Минулотижневі переговори у Женеві, в яких брали участь представники Росії, Грузії, Абхазії та Осетії, досягли певного поступу. Сторони начебто домовилися про низку заходів, що мають не допустити переростання окремих інцидентів уздовж лінії перемир'я на новий спалах відкритого збройного протистояння.
Але багато хто скептично налаштований щодо дієвості таких угод, адже, як зауважують досвідчені оглядачі, 'status quo' не задовольняє жодну зі сторін.
Останнім часом відновилася напруженість у зв’язку з повідомленнями російських ЗМІ, ніби Москва вже почала підготовку до будівництва постійних військових баз у Південній Осетії (у Цхінвалі та Джаві) і Абхазії (в Ґудауті). Частина грузинських мас-медіа відреагували гучними закликами - у відповідь відкрити на грузинській території (можливо, поблизу Поті) американські бази. Загалом ситуація виглядає дуже нестабільною, а шанси владнати політичну суперечку щодо статусу спірних територій - незначні.
На перший погляд може скластися враження, що більше дипломатичне пожвавлення супроводжує інший серйозний конфлікт на Кавказі - щодо Нагірного Карабаху. Виглядало, що переговорний процес отримав свіжий імпульс по тому, як у листопаді російський президент Дмітрій Мєдвєдєв скликав зустріч у Москві, на якій начебто було досягнуто певне порозуміння. А троє співголів Мінської групи - від Росії, США і Франції - і далі здійснюють наполегливі спроби усунути розбіжності між сторонами. Але і в цьому випадку ситуація на місці дає підстави для тривоги, бо збройні сутички тут не порідшали, а навпаки, почастішали.
З вірменського боку, дипломатичні зусилля ускладнюються новими скаргами з боку вірмен Карабаху, що вони не залучені до цього процесу. А в Азербайджані внутрішньополітична ситуація зараз напруженіша та складніша, ніж будь-коли в останні кілька років. Вбивство кільки тижнів тому генерала Раіля Рзаєва - командувача військово-повітряними силами; дедалі жорсткіше придушення незалежних голосів у ЗМІ і гостра критика на адресу Туреччини - як від уряду, так і опозиції - за начебто „зраду" азербайджанських інтересів у зближенні Анкари з Вірменією, - все це говорить про зростання нестабільності всередині Азербайджану, де різні інтереси змагаються за політичний вплив.
Поділи в обох сторонах карабахської суперечки не дають якихось підстав для оптимізму. Вони також посилюють можливість дестабілізації з боку зовнішніх чинників - саме це підкреслює потребу залучити до врегулювання конфлікту великих міжнародних гравців - особливо президентів Обами та Мєдвєдєва - які мають взятися за цю не вельми приємну справу і дійти загального порозуміння.

Джерело: Малколм Газлетт, Бі-Бі-Сі, Лондон, http://www.bbc.co.uk/ukraini....t.shtml