Йдеться про голів територіальних громад. Двадцять п’ять посадовців взяли участь у тренінгу «Національна безпека України і НАТО», що днями провів для них Сіверський інститут регіональних досліджень на базі місцевого Центру перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів у Луцьку.
Фінансувалося навчання Міжнародним фондом «Відродження». Звісно, аналогічне узагальнення для всього регіону виглядало більш, ніж сміливо. Навіть за результатами семінару один з слухачів виявив свій скепсис, назвавши тему не актуальною (більшість дотримувалася іншої думки).
Однак певна парадоксальність ситуації очевидна: на західних кордонах України, які межують з країнами-членами Альянсу, місцеві мешканці небезпеки з його боку не відчувають. Зворотні відчуття зростають прямо пропорційно віддаленості регіону України від ОВД – Організації Вашингтонського договору. При цьому рівень знань про Альянс скрізь залишається приблизно однаковий, а готовність слухати і сприймати інформацію – різна.
На семінарі слухачі знайомилися з діяльністю НАТО як міжнародною організацією колективної безпеки і оборони, її сосунками з Європейським Союзом, Україною, Росією, продебатували питання розширення НАТО. До речі, обидві команди як за, так і проти (то була гра) наголошували на безпрограшних тезах: інституційних проблемах Альянсу, пов’язаних з його розширенням, та на визнанні НАТО найефективнішою, серед чинних, системою безпеки у світі.
Одним з результатів тренінгу стала спроба дати власну відповідь на запитання як складаються взаємини у трикутнику «Україна – НАТО – Росія». «Лебідь, рак і щука», «система неприязні та недовіри», «взаємні звинувачення», «політична та економічна гра», «тепер ми нікому непотрібні» – неповний перелік доволі мінорного бачення їх нинішнього стану. Серед причин називалися: «Україна – не суб’єкт, а об’єкт відносин Росії та НАТО», «у нас нема ядерної зброї», «ми не готові», «Росія намагається захопити та укріпити свій вплив у пострадянському просторі», «Росія боїться втратити вплив на Україну», «Росія використовує Україну в своїх цілях і тому нам не бачити НАТО», «немає готовності до співпраці», «не враховуються інтереси інших», «не схрещується як змія з їжаком». Виходить, що причини створення нинішньої ситуації учасники семінару побачили не лише у відносинах Росії та України як держав, а й внутрішньополітичних проблем, притаманних Україні. І якщо позиція Росії та НАТО стосовно України, як і рівень взаємин Альянсу з нашою східною сусідкою, на думку учасників тренінгу, від України не залежить, то на низку інших речей таки можна вплинути, а саме: стабілізувати ситуацію в державі, визначитися з національними інтересами, виконувати ПДЧ в НАТО, створити позитивний імідж України як європейської демократичної держави, прагнути реалізувати власні національні інтереси, виробити єдину позицію української влади та громадськості щодо відносин НАТО з Росією. Слухачі також зазначили: «Треба вибрати серед політиків тих, хто може на рівних говорити і робити з іншими на користь всіх».

Водночас голови територіальних громад Волині сумніваються щодо наполегливості України у вступі до НАТО, а відповідно – і в його перспективах, а ще – в спроможності нашої держави подолати внутрішні суперечності стосовно Альянсу, добитися згуртованості всіх політичних сил в питанні, яке, очевидно, стосується засад національної безпеки. При цьому вони хотіли б позбутися синдромів політиків та політичних інтриг керівництва як Росії, так і України.
Тож своєрідним стрижнем семінару стала одна з оголошених головами територіальних громад тез: «Україна має бути європейською державою не лише за географічною ознакою».

Джерело: "Мій вибір - НАТО", http://uanato.info/index.php?pokaz=4250