Останнім часом російська пропаганда все активніше намагається "відбілити" культ Сталіна. Пропутінські ЗМІ створюють міф про те, що наприкінці 1930-х рр. в Європі лише СРСР проводив послідовно миролюбну політику.

А насправді загальноєвропейський конфлікт був в інтересах СРСР не менше, аніж в інтересах ІІІ Рейху. Кремль сподівався на розгортання “Другої імперіалістичної війни”, що знекровить Захід, і дозволить врешті перетворити Європу на комуністичну.

У другій половині 1930-х рр. ворогами СРСР стали вважатися не тільки фашистські та мілітаристські держави, а весь “імперіалістичний світ”. У 1938 р. Сталін заявив, що основною загрозою для СРСР є його “капіталістичне оточення”, яке повинно обов’язково змінитися на соціалістичне – це питання виживання радянської країни. Досвід першої світової («імперіалістичної») війни показав, що найкращі умови для поширення комуністичних ідей – це військова дестабілізація європейських держав, загальноєвропейський конфлікт військових блоків, який би взаємно послабив «імперіалістичних хижаків». У попередню велику війну лише «диво на Віслі» у серпні 1920 р. зупинило Червону Армію на шляху до Західної Європи.

Через це реванш нацистської Німеччини, що розпочинався, цілком вписувався в теоретичні побудови та очікування радянського керівництва. Це був довгоочікуваний великий європейський конфлікт, ставлення до якого показало всю «миролюбність» радянської країни.

Вже у грудні 1938 р., характеризуючи політичні процеси в Європі, Сталін назвав їх «Друга імперіалістична війна». У квітні 1939 р. начальник Політичного управління Червоної Армії Л.Мехліс, виступаючи перед партійним активом Київського особливого військового округу, підкреслив, що: «… Якщо Друга імперіалістична війна обернеться своїм вістрям проти першої в світі соціалістичної держави, то ми зобов’язані будемо перенести військові дії на територію супротивника, виконати свої інтернаціоналістичні зобов’язання і примножити кількість радянських республік у всьому світі. Товариші, якщо сказати коротко, проте дохідливо, щоб зрозуміли широкі маси, сформулювати сутність Сталінської теорії соціалістичної держави, то потрібно сказати, що це – теорія ліквідації капіталістичного оточення, це – теорія перемоги світової пролетарської революції.»

Реалізацією таких очікувань і надій Кремля стало підписання Пакту Молотова-Ріббентропа 23 серпня 1939 р., секретний протокол до якого ділив сфери впливу в Східній Європі між Німеччиною і СРСР. Ця угода розв’язувала руки Берліну і дозволила 1 вересня 1939 р. розпочатися Другій світовій війні. Її винуватцями, відповідно, стали ІІІ Рейх і СРСР.

Коли умови цієї угоди вже стали відомі, на засіданні Політбюро ЦК ВКП (б) 19 серпня 1939 р. прозвучала промова Сталіна, яка стала однією з найбільш скандальних. Сам факт її виголошення, та й факт засідання Політбюро в той день до 1990-х рр. заперечувався радянськими офіційними особами.

«Якщо Німеччина переможе, вона вийде з війни надто виснаженою, щоб воювати з нами в найближчі десять років. Її основною турботою буде спостереження за переможеними Англією і Францією, щоб перешкодити їх підйому. (…) Очевидно, що Німеччина буде занадто зайнята іншим, щоб повернути проти нас. (…) Повторюю, що в ваших інтересах, щоб війна вибухнула між Рейхом і англо-французьким блоком. Для нас дуже важливо, щоб ця війна тривала якомога довше, щоб обидві сторони виснажили свої сили. Саме з цих причин ми повинні прийняти запропонований Німеччиною пакт і сприяти тому, щоб війна, якщо така буде оголошена, протривала яко мога довше.». (Цитується за: Не миф: речь Сталина 19 августа 1939 года. Публикацию подготовили В.Л.Дорошенко, И.В.Павлова, Р.Ч.Раак. / Вопросы истории, 2005, № 8, с. 3-20.).

Політична логіка і «миролюбність» Кремля тут говорять самі за себе. Сама думка про те, що гітлерівську агресію потрібно зупинити, не спадала на думку кремлівським вождям. Вони сподівалися, що Німеччина зробить за них усю «брудну роботу», а потім до знесиленої Західної Європи вступить непереможна Червона армія і принесе її народам «звільнення».

6 травня 1941 р. передовиця газети «Правда» писала: «За рубежами нашої Батьківщини палахкотить полум’я Другої імперіалістичної війни. Всі жахи її незчислимих лих лягають на плечі трудящих. Народи не хочуть війни. Їх погляди спрямовані в бік країни соціалізму, яка пожинає плоди мирної праці. Вони справедливо бачать у збройних силах нашої держави – в Червоній армії і Військово-морському флоті – надійну опору миру (…) У сьогоднішній складній міжнародній обстановці слід бути готовими до будь-яких несподіванок … »

Однак, як показало 22 червня 1941 р, Москва готувалася до дещо інших «несподіванок».