Володимир В’ятрович: причиною теперішньої війни є твердження, що ми з росіянами – один народ
4,5 мільйона гривень зібрала картина «Незламна» російського режисера Сергія Мокрицького в перший вікенд українського прокату. Стрічку зняли за 5 мільйонів доларів. З них 3,9 – дала Україна, решту – Росія. У фільмі йдеться про українську снайперку Людмилу Павличенко під час Другої Світової Війни. У Росії робота також вийшла 2 квітня – як «Битва за Севастополь» – і зібрала 208,9 мільйонів рублів – близько 90 мільйонів гривень. В обох країнах стрічка стала лідером прокату.
Володимир В’ЯТРОВИЧ, 37 років, голова Українського інституту національної пам’яті:
– МЕНЕ ТРОХИ ВІДЛЯКУВАЛО, ЩО ЦЕЙ ФІЛЬМ – УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКИЙ. Його почали робити ще 2012-го. Крім того, у нас іде під милою українському вуху назвою «Незламна», натомість у Росії – як «Битва за Севастополь». Особливо у світлі теперішніх подій очікував яскравої ватної пропаганди. Ще посилювало побоювання, що промоутером картини в Росії є тамтешній міністр культури Володимир Мединський, який має прорадянські погляди. Але я, слава Богу, помилявся. Фільм не є антиукраїнським. Якщо його розглядати в контексті нинішніх подій, то він навіть проукраїнський. Головна героїня – українка, яка бореться на своїй землі проти агресора. Актуально прозвучав її заклик наприкінці стрічки до західних союзників: «Чи не пора вам допомогти нам боротися з агресором?»
Стрічка непогана, хоча й не шедевр. Деякі речі затягнуті. Є дивне поєднання голлівудського кіно із совєцькими штампами. В одній сцені маленька дівчинка читає вірш «Убей фашиста» – це наче фрагмент із радянського кіно. Сцени боїв із комп'ютерною графікою вийшли якимись мультяшними. Зате чудові саундтреки.
Режисер пояснював: для нього картина про те, що «мы – один народ, мы вместе воювали». Оскільки фільм потрапив в іншу політичну ситуацію, то сприймається через призму того, що українці виступили на захист своєї землі. Цікаво, чи так само звучать діалоги і в російській версії? Стрічку дублювали українською. В одній із сцен Людмила Павличенко зустрічається у США з представником української діаспори. Він звинувачує радянську владу, що та в першу чергу воювала проти своїх людей, згадує про Голодомор. Розповідає, що він – один із небагатьох, кому вдалося втекти у вільний світ. Але чи залишилася ця сцена в російському варіанті? Бо вона додає фільму українського звучання.
У стрічці немає глибокого культу війни, характерного для радянських фільмів і багатьох сучасних російських. Усі ці «Сталінгради» Бондарчука й інших – це типове прославлення війни, де «крутые русские парни» воюють проти недоумкуватих інших. У «Незламній» цей пафос відсутній, усе зведено до рівня персональної історії. У цьому й сила фільму. Режисер хотів зняти стрічку про українсько-російську дружбу, а вона вийшла антирадянська. У нинішній же ситуації навіть антиросійська.
Саме в людських історіях руйнуються радянські міфи, якими нас годували десятки років. Твердження, що ми – один народ, є причиною теперішньої війни. Бо означає, що росіяни мають право вказувати нам, яке наше минуле і яким має бути майбутнє. Але в даному фільмі позиція режисера спрацювала в інший бік. І розчарує патріотичну російську громадськість, бо битва за Севастополь у стрічці триває кільканадцять секунд. Після чого звучить дикторський голос, що бездарне командування усіх кинуло, залишивши десятки тисяч загиблих. А така публіка очікує, що їм розповідатимуть про «победу русского оружия». Головна сюжетна лінія фільму, скоріше, антивоєнна. Бо йдеться про війну, що ламає долі людей.
Антон ДОЛІН, 39 років, російський кінокритик
«2015 рік. На Донбасі триває війна. Люди гинуть і вбивають щодня. Росіяни називають фашистами українців, українці – росіян. Багато хто не сумнівається, що в організації бійні винна Америка. І в такій ситуації зроблено фільм спільного виробництва Росії й України, що виходить одночасно в обох країнах. Знімальна група й акторський склад змішані. Американці представлені як притомні, гуманні, симпатичні люди, які не менше ненавидять війну, – як союзники (зараз про це намагаються не згадувати). Картина, незважаючи на назву, відверто й послідовно – антивоєнна. Незбагненно"
Автор: Ольга БОГАЧЕВСЬКА
Джерело: журнал "Країна"
Володимир В’ЯТРОВИЧ, 37 років, голова Українського інституту національної пам’яті:
– МЕНЕ ТРОХИ ВІДЛЯКУВАЛО, ЩО ЦЕЙ ФІЛЬМ – УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКИЙ. Його почали робити ще 2012-го. Крім того, у нас іде під милою українському вуху назвою «Незламна», натомість у Росії – як «Битва за Севастополь». Особливо у світлі теперішніх подій очікував яскравої ватної пропаганди. Ще посилювало побоювання, що промоутером картини в Росії є тамтешній міністр культури Володимир Мединський, який має прорадянські погляди. Але я, слава Богу, помилявся. Фільм не є антиукраїнським. Якщо його розглядати в контексті нинішніх подій, то він навіть проукраїнський. Головна героїня – українка, яка бореться на своїй землі проти агресора. Актуально прозвучав її заклик наприкінці стрічки до західних союзників: «Чи не пора вам допомогти нам боротися з агресором?»
Стрічка непогана, хоча й не шедевр. Деякі речі затягнуті. Є дивне поєднання голлівудського кіно із совєцькими штампами. В одній сцені маленька дівчинка читає вірш «Убей фашиста» – це наче фрагмент із радянського кіно. Сцени боїв із комп'ютерною графікою вийшли якимись мультяшними. Зате чудові саундтреки.
Режисер пояснював: для нього картина про те, що «мы – один народ, мы вместе воювали». Оскільки фільм потрапив в іншу політичну ситуацію, то сприймається через призму того, що українці виступили на захист своєї землі. Цікаво, чи так само звучать діалоги і в російській версії? Стрічку дублювали українською. В одній із сцен Людмила Павличенко зустрічається у США з представником української діаспори. Він звинувачує радянську владу, що та в першу чергу воювала проти своїх людей, згадує про Голодомор. Розповідає, що він – один із небагатьох, кому вдалося втекти у вільний світ. Але чи залишилася ця сцена в російському варіанті? Бо вона додає фільму українського звучання.
У стрічці немає глибокого культу війни, характерного для радянських фільмів і багатьох сучасних російських. Усі ці «Сталінгради» Бондарчука й інших – це типове прославлення війни, де «крутые русские парни» воюють проти недоумкуватих інших. У «Незламній» цей пафос відсутній, усе зведено до рівня персональної історії. У цьому й сила фільму. Режисер хотів зняти стрічку про українсько-російську дружбу, а вона вийшла антирадянська. У нинішній же ситуації навіть антиросійська.
Саме в людських історіях руйнуються радянські міфи, якими нас годували десятки років. Твердження, що ми – один народ, є причиною теперішньої війни. Бо означає, що росіяни мають право вказувати нам, яке наше минуле і яким має бути майбутнє. Але в даному фільмі позиція режисера спрацювала в інший бік. І розчарує патріотичну російську громадськість, бо битва за Севастополь у стрічці триває кільканадцять секунд. Після чого звучить дикторський голос, що бездарне командування усіх кинуло, залишивши десятки тисяч загиблих. А така публіка очікує, що їм розповідатимуть про «победу русского оружия». Головна сюжетна лінія фільму, скоріше, антивоєнна. Бо йдеться про війну, що ламає долі людей.
Антон ДОЛІН, 39 років, російський кінокритик
«2015 рік. На Донбасі триває війна. Люди гинуть і вбивають щодня. Росіяни називають фашистами українців, українці – росіян. Багато хто не сумнівається, що в організації бійні винна Америка. І в такій ситуації зроблено фільм спільного виробництва Росії й України, що виходить одночасно в обох країнах. Знімальна група й акторський склад змішані. Американці представлені як притомні, гуманні, симпатичні люди, які не менше ненавидять війну, – як союзники (зараз про це намагаються не згадувати). Картина, незважаючи на назву, відверто й послідовно – антивоєнна. Незбагненно"
Автор: Ольга БОГАЧЕВСЬКА
Джерело: журнал "Країна"
Теґі:
