Ця війна Росії проти України не припинялася ні на мить після розпаду СРСР
Це війна комплексна, глобальна, добре продумана і яка давно готувалася Росією з однією метою – ліквідація самостійної Української держави і знищення українців як окремої Нації.
Ця війна Росії проти України не припинялася ні на мить після розпаду СРСР.
Особливо брутальних і агресивних форм вона набрала при режимі Путіна. Це не тимчасове явище, що спрямоване на якісь економічні вигоди, чи прихоплення частини території України, хоч і ці фактори мають значення як певний тактичний етап на шляху досягнення стратегічної мети.
Причини цієї війни слід розглядати в контексті російської імперської ідеї. В цьому її складність і загроза не лише для України, але й для глобальної безпеки.
Ця ідея спрямована на глобальне домінування і не обмежена певними часовими рамками і політичною кон’юнктурою.
Ідея глобального домінування має безперервну тяглість, яка бере витоки ще з XV століття: Москва – третій Рим, четвертому не бути!
Змінювалися політичні системи, режими державного управління, але ідея залишається непорушною по сьогоднішній день.
І цій ідеї була і залишається підпорядкованою ідеологія та політична практика відколи оформилася російська держава.
Ідеологія обґрунтування російської імперської ідеї змінювала свої форми в залежності від розвитку економічних і соціально-політичних світових процесів.
Це були : православіє, панславізм, комуністичний інтернаціоналізм. Сьогодні – це "русский мир".
Але головна її суть залишалася незмінною у різних модифікаціях. Вона ґрунтується на виключності російської душі, відокремленості і зверхності росіян над іншими народами, з особливою місією порятунку світу.
Ця риса російської ідеології навіть за панування комуністичного режиму паралельно існувала поряд з комуністичним інтернаціоналізмом. Російський народ виділявся ілюзорною вищістю над іншими народами СССР, російська культура видавалася "найпрогресивнішою".
Ця ідеологія вплинула на формування суспільної психології росіян до легкого сприйняття авторитаризму, тоталітаризму і расизму, рашизму.
Вона залишилася незмінною при різних соціально-економічних системах : феодалізмі, ринковому капіталізмі, комуністичному державному колективізмі і нині при симбіозі кримінально-мафіозного капіталізму з державною "керованою демократією".
Сьогодні політична система в Росії отримує щораз більш виражені форми тоталітарного російського націонал-расизму.
Сучасний російський імперіалізм набуває особливої загрози для світової безпеки правопорядку, де є російська мова – там Росія, де є росіяни – там має будуватися "русский мир".
Особлива його загроза для світу сьогодні полягає в тому, що абсолютна більшість російського суспільства підтримує агресивну імперську політику режиму Путіна.
По-друге, російський імперіалізм має на озброєнні ядерну зброю. І, по-третє, нинішня світова спільнота ще далека від розуміння цієї загрози для світу і поки що легковажить нею.
А він, російський імперіалізм, постійно нарощує наступ: шантажує, залякує ситу Європу, купує її корумпованих чиновників і продажних журналістів, громадських і політичних діячів, намагаючись дурити європейську спільноту і не тільки європейську шаленою брехливою пропагандою.
Зрештою, Росія завжди це робила, просто зараз вона має набагато більші можливості.
По-друге, російський режим намагається розколювати європейську спільноту через проштовхування нібито вигідних розмаїтих проектів.
По-третє, використовує для нарощування своєї сили нові технологічні досягнення Європи в різних сферах, в тому числі, і у військовій.
Разючий приклад: продаж Францією кораблів "Містраль" Росії, яка має намір використовувати їх не лише проти України, але й проти багатьох країн Чорноморського басейну, в тому числі, членів НАТО.
Надані під різні проекти фінансові ресурси Європи потім Росія сповна використає проти тих же європейських донорів.
Головне вістря протистояння в зовнішній політиці Росія спрямовує проти США: насамперед намагається послабити співпрацю США з Європою, роздмухувати недовіру до США у всіх куточках світу. І таке протистояння планує не обмежуватись лише політичною площиною.
Недавній візит до Латинської Америки Путіна підтвердив, що Росія намагається здійснювати нарощування протистояння і у військовій сфері – там Путін вів переговори про надання дозволу для розміщення військових баз Росії у декількох цих країнах.
Логіка політики Путіна, зрозуміла: США найпотужніша демократична держава світу і для московського імперіалізму вона головна перешкода для його гегемонізму.
До речі, про таку загрозу у майбутньому я попереджав помічника американського президента з питань національної безпеки Марка Злотника ще у вересні 1993, намагаючись переконати його в недоцільності домагатися позбавлення України ядерного статусу. На жаль переконати в цьому Леоніда Кравчука було важче ніж американців.
Україна у планах московських імперіалістів
Ще від Переяславської угоди Хмельницького з Московією, яку остання відразу почала порушувати, і в подальшому Москва послідовно здійснювала антиукраїнську політику.
Для нарощування імперського експансіонізму їй потрібні були багатющі ресурси України: інтелектуальні, людські, матеріальні, територіальні, як плацдарм для подальшої експансії.
Оскільки українців ніколи не полишав дух свободи і прагнення самостійно облаштовувати своє життя на споконвічних землях – змагання за свою державність, то Москва постійно проводила супроти українців політику етноциду, бо їй потрібні були українці як покірні раби і багатства України.
Тобто: політика Москви завжди була спрямована на знищення українців як усвідомленого окремішнього етносу. Тому нищилася українська культура і її носій – інтелігенція, заборонялася українська мова, привласнювалися наші святині і навіть наша назва – Русь, руські, фальсифікувалася історія.
За комуністичних часів, коли цього виявилося, на думку кремлівських володарів, замало, вони вдалися до нечуваного в історії людства фізичного народовбиства – голодомору-геноциду і тотального знищення інтелігенції – фізичного і морального.
До речі, нинішня російська влада цих жахливих злочинів не визнає. Так само вона не може змиритися з існуванням самостійної української держави, бо розуміє, що без покорення України імперські плани – нездійсненні.
Оскільки росіяни підтримують ці плани Путіна, то це вони і творять колективного Путіна. Тому він добровільно від цих планів не відмовиться, поки їх сповідує більшість російського суспільства.
І тому вмовити його, переконати різними аргументами – марна справа. Він зараз активізував комплексну глобальну війну проти України і українців, мета якої ліквідація Самостійної Української Держави.
Ця війна формально не оголошена, але вона ведеться вже навіть не приховано: на частині української території! Окупація Криму! На Донбасі озброєними до зубів найновішою російською зброєю російськими висококваліфікованими диверсантами з залученням кримінальних найманців і п’ятої колони, злегка закамуфльованими під, нібито, сепаратистський рух так званих ДНР і ЛНР, якими керують офіцери російських спецслужб.
Особливості цієї війни і в тому, що вона ведеться жахливими терористичними засобами, не дотримуючись правил ведення війни, з масовим мародерством, знищенням щораз більшого числа мирного населення.
Терор їхній розрахований на зруйнування інфраструктури, залякування населення, створення нестерпних умов для життя, щоб спонукати мільйони до переселення їх у інші райони України.
Мета: створити непосильне навантаження на державу і, таким чином, викликати економічну, соціальну та політичну дестабілізацію і, за допомогою цієї тактики, зруйнувати Українську державу і змусити її до капітуляції.
Це стратегічний план Путіна щодо України. Для досягнення цієї стратегії у Путіна вибудована тактика: переконати світ, що події на Донбасі – результат внутрішньої кризи в Україні і Росія до цього не має прямого відношення.
Воєнні дії на Донбасі виникли внаслідок небажання центральної української влади почути Донбас – бородаїв, гіркіних, бабаїв, антюфеєвих – російських диверсантів – і це призвело до повстанського військового руху збройних ополченців.
Змусити Україну не чинити силового опору російським диверсантам і терористам – з цією метою Путін залучає до тиску на українську владу західних партнерів, особливо Німеччину і Францію.
Для затягування конфлікту, виграшу часу, домогтися сісти за стіл безплідних переговорів з диверсантами, терористами і бандитами так званих ДНР і ЛНР, створених і керованих вже згаданими Антюфеєвим, Гіркіним, Бородаєм і іншими "помічниками", і, таким чином, легітимізувати їх як, нібито, представників населення Донбасу.
Змусити українську владу піти на зміну державно-політичного ладу, відмовитися від унітарності держави, узаконити русифікацію, тобто руйнування держави.
В жодному разі не допустити визнання Росії агресором, а України жертвою цієї агресії.
Отже…
Путіна потрібно менше вмовляти, а діяти рішуче через скоординовані, широкомасштабні санкції проти Росії, незважаючи на певні тимчасові економічні втрати, усвідомлюючи, яку загрозу його імперський режим несе для європейської і світової безпеки.
Вмовляння і поступки Путіну посилюють в ньому почуття безкарності і безвідповідальності та заохочують до ще більшої агресивності. Він добровільно не змінить свою агресивну політику.
Масштабними санкціями можна зруйнувати російську економіку і тільки тоді наступатиме прозріння здичавілого російського суспільства і режим Путіна впаде.
зі статті Степана Хмари
правозахисника,
політв'язня радянських концтаборів,
Героя України
Ця війна Росії проти України не припинялася ні на мить після розпаду СРСР.
Особливо брутальних і агресивних форм вона набрала при режимі Путіна. Це не тимчасове явище, що спрямоване на якісь економічні вигоди, чи прихоплення частини території України, хоч і ці фактори мають значення як певний тактичний етап на шляху досягнення стратегічної мети.
Причини цієї війни слід розглядати в контексті російської імперської ідеї. В цьому її складність і загроза не лише для України, але й для глобальної безпеки.
Ця ідея спрямована на глобальне домінування і не обмежена певними часовими рамками і політичною кон’юнктурою.
Ідея глобального домінування має безперервну тяглість, яка бере витоки ще з XV століття: Москва – третій Рим, четвертому не бути!
Змінювалися політичні системи, режими державного управління, але ідея залишається непорушною по сьогоднішній день.
І цій ідеї була і залишається підпорядкованою ідеологія та політична практика відколи оформилася російська держава.
Ідеологія обґрунтування російської імперської ідеї змінювала свої форми в залежності від розвитку економічних і соціально-політичних світових процесів.
Це були : православіє, панславізм, комуністичний інтернаціоналізм. Сьогодні – це "русский мир".
Але головна її суть залишалася незмінною у різних модифікаціях. Вона ґрунтується на виключності російської душі, відокремленості і зверхності росіян над іншими народами, з особливою місією порятунку світу.
Ця риса російської ідеології навіть за панування комуністичного режиму паралельно існувала поряд з комуністичним інтернаціоналізмом. Російський народ виділявся ілюзорною вищістю над іншими народами СССР, російська культура видавалася "найпрогресивнішою".
Ця ідеологія вплинула на формування суспільної психології росіян до легкого сприйняття авторитаризму, тоталітаризму і расизму, рашизму.
Вона залишилася незмінною при різних соціально-економічних системах : феодалізмі, ринковому капіталізмі, комуністичному державному колективізмі і нині при симбіозі кримінально-мафіозного капіталізму з державною "керованою демократією".
Сьогодні політична система в Росії отримує щораз більш виражені форми тоталітарного російського націонал-расизму.
Сучасний російський імперіалізм набуває особливої загрози для світової безпеки правопорядку, де є російська мова – там Росія, де є росіяни – там має будуватися "русский мир".
Особлива його загроза для світу сьогодні полягає в тому, що абсолютна більшість російського суспільства підтримує агресивну імперську політику режиму Путіна.
По-друге, російський імперіалізм має на озброєнні ядерну зброю. І, по-третє, нинішня світова спільнота ще далека від розуміння цієї загрози для світу і поки що легковажить нею.
А він, російський імперіалізм, постійно нарощує наступ: шантажує, залякує ситу Європу, купує її корумпованих чиновників і продажних журналістів, громадських і політичних діячів, намагаючись дурити європейську спільноту і не тільки європейську шаленою брехливою пропагандою.
Зрештою, Росія завжди це робила, просто зараз вона має набагато більші можливості.
По-друге, російський режим намагається розколювати європейську спільноту через проштовхування нібито вигідних розмаїтих проектів.
По-третє, використовує для нарощування своєї сили нові технологічні досягнення Європи в різних сферах, в тому числі, і у військовій.
Разючий приклад: продаж Францією кораблів "Містраль" Росії, яка має намір використовувати їх не лише проти України, але й проти багатьох країн Чорноморського басейну, в тому числі, членів НАТО.
Надані під різні проекти фінансові ресурси Європи потім Росія сповна використає проти тих же європейських донорів.
Головне вістря протистояння в зовнішній політиці Росія спрямовує проти США: насамперед намагається послабити співпрацю США з Європою, роздмухувати недовіру до США у всіх куточках світу. І таке протистояння планує не обмежуватись лише політичною площиною.
Недавній візит до Латинської Америки Путіна підтвердив, що Росія намагається здійснювати нарощування протистояння і у військовій сфері – там Путін вів переговори про надання дозволу для розміщення військових баз Росії у декількох цих країнах.
Логіка політики Путіна, зрозуміла: США найпотужніша демократична держава світу і для московського імперіалізму вона головна перешкода для його гегемонізму.
До речі, про таку загрозу у майбутньому я попереджав помічника американського президента з питань національної безпеки Марка Злотника ще у вересні 1993, намагаючись переконати його в недоцільності домагатися позбавлення України ядерного статусу. На жаль переконати в цьому Леоніда Кравчука було важче ніж американців.
Україна у планах московських імперіалістів
Ще від Переяславської угоди Хмельницького з Московією, яку остання відразу почала порушувати, і в подальшому Москва послідовно здійснювала антиукраїнську політику.
Для нарощування імперського експансіонізму їй потрібні були багатющі ресурси України: інтелектуальні, людські, матеріальні, територіальні, як плацдарм для подальшої експансії.
Оскільки українців ніколи не полишав дух свободи і прагнення самостійно облаштовувати своє життя на споконвічних землях – змагання за свою державність, то Москва постійно проводила супроти українців політику етноциду, бо їй потрібні були українці як покірні раби і багатства України.
Тобто: політика Москви завжди була спрямована на знищення українців як усвідомленого окремішнього етносу. Тому нищилася українська культура і її носій – інтелігенція, заборонялася українська мова, привласнювалися наші святині і навіть наша назва – Русь, руські, фальсифікувалася історія.
За комуністичних часів, коли цього виявилося, на думку кремлівських володарів, замало, вони вдалися до нечуваного в історії людства фізичного народовбиства – голодомору-геноциду і тотального знищення інтелігенції – фізичного і морального.
До речі, нинішня російська влада цих жахливих злочинів не визнає. Так само вона не може змиритися з існуванням самостійної української держави, бо розуміє, що без покорення України імперські плани – нездійсненні.
Оскільки росіяни підтримують ці плани Путіна, то це вони і творять колективного Путіна. Тому він добровільно від цих планів не відмовиться, поки їх сповідує більшість російського суспільства.
І тому вмовити його, переконати різними аргументами – марна справа. Він зараз активізував комплексну глобальну війну проти України і українців, мета якої ліквідація Самостійної Української Держави.
Ця війна формально не оголошена, але вона ведеться вже навіть не приховано: на частині української території! Окупація Криму! На Донбасі озброєними до зубів найновішою російською зброєю російськими висококваліфікованими диверсантами з залученням кримінальних найманців і п’ятої колони, злегка закамуфльованими під, нібито, сепаратистський рух так званих ДНР і ЛНР, якими керують офіцери російських спецслужб.
Особливості цієї війни і в тому, що вона ведеться жахливими терористичними засобами, не дотримуючись правил ведення війни, з масовим мародерством, знищенням щораз більшого числа мирного населення.
Терор їхній розрахований на зруйнування інфраструктури, залякування населення, створення нестерпних умов для життя, щоб спонукати мільйони до переселення їх у інші райони України.
Мета: створити непосильне навантаження на державу і, таким чином, викликати економічну, соціальну та політичну дестабілізацію і, за допомогою цієї тактики, зруйнувати Українську державу і змусити її до капітуляції.
Це стратегічний план Путіна щодо України. Для досягнення цієї стратегії у Путіна вибудована тактика: переконати світ, що події на Донбасі – результат внутрішньої кризи в Україні і Росія до цього не має прямого відношення.
Воєнні дії на Донбасі виникли внаслідок небажання центральної української влади почути Донбас – бородаїв, гіркіних, бабаїв, антюфеєвих – російських диверсантів – і це призвело до повстанського військового руху збройних ополченців.
Змусити Україну не чинити силового опору російським диверсантам і терористам – з цією метою Путін залучає до тиску на українську владу західних партнерів, особливо Німеччину і Францію.
Для затягування конфлікту, виграшу часу, домогтися сісти за стіл безплідних переговорів з диверсантами, терористами і бандитами так званих ДНР і ЛНР, створених і керованих вже згаданими Антюфеєвим, Гіркіним, Бородаєм і іншими "помічниками", і, таким чином, легітимізувати їх як, нібито, представників населення Донбасу.
Змусити українську владу піти на зміну державно-політичного ладу, відмовитися від унітарності держави, узаконити русифікацію, тобто руйнування держави.
В жодному разі не допустити визнання Росії агресором, а України жертвою цієї агресії.
Отже…
Путіна потрібно менше вмовляти, а діяти рішуче через скоординовані, широкомасштабні санкції проти Росії, незважаючи на певні тимчасові економічні втрати, усвідомлюючи, яку загрозу його імперський режим несе для європейської і світової безпеки.
Вмовляння і поступки Путіну посилюють в ньому почуття безкарності і безвідповідальності та заохочують до ще більшої агресивності. Він добровільно не змінить свою агресивну політику.
Масштабними санкціями можна зруйнувати російську економіку і тільки тоді наступатиме прозріння здичавілого російського суспільства і режим Путіна впаде.
зі статті Степана Хмари
правозахисника,
політв'язня радянських концтаборів,
Героя України
Теґі:
