26 років від дня викрадення журналіста і засновника «Української правди» Георгія Гонгадзе
За два місяці до свого зникнення Георгій Гонгадзе написав генпрокурору: за ним стежать. Просив державу зупинити це і захистити його.
16 вересня 2000 року Георгій вийшов увечері з квартири колеги в центрі Києва. На нього чекали дружина Мирослава і двоє маленьких доньок.
Але тієї ночі Гія зник.
Сьогодні минає 26 років від дня викрадення журналіста і засновника «Української правди» Георгія Гонгадзе.
Йому був лише 31 рік.
Мирослава згадувала чоловіка як людину, навколо якої завжди були друзі, розмови, нові ідеї й плани.
У Львові сім’я винаймала маленьку прибудову. Грошей майже не було, зате вечорами там збиралися музиканти, поети, письменники, філософи. Годували гостей тим, що мали. А вином і коньяком, які надсилала мама Георгія з Тбілісі, інколи навіть розраховувалися замість грошей.
До української журналістики Георгій прийшов уже з непростим досвідом. Їздив до Грузії, знімав документальне кіно, добровільно вирушив на війну в Абхазії й дістав тяжке осколкове поранення.
Після переїзду до Києва Георгій взявся за політичну журналістику й створив власну аналітичну програму «Вікна-Плюс». В одному з випусків підготував гострий сюжет про оточення тодішнього президента Леоніда Кучми — «Кучма-клан». Після цього виник серйозний конфлікт із керівництвом, а програми Гії почали переглядати ще до виходу в ефір.
У квітні 2000 року разом з Оленою Притулою він заснував «Українську правду».
Невдовзі Георгій помітив стеження. Записував номери автомобілів. Невідомі розпитували про нього знайомих.
14 липня він відкрито звернувся до генерального прокурора.
У родині теж розуміли: відбувається щось небезпечне. Мирослава плакала й просила чоловіка бути обережнішим, змінити риторику. Георгію навіть радили на певний час виїхати з країни.
Він залишився.
Увечері 16 вересня Георгія викрали.
Слідство згодом встановило: до злочину були причетні працівники МВС на чолі з генералом Олексієм Пукачем. Журналіста вивезли за межі Києва і тієї ж ночі позбавили життя.
Але тоді про це ще ніхто не знав.
Мирослава, друзі й колеги шукали Гію. Уже наступного дня вона почала збирати журналістів, звертатися до правоохоронців, домагатися розголосу.
Понад місяць родина ще сподівалася.
2 листопада біля Таращі знайшли тіло.
Далі були «касетний скандал», протести, роки слідства і судів. Виконавців злочину засудили. Олексій Пукач отримав довічне ув’язнення.
А Мирослава Гонгадзе понад два десятиліття продовжувала вимагати відповідей — і сама виховувала двох доньок.
Повного правосуддя ця справа так і не отримала. Хто замовив убивство Георгія Гонгадзе — юридично не встановлено й досі.
Колись Мирослава сказала про їхнє львівське життя: «Ми були голодні, але щасливі».
Таким Гія й залишився у спогадах близьких — людиною-феєрверком, навколо якої завжди були друзі, розмови, шалені ідеї та плани.
Йому назавжди 31.
Минуло вже 26 років від тієї вересневої ночі. Але Георгія Гонгадзе досі згадують не лише через одну з найгучніших справ незалежної України.
Його пам’ятають живим.
Українська перемога
16 вересня 2000 року Георгій вийшов увечері з квартири колеги в центрі Києва. На нього чекали дружина Мирослава і двоє маленьких доньок.
Але тієї ночі Гія зник.
Сьогодні минає 26 років від дня викрадення журналіста і засновника «Української правди» Георгія Гонгадзе.
Йому був лише 31 рік.
Мирослава згадувала чоловіка як людину, навколо якої завжди були друзі, розмови, нові ідеї й плани.
У Львові сім’я винаймала маленьку прибудову. Грошей майже не було, зате вечорами там збиралися музиканти, поети, письменники, філософи. Годували гостей тим, що мали. А вином і коньяком, які надсилала мама Георгія з Тбілісі, інколи навіть розраховувалися замість грошей.
До української журналістики Георгій прийшов уже з непростим досвідом. Їздив до Грузії, знімав документальне кіно, добровільно вирушив на війну в Абхазії й дістав тяжке осколкове поранення.
Після переїзду до Києва Георгій взявся за політичну журналістику й створив власну аналітичну програму «Вікна-Плюс». В одному з випусків підготував гострий сюжет про оточення тодішнього президента Леоніда Кучми — «Кучма-клан». Після цього виник серйозний конфлікт із керівництвом, а програми Гії почали переглядати ще до виходу в ефір.
У квітні 2000 року разом з Оленою Притулою він заснував «Українську правду».
Невдовзі Георгій помітив стеження. Записував номери автомобілів. Невідомі розпитували про нього знайомих.
14 липня він відкрито звернувся до генерального прокурора.
У родині теж розуміли: відбувається щось небезпечне. Мирослава плакала й просила чоловіка бути обережнішим, змінити риторику. Георгію навіть радили на певний час виїхати з країни.
Він залишився.
Увечері 16 вересня Георгія викрали.
Слідство згодом встановило: до злочину були причетні працівники МВС на чолі з генералом Олексієм Пукачем. Журналіста вивезли за межі Києва і тієї ж ночі позбавили життя.
Але тоді про це ще ніхто не знав.
Мирослава, друзі й колеги шукали Гію. Уже наступного дня вона почала збирати журналістів, звертатися до правоохоронців, домагатися розголосу.
Понад місяць родина ще сподівалася.
2 листопада біля Таращі знайшли тіло.
Далі були «касетний скандал», протести, роки слідства і судів. Виконавців злочину засудили. Олексій Пукач отримав довічне ув’язнення.
А Мирослава Гонгадзе понад два десятиліття продовжувала вимагати відповідей — і сама виховувала двох доньок.
Повного правосуддя ця справа так і не отримала. Хто замовив убивство Георгія Гонгадзе — юридично не встановлено й досі.
Колись Мирослава сказала про їхнє львівське життя: «Ми були голодні, але щасливі».
Таким Гія й залишився у спогадах близьких — людиною-феєрверком, навколо якої завжди були друзі, розмови, шалені ідеї та плани.
Йому назавжди 31.
Минуло вже 26 років від тієї вересневої ночі. Але Георгія Гонгадзе досі згадують не лише через одну з найгучніших справ незалежної України.
Його пам’ятають живим.
Українська перемога
Теґі:
