Фундація ім. Олега Ольжича, Київська міська організація ОУН та Київське міське відділення Всеукраїнського жіночого товариства ім. Олени Теліги провели Урочисту Академію з нагоди 100-річчя від дня народження Олега Кандиби-Ольжича.
В Урочистій Академії взяли участь Голова ОУН, голова Фундації ім. О. Ольжича, Микола Плав’юк, голова Київської міської організації ОУН Богдан Червак, генеральний директор Фундації імені О. Ольжича, канд. іст. наук Сергій Кот, науковці, літератори, представники громадських організацій і партій.
На заході також прозвучали виступи заслуженої артистки України, володарки гран-прі міжнародного фестивалю в Італії Світлани Мирводи, відомих митців Києва, дипломантів Київського відбірного туру Всеукраїнського літературно-мистетського конкурсу на краще виконання творів Олени Теліги «Щоб далі йти дорогою одною…».
В Урочистій Академії прозвучали поетичні твори О. Ольжича, Олени Теліги, Марії Морозенко; музичні твори Алли Власової, Лілії та Євгена Черевченків, Станіслава Лясоти.

Захід відбувся в київському Будинку вчителя 19 травня.

Олег Олександрович Кандиба. Псевдонім: Олег Ольжич.

Український поет і археолог, син Олександра Олеся
Автор поетичних збірок «Рінь» (1935), «Вежі» (1940) та посмертно виданої «Підзамче» (1946), перевиданих у збірках «Поезії» (1956) та «Величність» (1969), ряду праць з археології, серед яких «Schipeniz-Kunst und Gerete eines neolitisches Dorfes» (1937).

Народився 7 липня 1907 в Житомирі.
В 1917-23 навчався в середній школі (Пуща Водиця) поблизу Києва.
У 1923 емігрував разом з батьками до Чехословаччини.
В 1924-29 навчався в Карловому університеті у Празі, на літературно-історичному факультеті Українського Педагогічного Інституту, вивчав археологію в Українському Вільному Університеті. Восени 1930 захистив докторську дисертацію на тему «Неолітична кераміка Галичини». В 1930—1931 — асистент кафедри археології УВУ. Працюючи в археологічному відділі Національного музею, здійснив наукові експедиції по західноукраїнських землях, Німеччині, США і Балканських країнах, брав участь у міжнародних археологічних конференціях. У 1938 читав лекції у Гарвардському університеті. Опублікував ряд праць з антропології та археології. В історичній науці — послідовник школи Л. Нідерле.

З поч. 1930-х рр. О. Кандиба заявив про себе як самобутній і оригінальний поет. Співпрацював у львівських періодичних виданнях: «Літературно-Науковий Вістник», «Вістник», «Обрії», «Напередодні» празьких «Студентський вістник», «Пробоєм».

З молодих літ О. Кандиба став учасником українського націоналістичного руху. В 1929 — член Організації Українських Націоналістів. Виконував ряд відповідальних завдань Проводу Українських Націоналістів, особисто Є. Коновальця. В 1937 очолив культурно-освітню референтуру Проводу Українських Націоналістів. В кін. 1930-х рр. редагував часопис «Самостійна думка», перетворивши його на орган ПУН. В 1938-39 О. Кандиба брав активну участь у становленні державності Карпатської України та в збройній боротьбі проти угорських загарбників. Протягом 1939—1941 очолював Революційний Трибунал ОУН, член Проводу Українських Націоналістів.

На поч. радянсько-німецької війни 1941—1945 переїхав до України разом з Буковинським куренем, прийняв участь у формуванні місцевої адміністрації та поліції. В 1941—1942 О. Кандиба жив у Києві, налагоджував підпільну мережу ОУН (М) в Україні. В жовтні 1941 О. Кандиба став одним з організаторів політично-громадського центру — Української Національної Ради у Києві.
З початком гітлерівських репресій проти українських націоналістів К. переїздить до Львова. У травні 1942 Почаївська конференція ОУН (М) обрала О. Кандибу заступником голови ПУН та головою Проводу на українських землях. У січні 1944 після арешту А. Мельника перебрав посаду Голови ПУН.

25 травня 1944 заарештований гестапо у Львові. Був ув'язнений у концентраційному таборі Заксенгаузен. Загинув під час чергового допиту в ніч з 9 на 10 червня 1944, закатований гестапівською трійкою (Вольф, Вірзінг, Шульц).

Ім’я Олега Ольжича широко відоме в Україні та світі. Кінотрилогія про Ольжича «Я камінь з Божої пращі…» (автор сценарію Леонід Череватенко, режисер Аркадій Микульський) стала алуреатом Національної премії ім. Т. Шевченка 2002 року. Пам’ять Ольжича в Києві увічнюють вулиця, названа його іменем та наявна на ній меморіальна дошка, а також меморіальна дошка на будинку на вул. Л. Толстого, де розміщувалась конспіративна квартира Ольжича в Києві в роки нацистської окупації.

Володя Набок
Vox