Призабуті 65-ті роковини атомних навчань «Сніжок» на чолі з Георгієм Жуковим
14 вересня 1954 року на Тоцькому полігоні в СРСР на військових навчаннях, яким командував маршал СРСР Георгій Жуков, випробувано атомну бомбу без попередження про смертельну небезпеку і згоди радянських військовослужбовців, які взяли участь у них, в зону радіаційного ураження потрапило і цивільне населення.
Друга світова війна не виправдала сподівань кремлівських вождів, їм не вдалося поставити всю Європу на «соціалістичний шлях розвитку». Тож Сталін намагався використати мирний час для підготовки нового етапу боротьби за Світову революцію (деякі дослідники називають це підготовкою до Третьої світової війни). Власне, було б правильним саме промову Сталіна 9 лютого 1946 року (за місяць до відомої промови Черчілля в Фултоні) вважати початком «холодної війни». «Ми закінчили війну повною перемогою над ворогами, – в цьому головний підсумок війни. Але це занадто загальний підсумок, і ми не можемо поставити тут крапку…, ми не можемо заспокоюватися на цьому», – сказав Йосип Віссаріонович на передвиборних зборах у Москві.
Після смерті Сталіни головним яструбом війни в СРСР став Георгій Жуков, який щиро вірив у можливість перемоги в ядерній війні і готувався саме до подібного сценарію. За допомогою ядерного удару Георгій Костянтинович збирався проламати оборону противника, аби радянські війська отримали змогу стрімко увірватися в ворожі тили і вирішити результат битви на свою користь. А шлях до тилів ворога пролягав через епіцентр ядерного вибуху, коли противник буде нездатний закрити утворений пролам.
Навчання проводилися лише один день, а місцевість обрали з розрахунком, щоб вона максимально відповідала типовій сільській місцевості Центральної Європи. Ще одна особливість навчань – максимальний можливий реалізм.
14 вересня 1954 року о 09:33 на Тоцькому полігоні в Орієнбурзькій області Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки СРСР з радянського бомбардувальника Ту-4 з висоти 13 км було скинуто атомну бомбу потужністю 40 кілотонн в точно визначене військовим керівництвом місце – серед розташованих радянських військ. Вона вибухнула на висоті 350 метрів на місцевості, де знаходилися 45 тисяч військовослужбовців із 212 частин із повним озброєнням.
Після вибуху ядерної зброї відповідно наказів проводилися навчальні оборона з наступом якраз на місці зони ураження. Війська «східних» після потужної артилерійської підготовки атакували «західних», оборонні позиції яких знаходилися в 5-10 км від епіцентру атомної бомби. Бойові літаки перетинали ніжку ядерного гриба…
Командував цими випробуваннями на живих людях маршал СРСР Георгій Жуков (фронтовики Другої світової називали його «м’ясник» і не дарма, своїх не жалів), а приїхали спостерігати: 1-й секретар ЦК КПРС Микита Хрущов, 1-й заступник голови Ради Міністрів СРСР і міністр оборони Микола Булганін, маршали СРСР Олександр Василевський, Костянтин Рокоссовський, Іван Конєв, Родіон Малиновский. Також були запрошені представники Польщі, Чехословаччини, Китаю.
Ці атомні навчання були повністю засекречені, його учасники НЕ були попереджені про смертельну небезпеку радіаційного ураження, а захист був мінімальний. Комуністичне командування традиційно НЕ питало згоди на участь у смертоносному навчанні. Після нього військовослужбовці підписали зобов’язання зберігати таємницю 25 років.
Таким чином, лікарі, масово стикаючись із захворюваннями військовослужбовців навчань «Сніжок», не мали жодного уявлення про причини хвороб, документальні свідчення про опромінення на військовій службі були відсутні. За російськими даними, станом на 2013 рік з 45 тисяч військових у живих залишилося до 2 тисяч осіб…
Російські дослідники наголошуюсь, що в зону радіаційного ураження потрапили і 10 тисяч осіб цивільного населення з сумними наслідками. Масові захворювання постраждалих теж офіційно НЕ пов’язували з ядерним випробуванням. А архів місцевої районної лікарні з документами 1954-1980 років було знищено…
Події 1954 року яскраво свідчать, що радянські воєначальники, і в першу чергу маршал Жуков, і надалі не збиралися берегти життя своїх солдат. Вислів «ми за ціною не постоїмо» так само зберігав свою актуальність. Як зазначає Віктор Суворов: «У новій війні «особливим ешелоном» ставали частини, в задачу яким входило утримання створеного в результаті ядерного удару прориву в обороні противника. Солдатам нового «особливого ешелону» не позаздрили б навіть бійці штрафбатів: на війні у кожного штрафника був шанс вижити, а ось перебування поряд з епіцентром ядерного вибуху гарантувало неминучу смерть від променевої хвороби».
Моніторинг вітчизняних ЗМІ, насамперед Харкова, показав, що ці 65-ті роковини чергового комуністичного злочину, в якому провідну роль зіграв Георгій Жуков, пройшли поза їхньою увагою, а також тих представників місцевої влади та осіб, що намагаються його прославляти. Отже, нагадуємо, щоб пам’ятати й попереджати…
Сергій Бутко,
Сергій Горобець,
Український інститут національної пам’яті
Друга світова війна не виправдала сподівань кремлівських вождів, їм не вдалося поставити всю Європу на «соціалістичний шлях розвитку». Тож Сталін намагався використати мирний час для підготовки нового етапу боротьби за Світову революцію (деякі дослідники називають це підготовкою до Третьої світової війни). Власне, було б правильним саме промову Сталіна 9 лютого 1946 року (за місяць до відомої промови Черчілля в Фултоні) вважати початком «холодної війни». «Ми закінчили війну повною перемогою над ворогами, – в цьому головний підсумок війни. Але це занадто загальний підсумок, і ми не можемо поставити тут крапку…, ми не можемо заспокоюватися на цьому», – сказав Йосип Віссаріонович на передвиборних зборах у Москві.
Після смерті Сталіни головним яструбом війни в СРСР став Георгій Жуков, який щиро вірив у можливість перемоги в ядерній війні і готувався саме до подібного сценарію. За допомогою ядерного удару Георгій Костянтинович збирався проламати оборону противника, аби радянські війська отримали змогу стрімко увірватися в ворожі тили і вирішити результат битви на свою користь. А шлях до тилів ворога пролягав через епіцентр ядерного вибуху, коли противник буде нездатний закрити утворений пролам.
Навчання проводилися лише один день, а місцевість обрали з розрахунком, щоб вона максимально відповідала типовій сільській місцевості Центральної Європи. Ще одна особливість навчань – максимальний можливий реалізм.
14 вересня 1954 року о 09:33 на Тоцькому полігоні в Орієнбурзькій області Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки СРСР з радянського бомбардувальника Ту-4 з висоти 13 км було скинуто атомну бомбу потужністю 40 кілотонн в точно визначене військовим керівництвом місце – серед розташованих радянських військ. Вона вибухнула на висоті 350 метрів на місцевості, де знаходилися 45 тисяч військовослужбовців із 212 частин із повним озброєнням.
Після вибуху ядерної зброї відповідно наказів проводилися навчальні оборона з наступом якраз на місці зони ураження. Війська «східних» після потужної артилерійської підготовки атакували «західних», оборонні позиції яких знаходилися в 5-10 км від епіцентру атомної бомби. Бойові літаки перетинали ніжку ядерного гриба…
Командував цими випробуваннями на живих людях маршал СРСР Георгій Жуков (фронтовики Другої світової називали його «м’ясник» і не дарма, своїх не жалів), а приїхали спостерігати: 1-й секретар ЦК КПРС Микита Хрущов, 1-й заступник голови Ради Міністрів СРСР і міністр оборони Микола Булганін, маршали СРСР Олександр Василевський, Костянтин Рокоссовський, Іван Конєв, Родіон Малиновский. Також були запрошені представники Польщі, Чехословаччини, Китаю.
Ці атомні навчання були повністю засекречені, його учасники НЕ були попереджені про смертельну небезпеку радіаційного ураження, а захист був мінімальний. Комуністичне командування традиційно НЕ питало згоди на участь у смертоносному навчанні. Після нього військовослужбовці підписали зобов’язання зберігати таємницю 25 років.
Таким чином, лікарі, масово стикаючись із захворюваннями військовослужбовців навчань «Сніжок», не мали жодного уявлення про причини хвороб, документальні свідчення про опромінення на військовій службі були відсутні. За російськими даними, станом на 2013 рік з 45 тисяч військових у живих залишилося до 2 тисяч осіб…
Російські дослідники наголошуюсь, що в зону радіаційного ураження потрапили і 10 тисяч осіб цивільного населення з сумними наслідками. Масові захворювання постраждалих теж офіційно НЕ пов’язували з ядерним випробуванням. А архів місцевої районної лікарні з документами 1954-1980 років було знищено…
Події 1954 року яскраво свідчать, що радянські воєначальники, і в першу чергу маршал Жуков, і надалі не збиралися берегти життя своїх солдат. Вислів «ми за ціною не постоїмо» так само зберігав свою актуальність. Як зазначає Віктор Суворов: «У новій війні «особливим ешелоном» ставали частини, в задачу яким входило утримання створеного в результаті ядерного удару прориву в обороні противника. Солдатам нового «особливого ешелону» не позаздрили б навіть бійці штрафбатів: на війні у кожного штрафника був шанс вижити, а ось перебування поряд з епіцентром ядерного вибуху гарантувало неминучу смерть від променевої хвороби».
Моніторинг вітчизняних ЗМІ, насамперед Харкова, показав, що ці 65-ті роковини чергового комуністичного злочину, в якому провідну роль зіграв Георгій Жуков, пройшли поза їхньою увагою, а також тих представників місцевої влади та осіб, що намагаються його прославляти. Отже, нагадуємо, щоб пам’ятати й попереджати…
Сергій Бутко,
Сергій Горобець,
Український інститут національної пам’яті
