Споконвіку найсильнішим оберегом української родини був вишитий рушник. Без нього не відбувалася жодна важлива подія, від народження до смерті рушник супроводжував наших предків. Ідея Рушника національної єдності могла з’явитися лише в колі людей, які добре знають історію свого народу. Створений спочатку лише в уяві митців, утілений сотнями народних майстринь усієї України, які з молитвою та піснею мережать домоткане сіре полотно небувалих розмірів, він уже нині стає ніби Покровом Божої Матері, святинею нації.
По дорозі до Сум, куди пролягав шлях Рушника у липні, він певний час перебував у Києві, і ми спілкувалися з творчою групою, яка реалізує оригінальний задум. Це автор ідеї Т.Степаненко, автор узору та макета Рушника, заслужений художник України О.Теліженко, виконавчий директор акції М.Степаненко та старший науковий співробітник відділу фондів українського центру народної культури «Музей І.Гончара» Ю.Мельничук.
– Пане Юрію, чому саме рушник, на вашу думку, має виконати величну місію об’єднання нації?
Ю.Мельничук: відомі «обиденні» рушники, котрі ткалися, вишивалися протягом однієї ночі – від заходу до сходу Сонця. Такі рушники виготовлялися жінками з приводу багатьох проблем, які виникали в родині, сільській общині тощо. Це могла бути хвороба когось із родичів, якого потрібно вилікувати, а фітотерапевтичний та інші методи не допомагали. Або виготовляли рушник жінки всього поселення, коли їхні чоловіки перебували на війні. Вишивали під час епідемій як серед людей, так і серед домашніх тварин. Такий рушник виготовлявся в одній хаті, куди збиралися жінки у непарній кількості. За всю ніч між ними не промовлялося жодного слова, всі були сконцентровані на роботі та проблемі, яку думками кожна жінка розв’язувала і вкладала свою частку енергетики. Складені енергії воєдино, очевидно, робили такий рушник унікальним за силою його впливу.
– Отже, Рушник національної єдності має виконати саме таку роль – порятувати націю в кризовий період?
О.Теліженко: це унікальний твір, покликаний стати оберегом нації. Сам процес творення Рушника постане як широкомасштабне об’єднання наукової та творчої інтелігенції, влади, політики, бізнесу, ЗМІ та широкого народного загалу. Тобто він у буквальному розумінні стане колективним твором. У цьому Рушникові все є справжнім, водночас гостро сучасним і закоріненим у традицію. Нижня частина є тричасною, кожна частина символізує один із найзнаковіших періодів нашої історії: Трипілля, Київська Русь, Козацька доба, вони розміщені в хронологічному порядку, починаючи знизу, їх сутність передано через характерні для цих епох орнаменти. Центральна частина всього рушникового поля належить Древу життя, що символізує сучасну Україну, акцентований центр – композиція із золотим тризубом. Довжина Рушника – 9 метрів – вибрана невипадково, адже це число символізує повну досконалість і спонукає до високої духовної та розумової активності, що в даний історичний момент є актуальним і збігається із задумом авторів ідеї: Рушник своєю енергетикою повинен сприяти мобілізації інтелекту нації на благо рідної України.
– Рушник почали вишивати 7 червня на острові Хортиця. Яким був його подальший шлях?
М.Степаненко: 20-21 червня вишивання відбулось у Херсоні, 22-23 в Решетилівці та Полтавщині, 24-25 у Вінниці, 26-28 у Хмельницькому та Кам’янці-Подільському, 3-5 липня в Одесі, 16-19 в Донецьку та Маріуполі, а 25-26 липня в Сумах. Тобто вишивання у червні та липні відбулось у восьми областях, тринадцяти містах. Безпосередньо в акції вже взяли участь 223 майстри.
– Як ви, пані Тамаро, бачите майбутнє Рушника?
Т.Степаненко: всюди визнають, що такого символу як Рушник національної єдності в Україні ще не було. Він справді народний, вишивається народом. Особливо людям подобається те, що до акції не мають відношення політичні сили. Під час вишивання проводяться виставки рушників. Місце зберігання святині визначатиметься з урахуванням побажань українського народу. Уже є пропозиції з організації музею українського рушника. Мені як автору ідеї видається доцільним, щоб під Рушник, як під Покрову Божої Матері, стали керівники нашої держави. Оце і буде акція єднання, про яку мріє народ, вишиваючи його.

2 серпня 2007 року
Автор: Марина КУЧЕРЕНКО
"Народне Слово"