Демократичний „бардак” значно кращий, ніж авторитарний режим, побудований на популізмі одного вождя чи на особливостях традицій і звичок представників одного регіону...
Віктор Янукович як переможець президентських перегонів має усвідомлювати, що його суспільна підтримка обмежується цифрою 23%. Саме стільки громадян від тих, хто має право брати участь у голосуванні, підтримали його в першому турі. До того ж більшість його виборців сконцентровано в східному та південному регіонах України.
Очевидно, що ліміт суспільної довіри у Януковича на сьогодні дуже малий. Не рахуватися з думкою тих, хто підтримав його лише в другому турі чи взагалі не підтримав, - украй небезпечно як для політичного майбутнього самого президента, так і для стабільності держави загалом.
Але президентські вибори вже позаду. Цю сторінку життя України вже перегорнуто, і повертатися до неї варто вже лише історикам.
Зараз, насправді, більш доречно замислитися, яким шляхом має розвиватися країна далі, як в Україні забезпечити демократичний розвиток і не допустити монополізації влади в руках однієї політичної сили, за рахунок чого долати економічну кризу, які й у якій послідовності проводити соціально-економічні реформи, як долати корупцію, яким чином боротися з правовим безладом і беззаконням у правоохоронних органах та судах.
Без нового уряду - тільки вибори
Безперечно, що першим на порядку денному стоїть формування нового уряду. І проблема не в тільки, м’яко кажучи, сумнівних результатах діяльності чинного Кабінету міністрів, а й у тому, що він майже жодного дня свого існування не мав більшості в парламенті. А прийнята в Україні модель державного устрою не лише передбачає це, а є єдиною можливістю для якісного виконання урядом своїх повноважень.
Тому альтернативою формування нової проурядової більшості в парламенті та нового уряду можуть бути лише дострокові парламентські вибори. І це та реальність, із якою необхідно рахуватися всім українським політикам і всім громадянам України.
Реальністю є також те, що в разі проведення дострокових виборів обов’язки міністрів виконуватиме чинний уряд на чолі з пані Тимошенко.
Тобто щонайменше п’ять місяців виконавчою владою в країні керуватиме саме Юлія Володимирівна, зокрема вона матиме можливість у ручному режимі управляти державними ресурсами, підживлюючи свою парламентську кампанію. Зрозуміло, що керівництво НБУ, уже озираючись на нового президента, не допустить покриття своїми ресурсами бюджетної діри. Одне слово, нічого доброго такий перебіг подій підприємцям та мільйонам українських громадян не віщує.
Безумовно, жодної трагедії в самій можливості дострокових парламентських виборів немає. Як і в тому, що ці вибори в нас відбуваються доволі часто. Можна навести приклад повоєнної Італії, де за останні шістдесят з чимось років змінилося понад п’ятдесят урядів і майже стільки ж разів проходили вибори. Причому цей демократичний „бардак” так утомлював італійців, що вони відмовлялися ходити на дільниці, за що їх навіть намагалися карати грошовими штрафами. Але, незважаючи на все це, країна розвивалася, громадяни навчилися не дуже зважати та розраховувати на державу. І на сьогодні Італія вважається однією з найрозвинутіших країн світу, з потужним малим та середнім бізнесом, з досить високим рівнем добробуту. Запорукою цьому був демократичний розвиток країни. Жодна політична сила не мала можливість узурпувати владу в державі.
Цей досвід є надзвичайно важливим для усвідомлення: в умовах браку громадянського суспільства, ефективних механізмів протидії корупції та монополізації влади однією політичною силою демократичний „бардак” значно кращий, ніж авторитарний режим, побудований на соціальному популізмі одного вождя чи на особливостях традицій і звичок представників одного регіону країни. У випадку такого режиму замість демократичного галасу й хаосу нас чекає цвинтарний порядок і тиша - для декого в буквальному розумінні цих слів.
Очевидно, що в разі дострокових парламентських виборів у ВР потраплять від п’яти до восьми політичних сил. Це Партія регіонів, БЮТ, Сильна Україна, Фронт змін Сергія Тігіпка та Арсенія Яценюка. З великою ймовірністю до парламенту пройдуть представники Нашої України на чолі з Віктором Ющенком. Мати певні шанси комуністи, Блок Литвина та «Свобода».
У решти політичних сил шансів потрапити в парламент в разі проведення дострокових виборів цього року майже не має.
За таких розкладів Партія регіонів скоріше за все зазнає втрат. А тому лідери ПР будуть змушені погоджуватися на створення коаліції, причому віддаючи посаду прем’єра своїм партнерам. Інакше буде ризик, що про створення коаліції домовляться взагалі без їхньої участі.
Якщо не вибори, то нова коаліція. Що може її об’єднати?
Розглянемо можливі варіанти збереження нинішнього депутатського корпусу та формування уряду.
Ключовим гравцем, від якого залежатиме життя цього складу парламенту, є, як відомо, фракція НУ-НС. Саме з нунсівцями доведеться домовлятись Януковичу та ПР заради створення нової коаліції, попри щире бажання послати їх усіх під три чорти.
Хто може очолити новий уряд? Бажання Януковича й ПР отримати посаду прем’єра зрозуміле. Як зрозумілим має бути й категорична необхідність не допустити концентрації влади в руках однієї політичної сили. Ураховуючи особливості конституційної моделі влади в Україні, прем’єр-міністр має не тільки вирішальний вплив на діяльність уряду, а й продовжує виконувати свої обов’язки в разі висловлення йому недовіри. Лише після формування нової коаліційної більшості й нового уряду прем’єр-міністр припиняє виконувати свої повноваження.
Отже, саме з урахуванням цього за жодних умов члени фракції НУ-НС, які хочуть зберегти демократичний розвиток України, не повинні погоджуватися на прем’єрство представника від Партії регіонів. А тому важливою передумовою формування нової коаліції має бути готовність Януковича та ПР віддати посаду прем’єр-міністра тому нунсівцю, який зможе знайти підтримку щонайменше 37 членів своєї фракції. Також задля недопущення концентрації влади в руках однієї політичної сили важливим складником коаліційних домовленостей має стати призначення на посаду міністра внутрішніх справ особи, яка не пов’язана з ПР.
НУ-НС має відійти від традицій претендувати лише на гуманітарний блок уряду. Саме такий підхід протягом незалежності України, коли економічний блок віддавали, так би мовити, “прагматичним” силам, призвів до формування олігархічного типу економіки та брак - без належного “економічного” забезпечення - реформ у самій гуманітарній сфері.
Відповідно, було б доцільним вести переговори з позиції поділу на рівних економічного й гуманітарного блоків.
Що ж до гуманітарного блоку, то тут потрібне лише одне чітке застереження: має бути накладено мораторій на питання, які викликають протиріччя в коаліції (зміна статусу мови, ставлення до інтеграції в НАТО, до визнання учасників національно-визвольних змагань та окремих історичних особистостей). Передбачається, що ситуація тимчасово консервується на теперішньому рівні, а коаліція й уряд концентруються на розв’язанні економічних проблем, приборканні корупції та реформах правоохоронної ситеми і не роблять жодних дій, що ведуть до погіршення нинішнього стану української мови, перегляду рішень президента Ющенка щодо Голодомору, визнання ОУН-УПА на державному рівні тощо.
Єдиною вимогою до членів уряду має бути професіоналізм та їхня непричетність до конкретних бізнесових кіл, що лобіюватимуть через них свої інтереси.
Доцільно було б акцентувати увагу не так на розподілі посад, як на конкретних реформах та чітких термінах їх проведення.
На мою думку, крім найбільш гострих питань, пов’язаних зі стабілізацією державних фінансів та банківською сферою, коаліція й уряд мають зосередитися на проведенні реформ ЖКГ та енергетичного ринку, ліквідації систем спеціальних соціальних фондів і переході до створення єдиного соціального податку та єдиного соціального фонду. Строки проведення таких реформ мають бути чітко визначені – скажімо, до кінця 2010 року, у гіршому випадку – до кінця першого півріччя 2011 року.
Було б також доцільно, аби представники НУ-НС домоглися, як однієї з умов коаліційної угоди, ухвалення закону щодо контролю за доходами й витратами державних чиновників та прирівняних до них осіб. Варто оголосити податкову амністію та запровадити декларування майна з їх мінімальним оподаткуванням, наприклад, 2 – 3, щонайбільше 5 відсотків від оціночної вартості активів. Провести таку амністію слді протягом другої половини 2010 року.
Коаліція має зобов’язатися привести у відповідність до Конституції діяльність прокуратури, зокрема позбавити її слідчих функцій. Очевидно, що без цього провести реформу правоохоронних органів та приборкати корупцію в цій сфері неможливо.
Необхідно також передбачити в коаліційній угоді низку реформ у судовій системі, які мають на меті покращення відбору суддів та автоматичне позбавлення суддів права здійснювати судочинство в разі порушення ними норм процесуального права.
У коаліційній угоді має бути також прописана чітка норма - що в разі порушення членами коаліції взятих на себе зобов’язань коаліція вважається такою, що припинила своєю існування.
Прем’єр-міністр – як багато в цьому слові…
Зрозуміло, що на першому етапі переговорів щодо нової коаліційної більшості боротьба точитиметься передусім навколо посади прем’єр-міністра. На сьогодні найбільш згадуваним претендентом на цю посаду в середовищі нунсівців є Арсеній Яценюк. У силу низки обставин він є найбільш прийнятною фігурою і для Януковича й ПР.
Причин декілька. По-перше, ця кандидатура більше влаштовує Партію регіонів, ніж, наприклад, Сергій Тігіпко. Бо очевидно, що новий прем’єр, навіть незважаючи на непопулярні реформи, може стати досить популярною постаттю в суспільстві. І в Партії регіонів розуміють, що якщо таким буде Яценюк, то його популярність зростатиме передусім серед виборців Західної та Центральної України, і він відбиратиме голоси у БЮТ та Ющенка. А враховуючи його гарні ораторські здібності, він упевнено зможе дебатувати з опозиціонеркою Тимошенко. У разі ж наданні прем’єрської посади Сергію Тігіпку він набуватиме більшої популярності серед електорату Східної та Південної України і становитиме пряму електоральну загрозу Партії регіонів. Тому очікувати на згоду Януковича й ПР щодо Тігіпка навряд чи доводиться.
По-друге, важливу перевагу в коаліції з Партією регіонів і урядом на чолі з Яценюком отримають і представники НУ-НС.
Яценюк, який більшою мірою презентує західноукраїнських виборців, може подолати стереотип штучного розколу України за критерієм “помаранчевий - непомаранчевий” та сформувати об’єднавчу ідеологію для розв’язання проблем у економічній і соціальній сфері.
Усі учасники коаліції повинні виконувати вимоги коаліційної угоди, незалежно від вузьких інтересів прем’єр-міністра чи лідера котроїсь із фракцій, що входять до коаліції.
Якщо абстрагуватися від інтересів окремих політичних сил, головною вадою Арсенія Яценюка є особливості його характеру. Надзвичайно стрімке посадове зростання та яскравий прояв зіркової хвороби вже створило проблему несприйняття його багатьма політиками. Чи вдасться молодому політику подолати цей ґандж? Від цього багато що залежатиме в його політичній кар’єрі. А можливо, і в розвитку нашої держави.

Борис Кушнірук, член Центрального проводу Української народної партії.
Джерело: прес-служба УНП.