Україна обов’язково виграє війну. Але для справжнього тріумфу вона повинна мати добре функціонуючу економіку. Західні програми озброєння України зараз просуваються швидкими темпами. Потрібні не менш потужні зусилля для перезавантаження економіки України. Про це пише колишній спецпредставник Держдепу США з питань України Курт Волкер у статті «Відбудова української економіки» для Центру аналізу європейської політики (CEPA, Вашингтон).
Країни Заходу, вважає автор, повинні терміново працювати з Україною. Не лише за напрямками макрофінансування та державної допомоги, але й запровадити програми, спрямовані на стимулювання приватних інвестицій та впевненого економічного зростання. Жодної державної допомоги ніколи не буде достатньо, щоб розбудувати українську економіку та зробити її стійкою. Жоден централізований контроль ніколи не створить комфорту для приватних інвесторів. Потрібне таке стратегічне поєднання ресурсів і політичних рішень, яке б стимулювало приватний сектор інвестувати, створювати багатство й робочі місця та скеровувало українську економіку до Євросоюзу. Зараз часто говорять про «План Маршалла» для України. Тож варто нагадати, що за задумом держсекретаря Джорджа К. Маршалла ключовою особливістю його знаменитого плану був акцент не на простому розподілі державної допомоги, а саме на відродженні приватного сектора.
Здається, існує негласне припущення, що треба дочекатися закінчення війни. Це неправильно. Ніхто не знає, як довго триватиме війна, а Україна повинна нарощувати свою силу просто зараз, аби зміцнювати свої військові зусилля та перемагати.
Спроба відкрити дискусію на цю тему була у липні в Лугано. Її не можна вважати успішною. Україна представила масштабний, централізований і керований урядом план: «Дайте нам гроші, а ми вирішимо, як їх витрачати». Європейський меседж звучав так: «Ми не дамо вам грошей, але будемо фінансувати проєкти через Європейський інвестиційний банк».
Найбільш раціональна ідея на зустрічі надійшла не від ЄС і не від України, а від (тодішньої) міністерки закордонних справ Великої Британії Ліз Трасс, яка запропонувала механізм субсидованих страхових премій, щоб компанії лондонського Сіті могли страхувати ризики інвесторів, які погодяться вкладати в Україну.
Курт Волкер закликає до усвідомлення, що економічне відновлення України – це вулиця з двостороннім рухом. Перезавантаження української економіки вимагатиме від українського уряду дій щодо зміцнення довіри інвесторів до верховенства права, ухвалення законодавства та здійснення реформ, необхідних для наближення економіки України до ЄС, а також усунення регуляторних та бюрократичних перешкод для інвестицій.
Погоджуючись із поважним американським політиком, зауважу: поки що, на жаль, руху щодо реанімації вітчизняної економіки «з української сторони вулиці» не спостерігається. Часом здається, ніби усе, що добре вміє чинний уряд – це друкувати гроші та освоювати кошти іноземної допомоги. Замість того, щоб зберегти і підтримати бізнес, який залишився у країні, влада вигадує способи, як посилити адміністративний і фіскальний тиск на нього. Відмова реєструвати накладні з ПДВ у підприємців, ініціативи щодо підвищення існуючих та запровадження нових податків і відновлення перевірок підприємств – ось неповний перелік неадекватних кроків в економічній царині, якими за останній час встигли «відзначитися» уряд та парламент.
Виникає питання: для чого витискати з ледь живого легального бізнесу останнє? Щоб мати гроші на перезапуск «великого будівництва» (підозрюю, в обхід тендерних процедур)? А чому б з метою донаповнення бюджету не спробувати інтенсифікувати боротьбу з тіньовими схемами й корупцією на митниці, зі «скрутками» та відшкодуванням фіктивного ПДВ? Але ж цього не відбувається! Більше того, не вщухають спроби (поки що безуспішні) зробити політично залежним очільника НАБУ і цим посварити Україну із західними партнерами.
Словом, від чинного уряду годі сподіватися проривних рішень, спрямованих на необхідний розвиток приватного сектору. Немає ні політичної волі, ні компетенції. Зберігається невелика надія, що, перебуваючи під подвійним тиском (з одного боку – вимоги західних партнерів, з іншого – загроза внутрішньої соціальної дестабілізації), президент і парламент хоча б заради самозбереження змушені будуть піти на формування справді професійного та відповідального Уряду Воєнного часу.

Павло Жебрівський