Міф 3 про УПА: Бандера та українські націоналісти були агентами спецслужб нацистів
Радянська пропаганда довго стверджувала, що Бандера, Шухевич та всі члени ОУН(б) були агентами Гестапо, СС, СД чи Абверу і лише виконували завдання цих служб. Як було насправді?
ЦИТАТА-МІФ: …Нюрнберзький трибунал визнав злочинними СС, СД, інші нацистські спецслужби й організації, а оунівці в них брали участь. Згодом Генасамблея ООН прийняла додаток: «Усі військові злочинці Другої світової війни підлягають розшуку, арешту, суду. На них не поширюється термін давності. Їм не надається право притулку…». Шкода, що тоді нікому не спало на думку записати пункт про заборону надавати відповідним особам звання Героя. Бандера і Шухевич були агентами гітлерівських спецслужб, і цим усе сказано.
Анатолій Чайковський
«Бандера и Шухевич были агентами гитлеровских спецслужб, и этим все сказано»
Бульвар Гордона, 12 січня 2010 року
СУТЬ МІФУ
Степан Бандера, Роман Шухевич та всі члени ОУН(б) були агентами Гестапо, СС, СД чи Абверу і лише виконували завдання цих служб. УПА також постала з волі спецслужб Третього Райху і воювала на боці гітлерівців.
ФАКТИ СТИСЛО
Співпраця між українськими націоналістами та німецькою розвідкою є достовірним фактом. Міф неправильно оцінює його природу: націоналісти діяли в інтересах створення української держави, будуючи співпрацю із Абвером як ситуаційний союз. Пік цієї співпраці припав на період 1939–1941 років, тобто саме в той час, коли Сталін уклав союз із Гітлером. Після проголошення Акта відновлення Української Держави у Львові 30 червня 1941 року та наступного арешту частини проводу націоналістів шляхи обох сторін остаточно розійшлися.
ФАКТИ ДОКЛАДНІШЕ
Витоки міфу лежать у хибному розумінні періоду співпраці ОУН з нацистською Німеччиною в 1930-х — на початку 1940-х років.
ОУН стала співпрацювати з Німеччиною з геополітичних міркувань: Німеччина була традиційним супротивником Польщі.
Ще Українська військова організація (УВО) мала контакти з розвідкою демократичної Веймарської Республіки у 1920-ті роки. З приходом до влади нацистів Німеччина стала найбільшою країною на Європейському континенті (окрім СРСР), яка найактивніше прагнула перебудувати Версальський устрій. Це збігалося з намірами оунівців, оскільки країни — переможниці Першої світової війни не знайшли місця на карті для незалежної України. Німеччина розглядалася українськими націоналістами як ситуативний союзник.
Варто зазначити, що відносини ОУН із Німеччиною не були безхмарними. Після підписання польсько-німецького договору про ненапад у 1934 році провідник ОУН Євген Коновалець переїхав з Берліну до Швейцарії. У тому ж році Німеччина видала Польщі провідного оунівця Миколу Лебедя, що переховувася там після замаху ОУН на польського міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького. Врешті-решт, всупереч очікуванням націоналістів, Гітлер погодився на угорську окупацію Закарпаття та радянську окупацію Західної України. Тож Німеччину гостро критикували на шпальтах підпільних українських видань, наприклад, журналу Розбудова Нації. Набагато кращими були відносини ОУН із Литвою, що теж ворогувала із Польщею.
Втім Німеччина залишалася єдиною реальною силою, здатною кинути виклик і Польщі та СРСР, тому і після розколу ОУН бандерівці та мельниківці й надалі співпрацювали з німцями.
ОУН(б) через контакти з Абвером і окремими генералами — симпатиками українського визвольного руху налагодила військову підготовку членів організації. В обмін на розвідувальну інформацію націоналісти мали змогу проходити вишколи при воєнізованій охороні заводів, у робітничих командах і поліцейських школах в німецькій зоні окупації Польщі. До того ж організація створила мережу незалежних від німців військових курсів, які відвідували всі її члени аж до Степана Бандери включно.
У лютому 1941 року Бандера досягнув усної домовленості з начальником Абвера адміралом Канарісом і командувачем сухопутних військ Вермахту фон Браухічем щодо створення українського легіону. З членів ОУН сформували два батальйони «Нахтіґаль» і «Роланд». Вони мали виконувати розвідувально-диверсійні завдання. Та після початку війни функції «Нахтіґаля» звелися до охорони комунікацій, а «Роланд» участі в бойових діях узагалі не взяв.
До слова, «Нахтіґалем» з українського боку командував Роман Шухевич. Однак під час формування батальйону його бійці відмовилися принести присягу Німеччині, а присягнули на вірність лише Україні.
У серпні 1941 року нацисти переформували «Нахтіґаль» і «Роланд» після початку репресій проти націоналістів за проголошення Акта відновлення Української Держави. З частини особового складу батальйонів німці створили 201-й поліцейський батальйон, який протягом березня – грудня 1942 року займався охороною німецьких опорних пунктів та протидією радянським партизанам у Білорусі. На відміну від «Нахтіґаля» і «Роланда», створення 201-го батальйону не узгоджувалося з ОУН(б), а українські бійці пішли туди служити, щоб уникнути арешту.
1 грудня 1942 року вояки батальйону відмовилися продовжувати службу. Тоді німці це з’єднання розпустили, а офіцерів заарештували.
Настрої і наміри батальйонців красномовно передає куплет з їх пісні:
Сорок другий рік минає,
Наш курінь ся розлітає,
Той до жінки, той до мами.
— А ми, решта, в партизани!
Шухевичу вдалося втекти з-під арешту, він став військовим референтом Проводу ОУН(б), а згодом — очолив організацію.
Не варто перебільшувати значення співпраці ОУН(б) з Абвером. Зазвичай, Абвер вербував оунівців в індивідуальному порядку, а Провід ОУН користувався цим і давав агентам свої завдання. Ці стосунки мали прагматичний характер ситуативного союзу, коли обидві сторони здобували винятково свою вигоду без політичних зобов’язань. З цього приводу у квітні 1941 року шеф Гестапо Гайнріх Мюллер казав своєму колезі з СД (служби безпеки) Вальтеру Шелленберґу, що «українські націоналістичні лідери безконтрольно прямують до своїх цілей».
Примітно, що в цей самий період 1939–1941 років союзником Третього Райху, причому цілком офіційно, був Радянський Союз. Чи значило це, що Сталін став агентом Гітлера? У цій грі кожний намагався переграти один одного, маючи власні інтереси.
Доречно згадати, що частина майбутніх лідерів ОУН і УПА відбували службу в Червоній армії в 1940–1941 роках. Наприклад, референт пропаганди Проводу ОУН(б) і шеф політвиховного відділу Головного штабу УПА у 1945–1951 роках Петро Федун як командир артилерії воював на радянсько-німецькому фронті. Однак такі факти не роблять провідників ОУН(б) «комуністичними агентами».
Зразу ж після німецького нападу на СРСР, 23 червня 1941 року, ОУН(б) надіслала в райхсканцелярію меморандум щодо того, як слід вирішити українське питання після розвалу СРСР. У ньому, між іншим, були такі слова: «Навіть, якщо німецькі війська при вступі в Україну, звичайно, спочатку будуть вітати як визволителів, то незабаром ця ситуація може змінитися, якщо Німеччина прийде в Україну не з метою відновлення української держави і відповідними гаслами». Тобто вже тоді бандерівці передбачали можливість антинімецького збройного опору, якщо Німеччина займе недружню позицію щодо самостійності України.
Отже, попри співпрацю з Німеччиною у військовій сфері, ОУН(б) проводила власну політичну лінію, про яку нацисти не знали. Яскравою демонстрацією такої поведінки було проголошення Акта відновлення Української Держави 30 червня 1941 року у Львові. Для гітлерівців це стало цілковитою несподіванкою — незалежна Україна в плани Третього Райху не входила. 5 липня 1941 року нацисти заарештували Бандеру, 9 липня — голову новоствореного Уряду Ярослава Стецька.
Протягом липня – серпня окупанти тиснули на провідників ОУН(б), щоб ті відкликали Акт 30 червня. Однак ті рішуче відмовилися, і їх відправили до берлінської в’язниці. Від 15 вересня 1941 року і до кінця року німецькі каральні органи заарештували близько 1 500 бандерівців. А 25 листопада 1941 р. поліція безпеки розіслала наказ про арешт і страту активістів «групи Бандери», які «готують повстання в райхскомісаріаті Україна з метою створення незалежної України».
Військова підготовка, здобута при допомозі німців, згодом стала в пригоді під час антинімецької боротьби ОУН і УПА в 1942–1944 роках. Багато ветеранів батальйонів «Нахтіґаль», «Роланд», 201-го батальйону поліції вступили в УПА як інструктори чи бойові командири. Достатньо сказати, що перший штаб УПА, у складі Головного командира Василя Івахова — «Сома», начальника штабу Юліана Ковальського — «Гарпуна» і ад’ютанта штабу Семена Снятецького — «Сівка» («Сійка»), поліг у бою з німцями 13 травня 1943 року. Останні двоє були колишніми офіцерами батальйону «Нахтіґаль».
Навряд чи б агенти-маріонетки спецслужб займалися такою самодіяльністю. Зрештою, не стали б маріонетки воювати проти своїх керівників і спонсорів.
Ні про яку агентурність вищого керівництва ОУН(б) або сліпе виконання бандерівцями наказів німецьких спецслужб не може бути й мови. Оунівці мали власну логіку боротьби — здобуття незалежної Української держави. Усі зусилля, зокрема й військова співпраця з німцями, були підпорядковані саме цій меті. Свої плани ОУН від гітлерівців приховувала. І Акт відновлення Української Держави 30 червня 1941 року став моментом істини у стосунках ОУН з Німеччиною.
Стало очевидним те, що насправді німецькі нацисти та українські націоналісти — вороги.
Ігор БІГУН, Центр досліджень визвольного руху
ЦИТАТА-МІФ: …Нюрнберзький трибунал визнав злочинними СС, СД, інші нацистські спецслужби й організації, а оунівці в них брали участь. Згодом Генасамблея ООН прийняла додаток: «Усі військові злочинці Другої світової війни підлягають розшуку, арешту, суду. На них не поширюється термін давності. Їм не надається право притулку…». Шкода, що тоді нікому не спало на думку записати пункт про заборону надавати відповідним особам звання Героя. Бандера і Шухевич були агентами гітлерівських спецслужб, і цим усе сказано.
Анатолій Чайковський
«Бандера и Шухевич были агентами гитлеровских спецслужб, и этим все сказано»
Бульвар Гордона, 12 січня 2010 року
СУТЬ МІФУ
Степан Бандера, Роман Шухевич та всі члени ОУН(б) були агентами Гестапо, СС, СД чи Абверу і лише виконували завдання цих служб. УПА також постала з волі спецслужб Третього Райху і воювала на боці гітлерівців.
ФАКТИ СТИСЛО
Співпраця між українськими націоналістами та німецькою розвідкою є достовірним фактом. Міф неправильно оцінює його природу: націоналісти діяли в інтересах створення української держави, будуючи співпрацю із Абвером як ситуаційний союз. Пік цієї співпраці припав на період 1939–1941 років, тобто саме в той час, коли Сталін уклав союз із Гітлером. Після проголошення Акта відновлення Української Держави у Львові 30 червня 1941 року та наступного арешту частини проводу націоналістів шляхи обох сторін остаточно розійшлися.
ФАКТИ ДОКЛАДНІШЕ
Витоки міфу лежать у хибному розумінні періоду співпраці ОУН з нацистською Німеччиною в 1930-х — на початку 1940-х років.
ОУН стала співпрацювати з Німеччиною з геополітичних міркувань: Німеччина була традиційним супротивником Польщі.
Ще Українська військова організація (УВО) мала контакти з розвідкою демократичної Веймарської Республіки у 1920-ті роки. З приходом до влади нацистів Німеччина стала найбільшою країною на Європейському континенті (окрім СРСР), яка найактивніше прагнула перебудувати Версальський устрій. Це збігалося з намірами оунівців, оскільки країни — переможниці Першої світової війни не знайшли місця на карті для незалежної України. Німеччина розглядалася українськими націоналістами як ситуативний союзник.
Варто зазначити, що відносини ОУН із Німеччиною не були безхмарними. Після підписання польсько-німецького договору про ненапад у 1934 році провідник ОУН Євген Коновалець переїхав з Берліну до Швейцарії. У тому ж році Німеччина видала Польщі провідного оунівця Миколу Лебедя, що переховувася там після замаху ОУН на польського міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького. Врешті-решт, всупереч очікуванням націоналістів, Гітлер погодився на угорську окупацію Закарпаття та радянську окупацію Західної України. Тож Німеччину гостро критикували на шпальтах підпільних українських видань, наприклад, журналу Розбудова Нації. Набагато кращими були відносини ОУН із Литвою, що теж ворогувала із Польщею.
Втім Німеччина залишалася єдиною реальною силою, здатною кинути виклик і Польщі та СРСР, тому і після розколу ОУН бандерівці та мельниківці й надалі співпрацювали з німцями.
ОУН(б) через контакти з Абвером і окремими генералами — симпатиками українського визвольного руху налагодила військову підготовку членів організації. В обмін на розвідувальну інформацію націоналісти мали змогу проходити вишколи при воєнізованій охороні заводів, у робітничих командах і поліцейських школах в німецькій зоні окупації Польщі. До того ж організація створила мережу незалежних від німців військових курсів, які відвідували всі її члени аж до Степана Бандери включно.
У лютому 1941 року Бандера досягнув усної домовленості з начальником Абвера адміралом Канарісом і командувачем сухопутних військ Вермахту фон Браухічем щодо створення українського легіону. З членів ОУН сформували два батальйони «Нахтіґаль» і «Роланд». Вони мали виконувати розвідувально-диверсійні завдання. Та після початку війни функції «Нахтіґаля» звелися до охорони комунікацій, а «Роланд» участі в бойових діях узагалі не взяв.
До слова, «Нахтіґалем» з українського боку командував Роман Шухевич. Однак під час формування батальйону його бійці відмовилися принести присягу Німеччині, а присягнули на вірність лише Україні.
У серпні 1941 року нацисти переформували «Нахтіґаль» і «Роланд» після початку репресій проти націоналістів за проголошення Акта відновлення Української Держави. З частини особового складу батальйонів німці створили 201-й поліцейський батальйон, який протягом березня – грудня 1942 року займався охороною німецьких опорних пунктів та протидією радянським партизанам у Білорусі. На відміну від «Нахтіґаля» і «Роланда», створення 201-го батальйону не узгоджувалося з ОУН(б), а українські бійці пішли туди служити, щоб уникнути арешту.
1 грудня 1942 року вояки батальйону відмовилися продовжувати службу. Тоді німці це з’єднання розпустили, а офіцерів заарештували.
Настрої і наміри батальйонців красномовно передає куплет з їх пісні:
Сорок другий рік минає,
Наш курінь ся розлітає,
Той до жінки, той до мами.
— А ми, решта, в партизани!
Шухевичу вдалося втекти з-під арешту, він став військовим референтом Проводу ОУН(б), а згодом — очолив організацію.
Не варто перебільшувати значення співпраці ОУН(б) з Абвером. Зазвичай, Абвер вербував оунівців в індивідуальному порядку, а Провід ОУН користувався цим і давав агентам свої завдання. Ці стосунки мали прагматичний характер ситуативного союзу, коли обидві сторони здобували винятково свою вигоду без політичних зобов’язань. З цього приводу у квітні 1941 року шеф Гестапо Гайнріх Мюллер казав своєму колезі з СД (служби безпеки) Вальтеру Шелленберґу, що «українські націоналістичні лідери безконтрольно прямують до своїх цілей».
Примітно, що в цей самий період 1939–1941 років союзником Третього Райху, причому цілком офіційно, був Радянський Союз. Чи значило це, що Сталін став агентом Гітлера? У цій грі кожний намагався переграти один одного, маючи власні інтереси.
Доречно згадати, що частина майбутніх лідерів ОУН і УПА відбували службу в Червоній армії в 1940–1941 роках. Наприклад, референт пропаганди Проводу ОУН(б) і шеф політвиховного відділу Головного штабу УПА у 1945–1951 роках Петро Федун як командир артилерії воював на радянсько-німецькому фронті. Однак такі факти не роблять провідників ОУН(б) «комуністичними агентами».
Зразу ж після німецького нападу на СРСР, 23 червня 1941 року, ОУН(б) надіслала в райхсканцелярію меморандум щодо того, як слід вирішити українське питання після розвалу СРСР. У ньому, між іншим, були такі слова: «Навіть, якщо німецькі війська при вступі в Україну, звичайно, спочатку будуть вітати як визволителів, то незабаром ця ситуація може змінитися, якщо Німеччина прийде в Україну не з метою відновлення української держави і відповідними гаслами». Тобто вже тоді бандерівці передбачали можливість антинімецького збройного опору, якщо Німеччина займе недружню позицію щодо самостійності України.
Отже, попри співпрацю з Німеччиною у військовій сфері, ОУН(б) проводила власну політичну лінію, про яку нацисти не знали. Яскравою демонстрацією такої поведінки було проголошення Акта відновлення Української Держави 30 червня 1941 року у Львові. Для гітлерівців це стало цілковитою несподіванкою — незалежна Україна в плани Третього Райху не входила. 5 липня 1941 року нацисти заарештували Бандеру, 9 липня — голову новоствореного Уряду Ярослава Стецька.
Протягом липня – серпня окупанти тиснули на провідників ОУН(б), щоб ті відкликали Акт 30 червня. Однак ті рішуче відмовилися, і їх відправили до берлінської в’язниці. Від 15 вересня 1941 року і до кінця року німецькі каральні органи заарештували близько 1 500 бандерівців. А 25 листопада 1941 р. поліція безпеки розіслала наказ про арешт і страту активістів «групи Бандери», які «готують повстання в райхскомісаріаті Україна з метою створення незалежної України».
Військова підготовка, здобута при допомозі німців, згодом стала в пригоді під час антинімецької боротьби ОУН і УПА в 1942–1944 роках. Багато ветеранів батальйонів «Нахтіґаль», «Роланд», 201-го батальйону поліції вступили в УПА як інструктори чи бойові командири. Достатньо сказати, що перший штаб УПА, у складі Головного командира Василя Івахова — «Сома», начальника штабу Юліана Ковальського — «Гарпуна» і ад’ютанта штабу Семена Снятецького — «Сівка» («Сійка»), поліг у бою з німцями 13 травня 1943 року. Останні двоє були колишніми офіцерами батальйону «Нахтіґаль».
Навряд чи б агенти-маріонетки спецслужб займалися такою самодіяльністю. Зрештою, не стали б маріонетки воювати проти своїх керівників і спонсорів.
Ні про яку агентурність вищого керівництва ОУН(б) або сліпе виконання бандерівцями наказів німецьких спецслужб не може бути й мови. Оунівці мали власну логіку боротьби — здобуття незалежної Української держави. Усі зусилля, зокрема й військова співпраця з німцями, були підпорядковані саме цій меті. Свої плани ОУН від гітлерівців приховувала. І Акт відновлення Української Держави 30 червня 1941 року став моментом істини у стосунках ОУН з Німеччиною.
Стало очевидним те, що насправді німецькі нацисти та українські націоналісти — вороги.
Ігор БІГУН, Центр досліджень визвольного руху
Теґі:
