ЄВРОПЕЙСЬКА УКРАЇНА - Портал чесних новини-Єдина Країна

Режим тиші в Олешках — домовленості виконуються в повному обсязі

Черняков — Tue, 27 Oct 2026 19:07:27 GMT

Станом на 17.30, 27 жовтня Україна та Росія дотримуються домовленостей про режим тиші на визначених територіях, пов’язаних із проведенням гуманітарної місії. Він триває від сьогодні з 3.00 за київським часом, та 4.00 за московським часом.
Інформує Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець.

Пряма мова: "Режим тиші триватиме до 1 листопада 22.59 год. Жодного порушення режиму припинення вогню не зафіксовано з обох сторін.
Гуманітарну місію ми проводимо спільно з Уповноваженою з прав людини в Російській Федерації Яною Лантратовою за посередництва та координації Першої леді США Меланії Трамп.
Сподіваюся, що надалі триватиме все згідно з узгодженим планом і нам вдасться допомогти цивільним громадянам, які так очікують допомоги в Олешках".

Олександр Турчинов: Кримський синдром

Черняков — Tue, 27 Oct 2026 16:20:36 GMT

“Якби був наказ захищати країну в 2014, я впевнений, що повномасштабної війни в тому вигляді, в якому ми бачимо її сьогодні, не сталося б. Наша помилка полягає в тому, що ми не відкинули їх назад”, – так президент України Володимир Зеленський прокоментував окупацію Криму в інтерв’ю “The Diary Of A CEO” (за версією ТСН - tsn.ua).
На думку Верховного головнокомандувача розбити росіян у той час було зовсім не важко, бо “у Крим увійшло десятки людей. Десятки. Для такої країни, як наша – це нуль. Це ніщо…”
Важко зрозуміти, хто забезпечує президента такою “глибокою” аналітикою, але за випадковим збігом обставин аналогічні тези у виконанні різнокаліберних “експертів” останнім часом постійно з’являються в провладних ЗМІ.
Історію можна перекрутити, підфарбувати, приховати, але її не можна змінити. Правда про ті трагічні події не вписується в розтиражовані наративи й "політично вивірені акценти", бо за планами кремля окупація України повинна була завершитися ще в квітні 2014 року.
Деталі захоплення нашої країни міжвидовим угрупованням військ до дрібниць відпрацьовували на стратегічних навчаннях збройних сил рф і Білорусі "Захід-2013" у жовтні 2013 року. Першим плацдармом у загарбницьких планах кремля був визначений Крим. 20 лютого 2014 року, коли на Майдані лилася кров героїв "Небесної сотні", скориставшись безвладдям, хаосом та масштабними кризами, що охопили нашу країну, російські війська почали захоплення півострова. Замість організації оборони України, президент, керівники Кабміну, Міноборони, СБУ, МВС, розвідки, внутрішніх військ, ГПУ, міністерств, багатьох державних установ та місцевих адміністрацій втекли до ерефії та почали всіляко сприяти військовій агресії проти власної країни.
Хочу відкрити страшну таємницю. У 2014 році на Україну напала та сама жорстока й безпринципна Росія, що й у 2022. З тим самим військовим і економічним потенціалом, на чолі з тим самим маніакально-безумним путіним. Тогочасні плани кремля – окупувати та знищити незалежну демократичну Україну – також не зазнали жодних змін.
У лютому 2014 року, так саме, як і в лютому 2022, чисельність усіх російських збройних формувань становила 3,4 мільйони. Із них – близько мільйона налічувала російська армія, яку путін обкатав в ініційованих ним же локальних конфліктах. Два мільйони чоловіків, які пройшли військову службу, перебували у військовому резерві, готовому до негайного застосування. Для реалізації окупаційних завдань кремль також підготував численні парамілітарні козацькі та ветеранські організації. Напередодні агресії в рф завершили переозброєння та реформування збройних сил та їхню підготовку до виконання складних бойових завдань.
Із зовсім іншими показниками зустріла війну Україна. Починаючи з 90-х років по-хижацьки розпродувалася або просто знищувалася найкраща техніка та озброєння. Танки продавали за ціною легкових автомобілів. За цінами в сотню разів меншими від ринкових збувалися безцінні для оборони країни зенітно-ракетні комплекси, розформувалися ключові бригади й полки протиповітряної оборони. У лютому 2014 із 36 зенітно-ракетних комплексів, які ще не встигли розпродати, виконувати бойові завдання могли лише 10. Вони не забезпечували навіть фрагментарного захисту від ворожої авіації.
Третю в світі за потужністю ядерну зброю керівництво України передало країні-агресору, отримавши натомість пустопорожні папірці Будапештського меморандуму. Продали росії або порізали на брухт усі наші стратегічні бомбардувальники, обміняли на списання чергових газових боргів усі крилаті ракети. За ганебними корупційними схемами з копійчаними надходженнями до бюджету, а часто й просто "безвозмєздно", міністри оборони роздавали землю, військові об’єкти та майно.
Багатомільярдні корупційні бариші за божевільний розпродаж озброєння й військової техніки в поєднанні з професійною роботою російської агентури, хронічне недофінансування та бездумне скорочення армії призвели до катастрофічного стану наших Збройних Сил. У 2011 році оборонний бюджет України становив лише 1,08% від ВВП, у 2012 – вже 0,94%, а в 2013 – фінансування оборони скоротилося до 0,88% ВВП!
Системно й послідовно ліквідовувалися підрозділи ЗСУ в тих регіонах, які російський генштаб визначив як пріоритетні плацдарми для майбутнього вторгнення. Розформували дислокований на території Автономної Республіки Крим 12-тисячний 32-й армійський корпус. Вивели з Криму 3-й окремий полк спеціального призначення. Потрапила під розформування дислокована в Болграді Одеської області 1-а аеромобільна дивізія, що прикривала південь України.
Відповідно до радянської військової доктрини, яка визначала загрозу для країни лише з боку країн НАТО, основні підрозділи Збройних сил дислокувалися в західній та центральній частині країни. Схід України свідомо залишили без військового прикриття. Єдину дивізію (254-у мотострілецьку), дислоковану на Донбасі, а також розміщений у Донецьку оперативний полк Внутрішніх військ, – розформували без будь-якої аргументації.
Чи можна вважати випадковим збігом розформування у вересні 2013 року ключових органів управління військами – у той самий час, коли російський Генштаб на військових навчаннях "Захід-2013" проводив масштабну підготовку до вторгнення? Російська армія в деталях відпрацьовувала окупацію України, а українське військове керівництво цілеспрямовано демонтувало діючу систему управління обороною, "не встигнувши" до 2014 року замінити її новою. У жовтні 2013 (за чотири місяці до початку російської агресії) Міноборони та ГШ приймають рішення про ліквідацію останнього боєздатного в ЗСУ 8-го армійського корпусу.
Підписані Януковичем Харківські угоди не лише продовжили перебування російських військ у Криму, чисельність та збройна потуга яких значно перевищувала розташований там український контингент, але й зняли будь-які обмеження на їхнє пересування півостровом, створивши всі необхідні передумови для його окупації.
З особливою люттю призначені Януковичем міністри оборони та начальники Генштабу знищували мобілізаційну систему країни. Від 2010 року Міноборони та ГШ зупинили підготовку військовозобов’язаних, припинили проведення зборів резервістів. У 2012-2013 роках відбулося повне знищення системи військового обліку. Штат військових комісаріатів скоротили на 80%! Приміщення розпродавали, картотеки зникали. У штаті військкоматів залишили трьох осіб, які не могли виконувати елементарні мобілізаційні завдання. У 2013 році оголосили про припинення призову на строкову військову службу.
Згідно з річним звітом, підготовленим Генштабом президенту Януковичу, станом на 1 січня 2014 року Збройні Сили України налічували всього 103077 військовослужбовців (34265 офіцерів, 63485 солдатів, сержантів та старшин, 5327 курсантів). Тобто на одного офіцера – лише 2 солдати. Щоб приховати катастрофічне падіння боєготовності української армії, Генеральний штаб запровадив нову, більш лояльну систему критеріїв бойової та мобілізаційної готовності. Але навіть за явно підфарбованими цифрами, на початок 2014 року лише близько 20% військових частин оцінювали як боєготові. Решта 80% у звіті Генштабу визначали як "частково готові" або "повністю не готові" до виконання бойових завдань.
Найгіршим стан боєздатності був у Сухопутних військах – основному ядрі Збройних Сил. Неукомплектовані, непідготовлені до виконання елементарних завдань підрозділи мали жахливі проблеми зі станом військової техніки. Більшість танків, БМП та БТРів були непридатні до експлуатації, потребували ремонту, не мали акумуляторів і підготовлених екіпажів.
Для захоплення АРК розташоване там, відповідно до Харківських угод, надпотужне двадцятип’ятитисячне угруповання російських військ, генштаб рф значно посилилив за рахунок перекидання на півострів:
31-ї окремої гвардійської десантно-штурмової бригади (Ульяновськ);
45-го окремого гвардійського полку спеціального призначення (Кубінка, москва);
18-ої окремої гвардійської мотострілецької бригади (Ханкала);
98-ої гвардійської повітряно-десантної дивізії (Псков);
15-ої окремої гвардійської мотострілецької бригади (Самарська область);
382-ї окремої бригади морської піхоти (Темрюк);
підрозділів морської піхоти Каспійської флотилії;
підрозділів 7-ої десантно-штурмової дивізії (Новоросійськ);
зведених підрозділів 58-ої армії південного військового округу зс рф;
22-ї гвардійської окремої бригади спеціального призначення гру гш рф;
спецпідрозділів фсб;
численних парамілітарних козацьких загонів…
Ось такі “десятки людей” або “ніщо” захоплювали Крим. Для прикриття масштабної концентрації та просування окупаційних військ із членів проросійських організацій формувалися загони "самооборони", до яких записували, насамперед, тих кримчан, які пройшли військову службу. Їх без обмежень забезпечували зброєю з баз і арсеналів Чорноморського флоту рф.
Контроль, установлений російською армією над морськими та повітряними коридорами, дозволяв оперативно нарощувати потужність багатотисячного угруповання в разі проведення наступальної операції в південній частині континентальної України. З метою посилення можливостей флоту для проведення десантних операцій, до Чорного моря прибули десантні кораблі Північного та Балтійського флотів вмс рф, а також – бойові кораблі Каспійської флотилії.
На контрольовані окупантами кримські військові аеродроми перебазувалася штурмова авіація і бойові ударні вертольоти. Для блокування півострова з моря кораблі Чорноморського флоту вийшли з севастопольських бухт і стали на бойове чергування.
Перекинуті до Криму ракетні комплекси взяли під контроль всю морську акваторію, відстежуючи будь-яку активність військово-морських сил країн НАТО. На приціл ракетного радара був узятий, зокрема, есмінець США "Дональд Кук", який на той час перебував у Чорному морі.
Про цей "героїзм" російських військ детально розповідається в документальному пропагандистському фільмі "Крим. Шлях на батьківщину", що вийшов на екрани 2015 року. Головний герой цієї телеагітки путін пафосно повідомляє, що особисто керував окупацією півострова російськими військами й був готовий застосувати ядерну зброю в разі втручання країн НАТО.
Але лякати керівництво цих країн не було потреби. Вони перебували в прострації від агресивного цинізму кремля, не були готові та й не планували втручатися в трагедію, що розгорталася в центрі Європи.
Російській навалі в Криму номінально протистояло близько 14 тисяч українських військовослужбовців, більшість з них – немотивовані місцеві контрактники та 18-річні діти-строковики. Політична дезорієнтація, низький моральний дух, жебрацький рівень фінансового та матеріально-технічного забезпечення, а також системна робота російської агентури в керівному складі силового блоку призвели до масового дезертирства та переходу на бік агресора більшості українських солдатів і офіцерів, дислокованих в окупованому Криму. У перші дні окупації разом з командуванням ВМС на чолі з адміралом Березовським свою країну зрадили понад 70%! військовослужбовців ЗСУ. Не зрадили Україну всього 3990 українських воїнів, які були розкидані по всьому півострову – без зв’язку та забезпечення, у повному оточенні переважаючих на порядок сил противника.
Ситуація в інших силових структурах АРК була ще більш трагічною. Зі співробітників кримської міліції на бік ворога перейшли 99%! особового складу, з прикордонників Україну зрадили 73%, із працівників СБУ – 90%, із співробітників Управління держохорони – 96%!
Переконавшись, що ніхто не збирається надавати військову допомогу виснаженій кризами та конфліктами Україні, кремль запустив зворотний відлік повномасштабного континентального вторгнення.
28 лютого 2014 року у збройних силах росії розпочалася "раптова" перевірка боєздатності військ Південного та Західного військових округів, розміщених уздовж північно-східного кордону нашої країни.
Близько 200 тисяч особового складу кількох армій з авіацією, бронетанковою технікою та артилерією почали бойове розгортання ударних підрозділів у Ростовській, Воронезькій, Курській, Бєлгородській та Брянській областях.
На Київському, Слобожанському, Донецькому та Одеському оперативних напрямках були розгорнуті потужні ударні угруповання, які перебували в повній бойовій готовності для вторгнення на материкову частину України.
1 березня російський парламент надає путіну дозвіл на введення військ в Україну, використовуючи для політичного прикриття та виправдання військового вторгнення письмове звернення президента Януковича.
Натомість в Україні тільки 27 лютого спромоглися сформувати Уряд, і наступного дня я зібрав перше засідання РНБО. Відповідно до інформації, наданої військовим керівництвом і розвідкою, незважаючи на трагедію, що розгорталася в Криму, найбільша загроза для країни була на півночі і сході, де вздовж нашого кордону розгорталося надпотужне багатотисячне угруповання російських військ, готове до вторгнення на незахищену материкову частину України.
Чисельність Сухопутних військ від загальної чисельності ЗСУ становила менше третини, а тільки за офіційними звітами вісімдесят відсотків сухопутних підрозділів були небоєздатні. Тому всій російській військовій потузі наш Генштаб міг у ті дні протиставити лише декілька зведених батальйонно-тактичних груп. Близько п’яти тисяч погано озброєних, непідготовлених військовослужбовців з несправною військовою технікою становили умовно боєздатний ресурс, готовий до застосування. Більшість з них – вісімнадцятирічні хлопчаки-строковики.
Кинути цю зведену групу бійців на прорив у Крим через вузьку горловину проти добірних російських військ, що значно перевершували нас за чисельністю та озброєнням, означало б втрату й без того мізерних резервів і залишало б без прикриття й хоч якогось ілюзорного захисту не те що країну, а навіть – столицю.
Наш військовий контингент у Криму значно порідшав через масову зраду та перехід солдатів і офіцерів на бік агресора. Але ті, хто залишився вірним присязі, перебуваючи в оточенні, повинні були зв’язати переважаючі сили противника та виграти для нас час. У цих умовах я ухвалив єдине можливе рішення – військовим частинам у Криму зайняти оборону та використовувати зброю для захисту своїх позицій у разі штурмових дій і провокацій росіян. Цей наказ зафіксовано протоколом засідання РНБО.
Скільки наші військові зможуть протриматись на півострові, я не знав. Але за цей час нам потрібно було хоч якось відновити бойовий потенціал армії, провести мобілізацію, озброїти та підготувати наших воїнів до виконання елементарних бойових завдань. Оскільки основні підрозділи ЗСУ перебували в західній і центральній частині України, я наказав їх терміново перекинути на північ та схід, щоб прикрити країну на найімовірніших напрямках удару російської армії.
Своїм Указом від 1 березня 2014 року доручив привести Збройні сили України в бойову готовність"Повна". Це стан найвищої готовності всіх військових підрозділів і частин, який передбачає виконання всього комплексу заходів щодо переводу військ з мирного на воєнний стан, включаючи безпосередню підготовку до бойових дій, зокрема – роздачу зброї і боєприпасів, зайняття оборонних рубежів.
Згідно з українським законодавством, саме РНБО своїм рішенням вносить пропозицію президенту про запровадження воєнного стану. За це проголосував лише один я. Рішення про воєнний стан не підтримали й лідери партій нової парламентської більшості, а це означало, що парламент не дасть своєї згоди на його запровадження.
Головна причина, через яку не була підтримана ця пропозиція, – блокування воєнним станом проведення президентських і парламентських виборів. Україна справді конче потребувала легітимної влади, яку визнає весь цивілізований світ. А встановити її було можливо лише шляхом проведення чесних, прозорих всенародних виборів. Поки зберігалася юридична легітимність Януковича – зберігалася й смертельна загроза для країни. Притягнувши "законно обрану" маріонетку-Януковича до Києва в обозі своїх танкових колон, кремль заткнув би й без того не надто активне обурення ключових суб’єктів міжнародної політики.
Розповіді про можливість проведення військових операцій в Криму наявними на півострові силами – позбавлені жодного сенсу. Більшість оточених та розкиданих по півострову залишків наших військових підрозділів не були в змозі навіть виконати наказ та елементарні вимоги військових статутів, забезпечивши оборону власних позицій. Під час штурмів вони здавалися без бою, пояснюючи це значною перевагою ворожих військ, деморалізацією особового складу, низьким рівнем військової підготовки, безнадійністю протистояння в оточенні та величезним ризиком для життя сімей військовослужбовців, які стали заручниками російських окупантів та агресивно налаштованих місцевих колаборантів.
Наказ на використання зброї був продубльований мною і, відповідно, Главкомом ЗСУ 18 березня 2014 року після загибелі українського військовослужбовця під час штурму в Сімферополі 13-го фотограмметричного центру. На мою вимогу наказ про використання зброї зробили публічним і тому інформацію про це не змогли "зачистити" разом з багатьма документами того часу.
На жаль, і після повторного наказу, ситуація не змінилася: навіть під час штурму штабу ВМС України ніхто з українських солдатів та офіцерів не спромігся застосувати зброю!
Тому всі розповіді про те, що "від української влади не надходило чітких наказів і тому Крим не звільнили" – позбавлені сенсу і є спотворенням історичної правди. У лютому-березні 2014 року в країні просто ще бракувало сил для протидії підступній агресії ядерного монстра. Не відповідає дійсності й теза, що в Криму ніхто не чинив опору. Справжнім героям ніщо не завадило гідно виконати свій військовий обов’язок.
Морські піхотинці Феодосійського батальйону, незважаючи на значну перевагу російських штурмовиків, які оточили підрозділ, пішли в рукопашний бій. Мужні моряки великого десантного корабля "Костянтин Ольшанський" відмовилися виконувати умови ультиматуму окупантів і не склали зброї, хоча більшість екіпажу залишила корабель і перейшла на бік росіян. Разом з командиром – капітаном 1 рангу Дмитром Коваленком на кораблі залишалося всього 20 військових моряків, які зайняли кругову оборону й прийняли бій. Чотири дні вони билися в повному оточенні з переважаючими силами ворога.
Екіпаж невеликого тральщика "Генічеськ" на чолі зі старшим мічманом Олександром Бойчуком не склав зброї і безстрашно пішов на прорив блокади. Героїчна багатоденна боротьба екіпажу корабля протимінної оборони "Черкаси", яку очолив капітан 3-го рангу Юрій Федаш стала сюжетом для художнього фільму.
У ті трагічні дні ми отримали ще один удар в спину. Стратегічні партнери не тільки не виконали взяті на себе, відповідно до Будапештського меморандуму, гарантії нашої безпеки, але й категорично відмовилися надавати Україні будь-яку військово-технічну допомогу. Вони пояснювали це тим, що не хочуть дратувати путіна та провокувати повномасштабну війну в центрі Європи. Україні не дали жодного набою, жодного долара чи євро на відновлення обороноздатності. Були заблоковані поставки не тільки озброєння і військової техніки, але й обладнання, яке можна використовувати для виробництва зброї. Безумне "партнерське ембарго", організоване Обамою, Меркель та іншими лідерами провідних демократичних країн, протрималося аж до кінця 2017 року. Коли б Україна отримала хоча б десяту частину від обсягів сучасної допомоги – ситуація в 2014 році могла б кардинально змінитися і росія назавжди забула б дорогу до нашого кордону.
Незважаючи на всі ці обставини, 103 курсанти, 2239 солдатів і матросів та 1649 офіцерів ЗСУ, які не зрадили в Криму свою країну, залишившись вірними присязі, виконали надважливе завдання. Протримавшись практично місяць у повному оточенні, вони дали нам життєво необхідний час, щоб підготуватися до захисту країни, розпочати мобілізацію, хоч якось озброїти нашу армію, відремонтувати техніку, зайняти позиції на напрямках найбільш вірогідного наступу русні. Ми придушили сепаратистські заколоти в Харківській, Одеській, Миколаєвській, Херсонській, Дніпропетровській, Запорізькій областях та зупинили російський наступ на Донбасі. Тим самим були зірвані плани кремля щодо військового бліцкригу, розколу та окупації України в 2014 році. Ми вистояли і, спираючись виключно на власні сили, захистили країну, створили боєздатні Збройні Сили, які й зупинили ворога як у 2014, так і в 2022 році.

Олександр Турчинов

Микола Терещенко. Коли він помер, Київ прощався з ним 2 дні

Черняков — Mon, 26 Oct 2026 17:57:42 GMT

Коли він помер, Київ прощався з ним 2 дні. Понад 100 вінків, труна, яку несли на руках через центр міста. Так проводжали чоловіка, який колись починав із торгівлі зерном на волах, став одним із найбагатших підприємців свого часу, а мільйони віддав на допомогу людям.
Сьогодні, 26 жовтня, минає 207 років від дня народження Миколи Терещенка — видатного українського підприємця та мецената.
Дитинство та юність Миколи минули в Глухові, на нинішній Сумщині. Його батько Артемій починав торгувати з дерев'яного воза. Родина поступово ставала заможнішою, але можливості дати синові університетську освіту не мала.
Юнаком Микола возив зерно до Криму, а звідти повертався із сіллю та рибою. Працював наполегливо й завжди тримав слово. Згодом поміщики настільки йому довіряли, що відпускали великі партії збіжжя в борг.
Під час Кримської війни Терещенки заробили значний капітал на постачанні продовольства армії. Микола вклав гроші в цукрове виробництво. До 1870 року він уже володів понад 10 заводами.
Його називали «цукровим королем».
Та Микола добре пам'ятав, як сам не мав можливості здобути вищу освіту. Тому щедро фінансував гімназії, училища, оплачував навчання дітей із небагатих родин.
Понад 20 років він очолював самоврядування Глухова. За його підтримки в місті будували лікарні, школи, дитячі притулки та вчительський інститут.
Дбав і про працівників своїх підприємств. На одному із заводів запровадили 8-годинні робочі зміни, відкрили безкоштовну лікарню та училище.
У 1893 році Микола створив фонд допомоги вдовам, сиротам і найбіднішим родинам. Люди отримували виплати навіть після смерті благодійника.
Особливо багато він зробив для Києва.
У 1894 році за його кошти відкрилася безкоштовна лікарня для бідних робітників. Людей тут лікували, годували, забезпечували ліками, а після виписки найбіднішим навіть видавали гроші на відновлення здоров'я.
Саме з цієї лікарні почалася історія сучасного «Охматдиту».
Терещенко підтримував створення Київського політехнічного інституту, будівництво Володимирського собору, розвиток мистецтва. Колекції його родини згодом стали частиною зібрань відомих київських музеїв.
У 1899 році, ще за життя мецената, одну з київських вулиць назвали Терещенківською. Цю назву вона зберігає й нині.
У 1897 році Микола втратив дружину Пелагею, з якою прожив майже 50 років.
Сам він помер 1 лютого 1903 року у віці 83 років. Поховали його в рідному Глухові, поруч із дружиною та батьками.
Після смерті лише нерухомість Терещенка оцінювали у 30 мільйонів рублів. А на благодійність за життя він пожертвував близько 5 мільйонів — колосальну на той час суму.
На гербі родини Терещенків були слова: «Прагнення суспільного добра».
Для Миколи Терещенка вони стали життєвим принципом. Він пройшов шлях від скромного торговця до одного з найбагатших підприємців, але свою велич показав не лише в умінні заробляти, а й у бажанні допомагати іншим.
Минуло вже 123 роки після його смерті. А лікарні, навчальні заклади й музеї, створені за його підтримки, продовжують служити Україні.
І це, мабуть, найкращий пам'ятник людині, яка зуміла перетворити власне багатство на добро для багатьох поколінь.

Українська перемога

Яценюк: Через величезну помилку Німеччини й Франції у 2008 році росія розпочала війну

Черняков — Mon, 26 Oct 2026 17:34:26 GMT

Яценюк: Через величезну помилку Німеччини й Франції у 2008 році росія розпочала найбільшу війну після Другої світової.
Тоді як голова ВР я підписав лист із проханням відкрити Україні шлях до НАТО. Німеччина й Франція виступили проти. Потім путін напав на Грузію, зайшов у Крим і на схід України.
росія виробляє від 70 до 100 балістичних ракет на місяць. Разом із поставками з Північної Кореї — близько 170.
Щоб їх збити, потрібно щонайменше 130 ракет-перехоплювачів для Patriot, а за протоколом — 260. Зараз у нас нуль.
Українці стійкі й відчайдушно воюють, але ми не супергерої.
путін розпочав так звані фейкові переговори. Він ніколи не вів переговорів із Україною.
Він лише тягне час, намагається перетягнути американців на свій бік і вбити клин між США та ЄС. А тим часом і далі обстрілює мирні українські міста.
Цього року путін просунувся зовсім трохи. росія втратила 1,5 млн людей.
Будь-яка нормальна країна сприйняла б це як сигнал зупинитися й шукати вихід із війни. Але не путін. Він досі вірить, що може окупувати Україну.
300 млрд доларів російських активів, заморожених у Бельгії, треба конфіскувати на користь України. Як юрист кажу: це цілком законно за міжнародним правом. Усе впирається в політичну волю.
Дехто порівнює заплановану зустріч росії, Китаю та США з Ялтою. Як на мене, це радше Мюнхен 1938 року. путін вірить, що вибʼє поступки в США й підштовхне Україну до капітуляції.
Я переконаний, що росія втручатиметься у вибори в Польщі. Вона влаштовуватиме інциденти між поляками й українцями та сіятиме між нами ненависть.

Тимофій Милованов

Про рішення Львівської обласної ради щодо вшанування Романа Шухевича

Черняков — Sun, 25 Oct 2026 19:01:26 GMT

У конфлікті, що виник у зв’язку з рішенням Львівської обласної ради щодо вшанування Романа Шухевича, О. Ольжича та УПА польська сторона вперто вдає, що не існує польських злочинів проти української нації. Навіть результати пошукових робіт у Ласкові не змінили польської позиції. Що ж сталося у селі Ласків?
Архівні матеріали СБУ та збережені спогади свідків дозволяють детально відтворити події 10 березня 1944 року у селі Ласків (через схожість назв у спогадах і документах село іноді згадують як Ліски).
Напад розпочався приблизно о 9:00–10:00 ранку. Велика кількість озброєних польських головорізів Армії Крайової та Батальйонів хлопських одночасно підійшла до Ласкова з усіх боків, повністю заблокувавши виходи з населеного пункту.
Місцеві жителі, які помітили оточення, намагалися виїхати кіньми чи вибігти в поля, проте нападники відкрили по них щільний вогонь, змусивши людей повернутися назад у пастку.
Оскільки більшість українських хат були покриті соломою, польські загони підпалювали їх за допомогою смолоскипів та запальних куль. Село швидко охопило полум'я.
Люди масово ховалися у заздалегідь підготовлених льохах, ямах та схронах. Оскільки був день і видимість залишалася високою, нападники легко знаходили схованки. Вони закидали криївки підпаленою соломою, через що цивільні мешканці - переважно жінки, діти та літні люди - задихалися від диму або згоряли живцем. Тих, хто намагався вийти на повітря, розстрілювали.
Символом цієї трагедії став 25-річний православний священник отець Лев Коробчук, який відмовився покидати парафіян і прийняв мученицьку смерть після жорстоких тортур. За пастирський подвиг та прощення катів у 2003 році Польська автокефальна православна церква залічила його до лику святих.
Свідки згадували, що після відходу польських підрозділів тіла загиблих лежали по всьому селу: на подвір'ях, у спалених хатах та городах.
Вцілілі мешканці ховали своїх рідних поспіхом і хаотично. Частину вбитих поховали на місцевому православному кладовищі, інших - у спільних ровах прямо на території спалених садиб.
Напад на Ласків не був поодиноким випадком. Він став частиною масштабної антиукраїнської операції польських бойовиків на Холмщині весною 1944 року.
Роками ця трагедія залишалася маловідомою сторінкою, проте сьогодні правда повертається із небуття. І тільки жовтні 2026 року на православному кладовищі в Ласкові українські фахівці комунального підприємства «Доля» спільно з УІНП та польськими партнерами провели перший етап пошукових робіт.
Результати шокували: виявлено групові поховання з останками понад 40 жертв тієї різанини. Попереду - офіційна ексгумація, запланована на весну 2027 року, яка допоможе встановити стать, вік та причини смерті кожного.
Але вже зараз очевидно, що полякам необхідно втихомиритися і коли вважають себе цивілізованою нацією, не пред’являти претензій героям України й відверто підігрувати московській пропаганді, а подбати, щоб більше ніколи не повторилося жахіття на зразок тих, що відбулися на Холмщині. А для цього, як мінімум, треба визнати власні злочині.

Богдан Червак

Про тяглість боротьби

Черняков — Sun, 25 Oct 2026 18:56:28 GMT

Згідно із Законом України «Про засади державної політики національної пам’яті Українського народу», нинішня російсько-українська війна має точну назву — Війна за Незалежність України.
Закон України «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті» визнає учасників УПА борцями за незалежність. Повстанські нагороди офіційно визнані державою як частина нагородної системи України.
Закон України «Про Український національний пантеон» передбачає можливість ушанування там осіб, які обіймали посади головнокомандувачів (головних командирів) УПА. Ця ж норма передбачає вшанування головнокомандувачів Збройних Сил України під час Війни за Незалежність України.
Отже, законодавство чітко визначає не лише статус УПА як борців за незалежність, а й тяглість їхньої боротьби до нинішньої Війни за Незалежність України.
Тому захист честі й гідності українських повстанців — не лише моральний, а й політичний обов’язок представників української держави на всіх рівнях. І йдеться не тільки про належну оцінку минулого, а й про нинішню війну.
Спроби будь-яким чином нівелювати чинне правове визнання або не помічати його грубих порушень (в Україні чи за кордоном) зневажають захисників незалежності минулого, підривають визначену українським законодавством тяглість боротьби та її легітимність і можуть демотивувати тих, хто сьогодні захищає Україну. Відтак такі дії послаблюють нашу обороноздатність.
Оцінка нашої боротьби (минулої і теперішньої) - наше право й обов’язок. Вона не може залежати від жодних геополітичних обставин, адже є невід’ємною частиною нашого суверенітету.
P.S. Хотів би приблизно такої офіційної реакції української влади на будь-які істерики будь-яких наших сусідів щодо УПА.
І так буде!

Володимир В'ятрович

Як Росія використовує українсько-польські історичні суперечки для поширення дезінформації

Черняков — Sat, 24 Oct 2026 16:52:42 GMT

Дуже показова історія, яка демонструє, як працює російська пропаганда. Для того щоб поширювати брехню, росіянам навіть не потрібно вигадувати події. Достатньо використати реальний конфлікт, додати до нього неправдиву інформацію і приховати факти, які цю інформацію спростовують.
Саме це відбулося навколо рішення Львівської обласної ради оголосити 2027 рік роком УПА та Романа Шухевича.
Рішення викликало гостру реакцію в Польщі. Українське Міністерство закордонних справ також розкритикувало його, наголосивши, що воно було ухвалене на регіональному рівні, без консультацій із центральною владою та дипломатами, і шкодить зусиллям, спрямованим на історичне порозуміння між нашими країнами.
І тут починається найцікавіше.
Увечері 21 жовтня «Європейська правда» з посиланням на анонімне джерело в українському уряді повідомила, що Польща нібито призупинила передачу Україні великого пакета військової допомоги через рішення Львівської облради.
Зверніть увагу: йшлося про призупинення передачі конкретного пакета допомоги, а не про припинення польської військової підтримки України загалом.
Приблизно через годину польське видання Fakt звернулося до Міністерства національної оборони Польщі й отримало категоричне спростування. Речник міністерства Януш Сеймей заявив, що інформація про призупинення військової допомоги не відповідає дійсності.
Наступного ранку, 22 жовтня, заступник міністра оборони Польщі Цезарій Томчик в ефірі телеканалу WP ще раз публічно спростував ці чутки.
Він наголосив, що Польща продовжує і продовжуватиме допомагати Україні, оскільки це відповідає національним інтересам самої Польщі.
Здавалося б, питання вичерпане. Є повідомлення анонімного джерела, є два офіційні спростування польської сторони.
Але для російської пропаганди все лише починалося.
Російський «Первый канал» повідомив своїм глядачам, що Польща скасувала передачу Україні великої партії військової допомоги через рішення Львівської облради.
Тобто росіяни не просто повторили непідтверджену інформацію. Вони її посилили. Повідомлення про призупинення конкретного пакета допомоги перетворилося на твердження про його скасування.
І найважливіше: на момент поширення російського сюжету польські посадовці вже офіційно спростували інформацію про призупинення допомоги. Але російське телебачення вирішило про це не згадувати.
Ось як працює дезінформація.
Спочатку виникає реальна суперечка між українцями та поляками щодо складних питань спільної історії.
Потім з'являється непідтверджене повідомлення, яке пов'язує цю суперечку з військовою допомогою Україні.
Далі російська пропаганда вибирає найбільш конфліктну частину повідомлення, подає її як доконаний факт і замовчує офіційні спростування.
У результаті українцям намагаються нав'язати думку, що Польща відмовляється допомагати Україні через історичні суперечки. А польській аудиторії — що відносини з Україною переживають кризу, яка вже впливає на військову співпрацю.
Є ще одна цікава обставина.
20 жовтня речник президента Польщі Кароля Навроцького Рафал Леськевич в ефірі Radio ZET заявив, що українські спецслужби мали б дослідити обставини ухвалення рішення Львівською обласною радою, оскільки воно, за його словами, має ознаки російської провокації.
Звичайно, сама така заява не є доказом російського втручання в ухвалення рішення. І немає підстав без доказів звинувачувати його ініціаторів у співпраці з Росією.
Але показово, що навіть представник президента Навроцького, який займає доволі жорстку позицію в історичних дискусіях з Україною, звернув увагу на можливість використання цього конфлікту Росією.
Тут важливо розуміти одну принципову річ.
Російській пропаганді зовсім не обов'язково організовувати сам конфлікт. Достатньо, щоб він виник. А далі його можна використати для інформаційної атаки.
Особливо коли йдеться про українсько-польські відносини, де питання історичної пам'яті залишаються болючими для обох суспільств.
Росія використовує ці суперечки не для встановлення історичної правди і тим більше не для захисту пам'яті українських чи польських жертв. Її мета — створити недовіру між нашими народами, послабити підтримку України та переконати суспільства обох країн, що стратегічне партнерство руйнується.
При цьому реальність може бути зовсім іншою. Як у цьому випадку, коли польське Міністерство оборони двічі спростувало інформацію про припинення допомоги, а російське телебачення все одно повідомило про її скасування.
Цей випадок докладно проаналізувало видання The Insider у матеріалі від 22 жовтня 2026 року.
Ми повинні пам'ятати: історичні суперечки між Україною та Польщею існують і потребують чесного діалогу. Але кожне неперевірене повідомлення, кожне необережне політичне рішення і кожна емоційна реакція можуть бути використані Росією для поглиблення цих суперечностей.
Історичні дискусії мають вести історики, суспільства та відповідальні політики. А журналісти повинні перевіряти інформацію, особливо коли вона стосується відносин із нашими найближчими союзниками.
Бо в цій історії найважливіше навіть не те, що російське телебачення збрехало. Воно робить це постійно.
Найважливіше те, наскільки легко реальна суперечка, доповнена одним непідтвердженим повідомленням, перетворюється на інструмент інформаційної війни.
І наскільки важливо не допомагати Росії поширювати цю брехню.

Микола Княжицький

Меланія Трамп домовилася про локальне перемир’я в Олешках.

Черняков — Fri, 23 Oct 2026 17:03:28 GMT

З 29 жовтня росія і Україна погодилися тимчасово припинити бойові дії, щоб завезти гуманітарну допомогу та евакуювати цивільних безпечним коридором, пише Білий дім.
В Олешках лишилося 1700-2000 людей, переважно літні, і близько 50 дітей. До війни там жило близько 24 тисяч.
Цивільні представники обох країн обійдуть мешканців удома і визначать, яка допомога потрібна. Тих, хто захоче виїхати, перевезуть, куди вони оберуть.

Тимофій Милованов

Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець підтвердив, що 29 жовтня відбудеться гуманітарна операція в Олешках та припинення вогню, - зазачив він в Telegram
Дослівно: "В рамках нашої угоди: перше, буде забезпечений режим тиші. Друге, буде доставлений гуманітарний вантаж в Олешки. Третє, буде забезпечене вільне пересування цивільного населення з Олешок.
Я прошу всіх з розумінням віднестись до розповсюдження публічної інформації щодо проведення цієї гуманітарної місії. Про Олешки зараз знає весь світ. Операція буде відбуватись поступово, вона максимально складна для реалізації.
Тому я буду інформувати українське суспільство, буду показувати результати".

Довгоочікуваний обмін: додому повертаються 270 українців

Черняков — Fri, 23 Oct 2026 16:50:25 GMT

У результаті перемовного процесу, Координаційним штабом за дорученням Президента України, з російської неволі визволено 261 українського військовослужбовця. Окремо також вдалося повернути на Батьківщину 9 цивільних.
Це третій етап комбінованого обміну полоненими, який розпочався 19 серпня, - інформує Координаційний штаб з питань поводження з військовоплоненими.

Додому повернулися військовослужбовці ЗСУ, зокрема Військово-морських сил, Сухопутних військ, ДШВ, ДССТ, ТрО, ССО, ВСП, бійці Національної гвардії України, Державної прикордонної служби, а також рятувальник ДСНС.
Більша половина визволених сьогодні Захисників потрапила у полон у 2022-му році, зокрема під час оборони Маріуполя.
Пʼятеро з них пережили теракт в Оленівці у сумнозвісному бараці «200».
Ще девʼятеро – важкохворі.
Загалом на батьківщину повертаються військовослужбовці, що воювали на Донецькому, Луганському, Харківському, Запорізькому, Херсонському, Київському, Миколаївському та Чернігівському напрямку, а також оборонці ЧАЕС.
Серед звільнених сьогодні – 38 офіцерів. Також серед військовослужбовців є ті, хто був поневолений у 2018 та 2020 роках.
Значна частина визволених сьогодні Оборонців зазнала кримінального переслідування з боку країни-агресорки та всупереч міжнародному праву під вигаданими звинуваченнями була засуджена до різноманітних термінів за ґратами, зокрема й до довічного ув’язнення.
☝Усі звільнені пройдуть медичний огляд, отримають лікування, будуть забезпечені необхідними речами на перший час, отримають належні виплати, пройдуть реабілітацію та реінтеграцію до суспільства після тривалої ізоляції у російській неволі.
Висловлюємо вдячність Сполученим Штатам Америки та Об’єднаним Арабським Еміратам, зокрема дякуємо всім, хто доклав зусиль до звільнення Стівена Габбарда – 74-річного вчителя англійської мови з Ізюму, якого росіяни незаконно засудили та піддавали тортурам.
Дякуємо також усім дотичним державним структурам та організаціям за скоординовані зусилля, спрямовані на визволення наших громадян.
Координаційний штаб продовжує роботу з пошуку та повернення кожної нашої людини, яка перебуває в російській неволі.
Слава Україні!

Ще кілька місяців війни і "Роснефть" на роки загрузне у глибокій кризі

Черняков — Fri, 23 Oct 2026 16:46:43 GMT

"Роснефть" попереджає про довгострокову глибоку кризу всьому бізнесу, якщо війна триватиме ще кілька місяців.
Українські удари по НПЗ змушують компанію знову і знову оплачувати відновлення тих самих об'єктів. Прибуток падає майже до нуля , а боргове навантаження зростає. Жодні ремонти вже не гарантють подальшу роботу цих нафтових заводів.
Масштаб проблеми виходить за межі однієї компанії: "Роснефть" управляє 12 НПЗ, на які припадає близько третини російських нафтопереробних потужностей і більшість із цих заводів зазнали ударів українськими безпілотниками, - пише агентство Bloomberg.
Саме зростаючі збитки усієї російської нафтогалузі, вважає агентство Blumberg, примушує Москву так наполегливо (включаючи посередництво Трампа) домагатися припинення українських ударів по російських нафтозаводах.
Деякі підприємства місяцями не можуть повернутись до нормальної роботи. Рязанський НПЗ, що забезпечує Москву та сусідні регіони, після першої атаки у травні простоював до початку вересня. Сизранський завод більшу частину останніх шести місяців або стояв, або працював менш ніж на третину потужності. Туапсинський НПЗ, за даними Bloomberg, не працює із квітня.
На окремих об'єктах відновлення займало кілька тижнів, але після ремонту прилітали нові й нові удари. Витрати накопичувалися, і представники компанії у приватних розмовах попереджали, що довго витримувати таке навантаження неможливо, - зазначає Блюмберг.
Особливо важко відновлювати складні настанови переробки: необхідні деталі раніше закуповували на Заході, а тепер доступ до них обмежений санкціями. Російські аналоги та китайські комплектуючі доводиться чекати місяцями, причому вони не завжди сумісні з обладнанням заводів.

Ростислав Демчук

Близько 40 тисяч школярів не склали НМТ з математики

Редактор — Thu, 22 Oct 2026 20:51:40 GMT

У 2026 році майже 45 тисяч учасників НМТ не подолали поріг з математики, української мови або української літератури. Результати перегукуються з висновками PISA-2025 (Програма Міжнародного Оцінювання Учнів), які показують системні проблеми українських школярів із базовими навичками.

За даними дослідження EDTOP, у 2026 році математику на НМТ не склали 39 888 учасників, або 12,1% від усіх, хто складав цей предмет. Українську мову не подолали 3 247 учасників, а українську мову та літературу — 1 147. В сумі 44857 школярів, які не склали хоча б один з трьох основних предметів.

При цьому саме математика залишається головним проблемним предметом: на неї припало близько 84% усіх випадків неподолання порогу серед проаналізованих предметів.

Результати НМТ з розбивкою по всім школам України, що були опубліковані на сервісі EDTOP, підтверджують проблему, яку раніше продемонструвало міжнародне дослідження PISA-2025. Згідно цьому дослідженню 46% українських 15-річних не досягли базового рівня з математики, а 45% — з читання. Лише 3% учасників досягли найвищих рівнів із математики та 1% — із читання.

Для України це вже не лише питання шкільних оцінок. Математика, читання та здатність працювати з інформацією є фундаментом для подальшого навчання, професійної підготовки та роботи в економіці, що дедалі більше конкурує за глобальний ринок праці.

Якщо значна частина молоді виходить із системи освіти без базових компетенцій, а частка учнів із високими результатами залишається низькою, це створює ризик для конкурентоспроможності українського людського капіталу.

Україні необхідно терміново змінювати ситуацію — від посилення базової освіти до системної роботи з освітньою нерівністю. Інакше за кілька років проблема результатів PISA та НМТ перетвориться вже на проблему українського ринку праці.

Повний аналіз результатів PISA-2025 та НМТ-2026 — у дослідженні EDTOP: «PISA-2025 і НМТ-2026: результати оцінювання в Україні».

Келлог: Заморозити війну в Україні на нинішній лінії — хороший варіант

Черняков — Thu, 22 Oct 2026 16:56:55 GMT

Під час Другої світової США не визнали, що Радянський Союз захопив Литву. Ми казали: “Ви контролюєте цю землю, бо стоїте на ній. Але юридично, de jure, вона вам не належить”.
Зеленський не може юридично віддати українську землю. Це вирішує Верховна Рада.
Ми визнаємо факт: росія фактично контролює цю землю. Укладімо перемир’я на нинішній лінії. путін оголосить перемогу й повернеться додому.
Келлог в інтервʼю Пірсу Моргану: росія втратила в Україні від 1,2 до 1,4 млн військових убитими й пораненими. І це консерватнивна оцінка. Хтось має сказати путіну: усе вирішено. Оголоси перемогу, повертайся додому й закінчуй війну.
росія не перемагає в Україні. Після початкового вторгнення, під час якого вона захопила Луганськ, Донецьк, Запоріжжя й Херсон, росія захопила лише ще близько 1% української землі, не рахуючи Криму. Українці контратакували.
Зеленський не віддасть решту Донеччини, і я розумію чому. Я був на цій землі. Там проходить остання лінія оборони перед Харковом і Києвом. Україна укріпила там три міста.
Посланець США Стів Віткофф коли говорить із путіним віч-на-віч і висловлює власну позицію.
Люди часто говорять під впливом почуттів і не думають, як їхні слова вплинуть на весь світ. Я не збираюся робити таких заяв [що путін гуманіст].

Тимофій Милованов

Цифрові проєкти Глухівщини презентували у Чернігові, Ніжині та Шостці

Черняков — Thu, 22 Oct 2026 16:32:20 GMT

Цьогоріч одним із важливих напрямів діяльності Національного заповідника «Глухів» стала участь у цифровому збереженні та сучасному представленні історико-культурної спадщини Глухівщини. Спільно з Глухівським національним педагогічним університетом імені Олександра Довженка за підтримки Українського культурного фонду Заповідник бере участь у реалізації двох грантових проєктів, у яких історичні дослідження поєднуються з можливостями 3D-моделювання, доповненої та віртуальної реальності.
Інформує Національний заповідник "Глухів"

"Під час презентаційних воркшопів музейники, науковці, освітяни та краєзнавці знайомилися з готовими 3D-моделями, інтерактивними AR-картками та напрацюваннями для VR-мандрівки Глуховом XVIII ст. Окрему увагу приділили практичному використанню цих цифрових продуктів у музейній та освітній діяльності – під час проведення занять і екскурсій, роботи з різними віковими аудиторіями", - йдеться у дописі.
Для прикордонної Глухівщини така робота має особливе значення. Цифрові технології дають змогу зберігати детальну інформацію про культурні об’єкти, які в умовах війни перебувають під постійною загрозою пошкодження чи знищення.

Найкращий формат мирних переговорів — тристороння зустріч

Черняков — Wed, 21 Oct 2026 18:11:50 GMT

Зеленський: Україні потрібні 9,5 млн людей, які втратили домівки й роз’їхалися світом. Вони мають повернутися, щоб жити тут і відбудовувати країну.
Найкращий формат мирних переговорів — тристороння зустріч: Трамп зі своєю командою, я та путін. Бажано, щоб долучилися й європейці. Територіальні питання, які болять, маємо обговорювати з росією напряму.
Зеленський в інтервʼю Fox News: Коли швидкість Starlink впала вп’ятеро, наші дрони-перехоплювачі не могли збивати іранські «Шахеди». Є й друга проблема: російська артилерія та дрони атакують прифронтові села, і люди там не можуть жити.
Парламент має розглянути будь-яку мирну угоду, а українці — підтримати її на референдумі. Угоду мають схвалити саме українці, бо це ми втрачаємо дітей, рідних і домівки. Не можна просто поставити під нею підпис.
Зараз треба зупинити бойові дії на тих позиціях, де ми стоїмо. Це реальний шлях до завершення війни. Мінімум, якого ми сьогодні вимагаємо від росії, — припинити вогонь і вбивства. Після цього попросимо президента США та європейців надати Україні гарантії безпеки.
Після моєї вчорашньої розмови з Рубіо знову запрацювало раннє попередження про російські балістичні удари. Для нас воно життєво важливе.
США досі обмежують Україні доступ до супутникових систем Starlink і Starshield. Рубіо сказав, що працюватиме з командою, аби розв’язати це питання.

Тимофій Милованов

Москва намагається змусити Київ до територіальних поступок

Черняков — Wed, 21 Oct 2026 17:45:01 GMT

Москва намагається змусити Київ до територіальних поступок і віддати Росії неокуповану частину Донецької області – заявив Президент Зеленський на американську аудиторію в етері Fox News. Окрім цього, раніше зʼявлялися повідолення, що американці начебто пропонують Україні гарантії безпеки аналогічні статті 5 НАТО. Але немає реальних шансів, що це може бути реалізовано. Далі поясню, чому.
Зрозуміло, що Росія отримує території в обмін на власну обіцянку зупинити війну. Тож їй це може бути вигідно. Україна, як каже Володимир Зеленськиий, отримує гарантії безпеки США та можливу американську участь у захисті, тож нам це теж вигідно. А в чому вигода США?
Виходить, Америка має взяти на себе зобов’язання щодо гарантій безпеки для України, але натомість нічого не отримати? Очевидно, що такий підхід прямо суперечить трансакційній політиці нинішньої адміністрації США: за логікою процесу Америка теж має отримати якусь угоду, але про неї нам нічого невідомо.
Не буду повторюватися, що Путін воює не за території. Головний приз у розв’язаній ним війні — будь-яка форма залежності України від Кремля. Сценарій, за якого безпекове становище України після війни стане кращим, ніж до її початку, не виглядає реалістичним. Тож незрозуміло, що саме мають пообіцяти Путіну, аби він погодився на такий варіант.
Виникає й інше питання: чи може наша влада взагалі ухвалити рішення про виведення військ із неокупованих територій і передачу їх Росії?
Оприлюднене цього тижня опитування КМІС показує, що 62% українців проти такого сценарію. І не факт, що влада має достатній авторитет у суспільстві, аби переконати цих людей змінити свою позицію та погодитися на здачу територій. Причин чимало: від відсутності навичок спілкування із суспільством до потенційних звинувачень, що «Зеленський зі своїми корупційними дружками продають Україну Росії».
Тому навіть якщо гіпотетичне рішення про передачу частини українських територій Росії буде ухвалене, немає гарантій, що влада зможе забезпечити його виконання.
Очевидно, саме на це й розраховує Путін, проштовхуючи ідею здачі Росії неокупованих українських територій. Його розрахунок у тому, що суспільство не прийме такої форми капітуляції, а країна провалиться у внутрішній хаос із перспективою громадянської війни. Тоді, на його думку, Україна розвалиться самостійно, а Путіну залишиться лише зібрати те, що від неї залишиться.
Звісно, немає гарантій, що все піде саме за таким сценарієм. Але з певного моменту стратегія Путіна фактично звелася до очікування дива. А коли фронт не приносить бажаного результату, головні сподівання переносяться на дестабілізацію українського тилу.
Водночас від початку жовтня публічна риторика Володимира Зеленського має чіткий посил: «Україна на межі зради союзниками». Підготовка суспільства до потенційних «важких рішень», які нам нібито доведеться ухвалювати через цю «зраду», може бути однією з причин такої риторики.
Обговорення гарантій безпеки, безумовно, не менш важливе, ніж питання територій. Війни закінчуються або тоді, коли сторони більше не можуть воювати, або тоді, коли вони домовляються про компроміс і створюють систему гарантій його дотримання.
І хоча публічні виступи лідерів України та США породжують сподівання, що ми наблизилися до завершення війни, насправді мало що на це не вказує. Тому рецепт нашого виживання, як і раніше, залишається в опорі, сили для якого треба знаходити не лише на фронті, а й у тилу.

Микола Княжицький

Ворог вдарив по Харківщині: серед загиблих — дитина

Черняков — Tue, 20 Oct 2026 09:13:01 GMT

За даними слідства, 19 жовтня близько 16:30 російські військові атакували територію центрального парку в селищі Нова Водолага Харківського району. За попередніми даними, удару завдано БпЛА типу «Герань-3».
Загинули дві жінки та дитина.
Інформує Харківська обласна прокуратура.

Ще 14 людей постраждали, серед них 7 дітей. Дані щодо потерпілих уточнюються.
Пошкоджено будівлю кафе.
На місці події працюють правоохоронці та екстрені служби. Обставини атаки, кількість постраждалих та інші наслідки встановлюються.

"За процесуального керівництва Харківської обласної прокуратури розпочато досудове розслідування за фактом вчинення воєнного злочину, що спричинив загибель людей (ч. 2 ст. 438 КК України)", - йдеться в інформації прокуратури.

Як повідомлялося, 19 жовтня армія РФ атакувала безпілотником центральний парк у Новій Водолазі на Харківщині, внаслідок чого загинули 6 людей: двоє дітей та четверо дорослих. Ще 15 людей постраждали, серед них – семеро дітей.

Внаслідок атаки росіян по Новій Водолазі на Харківщині 19 жовтня загинули вчителька місцевого ліцею Інна Марюхна та її однорічна дочка Ангеліна.
Жінка навчала учнів початкових класів, розповіли її колеги з Новолазького ліцею №1.
"Жодні слова не здатні передати розпач від цієї непоправної втрати. Важко повірити, що обірвалися два життя, згасли мрії та сподівання, які мали б ще здійснюватися й квітнути.
Інна Марюхна була світлим педагогом, яка відкривала малечі світ знань, навчала перших життєвих кроків і дарувала дітям усе тепло свого серця. Її доброта, щирість та професійність назавжди житимуть у пам'яті колег та вихованців. Страшний біль, що разом із нею пішла і її донечка Ангеліна", – написали в закладі освіти.

Вибори в США: у багатьох штатах почалося дострокове голосування

Черняков — Tue, 20 Oct 2026 08:59:55 GMT

Рівно 2 тижні до виборів у США, а в багатьох штатах вже почалося дострокове голосування.
Всі сили в Америці кинуті на перемогу.
Україну знову втягнули в боротьбу. Проти нашої волі.
Погана новина для тих, хто вважає, що 3 листопада для нас це божевілля щоденних заяв скінчиться. Трамп завжди шукає, кого призначити винним у невтішних результатах.
Враховуючи градус заяв на найвищому рівні та малоймовірність хоч якоїсь мирної угоди, тема України після виборів може нікуди не зникнути з риторики окремих лідерів республіканців.
На жаль.
Як виглядає ситуація з виборами в Палату представників на сьогодні?
Для отримання більшості у Палаті представників потрібно 218 місць. Наразі у Конгресі 219 республіканців та 214 демократів.
З 435 округів зараз:
Закриті (Solid) округи — всього 356 місць (81%), дуже ймовірні (Likely) - 33 округи.
Демократи (Solid + Likely): 202 місця.
Республіканці (Solid + Likely): 187 місць.
Отже, вся головна боротьба за Палату представників зосередилася у 46 конкурентних округах (зона ризику).
З них 25 - Lean (злегка схиляються до однієї з партій):
12 Lean Democratic;
13 Lean Republican.
Ще 21 округ - Toss-up (повна невизначеність, 50/50).
Що це означає?
Демократам, які мають 202 прогнозовані місця, потрібно утримати їх і взяти ще щонайменше 16 із цих 46 конкурентних округів, щоб отримати більшість у Палаті.
Саме тому математична модель зараз дає демократам 55% ймовірності отримати більшість.
До цього додається історична закономірність. Від часів Другої світової лише двічі з 20 проміжних виборів партія президента не втрачала контроль або суттєву кількість місць у Палаті (1998 та 2002).
У середньому партія чинного президента втрачає на проміжних виборах 26 мандатів у Палаті представників.
А коли рейтинг схвалення президента перед виборами нижчий за 50%, середні втрати зростають до 35 місць.
Останні опитування показують лише 33% підтримки президента Трампа.
Але це все лише цифри та прогнози. Насправді ситуація на кожному окрузі може змінитися за ці 2 тижні.
Фактор явки, перевага інкумбентності та рішення тих, хто ще не визначився, матимуть найголовніше значення на багатьох округах.
Тому робити ставку на явну перемогу демократів дуже ризиковано.
Навіть якщо це станеться, ми завжди цінували саме двопартійну підтримку в США.
І маємо боротися за її збереження - незалежно від того, хто контролюватиме Палату представників і Сенат.
Емоції тут дуже заважають.

Олександр Ломако

Останній воїн УПА, якого розстріляли в СРСР

Черняков — Mon, 19 Oct 2026 18:24:52 GMT

Іван Гончарук пережив Колиму, виростив дітей і дочекався онуків. Але через чотири десятиліття після першого арешту радянська влада знову винесла йому смертний вирок.
Нещодавно, 16 жовтня, минуло 39 років від того дня. Це був 1987-й — час горбачовської перебудови.
Іван народився 1925 року в селі Грудки на Волині. Рано втратив батька, змалку працював. Дев’ятнадцятирічним вступив до Української повстанської армії, взявши псевдо «Лісовий».
Із його рідного села до УПА пішли понад сто чоловіків. Серед них — старший брат Яків, який загинув у 1945-му.
У грудні того ж року Івана захопили співробітники НКВС. Засудили до розстрілу, згодом замінивши його двадцятьма роками каторги.
Десять років він провів на Колимі.
У 1956-му вийшов на волю. Залишився на півночі, працював кухарем, одружився з українкою Ганною Проценко. У родині народилися донька Наталя та син Юрій.
1975 року Гончаруки переїхали на Харківщину. Розбудовували хату, працювали, приймали гостей. Іван так любив готувати для сім’ї та друзів, що поруч облаштували літню кухню. Згодом власноруч збудував і глибокий підвал.
Донька згадувала батька як опору родини — працьовитого, гостинного, уважного до дружини й дітей.
Та після однієї з поїздок на Волинь на нього надійшла заява від чоловіка, який раніше співпрацював із НКВС. КДБ знову взявся за події сорокарічної давнини.
У липні 1987-го Івана заарештували.
Його шестирічна онука запам’ятала: того ранку дідусь усміхнувся, представив її незнайомцям і запросив їх до іншої кімнати. Більше вона його не бачила.
На Волині влаштували показовий суд у Будинку культури. До зали привели навіть школярів. П’ять днів говорили про «злочини ОУН і УПА». Із пів сотні заслуханих людей особисто Гончарука знали лише п’ятнадцятеро.
Частину обвинувачень повторили, додавши нові епізоди нібито причетності до вбивств. Адвокат наголошував: його підзахисного вдруге судять за діяння, за які він уже відбув покарання.
«На моїй совісті вбитих людей немає», — сказав Іван в останньому слові.
16 жовтня 1987 року суддя Борис Плахтій оголосив смертний вирок.
Дружина хотіла хоча б узяти чоловіка за руку, коли його виводили. Її відштовхнули.
Майже два роки Іван провів у камері смертників. Писав рідним ніжні листи, турбувався про дітей та онуків. Просив купити онучці морозиво, нагадував їй добре вчитися й слухатися мами та бабусі.
10 липня 1989 року написав останнього листа.
Наступного дня дружина вирушила на побачення. Але їй повідомили: чоловіка перевели.
12 липня Івана Гончарука розстріляли в Києві. Йому було 64 роки.
Тіла родині не віддали. На цвинтарі близькі поховали його зубний міст — Іван сам просив поховати його замість тіла.
Справжнє місце його поховання досі невідоме.
Лише 2021 року незалежна Україна офіційно реабілітувала повстанця.
Його долю дослідила історикиня Леся Бондарук у книжці «Справа Гончарука. Останній розстріляний повстанець». На основі архівних документів, свідчень очевидців і спогадів рідних вона відтворила його життя та обставини переслідування й страти.
А 2022 року в підвалі, який Іван колись збудував, від російських обстрілів ховалися чотири покоління його родини: дружина, донька, онука та правнучка.
Він будував дім для своєї сім’ї. Через 33 роки після його загибелі зроблене його руками допомагало берегти її життя.
Донька запам’ятала його слова:
«От би ще тільки Україна була вільною».
Так говорив Іван Гончарук — повстанець «Лісовий», який пережив війну й Колиму, повернувся до праці, створив родину. Після всього пережитого він зберіг і любов до людей, і бажання бачити Україну незалежною.
Навіть у камері смертників знаходив сили підтримувати близьких, турбуватися про онуків. У цих листах — його ніжність і сила духу.
Іван Гончарук хотів жити, працювати на своїй землі й бачити, як ростуть його онуки. Хотів, щоб вони жили у вільній Україні. Заради цього дев’ятнадцятирічним пішов до УПА. Цьому залишався відданим усе життя. За цю боротьбу радянська влада його й стратила.

Джерело: Українська перемога

Із болгарського фронту московського церковного наступу

Черняков — Mon, 19 Oct 2026 18:16:26 GMT

Сьогоднішнього дня чекали в багатьох куточках православного світу із зацікавленням: чи ж буде вселенський патріарх Варфоломій I служити із болгарським патріархом Даніїлом?
Справа в тому, що болгарська церква, як і болгарське суспільство загалом, перебувають у мрячливому полоні московського обрядославія і московських брехонь. Недарма в СРСР Болгарію напівжартома називали 16-ю республікою...
Напередодні візиту константинопольського патріарха до Болгарії на урочистості з нагоди ювілеїв святого Івана Рильського - покровителя Болгарії, хтось організував звернення священників та мирян із протестом проти цього візиту. І через що? Ну, болгари традиційно, як і московити, звинувачують вселенського патріарха у екуменічній єресі через спілкування з римським понтифіком. Але головна причина все ж інша - визнання Православної Церкви України. Це найбільше пече ФСБ, РПЦ і БПЦ.
Варфоломій приїхав і організовані групи людей зустрічали його криком "Анаксіос" \"недостойний". Проте патріарха це не злякало, хоч і не дали йому служити в кафедральному соборі Алєксандра Невського (уявляєте, яка там проросійська забамбуленість, якщо кафедральний собор досі носить ім'я вигаданого святого, який і не святий зовсім?!) у Софії. Не служив і болгарський патріарх, певно, із видимої солідарності, бо виступити відкрито на стороні протестувальників все ж не наважується. Проте всі служащі під час літургії віддавали вселенському патріарху належну шану - куди ж діватися, якщо ніхто не може заперечити його першість по честі у православному світі?! 🙂
Та головною інтригою був сьогоднішній день - літургія у монастирі св. Івана Рильського: чи ж буде патріарх служити, якщо вже й анонси розійшлися по світу, що таки ні. Проте щойно з'явилося і відео: вселенський патріарх Варфоломій не тільки служив разом із болгарським Даниїлом, але й традиційно помолився за предстоятелів усіх православних церков, в тому числі і за блаженнішого митрополита Київського і всієї України Епіфанія. Після чого організовано вигук: "Анафема".
Проте, у підсумку, московська церква програла. Бо патріарх не здався. А болгарські православні, котрі вміють думати, питатимуть своїх ієрархів: якого милого ви ігноруєте вселенського патріарха, чому не визнаєте слідом за ним української автокефалії? Тим паче, коли Україна стікає кров'ю, а Московія нищить храми, священників і вірних?!
Нагадаю, що за попереднього патріарха Болгарії Неофіта була все ж створена комісія по вивченню "українського питання". Але при цьому патріарху, кремлівському прихвосню, не тільки комісія не діє, але й він намагається покарати ігумена монастиря, котрий служив з митрополитом Епіфанієм у Києво- Печерській лаврі.
А ще мене здивувало як мало вірних на літургії, коли служить болгарський патріарх Даниїл - чи то Болгарія настільки обезбожена чи то такий авторитет у цього владики, повернутого на Москву...

Василь Чепурний

Проєкт «Столичний Глухів XVIII століття: 3D та VR-спадщина як інструмент освіти, відновлення та культурної реінтеграції» у Чернігові

Черняков — Sun, 18 Oct 2026 18:46:39 GMT

Від історичної пам’яті — до цифрового досвіду: у Чернігові презентували проєкт «Столичний Глухів XVIII століття: 3D та VR-спадщина як інструмент освіти, відновлення та культурної реінтеграції»
Як відкрити історичну спадщину по-новому? Як перетворити результати наукових досліджень і цифрові реконструкції на інструмент освіти, культурного пізнання та розвитку туризму? І як знайти однодумців, щоб історія одного міста стала надбанням значно ширшої аудиторії?
Саме ці питання об’єднали учасників презентаційного воркшопу в Чернігові, присвяченого проєкту «Столичний Глухів XVIII століття: 3D та VR-спадщина як інструмент освіти, відновлення та культурної реінтеграції».
Захід зібрав широку аудиторію: майже 70 учасників долучилися онлайн, ще близько 30 — зустрілися наживо. Гостинним майданчиком для професійного діалогу став Національний заповідник "Чернігів стародавній". Така співпраця засвідчує важливість партнерства між освітніми та культурними інституціями у справі збереження, дослідження та популяризації української історико-культурної спадщини.
Головна мета воркшопу — не лише презентувати результати проєкту, а й розширити коло його друзів, однодумців і партнерів, створити можливості для подальшого розвитку та масштабування напрацьованих рішень.
Учасники знайомилися з історичною концепцією проєкту, переглядали проморолики, досліджували можливості цифрових 3D-моделей історичних об’єктів і VR-продукту, обговорювали перспективи застосування цифрових розробок в освіті, культурі й туризмі.
Від цифрової реконструкції — до реального використання. Саме такою є логіка проєкту: історичні дослідження стають основою цифрових моделей, цифрові моделі відкривають можливості для імерсивної VR-подорожі, а технології допомагають зробити минуле доступнішим для сучасної людини.
Водночас масштабування результатів неможливе без людей та інституцій, готових розповідати про ці розробки, використовувати їх у власній діяльності й долучатися до нових ініціатив. Тому важливим результатом зустрічі стало формування кола потенційних амбасадорів і партнерів, зацікавлених у подальшому розвитку цифрового культурного продукту.
Щиро дякуємо Національному заповіднику "Чернігів стародавній" за гостинність і співпрацю, спікерам — за фахові виступи, а всім учасникам — за зацікавленість, запитання та готовність долучатися до спільної справи.
Ми переконані: що ширше коло партнерів, то більше можливостей для того, щоб історія Глухова вийшла за межі міста й стала частиною сучасного культурного простору України.
Зберігаємо минуле, щоб майбутнє пам’ятало Глухів!
Проєкт реалізується Глухівським національним педагогічним університетом імені Олександра Довженка за підтримки Українського культурного фонду.

Джерело: Столичний Глухів XVIII століття: 3D та VR-спадщина

У вересні 1957 року Уряд УНР на вигнанні заснував особливу нагороду - «Воєнний Хрест»

Черняков — Sun, 18 Oct 2026 18:01:18 GMT

У вересні 1957 року Уряд УНР на вигнанні заснував особливу нагороду - «Воєнний Хрест». Створення відзнаки приурочили до 40-річчя відродження Українських Збройних Сил. Це була не просто медаль, а символ безперервності боротьби за незалежність України, який єднав різні покоління воїнів.
Нагороду вручали ветеранам Визвольних Змагань 1917–1921 рр, а також учасникам Другої світової війни; підпільникам ОУН та бійцям УПА. Згідно з офіційними реєстрами, за час існування відзнаки нею нагородили понад 165 видатних постатей.
З поміж них Євген Коновалець (посмертно) - полковник Армії УНР, засновник і перший Голова ОУН та Андрій Мельник - полковник Армії УНР, найближчий соратник Є.Коновальця та другий Голова ОУН.
Нагороду в тому числі отримали:
Павло Шандрук - генерал-поручник Армії УНР та командувач Української Національної Армії наприкінці Другої світової війни.
Микола Капустянський - генерал-хорунжий Армії УНР, один із засновників ОУН та керівник її військового крила.
Андрій Вовк - генерал-полковник Армії УНР та міністр військових справ Уряду УНР в екзилі, який безпосередньо підписував нагородні грамоти.
Андрій Дубиновський - поручник Армії УНР, військовий капелан та духовний діяч української еміграції в Канаді.
На початку великої війни з Московією, ОУН заснувала «Бойовий Хрест ОУН», який вручається українцям, що зі зброєю в руках виступили проти московської нечисті. В його основі лежить історичний силует «Воєнного Хреста», якими нагороджені Є. Коновалець і А. Мельник.
Цю нагороду вручають героям московсько-української війни біля пам’ятників Вождів ОУН. Могили Є. Коновальця і А. Мельника відтепер стали місцем, де як ніколи відчувається спадкоємність борців за волю України усіх поколінь.

Богдан Червак

Марін Ле Пен знову скаржилася, що у Франції немає грошей на допомогу Україні

Черняков — Sun, 18 Oct 2026 17:56:34 GMT

Марін Ле Пен знову скаржилася в медіа що у вже Франції немає грошей на допомогу Україні. І тут як тут масові погроми у містах Франції та Північної Італії. Але грошей бракує не через погроми...
Далі цитую професора Luis Garicano :
"Найбільший і найдурніший міф у європейській політиці, особливо популярний у Франції, полягає в тому, що Європа потерпає від наслідків «аusterity» (режим суворої економії) та «неолібералізму».
У п’яти найбільших країнах Європи понад половина населення отримує дохід від держави, менше половини — від приватного сектору. Саме це робить проблему скорочення держави добробуту такою неможливою: понад половина виборців є нетто-отримувачами. Не дивно, що бюджет Італії не був збалансований 100 років, Франції — 50 років (оо, ла-ла, l'austérité!!):
- Франція: 30 мільйонів від держави проти 21 млн працівників приватного сектору. Державні витрати становлять 57% ВВП, податки — понад половину економіки. Бюджет не був збалансований за життя більшості французів (з 1974 року).
- Німеччина: 35 мільйонів дорослих від держави проти 34 мільйонів від приватного сектору. 10% населення зареєстровано як важкоінваліди. Державні витрати перевищують половину ВВП. Німеччина має безперервний бюджетний дефіцит з 2019 року.
- Італія: 23 мільйони від держави проти 20,5 мільйона працівників приватного сектору. Державні витрати становлять 51% ВВП. Італія має бюджетний дефіцит щороку з 1925 року, протягом 100 років.
- Іспанія: більше людей отримують дохід від держави з 2024 року: 18,21 мільйона від державного сектору проти 17,9 мільйона людей, які працюють у приватному секторі. З 2025 року в Іспанії також вперше в історії більше державних службовців, ніж самозайнятих працівників (autónomos). Державні витрати становлять 45%, бюджет не був збалансований з 2007 року.
- Великобританія: 54% домогосподарств тепер отримують більше державних виплат, ніж сплачують податків. Державні витрати становлять 44,5% ВВП, податки (40%) на найвищому рівні з 1950 року, бюджет не був збалансований з 2001 року, і 1 з 5 нових автомобілів оплачується урядом через дивну державну схему для інвалідів (Motability)".

Володимир Горбач

Зеленський у Брюсселі запропонував Трампу домовленість

Черняков — Sun, 18 Oct 2026 17:44:30 GMT

Зеленський у Брюсселі запропонував Трампу домовленість: пауза щодо ударів по російських НПЗ в обмін на захист енергетики України
Президент України Володимир Зеленський сьогодні у Брюсселі публічно запропонував Білому дому обміняти ракети до "Петріотів" на паузу в ударах по російських НПЗ.
Український лідер Володимир Зеленський із трибуни Ради Європи виступив із пропозицією до Вашингтона. Він заявив, що готовий на прохання США зупинити удари по нафтозаводах РФ, якщо матиме можливість захистити свою енергетику від російських атак.
Зеленський зазначив, що був готовий до повного енергетичного перемир'я. Проте США йому передали, що Кремль категорично відмовився від цієї пропозиції, тож глава України запропонував Вашингтону інший варіант: допомога у відбитті російських атак.
Зеленський також попросив європейських партнерів допомогти із ракетами до систем "Петріот", зазначивши, що в регіоні їх достатньо для того, щоб Україна "пройшла зиму".
Президент знову наголосив, що США все ще частково блокують Україні роботу супутникового зв'язку Starlink, назвавши це "неприємним сюрпризом". Швидкість Інтернету повертається, але обмеження досі не знято. Через це ускладнено перехоплення російських реактивних "Шахедів", якими РФ б'є по Україні.
***
Бажаєте бекграунд про вимоги США? Гаразд!
Днями Ілон Маск і два американські конгресмени запропонували Зеленському торг. Україна припиняє добивати російські НПЗ протягом 100 днів, а Київ взамін одержує супер-швидкісний зв'язок Starlink на територіях Росії з обсягом 300 км вглибину, аби Україна могла бити по конкретних воєнних об'єктах Росії.
Торги тривають.

Ростислав Демчук

Бельгія підтвердила передачу Україні десяти F-16

Черняков — Sat, 17 Oct 2026 17:48:04 GMT

Бельгія передасть найближчим часом Україні десять винищувачів F-16 до кінця 2026 року, хоча постачання літаків відбулося із затримкою. Причиною стало те, що американські F-35, які мають надійти на озброєння бельгійської армії, почали прибувати пізніше, ніж очікувалося. Крім винищувачів, Україна та Бельгія обговорили додаткові боєприпаси й фінансову підтримку.
Про це під час пресконференції в Брюсселі заявив президент України Володимир Зеленський і прем'єр-міністр Бельгії Барт де Вевер.
Бельгійський прем'єр розповів, що питання військової допомоги Україні обговорювали під час його двосторонньої зустрічі із Зеленським на полях саміту. За словами де Вевера, передати українській стороні обіцяні винищувачі зможуть у міру надходження нових американських літаків.
"Ми поставимо десять цього року. Ми трохи відстали від графіка через затримки з F-35, але вони вже починають надходити, що дасть нам змогу передати Україні F-16", сказав бельгійський прем'єр.

Ростислав Демчук

Трамп відступав — і це були тактичні відступи

Черняков — Sat, 17 Oct 2026 17:39:53 GMT

Трамп відступав — і це були тактичні відступи, які не скасували саму стратегію — тільки під тиском обставин, громадської думки, настроїв союзників... Так було після хамських нападів Трампа та його віце-президента Джей Ді Венса на українського президента Володимира Зеленського, який прибув до Вашингтона для підписання горезвісної угоди про мінерали. Її, до речі, придумав все той же сенатор Ліндсі Грем, який намагався протиставити бізнес-інтересам оточення Трампа в Росії «інтерес» в Україні. Так сталося і з самим законом Грема, який міг розглядатися як передвиборчий козир в обставинах, коли багато потенційних виборців у США можуть підтримати Україну і виступати за більший тиск на Росію.
Але стратегічно Трамп все останнє десятиліття залишався людиною, яка тяжіла до взаєморозуміння з Путіним і відновлення економічних відносин з Росією. І у цього тяжіння можуть бути як об'єктивні, так і суб'єктивні причини. Трамп може сподіватися, нехай і безпідставно, що відновлення зв'язків з Москвою допоможе йому відірвати Росію від Китаю. Ну і, звичайно, питання особистої зацікавленості близьких президенту людей ніхто не скасував. Не випадково Стів Віткофф і Джаред Кушнер проводять стільки часу з путінським емісаром Кирилом Дмитрієвим — і в США, і в Росії.
Що буде з позицією Трампа далі, теж зрозуміло. Він знову відступить під впливом обставин, тиску громадської думки та конгресу, численних розслідувань, які почнуться вже наступного року в новому складі конгресу і обіцяють нам чимало сюрпризів. Він може знову збільшити продаж зброї в Україні і навіть запровадити санкції проти Росії. Але до останнього дня своєї політичної кар'єри — я б сказав, до свого останнього подиху — ця людина, яка вірить у перевагу грубої сили і важливість непомірного збагачення, залишатиметься прихильником і шанувальником того, хто уособлює обидва ці підходи.

Віталій Портников

В Ужгороді українська громадськість за участю духовенства ПЦУ відзначила 84-ту річницю створення УПА

Черняков — Fri, 16 Oct 2026 13:23:14 GMT

14 жовтня 2026 року в Ужгороді, у сквері Борців за незалежність України біля алеї Слави, відбулися пам’ятні заходи з нагоди 84-ї річниці створення Української Повстанської Армії.
До підніжжя пам’ятного козацького хреста учасники зібрання поклали живі квіти та запалили лампадки. Відтак було відслужено молебень за перемогу, мир і добробут в Україні, а також заупокійну літію за полеглими борцями за незалежність України, героями Української Повстанської Армії та українськими воїнами — героями російсько-української війни.
Богослужіння очолив Преосвященніший Віктор Бедь, єпископ Мукачівський і Карпатський, керуючий Мукачівсько-Карпатською єпархією Православної Церкви України, Засновник сучасної держави Україна — народний депутат України першого скликання, голова Всеукраїнського товариства борців за незалежність України у ХХ столітті. Йому співслужили протоієрей Василь Осадчук, ієрей Віктор Орловський та протодиякон Василь Ісаков.
Після богослужіння відбулося урочисте віче. Перед присутніми виступили Преосвященніший владика Віктор Бедь; Олександр Черепаха, голова Закарпатської крайової організації Народного Руху України; Микола Вовк, голова Закарпатської обласної організації Всеукраїнського товариства політично репресованих, борець за незалежність України у ХХ столітті; професор Марина Дуб, ректор Карпатського університету імені Августина Волошина; професор Антоніна Вчорашня, голова Закарпатського обласного товариства борців за незалежність України у ХХ столітті.
Учасники урочистого зібрання хвилиною мовчання вшанували світлу пам’ять усіх спочилих у Бозі борців за незалежність України — від минулих століть до сьогодення.
Участь у пам’ятних заходах взяли представники Мукачівсько-Карпатської єпархії Православної Церкви України, Всеукраїнського товариства борців за незалежність України у ХХ столітті, Всеукраїнського товариства політично репресованих, Закарпатської крайової організації Народного Руху України, ВГО «Молодий Народний Рух», Християнсько-народної спілки Закарпаття, ГО «Молодь Закарпаття», Карпатського університету імені Августина Волошина, Ужгородської української богословської академії та коледжів цих закладів освіти, а також містяни.

Джерело: пресслужба Всеукраїнського товариства
борців за незалежність України у ХХ столітті

Український президент Віктор Ющенко звернувся до американського президента Дональда Трампа

Черняков — Thu, 15 Oct 2026 17:37:31 GMT

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ
45-47-му Президенту США Дональду Трампу President Donald J. Trump від 3-го Президента України Віктора Ющенка
Пане Президенте!
Я вирішив написати цей лист без зайвого дипломатичного етикету та високопарних слів — просто як людина до людини, як президент до президента, якому небайдужа доля свободи й людської гідності.
Свобода для українця — це не просто слово з політичних декларацій. Це наш глибокий генетичний код, переданий від сивих козацьких часів, від наших прадідів, які понад усе цінували волю та свою Богом дану землю.
Ми — народ хліборобів, чия ідентичність проростає з любові до власної хати, до свого поля і до свого рідного неба. Ми ніколи не зазіхали на чуже, але й своє віддавати не навчені.
Подивіться на те, що відбувається в Україні просто зараз, цієї хвилини. Наші міста щодня й щоночі здригаються від російських балістичних ракет та важких авіабомб. І б’ють вони не по військових об’єктах — ворог цілеспрямовано нищить мирних людей, намагаючись випалити нашу свободу. Вони б'ють по звичайних житлових будинках у древньому Києві, по сплячих кварталах у Запоріжжі, Одесі, Дніпру та Харківщині. Свіжий приклад: варто було Вам лише заговорити про можливість якихось «поступок» чи домовленостей із путіним, як Кремль одразу ж «подякував» за це черговими кривавими ударами по наших родинах.
Скільки невимовного болю протікає крізь серце, коли бачиш матерів, які ховають своїх невинних дітей, і малечу, яка залишається сиротами серед диму й руїн! Це не просто суха статистика чи «конфлікт десь далеко» — це нестерпний, живий біль мільйонів родин, які щодня проходять через справжнє пекельне горнило цієї війни.
І на цьому тлі виглядає дико й боляче, коли лунають заклики до України «зупинитися», повчання, кого нам обирати й як жити, або коли дається зелене світло на торгівлю російським дизелем. Кожен долар від цього дизелю — це куплена ракета, яка завтра прилетить у наші хати. Торгувати з агресором під час такої бійні — це живити його воєнну машину.
Пане Трамп, згадайте події понад тридцятирічної давнини, коли розпадався Радянський Союз.
Україна тоді володіла третім за величиною ядерним потенціалом у світі. Ми добровільно відмовилися від цієї зброї заради миру на планеті, повіривши словам і підписам великих держав. У 1994 році Сполучені Штати Америки разом із партнерами підписали Будапештський меморандум, давши Україні офіційні гарантії безпеки, суверенітету та недоторканності наших кордонів. Америка взяла на себе моральне й юридичне зобов'язання бути нашим щитом і захисником. То хіба можна сьогодні, коли на нас напав підлий ворог, забути про підпис Великої Америки під цим документом?!
Адже згадайте й власну історію Сполучених Штатів! У 1930-х роках Вашингтон теж вірив, що торгівля нафтою з Імператорською Японією допоможе втримати «стабільність». США роками продавали їм пальне, намагаючись відкупитися від війни. Чим це закінчилося? Трагедією Перл-Гарбору, коли японські літаки на американському ж пальному бомбили ваш флот.
І згадайте, хто завжди стояв поруч, коли треба було захищати свободу.
На легендарному фото над Іводзімою прапор США піднімав український хлопець із Лемківщини — сержант Михайло Стренк, який віддав життя за Америку. А 25 квітня 1945 року на зруйнованому мосту в Торгау на Ельбі американського лейтенанта Вільяма Робертсона першим обійняв український хлопець із Черкащини — Олександр Сільвашко. Наші народи вже проливали спільну кров за свободу проти тиранії.
І тому наостанок я хочу сказати найголовніше — те, що має зрозуміти весь світ і Ви особисто, пане Президенте.
Українська ідентичність — це нескореність. Ми — народ із глибоким корінням, прив'язаний до своєї землі любов'ю, працею й духом волі. Ми ніколи, чуєте, ніколи і нікому не віддамо своєї Землі. Це наш дім, Богом даний нам під цим високим сонцем. Ми тут були, ми є і ми завжди будемо! Нас неможливо залякати ракетами й неможливо змусити здатися, бо в наших жилах тече кров вільних людей. З тиранами не домовляються — їх зупиняють!
З вірою у Правду, свободу та честь вільного світу,
Віктор Ющенко
Президент України 2005-2010
--------------------------------
To Donald J. Trump, 45th and 47th President of the United States
From Viktor Yushchenko, 3rd President of Ukraine
Mr. President,
I write these words without diplomatic formulas or ceremonial language. I write simply, from one human being to another, and from one president to another—two men who understand that there are moments in history when decisions determine not only the fate of nations, but the fate of freedom itself.
For Ukrainians, freedom is not an abstraction. It is not a slogan written into a political declaration. Freedom is in our blood. It comes to us through generations — from our Cossack forefathers, from ancestors who valued above all else their liberty, their dignity, and the land God gave them.
We are a nation rooted in the soil. Our identity grew from love of our home, our field, our village, our city, our church, our family, and the sky above us. Ukrainians have never sought what belongs to another nation. But neither have we ever willingly surrendered what is ours.
Mr. President, look at what is happening in Ukraine right now, at this very moment. Every day and night, our cities shudder under Russian ballistic missiles, Iranian Shahed drones, and aerial bombs. Russia strikes ordinary residential buildings in ancient Kyiv, sleeping neighborhoods in Zaporizhzhia, Odesa, Dnipro, Kharkiv, and towns across our country. Families are killed in their homes. Millions live under the threat of another siren, another explosion, another night wondering whether their children will still be alive in the morning.
And when there is talk of “concessions” or deals with Putin, the Kremlin’s answer is more missiles, more drones, and more bloodshed. Ukrainian families pay the price.
Behind every statistic is a human life. A mother buries her child. A child stands beside the grave of a father. A family returns to what was once its home and finds only broken concrete and photographs scattered through the ruins.
This is not a distant “conflict.” This is the daily reality of millions of Ukrainians.
And against this reality, Ukrainians hear calls that Ukraine should stop. That Ukraine should restrain its strikes against the infrastructure that finances and sustains Russia's war. That trade in Russian energy can somehow be separated from the missiles and drones Russia sends against Ukrainian families. It cannot.
Money paid for Russian fuel is not an abstraction called “commerce” It finances an economy geared toward total war. Russia needs resources to wage this unjust war and Ukraine is fighting to deprive Russia of those resources.
There is a profound moral difference between the aggressor and the nation defending itself.
Mr. President, America knows this distinction better than most nations. It knows how dangerous it is to believe that trade can tame an aggressor or make the threat disappear. History taught us that lesson at a terrible price.
Before the United States entered World War II, America traded extensively with Imperial Japan, including in strategically important materials. Washington hoped for years to avoid a wider war in the Pacific. Ultimately, economic pressure and diplomacy could not prevent catastrophe and on December 7, 1941, Pearl Harbor was attacked.
History may not repeat itself exactly, but it does raise the same questions again. What price do free nations pay when aggression is rewarded rather than stopped?
Ukraine once placed extraordinary faith in the international order led by the United States. When the Soviet Union collapsed, Ukraine inherited one of the largest nuclear arsenals in the world. In negotiations with our allies, we agreed to give it up. We did so because we believed that a world governed by agreements was safer than a world governed by nuclear weapons.
In 1994, the United States of America, along with its partners, signed the Budapest Memorandum, providing Ukraine with official assurances of security, sovereignty, and the inviolability of our borders. They pledged not to threaten or use force against Ukraine. America assumed a moral responsibility toward Ukraine. So how can anyone today, when a treacherous enemy has attacked us, forget America’s signature on this document?
Ukraine kept its word. Russia broke its word.
That history matters today. Because when a nation gives up the most powerful weapons on Earth in return for international commitments, and is later invaded by one of the very states that made those commitments, the consequences extend far beyond Ukraine.
Every nation in the world is watching and asking whether agreements with great powers mean anything. They are asking whether giving up nuclear weapons makes a country safer—or more vulnerable. And they are watching America.
Mr. President, our nations are connected by more than treaties and diplomacy. We have stood together many times before. One of the six Marines who raised the American flag at Iwo Jima was Sergeant Michael Strank, whose family came from Lemkivshchyna and who gave his life fighting for the United States. When American and Soviet forces met at the Elbe in April 1945, American Lieutenant William Robertson was first embraced by a Ukrainian boy from the Cherkasy region — Oleksandr Silvashko. Ukrainian soldiers served alongside American forces in Iraq and Afghanistan, and, today, Ukraine continues to share its hard-won military experience with its American partners, including expertise in countering Iranian-designed drones. Ukrainians and Americans have shed blood together in defense of freedom against tyranny.
Mr. President, above all, there is one thing I want you—and the world—to understand.
Do not mistake the Ukrainian desire for peace for a willingness to surrender. The Ukrainian spirit cannot and will not be broken.
No people wants peace more than a people whose children are being killed. But peace cannot come by asking the victim to pay the price for the aggressor’s crimes. We cannot agree to a peace that will later cause the deaths of many more of our children and grandchildren.
We are a people with deep roots, bound to our land by love, labor, and the spirit of freedom. We will never yield our land willingly to anyone. This is our home, given to us by God. We were here, we are here, and we will always be here. We cannot be intimidated by missiles, and we cannot be forced to surrender.
Ukrainian identity has been forged through centuries of attempts to erase it. The Russian empire tried to silence our language, destroy our culture, starve our people, imprison our leaders, and rewrite our history. And still Ukraine survived. We survived because our roots are deep, and because the blood of a free people flows in our veins.
Russia can destroy our buildings. It can terrorize our cities. It can kill our people. But it cannot destroy who we are. It cannot compel Ukrainians to cease being Ukrainian.
Mr. President, America’s greatness was not built by accommodating tyranny, but by understanding, at decisive moments of its history, that freedom must be defended before the price of defending it becomes immeasurably greater.
Ukraine is defending that principle today with the lives of our people.
Today, the free world faces questions larger than Ukraine itself: whether borders may be changed by force; whether agreements between nations still have meaning; whether aggression will be rewarded; and whether the free world will stand beside those who choose freedom.
One does not negotiate with tyrants—one stops them.
Mr. President, I believe America understands this.
With faith in truth, freedom, and the honor of the free world,
Viktor Yushchenko
President of Ukraine 2005-2010

Віктор Ющенко

Підрив «Північного потоку»: суд над українським офіцером

Черняков — Thu, 15 Oct 2026 13:30:16 GMT

«Ви громадянин України?» — запитала суддя.
«Так, звичайно», — спокійно відповів чоловік у сірому костюмі.
Йому 50 років. Він батько чотирьох дітей, колишній український офіцер. А тепер Німеччина звинувачує його в організації однієї з найгучніших диверсій XXI століття — підриву російських газопроводів «Північний потік».
14 жовтня в Гамбурзі розпочався суд над Сергієм Кузнєцовим. Німецькі медіа називають його одним із наймасштабніших процесів в історії міста.
Для висвітлення справи акредитувалися близько 150 журналістів із різних країн, зокрема України, США, Росії та Китаю.
А німецький телеканал ZDF поставив у заголовку запитання: «Герой чи воєнний злочинець?»
У вересні 2022 року на дні Балтійського моря пролунали потужні вибухи. Три з чотирьох ниток газопроводів, призначених для постачання російського газу до Європи, були пошкоджені.
Росія роками заробляла величезні гроші на продажу газу європейським державам. «Північний потік» став одним з інструментів її політичного впливу.
Німецька прокуратура стверджує, що операцію здійснила група українських військових, а координував її саме Кузнєцов.
За версією слідства, група орендувала яхту «Андромеда», вийшла в Балтійське море й встановила вибухівку на трубопроводах.
Мета, на думку прокурорів, — позбавити Росію частини доходів, які могли використовуватися для фінансування війни проти України.
Прокуратура також заявляє, що операцію нібито погодили представники української влади. Україна свою причетність офіційно заперечує.
Адвокати Сергія заперечують звинувачення. Вони наголошують, що прямих доказів його перебування на яхті немає: ані відбитків пальців, ані ДНК, ані фотографій.
Один із захисників, Нікола Канестріні, назвав «Північний потік» зброєю Росії — фінансовою, політичною та військовою.
І тут виникає головне запитання процесу.
Чи можна вважати ці газопроводи виключно цивільною інфраструктурою, якщо доходи від них могли допомагати Росії фінансувати війну?
Біля будівлі суду зібралися люди з українськими прапорами. На одному з плакатів написали:
«Закон не повинен захищати несправедливість. "Північний потік" був зброєю Росії».
Сам Сергій з'явився в залі суду в сірому костюмі, білій сорочці та краватці. Він віддав військове вітання присутнім.
А наприкінці засідання люди в залі показували йому знаки підтримки. Дехто складав руками сердечка, інші піднімали пальці у формі українського тризуба. Сергій усміхався у відповідь.
На першому засіданні він вирішив не давати свідчень. Його адвокати пояснюють це, зокрема, обов'язком військового зберігати державну таємницю.
Після екстрадиції з Італії Сергій перебуває під вартою. Захист скаржиться на суворі умови утримання та обмежене спілкування з родиною.
Наступне засідання призначене на 27 жовтня. Провину Кузнєцова ще не доведено. Він залишається за ґратами, а в Києві на нього чекають дружина й четверо дітей.
Тепер німецький суд має встановити, чи був підрив цих трубопроводів злочином і чи причетний до нього Кузнєцов.
І в цій історії є гірка іронія: Європа роками купувала російський газ, а тепер у Німеччині судять українця, якого звинувачують в ударі по газопроводах, покликаних приносити Москві мільярдні доходи.
Гроші, які Росія могла спрямовувати на фінансування війни — зокрема на ракети й дрони, якими щодня і щоночі руйнує українські міста та забирає людські життя.

За матеріалами Der Spiegel.
Джерело: Українська перемога

Гілларі Клінтон - Маск про обмеження Starlink: "Не покидайте українців"

Черняков — Wed, 14 Oct 2026 19:49:05 GMT

Колишня державна секретарка США та кандидат у президенти від Демократичної партії у 2016 році Гілларі Клінтон публічно звернулася до Елона Маска. Вона нагадала йому, що сам Маск був чужаком і ніколи не припиняв боротьбу за свої ідеї. Клінтон попросила його не покидати українців, які борються за своє життя і свободу проти агресора.
Клінтон прикріпила статтю Financial Times до свого допису, що обмеження Starlink та лузи в галузі інтелектуального забезпечення спіймали Україну. Моска ігнорує "засудження енергетичного припинення вогню" Трампа в той самий час.
Джерела Міністерства оборони повідомили CBS News, що вночі 14 жовтня SpaceX без попередження обмежила роботу військових терміналів Starshield під час руху. Це впливає на перехоплювачі та середньорангові дрони. Зеленський у інтерв'ю з Піерсом Морганом назвав це великою помилкою, через яку люди помруть, і попросив відновити зв'язок.

Джерело: Хвиля

Божественна літургія у день вшанування ікони Божої Матері «Вишгородська»

Черняков — Wed, 14 Oct 2026 19:22:20 GMT

14 жовтня 2026 року, у свято вшанування ікони Божої Матері «Вишгородська», намісник обителі архімандрит Серафим (Лісовий) звершив Божественну Літургію у Троїцькому кафедральному соборі Чернігова.
Йому співслужили духовенство монастиря.
Під час богослужіння лунали молитовні прохання за воїнів, які захищають Україну, за владу і народ та за спокій душ усіх полеглих оборонців Батьківщини і мирних жителів, які загинули під час війни.
Наприкінці Літургії священнослужителі звершили молебень перед святою іконою Божої Матері, названою «Вишгородська», та освятили новонаписаний образ, який буде знаходитися у соборі.
Архімандрит Серафим привітав усіх присутніх зі святом. Окрім того, отець-намісник привітав диякона Євгенія Щербака та регента хору Єлизавету Щербак, які сьогодні відзначають День народження.
***
Художник Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» Юрій Сидоров, з благословення єпископа Чернігівського і Ніжинського Антонія, написав історично-достовірний список з чудотворної ікони «Вишгородська Богородиця» ХІІ ст. Цю ікону, згідно з церковними джерелами, у 1131 році Константинопольський патріарх Лука Хризоверг подарував київському князеві Мстиславу Великому і вона була поставлена в Дівочому монастирі міста Вишгорода.
У 1155 році володимиро-суздальський князь Андрій, на прізвисько Боголюбський, син Юрія Долгорукого, викрав ікону та перевіз у Володимир-на-Клязьмі. Про це в «Історії України-Руси» пише Михайло Грушевський: «Він (Андрій Боголюбський) виріс на Поволжі, і Русь-Україна з її довгою історією, виробленими формами життя була для нього чужа і несимпатична. Він потайки від батька (Юрія Долгорукого) втік з Вишгорода у 1155 році до Суздаля, забравши з собою Вишгородську ікону Божої Матері, привезену з Візантії…». Відтоді Вишгородську ікону Божої Матері почали називати Володимирською.
У наш час Київська святиня, викрадена і привласнена Московським князівством, знаходиться у Москві у Третьяковській галереї. Під час російсько-української війни важливо нагадати громадянам України про цю чудотворну ікону з метою розкриття процесів формування української державності у часи Русі-України та утвердження української національної ідентичності.

Джерело: Троїцько-Іллінський чоловічий монастир м. Чернігів

Американська передвиборча кампанія і обмеження доступу ЗСУ до Starshield

Черняков — Wed, 14 Oct 2026 19:11:54 GMT

Новина про обмеження доступу наших військових до Starshield цілком логічно вписується в американську передвиборчу кампанію. Але щоб зрозуміти строки та наслідки таких обмежень, необхідно враховувати поточні події у США.
В американській політиці цього року немає нічого важливішого за проміжні вибори в листопаді. За прогнозами, республіканці можуть втратити обидві палати Конгресу, що матиме персональні наслідки для Дональда Трампа. У такому разі демократи практично гарантовано ініціюють імпічмент, а наступний рік може минути в розслідуваннях і скандалах.
Тому будь-які рішення та заяви президента США найближчими тижнями слід розглядати передусім крізь призму виборів. І рішення щодо України — не виняток.
Завершити війну в Україні було однією з передвиборчих обіцянок Дональда Трампа. Її невиконання регулярно згадують під час нинішньої кампанії. Тож використання України у виборчій боротьбі було очікуваним. Питання лише в тому, як саме її використовуватимуть і з якими наслідками ми вийдемо з цієї історії.
Ось тому ми чуємо, що президент США не винен у тому, що не виконав обіцянку закінчити війну. Він усе зробив для цього, але винен Зеленський, який з якихось причин не уклав угоду. Тож змініть Зеленського, і ми укладемо красиву угоду, умови якої розкрив Washington Post.
Те саме стосується цін на пальне на американських заправках. Адміністрація США могла б швидко знизити їх, наприклад, заборонивши експорт дизелю. Надлишок пального на внутрішньому ринку потягнув би ціни вниз. Але це вдарило б по американських нафтопереробних заводах, які втратили б гроші. Тож із виборчої точки зору зручніше перекласти провину на когось іншого. Чому б не на Україну?
Такі приклади можна наводити до нескінченності, але суть однакова: в умовах напруженої виборчої кампанії від України очікують, що вона або підіграватиме, або принаймні мовчатиме і не коментуватиме цього.
Тому можна впевнено сказати, що погрози Україні припинити обмін розвідувальною інформацією, відключити Starlink або скасувати постачання зброї адміністрація США розглядає саме в контексті виборів.
Водночас відкрито “здати” Україну Путіну теж не можуть. За даними соціологічних опитувань, підтримка України серед американців досі залишається вищою за 50%. У низці штатів рейтинг Зеленського вищий за рейтинг Дональда Трампа. Усі основні американські медіа, включно з республіканськими, регулярно спростовують нападки на Україну та надають повноцінну інформацію про нашу країну. Тож Україну під час кампанії можуть критикувати, але здати її Путіну означало б ризикувати голосами виборців.
Тепер повернімося до сьогоднішньої новини про обмеження доступу наших військових до Starshield.
Starshield — це військовий варіант Starlink. Доступ до нього та обмеження на його використання регулюються урядом США на основі угод зі SpaceX. Якщо обмеження торкнулися лише Starshield, то Ілон Маск, найімовірніше, тут ні до чого: рішення ухвалював американський уряд.
Якщо запровадження обмежень офіційно підтвердиться, це може означати, що Україні, найімовірніше, висунули певні вимоги, але ми на них не відреагували або взагалі від них відмовилися. Які саме це вимоги – поки невідомо, але ми, найімовірніше, побачимо найближчими днями в американських медіа.
Думаю, що обмеження навряд чи триватимуть довго. Або українській стороні вдасться досягти компромісу з Білим домом, або американські медіа зроблять ризики тривалого блокування зв’язку настільки критичними, що продовжувати його стане політично невигідно.
До завершення виборчої кампанії світ ще не раз струсоне від американської політики. Але Україна не повинна ставати заручницею чужої виборчої боротьби.
Тому наше завдання — не підігравати жодній партії, не втрачати союзників і зберегти двопартійну підтримку. Вибори минуть, Конгрес може змінитися, але Америка залишиться нашим ключовим партнером.

Микола Княжицький
Фото ілюстративне

Ілюстрований життєпис Грушевського з перших рук

Черняков — Tue, 13 Oct 2026 18:16:25 GMT

У вівторок 13 жовтня 2026 року Львівський Фотомузей і Державний меморіальний музей Михайла Грушевського у Львові організували презентацію ілюстрованого науково-популярного видання «Михайло Грушевський, народжений у Холмі».
Під час заходу книжку презентував у відеозаписі її автор Юрій Гаврилюк — відомий історик, письменник, фотомитець, головний редактор часопису «Над Бугом і Нарвою» та віце-директор Підляського наукового інституту (Польща).
Видання висвітлює не тільки ранній період життя голови Української Центральної Ради у 1917 — 1918 рр., а й передає всю його біографічну палітру як ученого та державника водночас. Праця розкриває вплив холмського середовища на формування світогляду майбутнього діяча. Дослідження холмських першоджерел Михайла Грушевського — це важливий крок до відновлення цілісності нашої історичної спадщини та подолання імперських та сучасних міфів про нього. Книга базується на архівних документах та рідкісних світлинах з родинного життя і зрілих років Михайла Грушевського, тож видання заповнює досі наявні прогалини у вітчизняному грушевськознавстві.
Виступили і доповнили зміст праці також в. о. директора Державного меморіального музею Михайла Грушевського у Львові Володимир Качмар, вчений секретар цього ж музею Софія Легін, професор Андрій Гречило та керівник проєкту Анатолій Сєриков. Вів зустріч директор Львівського Фотомузею Роман Метельський.
Подія стала помітним внеском у відзначення 160-річчя видатного історика і державного діяча України М. С. Грушевського.

Микола Шкурко

Frankfurter Buchmesse. Між чергами за автографами та спаленими підручниками: про що насправді говорив Франкфурт

Редактор — Tue, 13 Oct 2026 12:26:41 GMT

Минулого тижня Франкфурт-на-Майні жив у ритмі книжкового свята. На вокзалах, у вагонах S-Bahn і на міських вулицях — люди з книжковими сумками. З 7 до 11 жовтня тут відбувався 78-й Франкфуртський книжковий ярмарок — одна з найбільших подій світової видавничої індустрії. Лише за п’ять днів його відвідали близько 236 тисяч людей зі 137 країн. Свою продукцію представили 4 тисячі експонентів, а програма охопила понад 3 800 заходів.

Вражають не лише масштаби, а й ставлення до книжки. Молоді люди годинами стоять у чергах за автографами улюблених авторів. Тут книжка — не просто товар, а привід для зустрічі, розмови й пошуку відповідей. І саме ця аудиторія є важливою для України, якій доводиться боротися не лише за свою територію, а й за правду про власну історію.

Українські книжки: рекорди всупереч війні

Попри побоювання, що розташування Національного стенда України в павільйоні 3.1 обмежить потік відвідувачів, українська присутність була помітною. За даними Ганни Гнедкової, однієї з кураторів Національного стенда, цього року вдалося продати 416 книжок української літератури в перекладах. Для порівняння: торік у Франкфурті продали 395, а на весняному ярмарку в Лейпцигу — 369.

На площі 208 квадратних метрів об’єдналися 44 українські видавництва. За цими цифрами — праця авторів, редакторів, перекладачів і видавців, які продовжують працювати в умовах повномасштабної війни.

росія воює не лише проти української армії. Вона знищує культурну інфраструктуру, друкарні, склади та книжки, зокрема ті, за якими навчаються українські діти. У серпні російський удар по логістичному центру харківського видавництва «Ранок» призвів до знищення мільйонів примірників. Це не побічний символ війни: за кожним таким ударом — втрачені можливості навчатися, читати й пізнавати світ рідною мовою.

На Франкфуртському ярмарку про це нагадував стенд Ukrainian Books Destroyed by Russia — «Українські книжки, знищені росією». На полицях лежали обвуглені казки, енциклопедії та підручники. Книжки, які мали б допомагати дітям зростати, стали свідченням злочину проти української культури. росія намагається не просто захопити землю, а й позбавити українців права самим розповідати, хто вони і звідки походять.

Хто розповідає Європі історію України?

Спілкування з європейськими читачами знову повертає до болючого питання: чому імперські російські уявлення про минуле досі мають вплив на Заході?

Десятиліттями росія просувала власне бачення історії через культурні інституції, медіа, академічні середовища та видавничі проєкти. Наслідки цього відчутні й сьогодні. Навіть освічена людина може мало знати про українську історичну традицію, натомість сприймати російську версію минулого як загальновизнану. Зокрема, міф про росію як єдину спадкоємицю Русі досі потребує послідовного спростування.

Проблема не в тому, що європейський читач не хоче знати правду. Проблема в тому, чи має він доступ до неї. Українських книжок про нашу історію, культуру та державність, якісно перекладених німецькою мовою й доступних широкій аудиторії, досі недостатньо. А порожнеча в інформаційному просторі ніколи не залишається порожньою надовго.

Якщо Україна не розповідатиме про себе, це робитимуть інші. І росія давно зрозуміла, наскільки важливо закріпити власну версію історії в свідомості іноземців.

Переклад — це теж оборона

Видати книжку українською — вже непросте завдання. А якісний переклад німецькою чи англійською, редакторська робота, пошук іноземного видавця та просування на новому ринку потребують значних коштів і фахівців. Для багатьох українських авторів та істориків це бар’єр, який неможливо подолати самотужки.

Саме тому українській державі та профільним інституціям потрібні системні програми підтримки перекладів. Не разові акції заради красивого звіту, а довгострокова політика: гранти на переклад, підтримка іноземних видавців, доступність українських книжок у книгарнях, бібліотеках, університетах і навчальних програмах.

Це не другорядна культурна витрата. Це інвестиція в українську суб’єктність, міжнародну підтримку та інформаційну безпеку. Книжка не зупинить ракету, але вона здатна зруйнувати міф, виправдати який росія намагається вже поколіннями.

Франкфуртський ярмарок показав, що українське слово має свого читача. Але кілька сотень проданих перекладених книжок — не привід заспокоюватися. Це доказ того, що попит можна розвивати, а українську присутність — посилювати.

Переклад відкриває двері до європейського читача. Та щоб українська історія стала частиною його знань, за цими дверима мають бути доступні книжки, системна робота й послідовна державна підтримка. Інакше нашу історію й далі намагатимуться писати за нас.

Олександр Майшев,
Національна спілка журналістів України,
"Європейська Україна"

Микола Княжицький: підтримка України залишається важливою для більшості американських виборців

Черняков — Mon, 12 Oct 2026 17:07:06 GMT

Обмін розвідувальною інформацією між Україною та США саме тому так і називається, що наші країни обмінюються інформацією. Тобто Америка теж отримує дані, які мають практичну цінність для її армії. Звісно, президент може політичним рішенням припинити цей обмін, але від цього постраждають і американські військові.
Аналогічна ситуація з постачанням зброї. Оскільки його оплачують європейськими коштами, а йдеться вже про $6,5 млрд, відмова від цих грошей завдасть шкоди американському ВПК. При цьому потенційна «дизельна» угода з Путіним принесе на порядок менше, якщо взагалі принесе бодай щось.
Усе це дає підстави для висновку: погрози президента США варто сприймати серйозно, але здебільшого це інструмент тиску. Малоймовірно, що США ухвалять рішення на шкоду власній армії та оборонній промисловості.
Не варто забувати й про те, що підтримка України залишається важливою для більшості американських виборців. А відкрита підтримка Росії у війні проти України навряд чи додасть голосів республіканцям.
Проте ситуація серйозна. І сподіваюся, нашій владі вдасться владнати цей конфлікт краще, ніж конфлікт із Південною Кореєю.

Микола Княжицький

Сенат і Конгрес США засудив "дизельні домовленості" між Трампом І Путіним

Черняков — Mon, 12 Oct 2026 17:02:06 GMT

Ухвалений у 2022 році закон "однозначно забороняє" імпорт російських енергоресурсів у США, тому Дональд Трамп "має негайно змінити курс" у тому, що стосується його домовленості з Володимиром Путіним щодо постачання дизельного палива. Про це заявив гурт сенаторів, до якого входять і республіканці, і демократи.
"Конгрес тоді чітко заявив: США не повинні імпортувати нафту з Росії, доки вона не припинить агресію проти України і не відмовиться від погроз на адресу наших союзників по НАТО. Рішення президента Трампа дозволити імпорт російського дизеля прямо суперечить цьому закону. Адміністрація також не проконсультувалася з Конгресом і не подала жодних пояснень в обґрунтування свого рішення, як того вимагає закон, – йдеться у заяві конгресменів та сенаторів.
США не повинні надавати Путіну фінансову підтримку, доки він продовжує вбивати мирних жителів в Україні, наполягають сенатори. Один із них, республіканець Том Тілліс, в інтерв'ю NBC нагадав, що ембарго має діяти до виконання Росією певних умов, включаючи повне виведення військ з території України. Тому "є вагомі підстави стверджувати, що президент не дотримується закону», вважає Тілліс: "Ми дуже чітко заявили, що Росія є агресором. Саме Росія може покласти край цій війні, звільнивши окуповані нею території".
У Конгресі також вважають, що додаткові обсяги російського палива дуже малі, щоб змінити ситуацію на світових ринках: "Близький Схід відіграє значно важливішу роль".

Джерело: Ростислав Демчук

російський дизель Америці не потрібен

Черняков — Sat, 10 Oct 2026 18:02:33 GMT

Найдивовижніше в цій історії те, що США є найбільшим експортером дизельного палива у світі. Тобто російський дизель Америці не потрібен: її нафтопереробні заводи виробляють його більше, ніж споживають.
Отже, дизельне паливо, про яке Трамп домовився з Путіним, практично гарантовано піде до Китаю та Індії.
При цьому заявлені обсяги становлять менше одного відсотка добового світового споживання. А отже, на світові ціни на нафту чи ціни на американських заправках ця домовленість ніяк не вплине. Натомість Путін отримає додаткові гроші від продажу нафтопродуктів за поточними цінами, які зросли через війну, розв’язану в Ормузькій протоці. Невеликі гроші порівняно з масштабом російських проблем, але все ж таки гроші.
Наразі це виглядає передусім як спроба переконати американських виборців, що адміністрація Трампа дбає про них і ціни на пальне. До проміжних виборів у США, які відбудуться 3 листопада, на ціни на нафту може вплинути лише відкриття Ормузької протоки. Навіть повна нормалізація відносин із Росією, тобто зняття американських та європейських санкцій, не здатна дати такий ефект за настільки короткий строк.
Відтак, найімовірніше, у передвиборчій риториці дедалі частіше звучатиме теза: республіканський президент про все домовився, але ціни не впали через українські удари по НПЗ. Те, що за такого сценарію Україна стає співавтором перемоги демократів, наразі, схоже, ніхто не бере до уваги. Хорошого в цьому мало. Але під час війни ніхто й не очікував, що все буде добре.
Більше інформації для аналізу матимемо після завершення переговорів української делегації з американцями. Сподіваюся, тоді стане зрозуміліше, що саме відбулося, чим це зумовлено і чого від нас вимагатимуть у зв’язку з цим.

Микола Княжицький

Запоріжжя. До 20 людей зросла кількість загиблих через авіаудар росіян, з них 3 дитини

Черняков — Sat, 10 Oct 2026 17:18:12 GMT

Сьогодні, 10 жовтня, вранці російські війська вдарили керованими авіабомбами по житловому п'ятиповерховому будинку в Запоріжжі.
Атака відбулася о 04:48 ранку, російські війська скинули на місто п'ять керованих авіабомб (КАБів).

Прямі влучання припали на житлову забудову у Шевченківському та Вознесенівському районах. Частково зруйновано під'їзди двох багатоквартирних будинків (зокрема п'ятиповерхівки).
Загалом постраждало щонайменше 26 житлових будинків (23 багатоповерхівки та 3 приватні будинки), а також нежитлові приміщення й цивільні автомобілі.

За повідомлення ДСНС, до 20 людей зросла кількість загиблих через авіаудар росіян, з них 3 дитини. Ще 18 - постраждали, з них 3 дитини
Надзвичайники врятували 3 людей. Психологи ДСНС надали допомогу 35 громадянам.
Аварійно-рятувальні роботи тривають...

«Дизельний Мюнхен» Дональда Трампа

Черняков — Sat, 10 Oct 2026 17:12:19 GMT

Пізно ввечері 9 жовтня (за київським часом) стало відомим, що Путін і Трамп домовились про постачання дизельного пального із РФ.
Американський президент написав, що щойно завершив "надзвичайно успішну дискусію" з Путіним, під час якої було домовлено, що Росія негайно поставить понад 300 тисяч тонн дизельного палива на американський та світовий ринки, ще 500 тисяч тонн – протягом листопада, а 1 млн тонн – одразу після цього. "Крім того, з урахуванням стану своїх дизельних нафтопереробних заводів, Росія потім, у найкоротший термін, поставить 3 млн тонн дизельного палива». Для реалізації цієї угоди Міністерство фінансів США видало генеральну ліцензію, яка дозволяє визначені операції з російським дизельним пальним, зокрема його імпорт до США. За оприлюдненою інформацією, дозвіл діє до квітня 2027 року.
Замість енергетичного перемир’я у війні між Росією і Україною відбулась сепаратна угода між Трампом і Путіним, які обмінялися символічними подарунками. Росія зробила «жест доброї волі» для Трампа – постачання певної партії дизеля в США напередодні виборів до Конгресу США. Трамп дуже сподівається, що це допоможе республіканцям на проміжних виборах до Конгресу США. В обмін Путін отримав тимчасове зняття санкцій на експорт дизельного пального з РФ. Але головне, що він фактично отримав неофіційний дозвіл продовжувати руйнівні удари по Україні як мінімум найближчі півроку. Тому оборудку між Трампом і Путіним можна назвати «дизельним Мюнхеном» Дональда Трампа. Забудьте про «пекельні санкції» проти РФ, які дехто очікував до 18 жовтня відповідно закону Ліндсі Грема. Трамп задоволений як дитина, якому російський диктатор подарував цукерку. Путін закинув гачок з дизельною приманкою і Трамп з радістю заковтнув цей гачок.
Проблема цієї угоди для України не лише в тому, що зірвалися майже останні надії на якесь енергетичне перемир’я. Ця угода є пасткою і для відносин між США і Україною. Путін явно хоче підставити Україну перед Трампом. Він розуміє, що Україна продовжить відповідати на російські удари, зокрема буде і продовження атак по російських НПЗ. І тоді Кремль буде звинувачувати Україну в зриві постачань російського дизелю до США.
Економічні і політичні зиски від цієї угоди для Трампа будуть обмеженими і в часі і по реальних наслідках.
Фахівці кажуть, що постачання 300 тисяч тонн дизельного палива на американський ринок якщо і знизить ціну на дизель в США, то мінімально. В США за день споживають 500 тисяч тонн дизелю. До речі, США ще є і великим експортером дизельного пального на світові ринки (близько 1,5 млн тонн на тиждень, від 6 до 7 млн на місяць).
Для Трампа є важливим ситуативно-передвиборний і тактичний інформаційно-політичний ефект від цієї угоди. А от путін грає багатоходівку – і в реалізації стратегії своїх відносин з Трампом, і в провокуванні кризи у відносинах сіж США і Україною.
І тому нам треба діяти не на емоціях, а виважено і гнучко. Це не означає припинення ударів по російських НПЗ, але активні контакти з американцями не можна припиняти. Для нас важливий не стільки Трамп, а США, і треба зберігати інституційні відносини з американською стороною. Потрібно зберігати контакти і в переговорному треку щодо російсько-української війни. Ефективність американського посередництва зараз максимально девальвована, але сваритися з американцями не варто, і цей переговорний трек треба зберігати хоча б на перспективу. Однак треба думати (разом з європейськими партнерами) про кардинальне оновлення стратегії і тактики мирних переговорів, і можливо про створення нового, або паралельного переговорного майданчику. Але найближчі півроку нам треба сконцентруватися на спротиві Росії (і у війні, і в дипломатичній сфері). Саме від цього залежить і перспектива подальшого відновлення мирних переговорів.

Володимир Фесенко

Неоімперська країна російського диктатора стала країною-ізгоєм

Черняков — Thu, 08 Oct 2026 19:37:06 GMT

Неоімперська країна російського диктатора стала країною-ізгоєм, з якою неможливо вести переговори і тим більше про мир.
Річ у тому, що принципи мирного співіснування держав, сформовані після Другої світової війни і закріплені у міжнародному праві більше не існують. А відтак і не працюють. Зокрема всі без винятку діючі безпекові системи (ООН, Радбез, МАГАТЕ. ОБСЄ) устами своїх керівників визнали абсолютну безпорадність щодо припинення російської агресії проти України та зупинки терору українців. Світ де-факто повернувся до «закону джунглів», про що нещодавно заявив з трибуни ООН Дональд Трамп. Тобто президент країни, яка ще недавно була опорою демократії і світовим арбітром щодо дотримання принципів верховенства права, а сьогодні замість політики примусу російського агресора до миру запрошує його на Саміт двадцятки.
Зусилля США щодо дипломатичного врегулювання так званого військового конфлікту в Україні виглядають як політичний абсурд, бо схожі на пошук компромісу із вбивцею, що намагається тебе вбити.
Чи можна зупинити «країну серійного вбивцю» у її маніакальному бажанні знищити цивілізовані Україну та Європу? Так, це можливо. Але для цього потрібно повністю відмовитися від попередньої так званої «біполярної моделі світу», яка виявилася нездатною зберегти мир у третьому тисячолітті. Сьогодні необхідно переходити до більш стійкої геополітичної моделі за участю трьох найвпливовіших світових центрів. Це країни, що мають найпотужніші економіки, розвинуті технології ( включно з військовими), високий науковий рівень та найбільшу ємкість своїх ринків. А відтак можуть забезпечувати глобальний мир у наступні десятиліття. І такими трьома геополітичними центрами впливу сьогодні є США, Китай та об’єднана Європа, а не Росія (попри її ядерну потугу).
Але для того аби замінити «російські страшилки» на цивілізовану європейську політику європейським лідерам необхідно стати спільно з Україною не лише для відсічі російської агресії, але й для формування нового центру геополітичної сили
Бо лише з Україною можна якнайшвидше створити:
- власну ядерну парасолю базовану на могутній ядерній тріаді
- найефективнішу армію світу, що володіє сучасними засобами і способами ведення війни
- з урахуванням українського природно-ресурсного та економічного потенціалу забезпечити прискорений розвиток європейської економіки та європейського ринку.
І головне: Україна з Європою і в Європі – це смерть російської імперії та російського імперіалізму.

Юрій Костенко

Між політикою і церковною автономією: ким був Лазар Баранович і що його спадщина розповідає про мазепинську добу

Черняков — Wed, 07 Oct 2026 18:57:20 GMT

У Троїцькому соборі Чернігова відбулася Друга міжнародна наукова конференція «Лазар Баранович та його доба». Її учасники говорили про постать Лазара Барановича, його роль у церковному, освітньому та інтелектуальному житті XVII століття, про необхідність перегляду усталених історіографічних оцінок, а також про спадкоємність культурного середовища Чернігова, яке згодом набуло нового масштабу в мазепинську добу.

Збірник наукових праць «Лазар Баранович та його доба». 2026 р. Вип. 1.
Фото і дизайн Катерини Землянської

Пленарне засідання конференції. Доповідь Лариси Довгої, докторки
філософських наук, професорки Національного університету “Києво-
Могилянська академія». Фото Віктора Кошмала

Місце проведення конференції було символічним. Ініціатором будівництва Троїцького собору в Чернігові був Лазар Баранович, а головним меценатом виступив Іван Мазепа. Саме вони у другій половині XVII — на початку XVIII століття значною мірою визначили вектор розвитку Чернігова. Спираючись на спадок Русі, розбудовували місто як осередок української культури, освіти та духовності.

Водночас комплексного дослідження постаті Лазара Барановича досі не написано.
«На жаль, ще й досі в науковому світі і в моментах популяризації розмов про Лазара Барановича превалює стереотипна думка про те, що він був проросійським єрархом, — констатує учасниця конференції, докторка філософських наук, професорка, засновниця й керівниця інноваційної освітньої платформи “УКультура” Лариса Довга. — Очевидно, в контексті сьогоднішніх подій сама думка про те, що якийсь єрарх української церкви XVII століття був проросійським, одразу ставить на ньому клеймо “не наш” і клеймо людини, яка не може бути надто цікавою, яка не заслуговує на те, щоб її працю, її спадщину досліджувати».
За словами Лариси Довгої, цей стереотип має конкретні витоки: значною мірою він сформувався в російській історіографії кінця XIX — початку XX століття. Наприкінці радянського періоду, коли знову стало можливим говорити про українське XVII століття, його часто розглядали саме в контексті проросійськості та поширення російської ідеології на українських теренах.
Натомість нові дослідження діяльності й творчості Лазара Барановича показують значно складнішу картину.
Звернення до московських царів, а подекуди і їх прославляння, зауважує Лариса Довга, мали передусім політичний і практичний характер: ішлося про необхідність знайти кошти на утримання лаврської друкарні, Києво-Печерської лаври, а пізніше — Чернігівської єпархії. Така практика була поширеною. Подібні слова вдячності й похвали можна знайти у Барановича і стосовно володарів Речі Посполитої.
«Це була практика, коли східні патріархи їздили в Москву просити грошей і також за гроші мусили подякувати. І це ніяк не означає політичних уподобань», — наголошує дослідниця.
На її думку, значно більше про позицію Лазара Барановича свідчить інший факт:
«Він був одним із авторів чолобитної до московського царя про те, що не можна переводити Київську митрополію під Московський патріархат, тому що це не канонічно і взагалі гріховно, бо отримали ж хрещення від Константинопольського патріарха, і зміна матірної церкви означає великий гріх у церковному житті й порушення всіх канонів».
Одна з проблем, наголошує Лариса Довга, полягає в тому, що постать Барановича досі часто розглядають фрагментарно.
«Хтось проаналізував якийсь текст, хтось проаналізував якийсь документ — в одному тексті він виходить пропольським, в іншому тексті він виходить промосковським, але насправді він дбав про Київську митрополію і про збереження своєї пастви і своєї Церкви. У дуже різних ситуаціях він намагався вибудувати якісь дуже складні політичні стосунки й вижити, щоб і вовки були ситі, і вівці цілі…»
Комплексного дослідження Барановича як людини, за словами дослідниці, сьогодні ще немає, а наявні праці нерідко відбивають насамперед те, що саме їхній автор хотів побачити у своєму героєві.
«А от якщо зібрати все разом, то виявиться, що це дуже складна, цікава й багатогранна людина, яка в дуже складних умовах — десь постійної війни, протистояння — вміла так мудро провести свій “човен”, щоб він не просто уцілів, а щоб виріс до рівня великого інтелектуального спадку, який лишив Баранович по собі, й інтелектуального спадку своїх учнів, які продовжували його справу».

Від Барановича до Феодосія Чернігівського

Цьогоріч у межах конференції було окреслено й новий тематичний напрям, присвячений учневі та послідовнику Лазара Барановича — святителю Феодосію Чернігівському.

Як гідний наступник, він не лише продовжив справу свого наставника, а й забезпечив подальший розвиток Чернігівської слов’яно-латинської школи та стабільну роботу першої й єдиної на той час друкарні на Лівобережжі України.

Символічно, що конференція відбулася у рік 130-ліття канонізації Феодосія Чернігівського — небесного покровителя Чернігова, нетлінні мощі якого спочивають у Троїцькому соборі.

Окрім чернігівських, київських і львівських істориків, філологів та філософів, у роботі конференції взяли участь дослідники з Польщі, Угорщини й Німеччини.

Серед них — професорка кафедри україністики Варшавського університету, провідна наукова співробітниця Інституту літератури НАН України Валентина Соболь; професорка Університету в Білостоці та наукова співробітниця Інституту історії Польської академії наук у Варшаві Тереза Хинчевська-Геннель; доктор філології Дебреценського університету Шандор Фьольдварі; кандидатка філології Університету Віадріна у Франкфурті-на-Одері Олеся Лазаренко.

Окрему увагу привернула доповідь доктора філософії (PhD), наукового співробітника Інституту філософії НАН України Миколи Федяя про викладання філософії в Чернігівському колегіумі, створення якого також ініціював Лазар Баранович.

Метою Другої міжнародної наукової конференції «Лазар Баранович та його доба» було об’єднати фахівців, які досліджують життя й діяльність Лазара Барановича та Феодосія Чернігівського, задля вивчення й популяризації їхньої спадщини.

Конференція також покликана переосмислити ці постаті з погляду новітніх наукових методологічних підходів, започаткувати нові напрями досліджень та відкрити невідомі або маловивчені сторінки української минувшини, пов’язані з ними.

Організували й провели конференцію Національний заповідник «Чернігів стародавній» у співпраці з Національним університетом «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка та Чернігівською обласною організацією Національної спілки краєзнавців України.

Джерело: Антиквар, Любов Потапенко

Кожного разу одне і те ж: різний погляд на умови миру

Черняков — Wed, 07 Oct 2026 15:44:46 GMT

Кожного разу одне і те ж: різний погляд на умови миру. Ми не можемо домовлятися про мир аж до відновлення територіальної цілісності й отримання гарантій безпеки — говорять одні. Ми можемо поступитися територіями заради майбутнього - говорять інші. Якщо поступатися за територіями потрібно отримати гарантії безпеки, інакше з цих територій на нас нападуть— переконують треті. Ми не можемо дозволити Путіну заблокувати наш вступ до НАТО — говорять одні. Ми не можемо воювати за НАТО - говорять інші.
Скажіть, навіщо ви все це обговорюєте? Ви що, правда не можете зрозуміти що росіяни не збираються з нами розмовляти і домовлятися ні про що реальне - ну хіба що про те, що допоможе їм заробляти гроші під час війни? Що кожного разу, коли вони приходять на перемовини, вони приходять з програмою дестабілізації України або затягування часу до нових виборів у США. Станцію, на якій з росіянами можна було б хоча б тимчасово про щось серйозно домовитись, ми давно проїхали.
Я просто хочу зрозуміти— не тільки умовного Гончаренка, а всіх нас. Ці дискусії про умови перемовин— цинізм або просто психологічний захист людей, які просто не можуть повірити що ворог їх за людей не вважає? І люди намагаються просто повернутися в часи, коли він ще робив вигляд що вважає і з ним можна було розмовляти?
Насправді — якщо бути відвертим до кінця — у цієї війни рівно два відкриті фінали. Перший — знесилення Росії і зупинка бойових дій. Сподіваюся, що ми зможемо використати цей час для підготовки до нового вторгнення. І другий - знесилення і зникнення України і приєднання її колишніх територій до російської федерації. Звичайно, з відкритим фіналом для кожного. Хтось може сподіватися, що йому дозволять залишитися і просто жити під чужим прапором. Але кожний має тоді просто зважити свої власні шанси і зрозуміти де небезпеки для вас та вашої родини більше, у продовженні опору або у такій капітуляції.
Ніякої реальності окрім у цих двох фіналів більше не існує. І всі розмови про інше — або дурість, або демагогія.

Віталій Портников

Ухвалено найбільший в своїй історії антиросійський пакет санкцій

Черняков — Wed, 07 Oct 2026 15:38:10 GMT

Рада дипломатів і міністрів закордонних справ країн ЄС ухвала найбільший в своїй історії антиросійський пакет санкцій
Посли країн Європейського Союзу погодили внесення до санкційного списку 743 фізичних осіб та 826 компаній, пов’язаних із російським військово-промисловим комплексом. Це найбільший санкційний список ЄС, який міністри закордонних справ та очільники постпредставництв країн Євросоюзу будь-коли ухвалювали.
7 жовтня рішення про новий пакет санкцій погодили посли держав-членів ЄС. Ідеться про персональні санкції в межах режиму, запровадженого через дії, що підривають або загрожують територіальній цілісності, суверенітету та незалежності України.
У документі пояснюється, що всі ці 826 компаній входять до переліку підприємств російського військово-промислового комплексу і на цій підставі можуть отримувати державні субсидії.
Фізичних осіб включили до санкційного списку як керівників цих підприємств, які, за оцінкою ЄС, таким чином підтримують російський військово-промисловий комплекс.
Серед підприємств, керівники яких фігурували у проєкті, – компанії з військового кораблебудування і підводного флоту, ракетно-космічної галузі, авіаційного приладо та моторобудування, артилерійського виробництва, військового автопрому, радіоелектроніки, навігаційних і напівпровідникових систем, а також хімічної промисловості та структур, пов’язаних із боєприпасами.
Окремий великий блок становлять підприємства, пов’язані з російським підводним флотом. Зокрема, у проєкті списку знаходяться керівник "Севмашу" Михайло Будніченко, гендиректор ЦКБ морської техніки "Рубін" Ігор Вільніт, керівник "Малахіту" Володимир Дорофєєв, а також керівники "Адміралтейських верфей", центру судноремонту "Звёздочка" та низки інших великих підприємств російського ВПК.
Крім того, до санаційного проекту потрапили керівники Об’єднаної ракетно-космічної корпорації та Російської корпорації ракетно-космічного приладобудування й інформаційних систем, Казанського моторобудівного виробничого об’єднання, "Мотовилихинских заводів", структур КамАЗу, а також низки радіоелектронних і хімічних підприємств.
Окремо посли ЄС погодили санкції проти 77 осіб, "обраних" до російської Державної думи від окупованих територій України.
Ще одним рішенням стало продовження санкцій ЄС за поширення та застосування хімічної зброї. Під цим режимом санкції діють щодо 31 фізичної особи та шести організацій.
Після завершення формальної процедури в Раді ЄС та публікації відповідних актів в Офіційному журналі Євросоюзу нові персональні санкції передбачатимуть заморожування активів у ЄС і заборону на надання підсанкційним особам та компаніям коштів чи економічних ресурсів. Для фізичних осіб також діє заборона на в’їзд до Євросоюзу або транзит через його територію.

Ростислав Демчук

російська армія «подарувала» на день народження путіну знищення житлового будинку в Прилуках

Черняков — Wed, 07 Oct 2026 12:12:18 GMT

Сьогодні Путіну на день народження російська армія «подарувала» знищення житлового будинку в Прилуках на Чернігівщині. Це була звичайна п’ятиповерхівка, повідомив об 11.00 начальник Чернігівської ОВА В'ячеслав Чаус.

На жаль, станом на зараз відомо про п’ятьох загиблих, 26 людей поранено, зокрема пʼятьох дітей. Під завалами досі можуть бути люди. На місці безперервно працюють рятувальники – роблять усе, щоб знайти кожного та кожну – Президент.

Згодом, через годину, керівник ОВА повідомив: "З-під завалів пʼятиповерхівки в Прилуках рятувальники дістали тіла 3 дітей. Усього станом на зараз відомо про 9 загиблих людей.
Попередньо, уже 50 постраждалих. 23 - лікуються амбулаторно. 27 людей ушпиталили, троє із них у важкому стані.
12 людей врятували. Всі служби працюють".

Станом на 13.38 14 загиблих внаслідок російського обстрілу у Прилуках на Чернігівщині, з них 4 діте, інформує ДСНС України. 50 людей постраждали, з них 7 дітей.
Надзвичайники врятували 15 осіб, з них 1 дитину.

Віталій Портников про «миротворчі» висловлюванння Олексія Гончаренка

Черняков — Sat, 03 Oct 2026 16:56:38 GMT

Дискусія, яка виникла навколо чергової порції «миротворчих» висловлювань Олексія Гончаренка мала б сенс, якщо б Росія дійсно пропонувала нам якісь реальні умови перемир’я чи була би зацікавлена хоча б в якомусь процесі перемовин. Але якраз цього і не відбувається. Путін продовжує війну не тому що штовхає нас до домовленостей, а тому що хоче нас знищити.
Чи можна цього не бачити? Звісно. Якщо цього не бачать звичайні люди, чому це має бачити Олексій Гончаренко? Так, коли він це говорить, він може себе переконувати в тому що створює для себе електоральні перспективи. Ну кому хочеться собі сказати, що виборів може взагалі не бути, якщо ти присвятив своє життя політиці? Кому хочеться собі сказати, що може не бути держави, депутатом якої ти був? Слюсар - він і в Росії слюсар. Депутат — він тільки в Україні депутат, звичайно якщо це не Деркач чи Арбузов 🙂.
Окрім того Олексій дотримується, я б сказав традиційної української політичної культури, яка свідчить, що з росіянами, коли ти не можеш їх здолати можна домовитись. І вони тобі залишать Україну для домашнього пользованія. Домовлялися ж сторіччями? І козацькі полковники, і боротьбисти, і про дешевий газ. І щось там їм залишали.
Просто зараз історичний період, коли у Москві переконалися, що якщо українці продовжують існувати вони обов’язково кидають своїх великоруських переможців при першій-ліпшій нагоді. Так, до речі, теж завжди було всю українську історію. Якщо навіть Янукович хотів підписати угоду про асоціацію з Європейським союзом і Путіну його довелося зупиняти, що вже говорити про інших?
Тому Путін зробив абсолютно логічний для себе висновок: не буде українців - не буде проблеми. Якщо Олексій поставить себе на місце Путіна, він побачить наскільки це зрозумілий висновок для російського президента. І перестане думати що з цією людиною можна домовитись про щось, окрім беззастережної капітуляції України.
Тому коли я кажу що єдиний шлях до закінчення війни — це коли втрати Росії будуть більшою ціною за продовження агресії, ніж намагання вирішити українське питання, це не образ, а констатація факту. Коли Путін зрозуміє що втрачає Росію, а не знищує Україну, він може подумати про перемирʼя.
Ну а згодом в Росії і дійсно на тлі цієї очевидної поразки може з’явиться людина, яка буде готова знову зробити вигляд що повірила у концепцію співіснування двох «братніх народів». І з цією людиною можна буде про щось колись домовитись.
Але для цього потрібно вижити й примусити Росію зупинитись. Не дуже приємний шлях без будь-якого вибору. Але іншого не існує.

Віталій Портников

Володимир В’ятрович: До тих, хто не на фронті, від того, хто не там

Черняков — Sat, 03 Oct 2026 16:50:32 GMT

«А ти з якого окопу пишеш?» — цією фразою намагаються заткнути всіх, хто виступає проти капітуляції під вивіскою «мир понад усе».
Але Україну треба захищати не тільки на фронті. Бо хоч війну можна виграти лиш там, програти її можна й у тилу.
Завдяки Силам оборони провалився черговий російський план наступу. Вони тримають фронт. Наше завдання - не дозволити здати країну за їхніми спинами.
Говорити вголос проти неприйнятних пропозицій «миру» - не привілей, а необхідність, і наш борг перед тими, хто боронить країну. Особливо, перед тими, хто заплатив за це життям. Вони захищають країну зі зброєю там. Ми маємо вберегти тут те, за що вони стоять.
Так, тут легше, ніж там, навіть тепер, коли російські атаки нещадно б’ють по наших містах, а смерть стала ближчою. Але наша відповідальність від цього лише більша. Відповідальність не допустити поразки в тилу, а отже, і поразки країни вцілому.
Це означає, що ми маємо не лише право, а й обов’язок не мовчати від імені тих, хто захищає країну. Тим паче, коли, прикриваючись ними, дедалі голосніше кричать ті, хто готовий їх зрадити.

Володимир В’ятрович

путін на Валдаї погрожує застосувати всі види зброї, включно з ядерною

Черняков — Thu, 01 Oct 2026 19:11:15 GMT

путін на Валдаї погрожує застосувати всі види зброї, включно з ядерною, якщо НАТО відріже Калінінград, перемирʼя не хоче, просить не бити по НПЗ і розповідає, що США потрібен російський дизель. Про фронт говорив менше, ніж рік тому. Його цитати:
путін: Якщо хтось нападе на Калінінград, ми негайно розглянемо застосування всієї зброї, яка в нас є.
Ніхто у світі не має таких ударних можливостей, як росія сьогодні. Це наша конкурентна перевага. Ми нікому не погрожуємо.
путін на Валдайському форумі сьогодні.
Рік тому на тому самому форумі путін говорив багато про фронт:
росія контролює майже 100% Луганської області, залишилося 0,13%. Україна тримає 19% Донеччини і 24–25% Запоріжжя та Херсонщини. Наші війська рухаються вперед. [Фронт стоїть, а тільки у вересні операція “Вівальді” звільнила понад 176 км²]
Томагавки потужні, але не сучасні. Вони не змінять баланс на полі бою. [Томагавки Україна не отримала, а натомість почала запускати по рф власні балістичні ракети]
Більше не відправлятиму дрони ні до Франції, ні до Данії, ні до Копенгагена. [За 2026 рік 23 заліти в Румунію, 39 у Молдову, дрон із вибухівкою в аеропорту Лейпцига, «Герань» над Литвою]
Це був Валдай-2025. А це Валдай-2026:
Наші судна били першими: 40 за 10 днів і понад 100 загалом. Ми відповіли.
Те саме з нашими НПЗ, з відкрито заявленою метою зашкодити нашій економіці. І що, вийшло?
США потрібен наш дизель. Припиніть удари, і росія постачатиме більше, зокрема у США. Але санкції на нашу нафту, нафтопродукти і страхування тримають її поза світовим ринком.
То ми припиняємо бити по їхній економіці, поки вони блокують наш експорт? Це абсурд.
Усім добре відомо, що Україна не може існувати самостійно.
Якщо втрата цих територій неминуча, чи є сенс чіплятися за цю землю? Проблема не в території, а в людях. Нам потрібне не припинення вогню, а міцний мир надовго.
росія не починала війну в Україні, її почали проти нас. НАТО нас надуло: обіцяли не розширюватися на схід і розширилися п’ять чи шість разів. У Києві радикали зробили переворот.

Тимофій Милованов

Операція «Вівальді» на Лиманському напрямку: в полон здалися 250 окупантів

Черняков — Wed, 30 Sep 2026 19:29:48 GMT

Третій армійський корпус показав кадри з російськими військовополоненими, які здалися під час успішної наступальної операції «Вівальді» на Лиманському напрямку, - інформує 5 канал
Окупанти розповідають про жахливі умови на передовій, де через брак води й харчів вони були змушені пити з калюж, їсти кропиву та навіть вживати власну сечу.
Українські воїни успішно завершили вже третій етап цієї операції, звільнивши близько 175 квадратних кілометрів території, зокрема села Нове, Рідкодуб, Катеринівка та Шандриголове, - йдеться у повідомленні.

Загалом на цьому напрямку Сили оборони ліквідували й поранили приблизно 5000 окупантів та повністю розгромили щонайменше одну російську бригаду, а в полон здалися 250 окупантів

В Україні запустили онлайн-кабінет для відкриття автобусних маршрутів

Редактор — Tue, 29 Sep 2026 21:12:23 GMT

В Україні вперше за 14 років буде відкрито абсолютно новий міжобласний автобусний маршрут. Це стало можливим завдяки новій процедурі відкриття внутрішніх автобусних маршрутів.

Нова процедура дозволяє автомобільному перевізнику самостійно ініціювати відкриття міжобласного маршруту, якщо він бачить попит на сполучення між містами чи громадами.

Відповідний функціонал презентували під час онлайн-зустрічі з перевізниками.

Раніше маршрутна мережа фактично була законсервована: для відкриття нового маршруту необхідно було пройти складну процедуру з паперовими документами, обстеженнями пасажиропотоку та численними погодженнями. При цьому перевізник фактично очікував, поки держава сформує новий маршрут та винесе його на конкурс.

«Вперше за 14 років ми даємо можливість відкрити абсолютно новий міжобласний автобусний маршрут. Для нас це один із ключових практичних результатів реформи. За ці роки дуже сильно змінилася мобільність людей, особливо після початку повномасштабної війни. Люди переїхали, змінилися місця роботи, з’явилися нові центри тяжіння. Маршрутна мережа має реагувати на ці зміни. Якщо є люди, яким потрібне сполучення, і є перевізник, готовий його забезпечити, держава має створити для цього зрозумілу і швидку процедуру», — зазначив перший заступник міністра з відновлення, інфраструктури та транспорту України Сергій Деркач.

Від ініціативи до паспорта маршруту — онлайн

Однією з ключових змін став запуск онлайн-кабінету для відкриття міжобласних автобусних маршрутів у Єдиному комплексі інформаційних систем Укртрансбезпеки.

Перевізник може самостійно ініціювати новий маршрут онлайн: внести необхідну інформацію, сформувати проєкт електронного паспорта маршруту, підписати документи кваліфікованим електронним підписом та направити їх на погодження Національній поліції і організатору перевезень.

Після подання повідомлення в системі формується електронний паспорт маршруту. Він містить схему та розклад руху, графік режиму праці та відпочинку водіїв, таблицю вартості проїзду та іншу необхідну інформацію.

Таким чином, від ініціативи щодо створення нового маршруту до його затвердження процедура проходить в єдиному цифровому середовищі.

Чіткі строки замість тривалих погоджень

Нова процедура встановлює конкретні строки для проходження основних етапів.

Схема маршруту направляється Національній поліції на погодження. Строк розгляду — до 7 робочих днів. Якщо протягом цього часу погодження або відмова не надані, маршрут вважається погодженим.

Після цього організатор перевезень опрацьовує подані матеріали та приймає рішення щодо відкриття міжобласного маршруту — до 30 днів.

У разі позитивного рішення уповноважена особа Міністерства інфраструктури накладає КЕП на проєкт паспорта, а затверджений електронний паспорт отримує унікальний ідентифікаційний номер та QR-код.

Також новий підхід передбачає електронне анкетування замість паперового збору інформації про пасажиропотік. Загалом багаторівневі погодження, паперовий документообіг та значна дискреція під час ухвалення рішень замінюються єдиним цифровим процесом із визначеними строками.

«Ми фактично розморожуємо маршрутну мережу. Раніше бізнес чекав, коли держава сама запропонує маршрут. Тепер перевізник, який бачить реальний попит, може стати ініціатором нового сполучення. Важливо, що для цього не потрібно повертатися до паперової процедури: маршрут можна ініціювати онлайн, документи формуються в електронному вигляді, погодження мають визначені строки, а результатом є електронний паспорт маршруту з QR-кодом», — наголосив Сергій Деркач.

Цифровізація всього життєвого циклу маршруту

Запровадження онлайн-кабінету є наступним етапом реформи внутрішніх автобусних перевезень.

Раніше Міністерство перевело в електронний формат конкурси на міжобласні автобусні маршрути. Найближчим часом планується затвердити результати конкурсу на 250 маршрутів. До цього за цифровою процедурою було проведено конкурс на 200 маршрутів.

Паралельно триває переведення чинних паперових дозвільних документів в електронний формат. Переможці нових конкурсів уже отримують дозволи в електронному вигляді.

Тепер у цифровий формат переводиться і створення абсолютно нових маршрутів. Для перевізника це означає чотири базові зміни: ініціювати маршрут можна онлайн, документи формуються в електронному форматі, погодження мають визначені строки, а результатом є електронний паспорт маршруту з QR-кодом.

Міністерство закликає перевізників користуватися новим механізмом та подавати пропозиції щодо відкриття маршрутів на напрямках, де є стабільний пасажирський попит і недостатнє автобусне сполучення.

Пресслужба Міністерства з відновлення, інфраструктури та транспорту України

Проблеми при виборі зварювальних апаратів для оптики та варіанти їх розв'язання

Редактор — Tue, 29 Sep 2026 05:58:25 GMT

У зварюванні оптичного волокна навіть невелика похибка впливає на якість з'єднання. Тому обирати зварювальні апарати для оптики варто дуже уважно. Обладнання має відповідати типу волокна, рівню точності, інтенсивності використання, вимогам до втрат сигналу. Більше про це йтиметься у статті.

Які складнощі можуть виникнути при виборі зварювального апарату для оптики

При виборі зварювального апарата буває складно оцінити реальні характеристики пристрою, визначити потрібний тип центрування, додаткові функції, врахувати умови експлуатації. Розглянемо основні труднощі та способи їх розв'язання.

Неправильна оцінка основних характеристик

Поширена помилка — вибір зварювального апарата за одним показником. Для оцінки обладнання варто комплексно розглядати:

тип волокна, з яким працює апарат;
спосіб центрування волокон;
точність юстування;
середній час зварювання та нагрівання;
допустимий діаметр оболонки;
місткість акумулятора;
кількість зварювань від одного заряду;
час роботи та заряджання;
наявність дисплея й автоматичних режимів;
захист від пилу та вологи.

Саме сукупність цих параметрів визначає зручність і практичність обладнання у реальних умовах.

Невідповідність апарата типу оптичного волокна

Не кожен зварювальний апарат працює з усіма типами волокон. Без попередньої перевірки сумісності виникає ризик отримати з'єднання низької якості. У телекомунікаційних мережах часто використовуються одномодові волокна. Окремі системи застосовують багатомодові рішення або спеціальні типи оптичних волокон.

Вибір між різними системами центрування

У сучасному обладнанні можуть використовуватися різні принципи центрування. Деякі моделі орієнтуються на геометрію оболонки. Інші — на положення серцевини волокна. Другий варіант забезпечує вищу точність. Проте обладнання такого класу коштує дорожче.

Недооцінка умов експлуатації

Монтаж оптичних мереж далеко не завжди відбувається в комфортному приміщенні. Обладнання може використовуватися:

на будівельному майданчику;
у телекомунікаційній шафі;
на опорах;
в умовах низьких температур.

Навіть якісна модель працюватиме нестабільно при її використанні поза передбаченими виробником умовами.

Як окреслити вимоги до зварювального апарата

Щоб зменшити ризик помилки, перед покупкою варто скласти короткий чекліст. Він може виглядати так:

Визначити типи волокон і кількість з'єднань, які потрібно виконувати протягом робочої зміни.
Оцінити умови монтажу, автономність і вимоги до точності.
Порівняти конкретні моделі за однаковими параметрами.

Ознайомитись детальніше зі зварювальними апаратами для оптики можна на сайті компанії Comtrade. Це допоможе підібрати прилад, відповідний реальним потребам.

Глинські сливи

Черняков — Sat, 26 Sep 2026 17:53:55 GMT

По дорозі з Києва заїхав до батьків у Глинськ. Дали сину і онукам торбу, навіть декілька. Картопля, консервація - традиційний набір з села.
Між іншим назбирали мені ящик глинських слив з родового саду.
Із саду, який доглядав ще мій дід. А до мого діда, можливо, хтось інший. Бо такі сади живуть довше за людей. Глинські сливи це легенда. Це бренд Глинська, хоча ніхто ніколи офіційно його не реєстрував і не придумував йому реклами.
У дитинстві я цих слив не любив. Мої літні канікули були завжди у Глинську. Сонце, Сула, ставки, сад, і на деревах вічно зелені, тверді й гіркуваті сливи. Їсти їх було неможливо, хіба літній сорт який називали «дрислівки». Інша справа - абрикоси, яблука, груші. Оце був наш справжній дитячий раціон. А сливи висіли собі на деревах і наче взагалі не збиралися достигати.
Їхню справжню ціну я зрозумів значно пізніше. Одного разу приїхав до Глинська вже на так звані «октябрьські канікули» - традиційні для радянських школярів. Був холодний, майже зимовий листопад. І раптом у траві під деревом серед трави я знайшов сливи. Вони пролежали там напевно з початку жовтня. Шкірка вже вкрилася пліснявою. Я витер її і скуштував. І це був зовсім інший фрукт. Неймовірно солодкий, густий, насичений смак. Слива ніби сама перетворила себе на природну цукерку. Вона не згнила завдяки своїй величезній цукристості, а лише підсохла, сконцентрувавши в собі весь смак сорту. Тоді я вперше зрозумів секрет глинської сливи: їй просто не треба заважати. Треба дочекатися її часу.
Мій дід Михайло робив із цих слив горілку. Бабуся Марія варила варення і сушила чорнослив. За сливами до Глинська з’їжджалися з усієї округи. Люди знали: такої сливи більше ніде немає. Можливо, вся справа в унікальних ґрунтах Надсулля. Можливо, у місцевому мікрокліматі. А може, в тому, що протягом багатьох поколінь люди тут відбирали саме ті дерева, які найкраще почувалися на цій землі. Так поступово і народився справжній місцевий бренд - без маркетологів, логотипів і рекламних кампаній.
Наприкінці вересня глинська слива вже майже не схожа на звичайну сливу. Це сливова родзинка. Зморщена, непоказна, зате всередині концентрований цукор, аромат і смак. Сад, із якого походять саме ці сливи, ніколи не оброблявся хімією. Через це він родив нерегулярно рік на рік не припадав. Вони росли так, як росли десятиліттями: земля, дощ, сонце, мороз.
І ось тепер ці сливи лежать у мене на столі. І не тільки вони.
Поруч перша порція глинської сливовиці. Колись таку робив мій дід Михайло, а тепер для мене зробив мій батько. Той самий фрукт, та сама земля, той самий рецепт поколінь. Неймовірний смак і аромат. А сливи з ящика, що на фото, підуть у сушку. Буде справжній глинський чорнослив.
Сьогодні у Сумах я дав одну сливу скуштувати товаришу.
— Де це можна купити? Я готовий забрати все.
А я подумав: а скільки вона взагалі коштує? І зрозумів що це неможливо прокалькулювати в ціну.
Бо ця фактично вже здичавіла, але брендована поколіннями слива не має для мене грошового еквівалента. У ній є щось значно більше.
Це сіль української землі.
Не в переносному навіть значенні. Це конкретна земля над Сулою, конкретний сад, конкретні дерева. Це руки мого діда. Руки мого батька. Варення моєї бабусі. Це моє дитинство, в якому я ще не розумів, навіщо потрібні ті зелені й гіркі сливи, якщо поруч є солодкі абрикоси.
А тепер розумію. Є речі, ціну яких починаєш усвідомлювати лише тоді, коли бачиш, як легко вони можуть зникнути.
Старий сад можна викорчувати. Дерево може всохнути. Людина, яка знала, коли треба збирати сливу, як її сушити, як варити варення чи робити сливовицю, може піти - і не встигнути передати своє знання наступному поколінню.
І тоді зникає не просто сорт сливи. Зникає маленька частинка України. Бо Україна - це не тільки кордони на карті, прапор і герб. Україна складається з тисяч таких місць. Із глинської сливи. Із яблуні, яку посадив прадід. Із бабусиного рецепта. Із назви поля, яку знають лише місцеві. Із запаху саду після дощу. Із речей, які неможливо перенести в іншу країну й відтворити там у точності.
Саме тому все це треба берегти. Можливо, настав час повернутися до старих глинських садів, знайти дерева, які ще залишилися, зберегти цей сорт, розмножити його. Записати технологію сушіння. Відновити традицію глинської сливовиці. Зробити так, щоб через п’ятдесят років наші діти й онуки могли взяти до рук зморщену листопадову сливу, скуштувати її і відчути той самий смак.
Бо саме за можливість передати їм усе це ми сьогодні й боремося. Не за абстрактну територію. За землю, яка має свій смак і запах. За сади, посаджені нашими дідами. За пам’ять наших родин і кланів!
За право наших дітей одного дня сказати: «Це глинська слива. Таку вирощували ще мої предки»!

Олег Медуниця