«Над нами, як дамоклів меч, висів новий Союзний договір...»
То було спекотне літо 1990 року. Політичної температури суспільству у той романтичний, революційний час додавали багатолюдні мітинги, маніфестації...
Йшлося не лише про горбачовську перебудову, загальнодемократичні цінності, а й про суверенітет, незалежність... Радянський Союз – і це розумів кожен – тріщав по швах. Епіцентром державницьких устремлінь українського народу була у той час Верховна Рада України, точніше, її націонал-демократична частина – Народна Рада, яка протистояла сумнозвісній комуністичній групі-239... Але й частина комуністів проголосувала за Декларацію про державний суверенітет. Як це сталося, за яких обставин?
«Ми йшли у парламент з думкою про незалежність, – розповідає народний депутат України усіх демократичних скликань Ярослав Кендзьор. – Згадаймо той час. Горбачов не міг позбутися свого імперського мислення, він прагнув за будь-яку ціну зберегти Радянський Союз, дещо модернізувавши його. Над нами, як дамоклів меч, висів новий Союзний договір. Ми розуміли, що Україна має уникнути входження у якийсь новий договір. Треба було зробити перший крок, який би визначив, задекларував її устремління до незалежності. Підштовхнув прийняття Декларації про державний суверенітет від’їзд у Москву на черговий з’їзд КПРС групи комуністів-депутатів на чолі з тодішнім головою Верховної Ради Володимиром Івашком. У той час перед стінами парламенту щодня стояли десятки тисяч людей з гаслами “Україні - незалежність”. На стіл парламенту ми виставляли сотні телеграм з усіх куточків України, які вимагали незалежності, виходу України зі складу Радянського Союзу. Володимир Івашко, проаналізувавши все, що робиться у Верховній Раді, звернувся з листом до депутатів і повідомив, що він зрікається посади голови Верховної Ради. Зрадою Івашка була деморалізована і частина групи-239. Під тиском Народної Ради, під тиском вулиці (згадаймо і шахтарські страйки у Донецьку, у Львівсько-Волинському вугільному басейні) Верховна Рада і прийняла 16 липня Декларацію про державний суверенітет».
Деяким радикально налаштованим політикам Декларація видалася тоді половинчастим документом. Мовляв, треба було одразу проголосувати незалежність... І сьогодні ще Декларації “дорікають” записом про без’ядерний і нейтральний статус. Але не слід забувати, що політика – це мистецтво можливого... Ось як пояснює необхідність саме таких формулювань у той час народний депутат України Тарас Стецьків:
“Це була пропозиція Івана Драча. Нам було необхідно продемонструвати наше бажання вийти з Варшавського договору, з цього військового союзу. Наша ідея, що Україна є без’ядерною і нейтральною державою, підсилювала наше прагнення до незалежності, до виходу зі складу Радянського Союзу”.
