Чи стане в майбутньому Україна геополітичним гравцем або хто допоможе їй у цьому?
Агресія Росії проти суверенної України стала вже другою спробою з боку Кремля розв’язати Третю світову війну. Перша ж сталася восьмого серпня 2008 року, в день відкриття ХХІХ літніх Олімпійських ігор у Пекіні, коли російські війська вторглися на територію суверенної Грузії. В 2014 році, під час проведення зимової Олімпіади в російському Сочі, відбулася незаконна анексія українського Криму і тим самим В. Путін зробив вже другу спробу кинути світ на самознищення. Утворення на Донбасі так званих ДНР і ЛНР, стало закономірним продовженням сатанинського намагання В. Путіна та його найближчого оточення розпочати Третю світову війну. Сьогодні Україна і країни Заходу зуміли уникнути початку світової катастрофи. Та чи надовго?
Російсько-українська війна примусила українців згуртуватися між собою і дати гідну відсіч спочатку сепаратистам і російським терористам на Донбасі, а потім на рівних воювати з елітними російськими військами. Патріотизм українців здивував увесь світ, в тому числі і російського агресора, який явно не розраховував на такий розвиток подій. Тимчасово принишкла і проросійська «п’ята колона», яка змушена вже не відкрито, а приховано готуватися до своїх підлих та підступних випадів проти нинішньої української влади. Російська Федерація тривалий час намагалася постати перед світом як демократична і миролюбна країна і досягнула в цьому ракурсі певних результатів. Після агресії в Україну Росія постала перед світовою спільнотою вже без всякого гриму і змусила країни Заходу нарешті прокинутися від летаргічного сну, який не дозволив їм своєчасно відреагувати на перші агресивні дії В. Путіна. Читачі добре знайомі з висловлюванням російського президента, що розпад СРСР був найбільшою катастрофою ХХ століття. Ці слова В.Путіна означають, що агресія проти України не буде останнім вторгненням, яке Росія здійснить проти своїх сусідів і в першу чергу проти колишніх союзних республік вже зниклого СРСР. Отже, якщо країни Заходу не поставлять на місце знахабнілого Путіна, то світову спільноту чекає вторгнення російських військ і в інші суверенні країни, що потрапили в поле зору новітнього агресора. Ще раз хочу акцентувати увагу читачів на те, що кожний агресивний випад з боку Росії це цілком реальна перспектива по розв’язанню Третьої світової війни.
Варто ніколи не забувати, що імперії завжди воюють до того часу доки вони не гинуть чи розпадаються на окремі частини. Звідси агресія Росії проти України була абсолютно прогнозованою. Всі, хто добре вчив історію, пам’ятають, що до складу імперій різні країни та народи потрапляють не тільки шляхом прямої агресії. Колонізатори спочатку намагаються оволодіти чужими країнами «мирним» шляхом. Вони застосовують різні методи економічного тиску, скуповують важливі промислові об’єкти, допомагають прийти до влади своєму ставленику, який стає безпосереднім виконавцем чужої волі. Якщо в силу різних обставин прихована колонізація не виходить, то тоді таку країну чекає вже пряма агресія. Народ, який не зумів дати гідну відсіч агресії втрачає свою незалежність і стає колонією. У випадку рішучої відсічі нападнику народ зберігає свій суверенітет, хоча інколи і не на всій території. У такому випадку нація змушена чекати роки чи десятиліття, щоб повернути у своє лоно раніше втрачені території. Інколи держави, на які напав агресор зберігають свою незалежність тільки завдяки допомозі інших країн. Класичним є приклад, коли Ірак здійснив вторгнення у сусідній невеличкий Кувейт, але втручання США примусило агресора звільнити окуповану територію.
За всі 23 роки незалежності наш східний сусід застосовував абсолютно класичну світову схему по відновленню колоніального статусу України. Збройному протистоянню між нашими країнами спочатку передували багаторазові спроби мирно поставити українців на коліна. Однак всі торговельні війни та економічний тиск так і не дали бажаного результату. Перш ніж розпочати пряму агресію проти України Кремль спробував ще один варіант повернення нашої країни до імперського стійла. Завдяки сучасній і надзвичайно дорогій інформаційній кампанії під час президентських виборів 2010 року було зроблено ставку на В.Януковича, кандидата, який асоціювався як повністю проросійський.
Зі своїм кримінальним минулим Віктор Федорович був просто приречений чітко виконувати всі вказівки Володимира Володимировича, добре знаючи з ким має справу. За час його президентської каденції Україна повинна була перетворитися з незалежної і суверенної, у складову частину відновлюваної імперії. В.Янукович, за активної підтримки з боку свого найближчого оточення, досить старанно виконував поставлене перед ним завдання. Однак події на Майдані Незалежності спутали всі карти. Чимало українців розуміли, що правління Януковича може завершитися тим, що десь восени 2014 року на майже всій українській території можуть раптово, протягом ночі, появитися російські війська. Тоді б збройні сутички відбувалися не тільки не території Донбасу, а полум’я збройного протистояння палало б по всій території України. Широкомасштабні партизанські операції по знищенню російських окупантів та їх прислужників, з числа українських громадян, проходили б по всій території України, а з часом підготовлені диверсійні групи наводили б паніку серед місцевого населення і на території Росії. Весь світ спостерігав би за страшним протистоянням двох сусідніх народів. З часом кривава боротьба завершилася б миром і в найближчі 50 років в Україні склалися б сприятливі умови для економічного процвітання. Реальність такої можливості пов’язана з тим, що на території України не залишилося б жодного сліду як від «п’ятої колони» так і сепаратистів, які були б знищені фізично повсталим українським народом. Всі, схильні бігати під російськими прапорами по українських містах і тим самим провокувати Путіна на агресію, повинні були б виїхати на неосяжні простори Російської Федерації. Примітивні думки частини українських громадян про те, що не потрібно було вести боротьбу за свободу і гідність на Майдані, показує їхню абсолютну наївність. Продовження правління країною президента – втікача призвело б не тільки до окупації майже всієї України та широкомасштабних партизанських дій, але й до початку Третьої світової війни.
Отже, Майдан та героїчна загибель «Небесної сотні» врятувала життя мільйонам росіян та українців різних уподобань. Та й європейці в котрий раз полегшено зітхнули, адже українці смертю своїх найкращих героїв зупинили на своїх кордонах страшну азіатську орду зі сходу.
З Москвою все зрозуміло – це підступний і небезпечний ворог, з яким самостійно Україні сьогодні не варто воювати, а потрібно шукати надійних союзників, які будуть не тільки нам співчувати, але й надавати реальну допомогу. Реакцію Європи на російську агресію українці вже бачили і вона не є оптимальною для нас. Російсько-українська війна є реальністю, як і те, що українці гинуть на полі бою не тільки за нашу свободу, але й за свободу всієї Європи.
Складається враження, що відбивати російську агресію на сході України європейські країни явно не бажають, а чекають доки російські війська постануть вже безпосередньо на їхніх кордонах. Коли Україна мужньо і хоробро веде нерівну боротьбу з підступним азійським агресором, а частина європейців помилково вважають, що це не їх справа, то така політика тільки посилює бажання російського керівництва і надалі займатися відновленням імперії. На відміну від країн Заходу Китай може реально забезпечити територіальну цілісність України від посягань Росії та й ліквідувати, на певних умовах, наші зовнішні боргові зобов’язання. Однак Пекін чудово розуміє, що цей час ще не настав. До того ж ми всі повинні розуміти, що без власної вигоди жодна країна ніколи і нікому не буде допомагати. Що ж буде далі і як будуть розвиватися події однозначно відповісти надзвичайно складно, зважаючи на те, що не тільки Україна, але і весь світ має справу з Путіним. Однак спробуємо спрогнозувати можливий сценарій розвитку подій, у який безпосередньо втягнута наша країна.
Намалюємо декілька можливих варіантів. Перший – найгірший. Росія втілює в життя путінські задуми і Україна знову в її складі. Цю ситуацію дуже легко прорахувати. Певна частина українців будуть задоволені закінченням збройного конфлікту з Росією, відсвяткують мир. Однак їх радість буде передчасною, бо досить швидко Росія розпочне свою агресію проти Польщі, Молдови та країн Прибалтики. Чи буде ця агресія відбуватися зразу проти всіх цих країн чи поетапно не так важливо. Самим головним є те, що наступ на сусідні країни вестимуть російські війська, які на 70 – 80% будуть складатися з українських хлопців, мобілізованих до російської армії. Варто зробити наголос на тому, що кудись сховатися від мобілізації фактично нікому не вдасться і все доросле чоловіче населення України, незалежно від їх політичних уподобань буде воювати за інтереси матінки - Росії. Кривава сутичка з величезними людськими жертвами принесе перемогу знову Росії, в значній мірі завдяки хоробрості та звитязі українських воїнів. Далі абсолютно передбачуваний сценарій, коли через 5-6 місяців наші хлопці, які примудрилися не загинути у кривавій бійні повинні тепер уже виступити проти Німеччини. І знову величезні втрати та запізніле розуміння того, що українці для Росії потрібні тільки як гарматне м'ясо.
Другий варіант трохи кращий. Ми зуміємо відбитися від нинішнього нашого ворога, хоча й втратимо частину своїх територій. Мир буде досить відносним, адже різні диверсійні групи будуть дошкуляти нашій країні до того часу, доки не відійде від влади Путін. Його наступник нічого не зуміє вдіяти з процесом розпаду Росії на частини, а Україна завдяки цьому знову поверне собі Донбас. Росія втратить Крим, але він потрапить у поле зору впливових країн і те, що його повернуть Україні є малоймовірним.
Третій полягає у тому, що Україна за активної допомоги США та Європи спільними зусиллями зупинять агресора, що дозволить уникнути песимістичного сценарію для України, європейських країн та США. Наскільки складний цей варіант дуже добре знають керівники нашої держави, які докладають величезних зусиль для того, щоб він виявився найбільш реальним та перспективним.
Заслуговує на увагу ще один малоперспективний варіант, який за нерішучих дій з боку країн Заходу може стати не тільки цілком реальним, а і дуже перспективним для України, на відміну від країн Заходу, для яких такий сценарій аж ніяк не бажаний. Сьогодні країни Заходу повинні вирішувати, чи самим допомагати Україні у боротьбі з надзвичайно небезпечним агресором, чи дозволити це зробити китайцям. Отже, є над чим розмірковувати політикам Заходу. Автор від щирого серця бажає їм зробити не тільки правильні розрахунки, але й не запізнитися з їх втіленням у життя. А тепер Вашій увазі вже анонсований четвертий варіант.
Небезпечний супротивник Росії – Китай дуже уважно спостерігає за не дуже вдалими агресивними устремліннями свого північного сусіда, з яким вже мав декілька прикордонних збройних конфліктів. Пекін чітко проводить свою зовнішньополітичну стратегію, яка на перспективу полягає у тому, щоб отримати сьогоднішні російські території аж по Урал. Згадаймо відомого китайського керівника Мао Цзе-дуна, в кінці правління якого в КНР випускалися географічні карти на яких значна територія колишнього Радянського Союзу фарбувалася у той самий колір що й Китай. Це дуже дратувало радянське керівництво, але ж не починати із – за цього війну. З часів мудрого Ден Сяо-піна китайське керівництво зробило рішучі кроки по впровадженню у життя економічних реформ, що дозволило КНР стрімко ввірватися до числа найбільших економічних і військових потуг світу. Сьогодні Китай примусив рахуватися з собою США, які вважають його головним і найбільш небезпечним супротивником у найближчі десятиліття. З певним острахом споглядає за Піднебесною і стара Європа. Тільки нинішнє російське керівництво веде себе з Китаєм досить таки дивно, а декому спадає на думку, що В.Путін є навіть платним китайським агентом, адже всі його дії стосовно України повністю в інтересах тільки Китаю і аж ніяк ні Росії, ні США. На далекосхідних російських кордонах зосереджена величезна кількість не тільки мирного китайського населення, якому так не вистачає просторів сусідньої держави з її великими запасами корисних копалин, але й потужні та чисельні збройні сили, з сучасною військовою технікою.
Зрозуміло, що бойові дії на Донбасі не залишилися поза увагою китайських військових спеціалістів. Без сумніву в Пекіні вже обговорювалися перспективи налагодження більш тісних стосунків з Україною, як у військовому так і економічному напрямках. Час покаже як на них може зреагувати Київ. Пасивність з боку Європи та США, щодо підтримки нашої держави у протистоянні з російським агресором, може перетворити абсолютно не реальну перспективу тісної співпраці з Китаєм у цілком реальну і в не такому вже й далекому майбутньому. Якщо Захід не прораховує належним чином можливі наслідки російської агресії проти України, то з таким же успіхом може прозівати і «хід конем» з боку Китаю.
