1918, 24 квітня – кримська група Армії УНР під командуванням полковника Петра Болбочана звільнила Сімферополь від більшовиків.

Після підписання мирної угоди з Центральними державами в Брест-Литовську, українське командування планувало ще до підходу австро-німецьких військ зайняти Крим (що формально не належав до УНР) і взяти під контроль Чорноморський флот.

10 квітня 1918-го з частин Запорізької дивізії була сформована Кримська група на чолі з полковником Петром Болбочаном, яка й вирушила до Кримського півострова. Вона мала випередити німців (15-а ландверська дивізія генерала фон Коша наступала слідом за групою Болбочана) і заволодіти Таврійським півостровом раніше за союзників.

18 квітня армія УНР взяла Мелітополь, здолавши вперту оборону червоних. Українці продовжували безупинно насідати на більшовиків, 21 квітня зайняли Новоолексіївку і блискавичною операцією вночі захопили переправи через Сиваш. Загін відчайдух на чолі з сотником Зелинським на мотодрезинах проскочив замінований міст, розігнав найближчу охорону і під прикриттям двох бронепотягів, що рухались слідом і вели безперервний кулеметний та гарматний вогонь, дезактивував вибухівку.

Надвечір 22 квітня Кримська група з боєм захопила вузлову станцію Джанкой. Тут зосередились основні сили українців, які повели наступ одночасно у трьох напрямках – на Євпаторію, Феодосію, а основні сили – на Сімферополь.

Місто було взяте вранці 24 квітня. Цьому сприяло захоплення кількома днями раніше більшовицького телеграфіста, обізнаного з шифрами внутрішнього зв’язку. Інших зв’язкових перехоплювала українська кіннота, відтак ворог отримував заспокійливі шифрограми про відхід українських сил і спокійну обстановку на всіх напрямках. А коли українські загони несподівано з’явилися під містом, ошелешений ворог майже не чинив опору.

Як писав один із сучасників, «ніде на всій Україні не зустрічали українського війська з таким ентузіазмом, з такими оваціями й таким захопленням, як робило це населення Сімферополя на інших зайнятих кримських місцевостей».


Взяття Сімферополя і Бахчисарая загострило відносини між союзниками. 26 квітня німецька дивізія оточила всі місця дислокації українських військ у Сімферополі та оголосила ультиматум Петру Болбочану негайно скласти зброю і виїхати з Криму. Весь день велися переговори з німцями і українським урядом (який, як з’ясувалося, на переговорах у Бресті відмовився від Криму, а тепер всіляко відхрещувався від своїх вояків), після чого наступного дня Кримська група залишила півострів і зі зброєю, знаменами та значною частиною захопленого майна передислокувалася до околиць Мелітополя.

Тим часом кінний полк гайдамаків імені Костя Гордієнка на чолі з полковником Всеволодом Петрівим гірськими стежками просувався у напрямку Севастополя і 28 квітня розпочав бої з більшовиками на підходах до міста. Як наслідок, 29 квітня Чорноморський флот підняв український прапор і оголосив про підпорядкування уряду в Києві. Більшовики затопили в бухті один міноносець, інший суттєво пошкодили, а 14 есмінців вивели до Новоросійська. На українському боці залишилися 7 броненосців, 3 крейсери, 12 міноносців, дивізія підводних човнів. Однак українські війська змушені були евакуюватися з Криму.

Попри такий підсумок, кримський похід виявив блискучий талант полковника Петра Болбочана і став справжнім тріумфом українського війська, однією з найбільш романтичних сторінок нашої історії.

Гетьман Павло Скоропадський саме завдяки акції Петра Болбочана зміг приєднати Крим до України на правах автономії і зберегти під українською владою Чорноморський флот. Але внаслідок антигетьманського повстання наприкінці 1918-го всі здобутки в Криму було втрачено.


Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті