Леопольд Ященко - музикознавець, фольклорист, хоровий диригент, композитор, керівник хору «Гомін»
1928, 2 червня – в Києві народився Леопольд Іванович Ященко, музикознавець, фольклорист, хоровий диригент, композитор, керівник хору «Гомін».
Навчався в Київській консерваторії, закінчив аспірантуру Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР, де працював у наступні роки. Захистив кандидатську дисертацію «Українське народне багатоголосся» (1961).
«Перед вступом до консерваторії я вперше побував у фольклористичній експедиції. Поїхати в село і послухати пісень – це було щастя, і коли я почув, що є такий Інститут фольклору та етнографії, то зразу зрозумів, що це – моє. І щоліта на канікулах виїжджали й записували», – згадував митець.
У 1968-му підписав колективного листа до ЦК КПРС проти закритих судових процесів над політв’язнями, за що був звільнений з роботи. В 1969-му створив етнографічний хор «Гомін», який відроджував у Києві народні свята та звичаї й виконував майже виключно українські народні пісні.
«То було справді духовне відродження: людей різного віку, професій, уподобань об’єднала пісня, що стала для Києва пробудженням, – згадував Юрій Гулій. – До нас тягнулися звідусіль, як спраглі до джерела: ми відчували себе місіонерами на рідній землі і, де могли, як могли, піснею повертали людям дух».
Хор закрили за два роки як «націоналістичний», а самого Леопольда Ященка виключили з Спілки композиторів.
Перебуваючи в опалі, завідував дитячим сектором при Будинку композиторів України, керував фольклорним ансамблем, навіть працював маляром на заводі і теслярем у радгоспі.
У 1984-му організував етнографічний хор, якому згодом повернули назву «Гомін». Саме «Гомін» першим у Києві виконав «Ще не вмерла Україна», «Боже Великий, Єдиний», «Ой у лузі червона калина» та інші патріотичні пісні.
У 1989-му поновлений у Спілці композиторів України.
Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка (1993), премії імені П. Чубинського (1992). Автор книг «Українські народні романси» (1961), «Буковинські народні пісні» (1963), «Григорій Верьовка (нарис про життя і творчість)» (1965), «Державна заслужена капела бандуристів Української РСР» (1970) та інших.
Помер 2 квітня 2016-го в Києві.
Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті
Навчався в Київській консерваторії, закінчив аспірантуру Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР, де працював у наступні роки. Захистив кандидатську дисертацію «Українське народне багатоголосся» (1961).
«Перед вступом до консерваторії я вперше побував у фольклористичній експедиції. Поїхати в село і послухати пісень – це було щастя, і коли я почув, що є такий Інститут фольклору та етнографії, то зразу зрозумів, що це – моє. І щоліта на канікулах виїжджали й записували», – згадував митець.
У 1968-му підписав колективного листа до ЦК КПРС проти закритих судових процесів над політв’язнями, за що був звільнений з роботи. В 1969-му створив етнографічний хор «Гомін», який відроджував у Києві народні свята та звичаї й виконував майже виключно українські народні пісні.
«То було справді духовне відродження: людей різного віку, професій, уподобань об’єднала пісня, що стала для Києва пробудженням, – згадував Юрій Гулій. – До нас тягнулися звідусіль, як спраглі до джерела: ми відчували себе місіонерами на рідній землі і, де могли, як могли, піснею повертали людям дух».
Хор закрили за два роки як «націоналістичний», а самого Леопольда Ященка виключили з Спілки композиторів.
Перебуваючи в опалі, завідував дитячим сектором при Будинку композиторів України, керував фольклорним ансамблем, навіть працював маляром на заводі і теслярем у радгоспі.
У 1984-му організував етнографічний хор, якому згодом повернули назву «Гомін». Саме «Гомін» першим у Києві виконав «Ще не вмерла Україна», «Боже Великий, Єдиний», «Ой у лузі червона калина» та інші патріотичні пісні.
У 1989-му поновлений у Спілці композиторів України.
Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка (1993), премії імені П. Чубинського (1992). Автор книг «Українські народні романси» (1961), «Буковинські народні пісні» (1963), «Григорій Верьовка (нарис про життя і творчість)» (1965), «Державна заслужена капела бандуристів Української РСР» (1970) та інших.
Помер 2 квітня 2016-го в Києві.
Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті
Теґі:
