Інтерв’ю з головою Народного Руху України, доктором наук з державного управління, професором Василем Куйбідою
Кореспондент: Днями Ви повернулися із зони АТО. Якою була мета поїздки? Вирішили активізувати діяльність Руху та безпосередньо оцінити ситуацію?
Василь Куйбіда: Якою б достовірною інформацією ти не володів, особисте занурення в атмосферу війни змушує відчути усю трагічність і, одночасно, героїзм українських громадян, які там перебувають. У Донбасі триває жорстке російсько-українське протистояння, наочне усвідомлення якого буквально здирає лушпиння політичної буденності, орієнтує на головне, стратегічно важливе.
Ми супроводжували черговий «караван допомоги» нашим воїнам, який зібрали рухівці і самооборона Львівщини. Це сорок тон вантажу ‒ від амуніції до продуктів, а також два «джипи», придбані на гроші як простих людей, так і львівських підприємців. Передусім відвідали військовий підрозділ «Варта Руху», особовий склад якого складається переважно із членів Народного Руху України. Ми практично проїхали усі сектори фронту від Луганська до Донецька. Окрім військових, зустрічалися із мешканцями та представниками місцевої влади.
Для більшості учасників нашої волонтерської групи це вже була чотирнадцята поїздка з допомогою для наших добровольчих та армійських підрозділів. Зазначу, що рухівцям вдалося створити доволі системну форму збирання коштів і предметів військового призначення та адресної доставки їх до фронту. Найліпше робота поставлена у Львівській області, достатньо ефективно працюємо в Тернопільській, Івано-Франківській та Київській областях, решта територіальних організацій теж беруть посильну участь у цій важливій для країни справі.
К.: Чи піднімались питання з розбудови обласних організацій Руху в Донецькій та Луганській областях?
В.К.: Наші організації там існують, але більшість активу перебуває у бойових частинах, наприклад, голова Донецької обласної організації Руху, голови багатьох районних і міських організацій Руху воюють, а відтак фізично не можуть займатися політичною діяльністю. Ті рухівці, що за віком, або за якимось іншими обставинами, не підходять для служби в армії і знаходяться в українській частині Донбасу, ведуть активну політичну та культурно-просвітницьку роботу в протистоянні сепаратизму.
Недавно ми підготували і видали додаток до газети «Час Руху», призначений спеціально для Донбасу. У ньому розглядаються актуальні для регіону проблеми, зокрема, правова допомога переселенцям, розвінчання російських міфів про «Новоросію», причини злочинних обстрілів російськими військовими мирних районів Донбасу тощо. Тобто ми намагаємось урізноманітнити нашу участь в обороні України не лише присутністю рухівців в бойових частинах ЗСУ та волонтерською діяльністю, але й контрпропагандистською роботою тощо.
К.: Які ще інтереси, крім дестабілізації ситуації в Україні, переслідує керівництво Росії, віддаючи наказ військовим обстрілювати мирні українські міста?
В.К.: Російська Федерація перебуває сьогодні на порозі радикального звуження ринку праці, ринку кваліфікованої робочої сили. З подібними демографічними проблемами, в тій чи іншій формі, зіштовхнулися багато розвинених країн Європи, але в Росії вона поглиблюється особливо падінням приросту населення, деградацією титульної нації, малонаселеністю великих територій. Усім добре відомі безмежні Сибірські простори з обмеженими людськими ресурсами. Ця проблема стоїть настільки гостро, що на останньому Петербурзькому економічному форумі голова китайської делегації запропонував Росії заселяти Далекий Схід і Східний Сибір китайцями. Якщо до цього дійде, то через 50 років Росія звузиться до Уралу.
Хочу нагадати, що одним із базових принципів економічного зростання є надлишок, або хоча б достатня кількість кваліфікованої робочої сили. Якщо ринок праці обмежений, то держава неухильно починає деградувати. Як стверджує в інтерв’ю російській службі Радіо «Свобода», колишній заступник міністра праці Міхаїл Дмітрієв: «ринок праці в Росії пришвидшено звужується». Знаний економіст стверджує, що кількість населення працездатного віку в Росії у найближчі 15 років буде скорочуватися приблизно на 1% в рік. Частковий вихід російський уряд бачить у збільшенні пенсійного віку ще на 5 років, але це лише тимчасово послабить тиск на економіку держави, але не вирішить проблему. Перед російською економікою постає колосальна проблема нестачі кваліфікованих робочих рук. Експерт вважає, що незабаром в Росії неможливо буде створювати нові підприємства, бо чисельність працюючого населення буде скорочуватись на декілька сотень тисяч людей в рік. Це колосальна, катастрофічна ситуація, в яку поступово вповзає Росія. Негативний наслідок звуження ринку праці можна порівняти хіба що з нашестям Чингізхана, коли за проходженням його війська залишались спалені міста, дике поле.
Але кваліфікована робоча сила є в Україні. Російська влада ставить подвійне завдання: по-перше, не допустити вступу України в євроатлантичні структури, по-друге, штучно створити такі умови, що змусили б кваліфіковану робочу силу з України переміщуватись до Росії.
Я переконаний, що здавалося б немотивоване нищення російськими диверсійними групами інфраструктури Донбасу, злочинне обстрілювання мирного населення є абсолютно цинічним раціональним примусом населення цього регіону до переїзду в Росію. Росія хоче обезкровити Донбас, перетворити його в дике, непридатне для нормального життя поле. Політика заманювання людей з цього регіону в Росію під виглядом захисту від бандерівців з часом лише посилюватиметься. Врятувати Донбас може лише звільнення від російського впливу, від російських окупаційних військ. Перспективного майбутнього в Донбасу поза Україною немає.
К.: Невже дотримання міжнародного права, загальнолюдських цінностей, суверенного права народів самостійно творити життя поступово перетворюється на фікцію? На заміну йому Росія повертає в практику міжнародних стосунків «право сильного»?
В.К.: Що первинне в міжнародних відносинах: «право» чи «сила» впродовж останніх двох століть було ключовою дискусією в теорії міжнародного права. П'ятнадцять років тому в українському перекладі вийшла книга відомого французького інтелектуала і філософа Реймона Арона «Мир і війна між націями». Реалістична і повчальна політична філософія. Автор стверджує: в міжнародних відносинах завжди була, є і буде первинною «сила». Міжнародне право вступає в дію тоді, коли сила встановила статус кво. І лише відштовхуючись від цієї об’єктивної реальності, «право» вибудовує свою систему відносин.
Хочу нагадати, що Реймон Арон є послідовним демократом і європейським гуманістом, просто мислить мовою реалізму, а не футурологічних експлікацій.
Сьогодні ми жорстоко розплачуємося за свою політичну наївність. Крах «Будапештського меморандуму» з його гарантуванням суверенітету і територіальної цілості України на тлі закликів світових лідерів до обережності та відданості принципам мирного вирішення конфлікту є охолоджуючою реальністю, наочним ствердженням пріоритету «сили» і національних інтересів у міжнародних відносинах. Погляньте, про що сьогодні говорить Збігнєв Бжезінський? ‒ Не про Україну в НАТО чи Євросоюзі, а про «фінляндизацію України». Фактично визнаючи право Росії на окуповані українські території.
К.: Якої стратегії виходу з катастрофи потрібно дотримуватись?
В.К.: Суспільство в цілому, або принаймні українські патріоти, повинні позбутися політичної наївності. Коли тобі загрожує більший і сильніший ворог, у тебе є два способи його перемогти: перший, згуртувати навколо себе держави, що потенційно можуть стати об’єктом агресії Росії, і гуртом її зупинити, а якщо складуться сприятливі обставини, то й перемогти.
Другий спосіб подолання більшого ворога знаходиться в площині власного вдосконалення. Необхідно створити якіснішу, ефективнішу, динамічнішу систему організації українського суспільства, ніж маємо сьогодні. Маніфестом цих змін мають стати три ідеологеми: патріотизм, прогрес, демократія. А вже на цій внутрішньо новій основі вибудувати мобільну структуру оборони, що переважатиме силу окупанта. Історія не раз свідчила, що менша за розміром і ресурсами, але краще організована держава перемагала більшу і сильнішу. Наприклад, на зорі зародження буржуазії маленька динамічна Голландія розгромили велику і неповоротку Іспанську імперію.
Політичне керівництво України зобов’язане працювати в обох названих напрямках. При цьому зазначу, що реформування можливе лише за ліквідації паразитичного олігархічного наросту в політичній системі країни. Починати потрібно із олігархів-сепаратистів.
К.: Яким напрямком повинна проходити еволюція політичної системи в Україні?
В.К.: Програма Народного Руху України декларує парламентсько-президентську державу, але це наша далека мета, коли ми пройдемо транзитний період…
Жорстока реальність сьогодні нам дохідливо доводить, що в період нестабільності порятунком є сильна виконавча влада з одноосібним головою.
Програма партії ‒ важливий документ, і ми його зобов’язані дотримуватися, але не програми створюють людей, а люди під власні інтереси створюють програми, а сьогодні головним життєвим інтересом української нації є збереження її свободи і життєдіяльності.
Зверніть увагу, усі великі держави, що реально домінують в світовій політиці, мають сильну виконавчу владу. Сполучені Штати Америки, Китай, Франція та навіть Російська Федерація орієнтуються на сильну виконавчу владу. І це закономірно, бо жорстка глобальна конкуренція вимагає мобілізації усіх ресурсів для досягнення поставлених цілей.
Або давайте глянемо на цю проблему з іншого боку – з аналізу подій, що послаблювали українську державу. Якщо ми поставимо в один смисловий ряд конституційні реформи Віктора Медведчука 2006 року (перетворення України з президентсько-парламентської держави у парламентсько-президентську) та вимоги Російської Федерації перетворити Україну в парламентську федерацію, то побачимо, що вони ініціювалися тоді, коли до влади приходили українські сили. Хай недосконалі, але українські за своєю політичною орієнтацією сили. Метою цих конституційних «інновацій» було ослаблення політичного керівництва, створення правових засад для поглиблення політичної, а за нею і соціально-економічної кризи. Якщо висловлюватися стисло, то їхньою метою було ослаблення українських національних сил.
І верхом політичної наївності стало повернення до парламентсько-президентської держави після перемоги Майдану, фактично до моделі державного управління, протисненого «кризовим менеджером Медведчуком». Хоча, можливо, не такий вже наївний був склад парламенту, що проголосував ці зміни, а добре диригований ворогом.
І наслідки не забарилися, не пройшло і півроку, і вже навіть посол США змушений застерігати нинішнього Президента і Прем’єр-міністра України не повторювати гіркого досвіду протистояння Ющенка і Тимошенко.
К.: Очевидно, що не останню роль у вдосконаленні суспільства може відіграти реформа місцевого самоврядування?
В.К.: Безсумнівно, це одна із складових цього багатоаспектного процесу.
К.: Теперішня реформа місцевого самоврядування концептуально чимось різниться від положень, які розробила Ваша команда?
В.К.: Коли взяти «Концепцію реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні», що схвалена Розпорядженням КМУ від 1 квітня 2015 року, і порівняти її з тією, що розроблялася під моїм керівництвом, то побачите, що вони співпадають на 97-98 відсотків. Принципових розходжень у підходах не знайдете. Фактично, ця схожість стверджує, що інтелектуальний продукт, створений нашим колективом, пройшов випробовування часом. І це зрозуміло, бо формуючи команду, я відштовхувався від критерію фахового відбору, а не політичної, чи якоїсь іншої кон’юнктури. Також зазначу, що наші розробки пройшли апробацію кращими експертними інституціями Європейського Союзу.
Треба жаліти лише за змарнованим часом, з того часу пройшло шість довгих років, а реформу так і не проведено досі.
К.: Пане Василю, у нинішніх обставинах Ви внесли б якісь зміни до Концепції реформування місцевого самоврядування, чи залишили все без змін?
В.К.: Сьогодні ми змушені проводити реформу місцевого самоврядування в час війни, і цього не можна не враховувати. У 2008 році ми прописали положення, що внаслідок реформи будуть ліквідовані місцеві державні адміністрації, а виконавчі органи створюватимуться місцевими радами. Сьогодні механічно повторювати це положення вважаю помилковим.
У зміст концепції реформування місцевого самоврядування необхідно внести зміни про збереження статусу місцевих державних адміністрацій, або ж прийняти перехідні положення, в яких обумовити, що місцеві державні адміністрації будуть ліквідовані, скажімо, через два роки після завершення війни; до того вони повинні існувати, і через них повинна реалізовуватись державна політика у регіонах.
Є ще один нюанс, який необхідно прояснити для самих себе, перед тим як починати реформування місцевого самоврядування: яку доктрину ми будемо реалізовувати ‒ державницьку, громадівську чи дуалістичну. Бо, на жаль, в діючу Конституцію вписано норми усіх трьох моделей місцевого самоврядування. Також у Конституції є норми, що суперечать Європейській хартії місцевого самоврядування. Їх теж потрібно елімінувати, уніфікувавши Конституцію з Європейською хартією.
Переконаний, що ми сьогодні перебуваємо в такому стані, що маємо взяти за основу державницьку доктрину побудови місцевого самоврядування.
К.: На Вашу думку, чи повинна реформа місцевого самоврядування в Донеччині та Луганщині мати свої специфічні відмінності від решти територій?
В.К.: У нас унітарна держава, і я не бачу жодних об’єктивних підстав, щоб ми вводили в себе якісь особливості функціонування місцевого самоврядування в двох окремо взятих областях. Це щодо територій, підконтрольних українській владі, а в окупованому регіоні ми в принципі не можемо провести ніяких реформ, доки вони не будуть звільнені. Про це необхідно відверто говорити, щоб люди не купувались на російські пропагандистські міфи.
К.: Як Ви оцінюєте створення військово-цивільних адміністрацій?
В.К.: Ми були б послідовними, якби ввели на територіях, що оголошені зоною АТО, воєнний стан. Тоді функції управління територіями здійснювали б адміністрації, маючи передбачені законом відповідні до цього режиму повноваження.
Зараз в значній частині Луганської та Донецької областей представницькі органи влади не діють, ба навіть не функціонують виконавчі органи; тому тут реально виник вакуум влади, а це, за визначенням, становить загрозу національній безпеці і цього допускати не можна.
Тому при відсутності режиму воєнного стану військово-цивільні адміністрації є вимушеним інструментом управління територіями, на яких виник вакуум влади. Правові суперечності, які при цьому виникають, законодавець намагається розв’язати через умонтування цих адміністрацій в структуру Антитерористичного центру.
К.: Василю Степановичу, ми знаємо Вас не лише як відомого політика, але й як цікавого поета, тому хочеться запитати: чи не порадуєте Ви наших читачів новою поезією?
Мені кіль разів довелося бувати у зоні АТО. Ось , наприклад, вірш написаний у серпні минулого року у секторі Д, присвячений нашим добровольцям.
ДОБРОВОЛЬЦІ
Наша зброя при нас, а довіра між нас,
Наша крівця іще не пролита.
Ще не впала сльоза у зневірений час –
Ми ідемо загарбників бити.
І не видно журби на суворім чолі.
Нам рішучість висталює груди.
Ми ідемо на схід звоювать москалів,
Що народ наш вигублюють люто
Нашу волю їдять кровожерливі пси.
Україну спішать зруйнувати.
Отче наш всеблагий, що на небі єси,
Поможи ворогів звоювати.
Майорить на вітрах синьо-жовто наш стяг.
Закликає до битви з ордою
Ми заброд поб’ємо в українських степах
І покриєм Росію ганьбою.
Джерело: Народний Рух України
Василь Куйбіда: Якою б достовірною інформацією ти не володів, особисте занурення в атмосферу війни змушує відчути усю трагічність і, одночасно, героїзм українських громадян, які там перебувають. У Донбасі триває жорстке російсько-українське протистояння, наочне усвідомлення якого буквально здирає лушпиння політичної буденності, орієнтує на головне, стратегічно важливе.
Ми супроводжували черговий «караван допомоги» нашим воїнам, який зібрали рухівці і самооборона Львівщини. Це сорок тон вантажу ‒ від амуніції до продуктів, а також два «джипи», придбані на гроші як простих людей, так і львівських підприємців. Передусім відвідали військовий підрозділ «Варта Руху», особовий склад якого складається переважно із членів Народного Руху України. Ми практично проїхали усі сектори фронту від Луганська до Донецька. Окрім військових, зустрічалися із мешканцями та представниками місцевої влади.
Для більшості учасників нашої волонтерської групи це вже була чотирнадцята поїздка з допомогою для наших добровольчих та армійських підрозділів. Зазначу, що рухівцям вдалося створити доволі системну форму збирання коштів і предметів військового призначення та адресної доставки їх до фронту. Найліпше робота поставлена у Львівській області, достатньо ефективно працюємо в Тернопільській, Івано-Франківській та Київській областях, решта територіальних організацій теж беруть посильну участь у цій важливій для країни справі.
К.: Чи піднімались питання з розбудови обласних організацій Руху в Донецькій та Луганській областях?
В.К.: Наші організації там існують, але більшість активу перебуває у бойових частинах, наприклад, голова Донецької обласної організації Руху, голови багатьох районних і міських організацій Руху воюють, а відтак фізично не можуть займатися політичною діяльністю. Ті рухівці, що за віком, або за якимось іншими обставинами, не підходять для служби в армії і знаходяться в українській частині Донбасу, ведуть активну політичну та культурно-просвітницьку роботу в протистоянні сепаратизму.
Недавно ми підготували і видали додаток до газети «Час Руху», призначений спеціально для Донбасу. У ньому розглядаються актуальні для регіону проблеми, зокрема, правова допомога переселенцям, розвінчання російських міфів про «Новоросію», причини злочинних обстрілів російськими військовими мирних районів Донбасу тощо. Тобто ми намагаємось урізноманітнити нашу участь в обороні України не лише присутністю рухівців в бойових частинах ЗСУ та волонтерською діяльністю, але й контрпропагандистською роботою тощо.
К.: Які ще інтереси, крім дестабілізації ситуації в Україні, переслідує керівництво Росії, віддаючи наказ військовим обстрілювати мирні українські міста?
В.К.: Російська Федерація перебуває сьогодні на порозі радикального звуження ринку праці, ринку кваліфікованої робочої сили. З подібними демографічними проблемами, в тій чи іншій формі, зіштовхнулися багато розвинених країн Європи, але в Росії вона поглиблюється особливо падінням приросту населення, деградацією титульної нації, малонаселеністю великих територій. Усім добре відомі безмежні Сибірські простори з обмеженими людськими ресурсами. Ця проблема стоїть настільки гостро, що на останньому Петербурзькому економічному форумі голова китайської делегації запропонував Росії заселяти Далекий Схід і Східний Сибір китайцями. Якщо до цього дійде, то через 50 років Росія звузиться до Уралу.
Хочу нагадати, що одним із базових принципів економічного зростання є надлишок, або хоча б достатня кількість кваліфікованої робочої сили. Якщо ринок праці обмежений, то держава неухильно починає деградувати. Як стверджує в інтерв’ю російській службі Радіо «Свобода», колишній заступник міністра праці Міхаїл Дмітрієв: «ринок праці в Росії пришвидшено звужується». Знаний економіст стверджує, що кількість населення працездатного віку в Росії у найближчі 15 років буде скорочуватися приблизно на 1% в рік. Частковий вихід російський уряд бачить у збільшенні пенсійного віку ще на 5 років, але це лише тимчасово послабить тиск на економіку держави, але не вирішить проблему. Перед російською економікою постає колосальна проблема нестачі кваліфікованих робочих рук. Експерт вважає, що незабаром в Росії неможливо буде створювати нові підприємства, бо чисельність працюючого населення буде скорочуватись на декілька сотень тисяч людей в рік. Це колосальна, катастрофічна ситуація, в яку поступово вповзає Росія. Негативний наслідок звуження ринку праці можна порівняти хіба що з нашестям Чингізхана, коли за проходженням його війська залишались спалені міста, дике поле.
Але кваліфікована робоча сила є в Україні. Російська влада ставить подвійне завдання: по-перше, не допустити вступу України в євроатлантичні структури, по-друге, штучно створити такі умови, що змусили б кваліфіковану робочу силу з України переміщуватись до Росії.
Я переконаний, що здавалося б немотивоване нищення російськими диверсійними групами інфраструктури Донбасу, злочинне обстрілювання мирного населення є абсолютно цинічним раціональним примусом населення цього регіону до переїзду в Росію. Росія хоче обезкровити Донбас, перетворити його в дике, непридатне для нормального життя поле. Політика заманювання людей з цього регіону в Росію під виглядом захисту від бандерівців з часом лише посилюватиметься. Врятувати Донбас може лише звільнення від російського впливу, від російських окупаційних військ. Перспективного майбутнього в Донбасу поза Україною немає.
К.: Невже дотримання міжнародного права, загальнолюдських цінностей, суверенного права народів самостійно творити життя поступово перетворюється на фікцію? На заміну йому Росія повертає в практику міжнародних стосунків «право сильного»?
В.К.: Що первинне в міжнародних відносинах: «право» чи «сила» впродовж останніх двох століть було ключовою дискусією в теорії міжнародного права. П'ятнадцять років тому в українському перекладі вийшла книга відомого французького інтелектуала і філософа Реймона Арона «Мир і війна між націями». Реалістична і повчальна політична філософія. Автор стверджує: в міжнародних відносинах завжди була, є і буде первинною «сила». Міжнародне право вступає в дію тоді, коли сила встановила статус кво. І лише відштовхуючись від цієї об’єктивної реальності, «право» вибудовує свою систему відносин.
Хочу нагадати, що Реймон Арон є послідовним демократом і європейським гуманістом, просто мислить мовою реалізму, а не футурологічних експлікацій.
Сьогодні ми жорстоко розплачуємося за свою політичну наївність. Крах «Будапештського меморандуму» з його гарантуванням суверенітету і територіальної цілості України на тлі закликів світових лідерів до обережності та відданості принципам мирного вирішення конфлікту є охолоджуючою реальністю, наочним ствердженням пріоритету «сили» і національних інтересів у міжнародних відносинах. Погляньте, про що сьогодні говорить Збігнєв Бжезінський? ‒ Не про Україну в НАТО чи Євросоюзі, а про «фінляндизацію України». Фактично визнаючи право Росії на окуповані українські території.
К.: Якої стратегії виходу з катастрофи потрібно дотримуватись?
В.К.: Суспільство в цілому, або принаймні українські патріоти, повинні позбутися політичної наївності. Коли тобі загрожує більший і сильніший ворог, у тебе є два способи його перемогти: перший, згуртувати навколо себе держави, що потенційно можуть стати об’єктом агресії Росії, і гуртом її зупинити, а якщо складуться сприятливі обставини, то й перемогти.
Другий спосіб подолання більшого ворога знаходиться в площині власного вдосконалення. Необхідно створити якіснішу, ефективнішу, динамічнішу систему організації українського суспільства, ніж маємо сьогодні. Маніфестом цих змін мають стати три ідеологеми: патріотизм, прогрес, демократія. А вже на цій внутрішньо новій основі вибудувати мобільну структуру оборони, що переважатиме силу окупанта. Історія не раз свідчила, що менша за розміром і ресурсами, але краще організована держава перемагала більшу і сильнішу. Наприклад, на зорі зародження буржуазії маленька динамічна Голландія розгромили велику і неповоротку Іспанську імперію.
Політичне керівництво України зобов’язане працювати в обох названих напрямках. При цьому зазначу, що реформування можливе лише за ліквідації паразитичного олігархічного наросту в політичній системі країни. Починати потрібно із олігархів-сепаратистів.
К.: Яким напрямком повинна проходити еволюція політичної системи в Україні?
В.К.: Програма Народного Руху України декларує парламентсько-президентську державу, але це наша далека мета, коли ми пройдемо транзитний період…
Жорстока реальність сьогодні нам дохідливо доводить, що в період нестабільності порятунком є сильна виконавча влада з одноосібним головою.
Програма партії ‒ важливий документ, і ми його зобов’язані дотримуватися, але не програми створюють людей, а люди під власні інтереси створюють програми, а сьогодні головним життєвим інтересом української нації є збереження її свободи і життєдіяльності.
Зверніть увагу, усі великі держави, що реально домінують в світовій політиці, мають сильну виконавчу владу. Сполучені Штати Америки, Китай, Франція та навіть Російська Федерація орієнтуються на сильну виконавчу владу. І це закономірно, бо жорстка глобальна конкуренція вимагає мобілізації усіх ресурсів для досягнення поставлених цілей.
Або давайте глянемо на цю проблему з іншого боку – з аналізу подій, що послаблювали українську державу. Якщо ми поставимо в один смисловий ряд конституційні реформи Віктора Медведчука 2006 року (перетворення України з президентсько-парламентської держави у парламентсько-президентську) та вимоги Російської Федерації перетворити Україну в парламентську федерацію, то побачимо, що вони ініціювалися тоді, коли до влади приходили українські сили. Хай недосконалі, але українські за своєю політичною орієнтацією сили. Метою цих конституційних «інновацій» було ослаблення політичного керівництва, створення правових засад для поглиблення політичної, а за нею і соціально-економічної кризи. Якщо висловлюватися стисло, то їхньою метою було ослаблення українських національних сил.
І верхом політичної наївності стало повернення до парламентсько-президентської держави після перемоги Майдану, фактично до моделі державного управління, протисненого «кризовим менеджером Медведчуком». Хоча, можливо, не такий вже наївний був склад парламенту, що проголосував ці зміни, а добре диригований ворогом.
І наслідки не забарилися, не пройшло і півроку, і вже навіть посол США змушений застерігати нинішнього Президента і Прем’єр-міністра України не повторювати гіркого досвіду протистояння Ющенка і Тимошенко.
К.: Очевидно, що не останню роль у вдосконаленні суспільства може відіграти реформа місцевого самоврядування?
В.К.: Безсумнівно, це одна із складових цього багатоаспектного процесу.
К.: Теперішня реформа місцевого самоврядування концептуально чимось різниться від положень, які розробила Ваша команда?
В.К.: Коли взяти «Концепцію реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні», що схвалена Розпорядженням КМУ від 1 квітня 2015 року, і порівняти її з тією, що розроблялася під моїм керівництвом, то побачите, що вони співпадають на 97-98 відсотків. Принципових розходжень у підходах не знайдете. Фактично, ця схожість стверджує, що інтелектуальний продукт, створений нашим колективом, пройшов випробовування часом. І це зрозуміло, бо формуючи команду, я відштовхувався від критерію фахового відбору, а не політичної, чи якоїсь іншої кон’юнктури. Також зазначу, що наші розробки пройшли апробацію кращими експертними інституціями Європейського Союзу.
Треба жаліти лише за змарнованим часом, з того часу пройшло шість довгих років, а реформу так і не проведено досі.
К.: Пане Василю, у нинішніх обставинах Ви внесли б якісь зміни до Концепції реформування місцевого самоврядування, чи залишили все без змін?
В.К.: Сьогодні ми змушені проводити реформу місцевого самоврядування в час війни, і цього не можна не враховувати. У 2008 році ми прописали положення, що внаслідок реформи будуть ліквідовані місцеві державні адміністрації, а виконавчі органи створюватимуться місцевими радами. Сьогодні механічно повторювати це положення вважаю помилковим.
У зміст концепції реформування місцевого самоврядування необхідно внести зміни про збереження статусу місцевих державних адміністрацій, або ж прийняти перехідні положення, в яких обумовити, що місцеві державні адміністрації будуть ліквідовані, скажімо, через два роки після завершення війни; до того вони повинні існувати, і через них повинна реалізовуватись державна політика у регіонах.
Є ще один нюанс, який необхідно прояснити для самих себе, перед тим як починати реформування місцевого самоврядування: яку доктрину ми будемо реалізовувати ‒ державницьку, громадівську чи дуалістичну. Бо, на жаль, в діючу Конституцію вписано норми усіх трьох моделей місцевого самоврядування. Також у Конституції є норми, що суперечать Європейській хартії місцевого самоврядування. Їх теж потрібно елімінувати, уніфікувавши Конституцію з Європейською хартією.
Переконаний, що ми сьогодні перебуваємо в такому стані, що маємо взяти за основу державницьку доктрину побудови місцевого самоврядування.
К.: На Вашу думку, чи повинна реформа місцевого самоврядування в Донеччині та Луганщині мати свої специфічні відмінності від решти територій?
В.К.: У нас унітарна держава, і я не бачу жодних об’єктивних підстав, щоб ми вводили в себе якісь особливості функціонування місцевого самоврядування в двох окремо взятих областях. Це щодо територій, підконтрольних українській владі, а в окупованому регіоні ми в принципі не можемо провести ніяких реформ, доки вони не будуть звільнені. Про це необхідно відверто говорити, щоб люди не купувались на російські пропагандистські міфи.
К.: Як Ви оцінюєте створення військово-цивільних адміністрацій?
В.К.: Ми були б послідовними, якби ввели на територіях, що оголошені зоною АТО, воєнний стан. Тоді функції управління територіями здійснювали б адміністрації, маючи передбачені законом відповідні до цього режиму повноваження.
Зараз в значній частині Луганської та Донецької областей представницькі органи влади не діють, ба навіть не функціонують виконавчі органи; тому тут реально виник вакуум влади, а це, за визначенням, становить загрозу національній безпеці і цього допускати не можна.
Тому при відсутності режиму воєнного стану військово-цивільні адміністрації є вимушеним інструментом управління територіями, на яких виник вакуум влади. Правові суперечності, які при цьому виникають, законодавець намагається розв’язати через умонтування цих адміністрацій в структуру Антитерористичного центру.
К.: Василю Степановичу, ми знаємо Вас не лише як відомого політика, але й як цікавого поета, тому хочеться запитати: чи не порадуєте Ви наших читачів новою поезією?
Мені кіль разів довелося бувати у зоні АТО. Ось , наприклад, вірш написаний у серпні минулого року у секторі Д, присвячений нашим добровольцям.
ДОБРОВОЛЬЦІ
Наша зброя при нас, а довіра між нас,
Наша крівця іще не пролита.
Ще не впала сльоза у зневірений час –
Ми ідемо загарбників бити.
І не видно журби на суворім чолі.
Нам рішучість висталює груди.
Ми ідемо на схід звоювать москалів,
Що народ наш вигублюють люто
Нашу волю їдять кровожерливі пси.
Україну спішать зруйнувати.
Отче наш всеблагий, що на небі єси,
Поможи ворогів звоювати.
Майорить на вітрах синьо-жовто наш стяг.
Закликає до битви з ордою
Ми заброд поб’ємо в українських степах
І покриєм Росію ганьбою.
Джерело: Народний Рух України
Теґі:
