Населення Західної України не було байдужим до горя співвітчизників, що страждали від Голодомору по інший бік Збруча. Одним із найпотужніших голосів, що лунали на підтримку жертв геноциду, був голос Української Греко-Католицької Церкви та митрополита Андрея Шептицького (1865-1944).

24 липня 1933 року Андрей Шептицький і вище духовенство Української греко-католицької церкви проголошує відозву «УКРАЇНА В ПЕРЕДСМЕРТНИХ СУДОРОГАХ». У ній закликають християн всього світу поширювати правду про Голодомор в Україні і надавати допомогу голодуючому українському народові.

Пастирське послання зачитували у греко-католицьких церквах в Галичині та поза її межами. Про нечуваний злочин у радянській Україні владика Андрей поінформував Ватикан. Наступного дня після оголошення відозви, 35 українських громадських організацій та партій, серед яких Українська Парламентська Репрезентація, товариство «Просвіта», Наукове товариство ім. Т.Г. Шевченка, Український католицький союз, Союз українок та інші, об’єдналися в Український громадський комітет рятунку України, який став координатором допомоги голодуючим.

Згодом подібні комітети виникають в низці західноєвропейських країн, намагаються організовувати акції допомоги вмираючим від голоду українцям. Утім, радянська влада від будь-якої зовнішньої допомоги відмовлялася, приховуючи факт геноциду в Україні.

ВІДОЗВА до вірних Єпископату Галицької Церковної Провінції «УКРАЇНА В ПЕРЕДСМЕРТНИХ СУДОРОГАХ»:

«Україна в передсмертних судорогах. Населення вимирає голодовою смертю; [побудована – авт.] на несправедливости, обмані, безбожництві та деправації людоїдна система державного капіталізму довела багатий недавно край до повної руїни.

Перед трьома роками Зверхник Католицької Церкви, св. отець Папа Пій XI енерґічно протестував проти всего, що в большевизмі є противне християнству, Богови та людській природі, перестерігаючи перед страшними наслідками таких злочинів. – І цілий католицький світ, а з ним і ми, лучилися з тим протестом. Днесь бачимо наслідки поступовання большевиків: положення з кожним днем стає страшніше. Вороги Бога і людства відкинули релігію – основу суспільного ладу, відібрали свободу – найбільше добро людини, зі свобідних горожан-селян – зробили невільників, і не мають досить розуму, щоби їх кормити за тяжку невільничу працю в поті чола. На вид таких злочинів німіє людська природа, кров стинається в жилах.

Безсильні принести яку-небудь матеріяльну поміч конаючим братам, взиваємо наших вірних, щоби молитвами, постами, всенародною жалобою, жертвами і всіми можливими добрими ділами християнського життя, випрошували з неба помочі, коли на землі нема ніякої надії на людську поміч.

А перед цілим світом знову протестуємо проти переслідування малих, убогих, слабих і невинних, та гонителів оскаржуємо перед Судом Всевишнього. Кров робітників, що в голоді орали чорнозем України, кличе о пімсту до неба, а голос голодних женців дійшов до ушей Господа Саваота. Усіх християн цілого світа, усіх віруючих в Бога, а особливо всіх робітників і селян, передовсім усіх наших земляків просимо прилучитися до цього голосу протесту та болю і розповсюдити його у якнайдальші країни світа. Усі радіостанції просимо рознести наш голос цілому світови: може дійде він і до убогих хатин конаючих з голоду селян. Нехай перед страшною смертю серед лютих страждань голоду буде для них хоч малою потіхою гадка, що їх брати знали про їх страшну долю, над ними боліли і терпіли, за них молилися.

А Ви, страждучі й конаючі Братя, призивайте Милостивого Бога і Спаса нашого Ісуса Христа; люті терпите муки – принимайте їх за гріхи свої, за гріхи цілого народу й кажіть з Ісусом Христом: «Хай буде воля Твоя, Отче небесний!». Принята для Божої волі смерть – це свята жертва, що з жертвою Ісуса Христа злучена, принесе Вам Небесне Царство, а цілому народові спасіння. Надія наша в Бозі!

ДАНО У ЛЬВОВІ В ДЕНЬ СВ. ОЛЬГИ, ДНЯ 24 ЛИПНЯ Р. Б. 1933-ГО»

Прес-служба Українського інституту національної пам’яті