблення партійної опіки, виявили зацікавлення тематикою, до якої раніше не мали доступу. Перші спроби концептуального переосмислення офіційної версії війни простежуються в доробку М. Коваля, коли в Українському історичному журналі з’являється його стаття «1941-1945 роки. Україна». Уже сама її назва, позбавлена незмінної донедавна ідеологічної атрибутики, засвідчувала прагнення відійти від попередніх традицій історіописання. Хоча основну сюжетну лінію становили бойові дії на українському театрі, автор спробував по-новому подивитися і на інші явища та процеси: евакуацію людських і сировинних ресурсів, характер функціонування командно-адміністративної системи на чолі з Комуністичною партією в умовах війни, радянський антифашистський рух Опору, український самостійницький рух, причини і передумови колаборації. Свій подальший розвиток нові підходи до висвітлення подій воєнної доби дістали у брошурах Коваля М. «Україна у Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939-1945 (початок 90-рр.): спроба сучасного концептуального бачення» та «Україна, 1939-1945: маловідомі і непрочитані сторінки історії». В цих працях дослідник пропонував повернутися до відкинутих радянською історіографією національно-релігійного, природно-кліматичного, демографічного та інших факторів війни, переглянути засоби інтерпретації ролі особи в історичних перипетіях, олюднити історичне полотно, показавши мотивацію та різні моделі поведінки, інтереси, переживання різних категорій населення. Ці публікації, хоча і не були позбавлені певних недоліків, непослідовності, недомовок, але все ж таки зробили внесок у руйнування стереотипних тверджень про несподіваність нападу Німеччини на СРСР, «превентивну війну». Вперше в пострадянській літературі подається неупереджена оцінка українсько-єврейських стосунків і голокосту.

Помітною подією став вихід у світ монографії Д. Волкогонова «Тріумф і трагедія», який безуспішно переконував вищих партійних та військових сановників у необхідності створення нової концепції 10-томної Великої Вітчизняної війни. Разом із працями Р. Медведєва, Ю. Афанасьєва та ін. авторів книга Д. Волкогонова стимулювала пошук нових методологічних орієнтирів у 90-ті роки.

Українські дослідники в цей період відкривають для читачів нові тематичні напрями і подають оновлене, позбавлене ідеологічних нашарувань трактування подій. Так, у публікаціях В. Гриневича розглядаються поступки Сталіна на адресу України у формі створення наркоматів оборони і закордонних справ УРСР, які мали символізувати атрибуцію суверенітету республіки, а насправді слугували засобом внутрішньої національної та зовнішньої політики (Гриневич В.А. Утворення наркомату оборони УРСР у 1944р.: з історії однієї політичної гри //УІЖ, 1991. – №5, с. 29-37).

Початковому етапу війни присвячені публікації документів, підготовлені В. Нем’ятим, В. Кучером, В. Чумаком, В. Журавльовимм і Н. Ємельяновим. (Нові документи про початок Великої Вітчизняної війни: комуністи України в 1941 р. // УІЖ, 1990, №5).

У 90-ті роки спостерігається різке зменшення «фаталістичної» та партизанської тематики. Автори матеріалів про трагічну долю 6-ї та 12-ї радянських армій, які влітку 1941 р. були вщент розгромлені вермахтом, а сотні тисяч червоноармійців загинули і потрапили в полон, та про втрати радянського генеральського корпусу розвіювали міф про сталінський військовий геній і ставили питання про відповідальність режиму за репресії в середовищі військовослужбовців та прорахунки у стратегічному плануванні, організації укріпрайонів, зведенні оборонних ліній, підготовці офіцерських кадрів. (Клюєнко Д.М. Трагічна доля 6-ї та 12-ї радянських армій (червень-липень 1941 р. // УІЖ, 1990, №5; Маслов О. Втрати радянського генералітету в боях 1941-1944 рр. в Україні // УІЖ. – 1993. – №1).

В 2005 р. в УІЖ вийшла стаття В. Короля, в якій узагальнюються дані про наступальні операції Червоної армії 1943-1944 рр. на території України (Король В.Ю. Визвольні бої Червоної Армії на території України 1943-1944 рр.). Автор доволі різко оцінює дії радянського командування, неспроможність воювати «малою кров’ю», байдужість до людського життя, хворобливе бажання відзначати «червоні дати календаря» взяттям міст, що оберталося на невиправдано великі жертви.

У статті О. Буцько розглядається питання про ставлення населення європейських країн до Червоної Армії. (Буцько О. Ставлення до Червоної Армії населення європейських країн 1944-1945 рр. (1995). Завдяки пошуковим зусиллям А. Русака, який увів у науковий обіг чимало документів із зарубіжних архівосховищ, український читач дістав обширну інформацію про залучення Німеччиною до «походу на Схід» збройних частин і з’єднань із громадян окупованих чи союзних країн. (Русак А.В. Хорватські легіонери на східному фронті 1941-1943 рр.)

Предметом дослідження О. Романька стали формування з представників «східних» народів (мешканців Кавказу і Закавказзя, Середньої Азії), що застосовувалися німецьким командуванням у ході операцій на території Радянського Союзу, Польщі, Фінляндії, Німеччини, Італії (Романко О.В. Підрозділи східних легіонів у німецьких збройних силах (1941-1945), (2005 р.)

У середині 90-х років починається інтенсивне опрацювання проблем військового полону, зокрема, цій тематиці присвячені статті Буцько О.(Буцько О. Військовополонені в СРСР(1941-1945) // УІЖ. – 2000. – №4) та праця Короля В.Ю. Трагедія військовополонених на окупованій території України в 1941-1944 роках. (2004 р.)

Привертає увагу стаття Коваля М.В. «Друга світова і Велика Вітчизняна війни та сьогодення. Роздуми історика». (1995). Простежуючи згубний вплив інформаційної ізоляції, виключення з ужитку кращих здобутків світової науки, Коваль М. показує наслідки цієї політики для історичної пам’яті й історіографії. Оскільки кількісні параметри людських втрат України в Другій світовій війні ствердились у літературі директивним шляхом і при цьому мали доволі наближений характер, Коваль М. піддає сумніву усталену статистику і закликає до спеціального дослідження цього аспекту війни. Автор вважає непродуктивним і примітивним підходом покладати всю відповідальність за матеріальні і людські втрати винятково на агресора. Сучасні дослідження евакуаційної епопеї цілком підтверджують позицію вченого, що наштовхує на думку про необхідність критичного опрацювання матеріалів Надзвичайної державної комісії, яка займалася підрахунками збитків, заподіяних окупантами на території України.

Після того, як з’явилися узагальнюючі праці В. Косика і М. Коваля, здавалося, «українське питання» в період Другої світової війни дістало досить повне висвітлення. Однак дослідників цікавили не тільки плани учасників великої геополітичної гри стосовно України, що перетворилась на один із головних об’єктів експансії, а й обставини, що визначали статус України як суб’єкта історичних колізій, мотивація й обумовленість поведінки різних груп українського суспільства і його ставлення до політики радянських властей у 20-30-ті рр.. В. Васильєв унаочнює тезу про те, що примусові експерименти більшовиків руйнували віковий уклад життя людей, спричинивши гуманітарну катастрофу небачених масштабів – голод 1932-1933 рр., антиукраїнська національна політика Кремля, масові репресії, а з початком Другої світової війни – соціальну апатію й відвертий антикомунізм значної частини населення України. (Васильєв В.Ю. Україна в політиці керівництва СРСР напередодні Другої світової війни. (2005).

Одним із суперечливих феноменів воєнно-історичної науки стала поява творів В. Різуна (Суворова) та неоднозначна реакція на них професійних учених. «Криголам», «День М» та інші книги колишнього професійного розвідника швидко завоювали симпатиків серед читаючої публіки незвичайною інтерпретацією подій, сенсаційністю, закрученими сюжетами й аналітичним обрамленням. Науковці, політики, ветерани побачили у цих виданнях виклики, оскільки концептуально вони спрямовувалися на підтвердження центральної тези про те, що Радянський Союз готувався до наступальної війни і його керівництво має нести свою частку відповідальності за її розв’язання. Висловлені Суворовим версії, попри явний брак доказовості та джерельного підкріплення, спричинили справжній дослідницький бум і розгорнуті дискусії. Варто сказати, що лише упродовж 1992-1999 рр. у журналі «Отечественная история» з цієї тематики опубліковано 15 матеріалів (М. Мельтюхова, В. Нєвєжина, А. Борозняка, В. Голубєва, П. Бобильова, німецьких істориків Б. Бонвеча, І Гофмана та ін.). В Україні дискусія мала менш інтенсивний характер. Українські вчені більше уваги приділяли іншим проблемним напрямам, які становили осередок «українського питання». Одним з найбільш контроверсійних серед них став самостійницький рух. Першою суттєвою працею стала публікація серії документів, опрацьованих М. Ковалем. З’явилися десятки індивідуальних і колективних монографій, збірників документів, підготовлено історичний висновок про діяльність ОУН-УПА, узагальнюючу працю «Організація українських націоналістів та українська повстанська армія. Історичний нарис». Цикл статей про різні аспекти військово-політичної діяльності ОУН-УПА вийшов з-під пера І. Патриляка (І. Патриляк Націоналістичний партизанський рух на території Західної України влітку 1941 р.(2000 р.); Військовотворчі заходи ОУН(б) у липні-вересні 1941 р.(2001); підготовка старшин та підстаршин у військових школах УПА (2005); До питання про внесок ОУН та УПА у боротьбу проти нацистських окупантів на території України (2004)). Базуючись на широкому фактичному колі джерел, дослідник доводить, що, незважаючи на протидію радянських спецслужб у 1939-1941 р., ОУН(б) вдалося зберегти базову структурну мережу на західноукраїнських землях і швидко акумулювати серйозний військово-політичний потенціал й авторитет серед населення. У статті Д. Вєдєнєєва та О. Лисенка зроблено спробу розглянути український повстанський рух 1939-1950 -х рр. під кутом зору усталених норм міжнародного гуманітарного права. Автори дійшли висновку, що ОУН і УПА уособлюють патріотичний мілітарний рух, якому притаманні основні риси аналогічних національних рухів, учасників якого кваліфікують як комбатантів. Крім того, вони вважають, що ОУН і УПА за всіма загальновизнаними параметрами підпадають під дефініцію «воююча сторона» з усіма пов’язаним з цим правовими наслідками. (Вєдєнєєв Д.В., Лисенко О.Є. Військово-політична діяльність ОУН та УПА у світлі міжнародного гуманітарного права. (2007).

У жанрі історичного розслідування виконано матеріал В. Нахмановича, в якому спростовується звинувачення вояків Буковинського куреня у масових розстрілах єврейського населення Києва восени 1941 р. (Нахманович В.Р. Буковинський курінь і масові розстріли євреїв Києва восени 1941 р.: реальність та міф. (2007)).

Із наближенням 60-х роковин із часу трагічних сторінок українсько-польського протистояння на Волині, в Польщі й Україні помітно зріс науковий інтерес до тогочасних подій. Науковцям двох країн довелося докласти чимало зусиль, аби зняти гостроту дискусій і наблизити політиків до розуміння історичних оцінок міжнаціонального конфлікту. Одним із активних учасників наукової полеміки довкола цієї сторінки спільної історії двох сусідніх народів став І. Ільюшин, який на основі польських та архівних документів простежив складний процес відносин між польським підпіллям та емігрантським урядом у Парижі і Лондоні, з одного боку, й українським самостійницьким рухом – з іншого, у період 1939-1941 р. (І.І. Ільюшин. Ставлення польського емігрантського уряду у Парижі та Лондоні й польського підпілля у Львові до українського питання в 1939-1941 рр. (1999); Антипольський фронт у бойовій діяльності ОУН і УПА 1939-1945 рр. (2001).

Незважаючи на те, що партизанський рух і комуністичне підпілля перебували серед центральних об’єктів історіографії, науковцям час від часу вдається виявити нові архівні документи і свідчення, що дозволяють по-новому подивитися на той чи інший епізод, дати йому об’єктивну оцінку. Прикладом цього може слугувати розвідка М. Шитюка про діяльність підпільної організації «Партизанська іскра» на Миколаївщині у 1942-1943 рр. (Шитюк М. Діяльність підпільної організації «Партизанська іскра» в світлі нових історичних джерел і документів (1942-1944) (1998). Маловідомими сторінками радянського партизанського руху, що знайшли відбиток у документах польського підпілля, присвячено матеріал О. Гогуна (Гогун О. Маловідомі сторінки історії російського партизанського руху України в документах польського підпілля (1942-1944) (2006).

В останні роки вийшло друком кілька монографій А. Кентія і В. Лозицького, в яких узагальнено результати глибокого дослідження радянського руху Опору в роки війни. (Кентій А., Лозицький В. Партизанський рух 1941-1945 рр. в Україні» (2005).

Починаючи із середини 90-х років, нового звучання набуває окупаційний сегмент вітчизняної історіографії. П. Рекотов окреслив компетенцію і функції цивільної та військової адміністрації, проаналізував нормативну базу, підведену під діяльність нових органів влади (Рекотов П.В. Органи управління на окупованій території України (1941-1945). (1997). Новизною позначена розвідка Вєтрова І. про фінансову політику Берліна в окупованій Україні. Автор розкриває процес вилучення банківських цінностей, механізми блокування існуючих платіжних засобів, безконтрольну емісію паперових грошей без урахування потреб обігу, що слугувало економічному пограбуванню України (Ветров І.Г. «Фінансова війна» третього рейху на окупованій території України в 1941-1944 рр. (1995)

Викликає інтерес дослідження долі остарбайтерів (Пастушенко Т.В. Будні українських остарбайтерів: боротьба за виживання (на матеріалах спогадів колишніх примусових робітників) (2005).

Питаннями становища церкви в роки Другої світової війни займається О. Лисенко (О.Є. Лисенко. До питання про становище церкви в Україні у період Другої світової війни. (1995). В. Гордієнко і Н. Стоколос характеризують особливості конфесійної політики німецької адміністрації у 1941-1943 рр. (Гордієнко В.В. Німецько-фашистський окупаційний режим і православні конфесії в Україні (1998), Стоколос Н.Г. Конфесійна політика окупаційної адміністрації рейхскомісаріату «Україна» в 1941-1942 рр. (2004).) Використовуючи широку джерельну базу, автори показують, що, на відміну від радянського уряду, окупанти вміло скористалися релігійністю населення і дозволили діяльність релігійних об’єднань, з якої вони виключали політичні мотиви.

Значний науковий інтерес становлять розробки, виконані в руслі соціальної історії. Аналіз соціально-демографічних, медико-санітарних і психологічних наслідків війн для неповнолітніх громадян України, здійснений Г. Голишем на матеріалах 10 областей Наддніпрянської та Східної України, позначив основні напрями вивчення цієї практично неосвоєної до того теми на майбутнє й науково обґрунтував доцільність запровадження спеціальної категорії учасників Другої світової війни – «діти війни». (Голиш Г.М. Наслідки німецько-радянської війни для неповнолітніх громадян України. 2005.)

Отже, слід зазначити, що жанрова палітра публікацій з історії Другої світової війни відзначається різноманітністю: серед них широко представлені проблемні, історіографічні й узагальнюючі статті, документальні розповіді, хронічки, підбірки документів, наукова критика тощо.

Поряд із науковою значущістю висвітлення історії Другої світової війни має стати в нагоді як для порозуміння всередині країни, так як не секрет, що в українському суспільстві нема єдиного консолідованого погляду на війну. .з одного боку, це ознака відсутності в країні єдиної ідеологічної основи, наявності плюралізму думок, що є ознакою демократичності. З іншого. певна загроза до поділу суспільства за ідеологічними ознаками. В зв'язку з цим за ініціативою Українського інституту національної пам’яті в 16 регіонах України Всеукраїнською соціологічною службою було проведене соціологічне дослідження «Ставлення населення України до проблем пов’язаних із Другою світовою війною». В період з 18 по 27 червня 2009 року було опитано 2500 респондентів, проаналізовано 2489 анкет. За результатами соціологічного дослідження більшість населення країни сприймає війну як Велику Вітчизняну (57,4%), а вже третина громадян України називає її Другою світовою війною (32,3%). Ця зміна поглядів на війну відбувається, перш за все, під впливом навчально-освітніх програм навчальних закладів та українських засобів масової комунікації. Однозначно було зрозуміло, що на Сході й Півдні країни населення буде більше сприймати останню світову війну як Велику Вітчизняну, а на Заході буде більше тих, хто вважатиме її Другою світовою війною. Цікавим є факт, що практично немає різниці у ставленні до назви даної війни між молодшим поколінням і старшими віковими групами, за виключенням найстаршого покоління.

Цікавими виявились результати дослідження щодо ставлення населення до діяльності ОУН-УПА у ІІ світовій війні. Тільки третина жителів країни вважають їх посібниками фашистської Німеччини, а всі інші позитивно оцінюють їх діяльність. Причому односторонньо негативно оцінюють діяльність ОУН і УПА тільки в трьох східних областях України – Донецькій, Луганській та Харківській. Спостерігаються вікові відмінності в сприйнятті діяльності ОУН і УПА у ІІ світовій війні. Чим молодше покоління, тим менше серед них тих, хто вважає ОУН і УПА посібниками фашистської Німеччини. Крім того, більшість опитаних респондентів, які дали змістовну відповідь на питання чи потрібно визнати вояків УПА воюючою стороною, вважають, що потрібно визнавати вояків УПА воюючою стороною. Знову більш негативно ставляться до вирішення цієї проблеми ті, на кого впливають російські засоби масової комунікації.

За результатами опитування найбільший вплив на уяву про Другу світову війну в населення країни здійснює старше покоління, що підкреслює наявність певних радянських стереотипів у підході до оцінки останньої світової війни.

Цікавими виявилися результати опитування щодо питання про роль Сталіна у війні, близько третини населення (29,3%) позитивно оцінює його роль . Знову ж таки спостерігаються регіональні й вікові відмінності в оцінках. Більш негативно оцінюють діяльність Й. Сталіна на Заході країни й молодше покоління, більш позитивно на Сході й Півдні й старше покоління.

Практично одностайно населення України оцінило Голокост як велику трагедію.

Як висновок, можна констатувати, спираючись на ці дослідження, що потрібно підвищити рівень просвітницької діяльності з питання оцінки останньої світової війни українських засобів масової комунікації й навчальних закладів, так як основний вплив на уявлення населення щодо цієї війни здійснює старше покоління обтяжене традиціям радянської історіографії. Посилену увагу слід звернути на просвітницьку діяльність щодо оцінок ІІ світової війни

. Зважаючи на важливість цього періоду в історії України Український інститут національної пам'яті своїм завданням бачить консолідацію українського суспільства щодо ставлення до подій Другої світової війни і участі в ній України. В Українському інституті національної пам’яті цього року проведено серію круглих столів, присвячених актуальним питанням Другої світової війни, зокрема, відбулося 8 круглих столів, в яких брали участь провідні історики, представників державних установ і громадських організацій, на яких розглядалась низка проблемних питань з історії України періоду Другої світової війни та пов’язані із цим проблеми формування національної пам’яті Українського народу., зокрема, обговорювались наступні теми: "Міжнародне визнання України суб’єктом Антигітлерівської коаліції в роки Другої світової війни: історичні та правові підстави" (16.12.2009); "Україна напередодні та на початку Другої світової війни (друга половина 1930-х – червень 1941 рр.)" (20.02.2009); "Україна у період стратегічного наступу німецьких військ (червень 1941 – листопад 1942 рр.) " (3.04.2009); "Українські землі та становище українців в умовах німецького окупаційного режиму (червень 1941 – жовтень 1944 рр.)" (06.05.2009); "Рух Опору та Самостійницький рух на окупованих територіях України 1941-1944 рр." (5.06.2009); "Завершальний період Другої світової війни. Підсумки війни та її наслідки для України." (19.06.2009); "Україна у Другій світовій війні: формування національної пам’яті Українського народу" (25.06.2009). Інформацію про зміст розглянутих питань на круглих столах можна отримати на веб-сайті Інституту.

Другим важливим заходом програми заходів Інституту у сфері відновлення та збереження історичної пам’яті співвітчизників про події Другої світової війни є створення проекту Концепції національної пам’яті про Другу світову війну, над яким працюють співробітники Інституту та відомі науковці. Така концепція, за нашим задумом, у кінцевому рахунку має значною мірою сприяти зближенню різних поглядів на події Другої світової війни, які існують в українському суспільстві, та стане відчутним кроком у напрямку консолідації народу України.

24-26 вересня у Києві проходитиме міжнародна наукова конференція «Друга світова війна і історична пам'ять», яку проводить Інститут спільно з Фондом Фулбрайт за участю провідних науковців Європи і Америки. На конференції розглядатимуться актуальні питання колективної пам’яті про Другу світову війну. З доповідями виступатимуть відомі дослідники, зокрема, Марта Дичок (Канада), Орест Субтельний (Англія), Анна Вилєгала (Варшава), Гвідо Гаусман (Німеччина), Карел Беркхоф (Нідерланди), а також провідні науковці України.

У середині вересня відбудеться презентація виставки «Львів 1939-1941 очима мешканців міста», підготовкою якої займається Український інститут національної пам’яті та Інститут національної пам’яті Республіки Польща. Виставка присвячена подіям 1939-1941 рр. на Західній Україні з метою відновлення історичної правди про початок Другої світової війни.

У складі Українського інституту національної пам’яті працює Державна міжвідомча комісія у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій, під контролем якої знаходиться робота з упорядкування братських могил, інших військових поховань, реставрація пам’ятників, обелісків, меморіалів, інших пам’ятних знаків часів Другої світової війни.

Державний комітет України у справах ветеранів за участю Українського інституту національної пам’яті та ветеранських громадських організацій готує до видання Атлас військових поховань часів Другої світової війни на території України.

Владислав ВЕРСТЮК
заступник голови Українського інституту
національної пам’яті,
доктор історичних наук,
професор




QR-код посилання на сторінку
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.





Коментарі

omForm">
avatar

Останні новини

20:22
28-Бер-2024
Російські спецслужби під прикриттям московського патріархату
Ця війна є цивілізаційною. Без знищення московії як імперії, миру і спокою для Україн
19:46
27-Бер-2024
Пам’яті Героя України Дмитра Романченка з Чернігова
У Небесному війську Захисників України гідне місце займають і уродженці Чернігова — п
19:24
27-Бер-2024
По Харкову вдарили авіабомбами - вперше з 2022-го року
Під ударом Шевченківський район, за інформацією, що перевіряється, ворог застосував д
20:44
26-Бер-2024
П'ять сценаріїв розгортання французьких військ в Україні
Президент Франції Еммануель Макрон своєю заявою про можливе відправлення в Україну за
22:12
25-Бер-2024
Василь Малюк: СБУ обіграла російські спецслужби по всіх ключових напрямках
З початку повномасштабного вторгнення Служба безпеки України значно посилила напрям к
21:20
25-Бер-2024
росіяни вчергове вдарили по Одесі балістикою
Коротко про одеські новини сьогодні.
Росіяни вчергове вдарили по нам балістико
20:29
25-Бер-2024
Війська росії захопили нові території на сході України
Армія Росії просунулася вперед практично на всіх ділянках фронту, де вона штурмує. Пр
20:11
24-Бер-2024
У Чернігові згадали заповіти В’ячеслава Чорновола
24 березня у Чернігові, в Музеї боротьби за відновлення незалежності України на Черні
16:27
24-Бер-2024
Оборонці України - неймовірні!
Ефективність використання засобів, які є в нашому розпорядженні - безпрецедентна. Для
21:09
23-Бер-2024
На Львівщині згорів деревʼяний храм Святого Михаїла
На Стрийщині вогнеборці ліквідували пожежу в дерев’яній церкві
23 березня о 10
Усі новини


реклама партнерів: