«Демаскування шашелів злочинної м'якотілості» — під такою назвою 21 травня в смт Срібному Прилуцького району Чернігівської області у приміщенні Центральної бібліотеки провели аналітичний захід представники громадської організації «Українська Ініціатива» та чернігівського регіонального представництва Північно-Східного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті.

«Наше сьогоднішнє обговорення будується на протиставленні двох художніх творів про Другу світову війну. Це твір радянського пропагандиста Олеся Донченка «Лісничиха», який і досі вивчається в 4-х класах шкіл України, і повість «Зелені дні» забутої молодої письменниці Лесі Оленко (Івченко). Вона народилася у родині письменника Михайла Івченка, уродженця села Никонівка на Срібнянщині, й письменниці Людмили Коваленко, уродженки Маріуполя. Головна ж проблема, на яку ми хочемо звернути увагу, — це гуманізація або ж олюднення зла.

Це надзвичайно небезпечне явище, усі тоталітарні режими завжди вдаються до цього зловісного засобу. Їм, заради забезпечення власної стабільності, потрібно робити так, щоб підвладне їм населення не вважало їх втіленням абсолютного зла, їм треба надягати маску людяності і бажано робити це так, аби викликати бодай якусь довіру. Саме такого штибу твором і є писанина Донченка – це рафінована отрута, яка покликана формувати в дитячій свідомості позитивне уявлення про злочинну людиноненависницьку радянську владу. Важливо також звернути увагу на те, що цьому є альтернатива — правдиві й проникливі твори на кшталт твору Лесі Оленко. Неусвідомлення цього складного явища — це ознака злочинної м'якотілості, шашіль якої, на жаль, продовжує підточувати корінь нашої державності. Ми зобов'язані докласти усіх можливих зусиль для того, щоб покласти цьому край», — наголосив Юрій Косенко, ініціатор заходу, голова правління ГО «Українська Ініціатива».

«Як комуністичний агітатор він почав свою діяльність ще в 1918 році. В той час, коли в 1920-х — 1930-х роках в Україні комуністичний режим тотально репресував українську інтелігенцію, ця трагедія увійшла в історію як «Розстріляне відродження», пропагандист радянської дійсності робив успішну творчу кар’єру, письменника цінувала влада. В 1926 році побачила світ його перша поетична збірка «Червона писанка», а вже у жовтні того ж року поета було відкликано з військової служби для літературної роботи! Так почалася служба червоному Кремлю на письменницькому фронті проти народу», — нагадав громадський діяч промовистий факт із біографії О. Донченка

«Твір О.Донченка не містить плакатних гасел, напряму не прославляє ні Леніна, ні партію, ні Сталіна, останнього й взагалі не згадує. В тому-то й криється головна небезпека таких творів, які завуальовано, ненав’язливо обіляють комуністичний тоталітарний режим. В якому нібито все пронизано дружбою, взаємовиручкою та взаємодопомогою, і в якому все виглядає в рожевих тонах. В якому навіть головний шкільний розбишака прагне допомогти головній героїні, коли та опинилися в скрутних життєвих обставинах, а тому виглядає ледь не Дон Жуаном.

Але це лише картинка, ідеологічна ширма чи просто паралельна реальність, бо справжня радянська дійсність геть інакша. Де щира дружба, взаємовиручка та взаємодопомога були радше виключенням. І де сам владний режим припускає існування подібних відносин хіба що в тісних рамках «лінії партії».

Аби зрозуміти, як все було насправді, слід читати не Донченка та йому подібних авторів — професійних комуністичних агітаторів. Для цього слід читати, наприклад, Лесю Оленко. От тільки в так яскраво змальованому Донченком радянському суспільстві твори Лесі не мали шансів бути надрукованими. Саме через свою правдивість. Тож шкільна програма з літератури ще потребує серйозної чистки, якщо ми хочемо бачити в молодому поколінні незалежної та демократичної України не чергових «гомо совєтікус», а справді вільних, освічених, цивілізованих громадян», —зробив висновок Сергій Горобець, представник Українського інституту національної пам’яті, кандидат історичних наук.



Сергій Бутко,
Український інститут національної пам’яті