Перспектива більш тісної співпраці з Пекіном є досить реальною, якщо зважити на те, що Китай з часом і не буде таким віддаленим від України, за рахунок значного зменшення території Росії. Геостратегічна помилка з боку В.Путіна дозволить через певний час двом сильним країнам світу - Китаю та Україні примусити нащадків угро-фінських племен назавжди забути про агресивні устремління. Цілком можливо, що відбудеться повернення Україні її колишньої назви, яку на початку ХУІІІ століття привласнила нинішня Росія, тобто відновиться могутня Київська Русь і невелика за розмірами і населенням Московія.
Валентин Лутченко
"Європейська Україна"
Російсько-українська війна примусила українців згуртуватися між собою і дати гідну відсіч спочатку сепаратистам і російським терористам на Донбасі, а потім на рівних воювати з елітними російськими військами. Патріотизм українців здивував увесь світ, в тому числі і російського агресора, який явно не розраховував на такий розвиток подій. Тимчасово принишкла і проросійська «п’ята колона», яка змушена вже не відкрито, а приховано готуватися до своїх підлих та підступних випадів проти нинішньої української влади. Російська Федерація тривалий час намагалася постати перед світом як демократична і миролюбна країна і досягнула в цьому ракурсі певних результатів. Після агресії в Україну Росія постала перед світовою спільнотою вже без всякого гриму і змусила країни Заходу нарешті прокинутися від летаргічного сну, який не дозволив їм своєчасно відреагувати на перші агресивні дії В. Путіна. Читачі добре знайомі з висловлюванням російського президента, що розпад СРСР був найбільшою катастрофою ХХ століття. Ці слова В.Путіна означають, що агресія проти України не буде останнім вторгненням, яке Росія здійснить проти своїх сусідів і в першу чергу проти колишніх союзних республік вже зниклого СРСР. Отже, якщо країни Заходу не поставлять на місце знахабнілого Путіна, то світову спільноту чекає вторгнення російських військ і в інші суверенні країни, що потрапили в поле зору новітнього агресора. Ще раз хочу акцентувати увагу читачів на те, що кожний агресивний випад з боку Росії це цілком реальна перспектива по розв’язанню Третьої світової війни.
Варто ніколи не забувати, що імперії завжди воюють до того часу доки вони не гинуть чи розпадаються на окремі частини. Звідси агресія Росії проти України була абсолютно прогнозованою. Всі, хто добре вчив історію, пам’ятають, що до складу імперій різні країни та народи потрапляють не тільки шляхом прямої агресії. Колонізатори спочатку намагаються оволодіти чужими країнами «мирним» шляхом. Вони застосовують різні методи економічного тиску, скуповують важливі промислові об’єкти, допомагають прийти до влади своєму ставленику, який стає безпосереднім виконавцем чужої волі. Якщо в силу різних обставин прихована колонізація не виходить, то тоді таку країну чекає вже пряма агресія. Народ, який не зумів дати гідну відсіч агресії втрачає свою незалежність і стає колонією. У випадку рішучої відсічі нападнику народ зберігає свій суверенітет, хоча інколи і не на всій території. У такому випадку нація змушена чекати роки чи десятиліття, щоб повернути у своє лоно раніше втрачені території. Інколи держави, на які напав агресор зберігають свою незалежність тільки завдяки допомозі інших країн. Класичним є приклад, коли Ірак здійснив вторгнення у сусідній невеличкий Кувейт, але втручання США примусило агресора звільнити окуповану територію.
За всі 23 роки незалежності наш східний сусід застосовував абсолютно класичну світову схему по відновленню колоніального статусу України. Збройному протистоянню між нашими країнами спочатку передували багаторазові спроби мирно поставити українців на коліна. Однак всі торговельні війни та економічний тиск так і не дали бажаного результату. Перш ніж розпочати пряму агресію проти України Кремль спробував ще один варіант повернення нашої країни до імперського стійла. Завдяки сучасній і надзвичайно дорогій інформаційній кампанії під час президентських виборів 2010 року було зроблено ставку на В.Януковича, кандидата, який асоціювався як повністю проросійський.
Зі своїм кримінальним минулим Віктор Федорович був просто приречений чітко виконувати всі вказівки Володимира Володимировича, добре знаючи з ким має справу. За час його президентської каденції Україна повинна була перетворитися з незалежної і суверенної, у складову частину відновлюваної імперії. В.Янукович, за активної підтримки з боку свого найближчого оточення, досить старанно виконував поставлене перед ним завдання. Однак події на Майдані Незалежності спутали всі карти. Чимало українців розуміли, що правління Януковича може завершитися тим, що десь восени 2014 року на майже всій українській території можуть раптово, протягом ночі, появитися російські війська. Тоді б збройні сутички відбувалися не тільки не території Донбасу, а полум’я збройного протистояння палало б по всій території України. Широкомасштабні партизанські операції по знищенню російських окупантів та їх прислужників, з числа українських громадян, проходили б по всій території України, а з часом підготовлені диверсійні групи наводили б паніку серед місцевого населення і на території Росії. Весь світ спостерігав би за страшним протистоянням двох сусідніх народів. З часом кривава боротьба завершилася б миром і в найближчі 50 років в Україні склалися б сприятливі умови для економічного процвітання. Реальність такої можливості пов’язана з тим, що на території України не залишилося б жодного сліду як від «п’ятої колони» так і сепаратистів, які були б знищені фізично повсталим українським народом. Всі, схильні бігати під російськими прапорами по українських містах і тим самим провокувати Путіна на агресію, повинні були б виїхати на неосяжні простори Російської Федерації. Примітивні думки частини українських громадян про те, що не потрібно було вести боротьбу за свободу і гідність на Майдані, показує їхню абсолютну наївність. Продовження правління країною президента – втікача призвело б не тільки до окупації майже всієї України та широкомасштабних партизанських дій, але й до початку Третьої світової війни.
Отже, Майдан та героїчна загибель «Небесної сотні» врятувала життя мільйонам росіян та українців різних уподобань. Та й європейці в котрий раз полегшено зітхнули, адже українці смертю своїх найкращих героїв зупинили на своїх кордонах страшну азіатську орду зі сходу.
З Москвою все зрозуміло – це підступний і небезпечний ворог, з яким самостійно Україні сьогодні не варто воювати, а потрібно шукати надійних союзників, які будуть не тільки нам співчувати, але й надавати реальну допомогу. Реакцію Європи на російську агресію українці вже бачили і вона не є оптимальною для нас. Російсько-українська війна є реальністю, як і те, що українці гинуть на полі бою не тільки за нашу свободу, але й за свободу всієї Європи.
Складається враження, що відбивати російську агресію на сході України європейські країни явно не бажають, а чекають доки російські війська постануть вже безпосередньо на їхніх кордонах. Коли Україна мужньо і хоробро веде нерівну боротьбу з підступним азійським агресором, а частина європейців помилково вважають, що це не їх справа, то така політика тільки посилює бажання російського керівництва і надалі займатися відновленням імперії. На відміну від країн Заходу Китай може реально забезпечити територіальну цілісність України від посягань Росії та й ліквідувати, на певних умовах, наші зовнішні боргові зобов’язання. Однак Пекін чудово розуміє, що цей час ще не настав. До того ж ми всі повинні розуміти, що без власної вигоди жодна країна ніколи і нікому не буде допомагати. Що ж буде далі і як будуть розвиватися події однозначно відповісти надзвичайно складно, зважаючи на те, що не тільки Україна, але і весь світ має справу з Путіним. Однак спробуємо спрогнозувати можливий сценарій розвитку подій, у який безпосередньо втягнута наша країна.
Намалюємо декілька можливих варіантів. Перший – найгірший. Росія втілює в життя путінські задуми і Україна знову в її складі. Цю ситуацію дуже легко прорахувати. Певна частина українців будуть задоволені закінченням збройного конфлікту з Росією, відсвяткують мир. Однак їх радість буде передчасною, бо досить швидко Росія розпочне свою агресію проти Польщі, Молдови та країн Прибалтики. Чи буде ця агресія відбуватися зразу проти всіх цих країн чи поетапно не так важливо. Самим головним є те, що наступ на сусідні країни вестимуть російські війська, які на 70 – 80% будуть складатися з українських хлопців, мобілізованих до російської армії. Варто зробити наголос на тому, що кудись сховатися від мобілізації фактично нікому не вдасться і все доросле чоловіче населення України, незалежно від їх політичних уподобань буде воювати за інтереси матінки - Росії. Кривава сутичка з величезними людськими жертвами принесе перемогу знову Росії, в значній мірі завдяки хоробрості та звитязі українських воїнів. Далі абсолютно передбачуваний сценарій, коли через 5-6 місяців наші хлопці, які примудрилися не загинути у кривавій бійні повинні тепер уже виступити проти Німеччини. І знову величезні втрати та запізніле розуміння того, що українці для Росії потрібні тільки як гарматне м'ясо.
Другий варіант трохи кращий. Ми зуміємо відбитися від нинішнього нашого ворога, хоча й втратимо частину своїх територій. Мир буде досить відносним, адже різні диверсійні групи будуть дошкуляти нашій країні до того часу, доки не відійде від влади Путін. Його наступник нічого не зуміє вдіяти з процесом розпаду Росії на частини, а Україна завдяки цьому знову поверне собі Донбас. Росія втратить Крим, але він потрапить у поле зору впливових країн і те, що його повернуть Україні є малоймовірним.
Третій полягає у тому, що Україна за активної допомоги США та Європи спільними зусиллями зупинять агресора, що дозволить уникнути песимістичного сценарію для України, європейських країн та США. Наскільки складний цей варіант дуже добре знають керівники нашої держави, які докладають величезних зусиль для того, щоб він виявився найбільш реальним та перспективним.
Заслуговує на увагу ще один малоперспективний варіант, який за нерішучих дій з боку країн Заходу може стати не тільки цілком реальним, а і дуже перспективним для України, на відміну від країн Заходу, для яких такий сценарій аж ніяк не бажаний. Сьогодні країни Заходу повинні вирішувати, чи самим допомагати Україні у боротьбі з надзвичайно небезпечним агресором, чи дозволити це зробити китайцям. Отже, є над чим розмірковувати політикам Заходу. Автор від щирого серця бажає їм зробити не тільки правильні розрахунки, але й не запізнитися з їх втіленням у життя. А тепер Вашій увазі вже анонсований четвертий варіант.
Небезпечний супротивник Росії – Китай дуже уважно спостерігає за не дуже вдалими агресивними устремліннями свого північного сусіда, з яким вже мав декілька прикордонних збройних конфліктів. Пекін чітко проводить свою зовнішньополітичну стратегію, яка на перспективу полягає у тому, щоб отримати сьогоднішні російські території аж по Урал. Згадаймо відомого китайського керівника Мао Цзе-дуна, в кінці правління якого в КНР випускалися географічні карти на яких значна територія колишнього Радянського Союзу фарбувалася у той самий колір що й Китай. Це дуже дратувало радянське керівництво, але ж не починати із – за цього війну. З часів мудрого Ден Сяо-піна китайське керівництво зробило рішучі кроки по впровадженню у життя економічних реформ, що дозволило КНР стрімко ввірватися до числа найбільших економічних і військових потуг світу. Сьогодні Китай примусив рахуватися з собою США, які вважають його головним і найбільш небезпечним супротивником у найближчі десятиліття. З певним острахом споглядає за Піднебесною і стара Європа. Тільки нинішнє російське керівництво веде себе з Китаєм досить таки дивно, а декому спадає на думку, що В.Путін є навіть платним китайським агентом, адже всі його дії стосовно України повністю в інтересах тільки Китаю і аж ніяк ні Росії, ні США. На далекосхідних російських кордонах зосереджена величезна кількість не тільки мирного китайського населення, якому так не вистачає просторів сусідньої держави з її великими запасами корисних копалин, але й потужні та чисельні збройні сили, з сучасною військовою технікою.
Зрозуміло, що бойові дії на Донбасі не залишилися поза увагою китайських військових спеціалістів. Без сумніву в Пекіні вже обговорювалися перспективи налагодження більш тісних стосунків з Україною, як у військовому так і економічному напрямках. Час покаже як на них може зреагувати Київ. Пасивність з боку Європи та США, щодо підтримки нашої держави у протистоянні з російським агресором, може перетворити абсолютно не реальну перспективу тісної співпраці з Китаєм у цілком реальну і в не такому вже й далекому майбутньому. Якщо Захід не прораховує належним чином можливі наслідки російської агресії проти України, то з таким же успіхом може прозівати і «хід конем» з боку Китаю.
Перспектива більш тісної співпраці з Пекіном є досить реальною, якщо зважити на те, що Китай з часом і не буде таким віддаленим від України, за рахунок значного зменшення території Росії. Геостратегічна помилка з боку В.Путіна дозволить через певний час двом сильним країнам світу - Китаю та Україні примусити нащадків угро-фінських племен назавжди забути про агресивні устремління. Цілком можливо, що відбудеться повернення Україні її колишньої назви, яку на початку ХУІІІ століття привласнила нинішня Росія, тобто відновиться могутня Київська Русь і невелика за розмірами і населенням Московія.
Валентин Лутченко
"Європейська Україна"
Теґі:
