Чи підпадає постать Олексія Федоровича Федорова під дію Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки»? Хто він: герой чи особа, яка винна у тяжких злочинах проти Українського народу?



У «Военном энциклопедическом словаре», виданому у 1983 р. Міністерством оборони СРСР, про Олексія Федорова написано наступне: народився у 1901 р. (помер у 1989 р.), один із керівників партизанського руху на Україні (саме так і написано, а не «в Україні», бо для Москви це одна з провінцій) у роки «Великої Вітчизняної» війни (мається на увазі німецько-радянська війна 1941–1945 рр. як складова Другої світової війни), генерал-майор (1943), двічі Герой Радянського Союзу (1942, 1944). Член КПРС з 1927 р.
Закінчив будівельний технікум (1932). Учасник Громадянської війни (тобто брав участь у російсько-більшовицькій агресії проти Української Народної Республіки (1917–1921), яка завершилася окупацією України радянською Росією).
З 1938 р. був 1-м секретарем Чернігівського обласного комітету КП(б)У, з вересня 1941 р. – 1-м секретарем Чернігівського підпільного обкому КП(б)У, з березня 1943 р. – Волинського підпільного обкому КП(б)У. Одночасно був командиром Чернігівського, а потім Чернігівсько-Волинського партизанського з’єднання.
З 1944 р. – 1-й секретар низки обкомів КП(б)У, в 1957–1979 р. – міністр соціального забезпечення УРСР. Депутат Верховної Ради СРСР 1–10 скликань.

Олексій Федоров у формі генерал-майора (1980-ті рр.). Світлина з архіву Національного військово-історичного музею України.

Отже, режим високо оцінив в особі Олексія Федорова зразкового бійця комуністичної партії, героя, який успішно пережив усі чистки, репресії та конкурентну боротьбу всередині комуністичних владних кіл.
Його іменем в Україні за часів СРСР називали вулиці, школи, встановлювали бюсти, меморіальні дошки тощо. У незалежній Україні офіційна позиція щодо цієї постаті майже не змінилася, а в часи режиму В. Януковича прославлення Федорова та його ролі в історії України, як легендарного партизанського ватажка набула нового розмаху.


Чим заслужив Олексій Федоров таку високу оцінку комуністичного режиму? Відповідь на це питання дають дослідження істориків і краєзнавців: Віталія Росстального, Людмили Студьонової, Олександра Коваленка, Романа Подкура, колективу комунального закладу «Пошукове агентство по створенню науково-документальних серіалів «Книга Пам’яті» та «Реабілітовані історією» Чернігівської обласної ради на чолі з Оленою Лисенко. Їх результати оприлюднено 2010 року у другому томі науково-документального видання «Реабілітовані історією. У двадцяти семи томах. Чернігівська область».
У біографічній довідці про нього повідомляється, що цей уродженець м. Дніпропетровська у російсько-більшовицькій війні проти Української революції початку 20-го століття взяв активну участь рядовим кіннотником, командував взводом, правда, не дуже довго. Дослідники звернули увагу, що «сам же Федоров про цей період свого життя згадував, що його «понад усе приваблював матеріальний бік: одежа, взуття, добрі харчі». Служив у кавалерійському та залізничному полках. У 1924 р. його військова служба завершилася».
Про його освіту теж внесено корективу: у 1932 р. закінчив Чернігівський технікум залізничного будівництва. За спеціальністю не працював. Натомість швидко просувався по профспілковій та партійній роботі.
Під час «сталінської кадрової революції» 1936–1938 рр., за словами дослідників В. Шкварчука та І. Левенка, молодий комуністичний функціонер на посаді секретаря Лосинівського райкому КП(б)У на Чернігівщині, зробив успішну кар’єру на пошуку «ворогів народу» та обстоюванні «чистоти генеральної лінії партії». У листі, який за оцінкою Левенка має всі ознаки доносу, на ім’я секретаря ЦК КП(б)У Михайла Бурмістренка Федоров висуває звинувачення щодо першого секретаря Лосинівського РК КП(б)У Старовойтова одразу за декількома пунктами – від поганої організації партійної роботи в районі і до зв’язків із «ворогами народу», а також саботажу та зґвалтування дівчат-комсомолок. Разом із першим секретарем Лосинівського райкому під репресивний молох із подачі Федорова потрапила також значна частина працівників апарату райкому.
Так і дослужився до керівництва Чернігівською областю: у вересні 1938 р. Федорова обрано першим секретарем Чернігівського обкому КП(б)У. На цій посаді під час т.зв. «Великого терору» він показав себе вірним ленінцем-сталінцем, увійшовши до складу позасудового репресивного органу – «трійки» УНКВС по Чернігівській області. За підрахунками В. Росстального, лише за 21 вересня 1938 р. Федоров підписав 11 документів, якими засуджено до розстрілу 196 людей, до виправно-трудових таборів – 101 особу. 26 вересня 1938 р. – 7 документів, за якими 81 особу приречено на смерть, 28 осіб – до виправно-трудових робіт. 30 жовтня 1938 р. Федоров підписав 5 документів. Доля занесених до списків людей визначилася таким чином: 20 осіб – до розстрілу, 18 осіб – до виправно-трудових таборів.
Отже, тільки з досліджених документів тепер відомо: Олексій Федоров безпосередньо причетний до вбивства 297 осіб, ув’язнення у сталінських таборах – 147 осіб.
Його «роботу» влада належно оцінила: на V обласній партконференції, яка відбулася 8–10 березня 1940 р., Федорова було знову обрано першим секретарем. На цій посаді він зустрів 22 червня 1941 р.


У липні 1941 р. ЦК КП(б)У призначив його першим секретарем Чернігівського підпільного обкому партії, під керівництвом якого діяло 18 підпільних райкомів, 65 підпільних партійних і комсомольських організацій.
Досить широко відомо не тільки серед істориків і краєзнавців, що Федоров не хотів у вересні 1941 р. залишатися на окупованій території Чернігівщини і спробував евакуюватися на власній машині. Проте німецькі війська раніше замкнули кільце оточення і йому довелося повертатися назад. Він таки потрапив до Чернігівського обласного партизанського загону, очолюваного на той час його підлеглим, третім секретарем обкому КП(б)У Миколою Попудренком і сам очолив загін. Так почалася його партизанська діяльність.
У діяльності партизанського ватажка Федорова проявилася типова антинародна і імперіалістична політика СРСР щодо населення та українського національно-визвольного руху на окупованій нацистами території.
Кілька штрихів до портрету «партизанського героя»:
1) Комуністичний партизанський терор. Населення на окупованій території потрапило в пастку між нацистським окупаційним режимом із своїми правилами і політикою і радянськими партизанами, які вимагали саботувати приписи і вимоги окупантів. І одні, і інші погрожували репресіями і застосовували їх до багатостраждального українського селянства. Так, у 1941 р. у листівках до населення Чернігівської області командир Чернігівського обласного загону Олексій Федоров (під псевдонімом «генерал-лейтенант Орленко») вимагав від осіб, які пішли служити до окупаційних установ, залишити їх, забороняв здавати продовольство окупаційній владі.
У доповідній записці письменника Миколи Шеремета першому секретарю ЦК КП(б)У М. Хрущову про стан партизанського руху і населення на окупованій німцями території України від 13 травня 1943 р. дано таку інформацію: «Поліцаїв, старост, бургомістрів, які чинять спротив, партизани перед тим, як розстріляти, добре «повчать». Особливою жорстокістю відзначалися партизани Федорова. Я був свідком, як поліцаїв били до крові, різали ножами, підпалювали на голові волосся, прив’язували за ноги і на аркані конем волокли по лісу, обварювали гарячим чаєм, різали статеві органи…»







2) Відсутність політики захисту населення від нацистських репресій, каральних акцій. Загін Федорова на Чернігівщині розгромив окупаційний гарнізон і потім за кілька кілометрів від місця трагедії лише спостерігав за відплатною акцією нацистських карателів – знищенням містечка Корюківка разом із усіма його мешканцями 1–2 березня 1943 р. З’єднання радянських партизан, а це понад 3 тис. добре озброєних вояків, нічого не зробило, щоб захистити від вбивства майже 7 тис. мирних жителів і повного спалення містечка. Карателів було від 300 до 500 осіб… До речі, це найбільший нацистський злочин проти мирного населення у Другій світовій війні в Європі. А ставлення і поведінка керівників радянських партизан і безпосередньо Федорова була, на жаль, типовою.
3) Війна проти українського національно-визвольного руху. Влітку 1943 р., виконуючи завдання Українського штабу партизанського руху, Чернігівсько-Волинське партизанське з’єднання на чолі з О. Федоровим вийшло в самий центр Волинської області й обложило Ковельський залізничний вузол. Одним із головних завдань сталінського керівництва було знищення українських повстанців.
4) Приписка, тобто фальшування звітної документації вищому керівництву про бойову діяльність на свою користь. О. Федоров у цьому був теж типовим партизанським командиром. Так, у шифрованій радіограмі № 8554 від 5 вересня 1943 р. на адресу секретарям ЦК КП(б)У Микиті Хрущову і Дем’яну Коротченку, начальнику Українського штабу партизанського руху Тимофію Строкачу командири Рівненського партизанського з’єднанням № 1 Василь Бегма і Рівненського партизанського з’єднання № 2 Іван Федоров скаржилися на О. Федорова: «Просимо дати вказівку [Олексію] Федорову, [Володимиру] Дружиніну про їх неправильні дії. Є три руйнування [у] вересні наших трьох підривних груп і двох загонів Розвід[увального] упра[вління Генштабу Червоної армії], отримаєте рапорти, які відправляємо літаками, що усі підривні групи, діючі на залізницях Брест–Ковель, Брест–Пінськ, Ковель–Сарни, ніякого відношення не мають до [Олексія] Федорова, але він бере на облік усі вибухи на цих залізницях і повідомляє [у] Москву, як підриви його загонів. Така поведінка не більше, ніж обдурювання уряду. 5.9.[19]43 р. Бегма, Повторенко, Федоров».
5) Пиятика. Характерна риса радянських партизан і безпосередньо Олексія Федорова. З щоденника Григорія Балицького, командира партизанського загону імені Сталіна дізнаємося, що Федоров часто з самого ранку вживав алкоголь і пив цілий день. Так, він пише: «11 травня 1943 р. Федоров почав пригощати самогонкою, коротше кажучи, був запрошений на сніданок. […] І так пройшов день – випивка і закуска свіжою рибою. 18 травня 1943 р. о 9.30 снідав з тов. Федоровим – була самогонка і непогана закуска». Таких «епізодів» можна перелічувати і перелічувати.




За безоглядне і жорстоке проведення політики СРСР на окупованій території України Олексія Федорова відзначено двома Зірками Героя Радянського Союзу та іншими нагородами.


У 1944 р. «ефективному менеджеру» Федорову дали нове призначення. Він став першим секретарем Херсонського обкому КП(б)У і на цій посаді працював до 1949 р. Це був час утвердження і зміцнення комуністичного режиму до «стандартів» довоєнного часу. Тому разом із відновленням зруйнованих війною сіл і міст проводилися репресії, зачистки «ворожих» і «неблагонадійних» осіб, встановлювався радянський «порядок». Селян знову заганяли у колгоспи і обкладали непосильними податками і поборами. Не краще було і міським жителям.
У 1946–1947 рр. в Україні стався новий голод через нереально завищені сталінським режимом хлібозаготівлі в умовах посухи, адже після руйнівної війни з величезними жертвами влада знову «не помічала» катастрофічного погіршення ситуації. Навіть вірний сталінський сатрап, 1-й секретар ЦК КП(б)У М. Хрущов просив кремлівського вождя про послаблення хлібозаготівель для України. За «м’якотілість» до селянства його відкликали до Москви і прислали у Київ Лазаря Кагановича. Проте, керівник Херсонщини О. Федоров втримався на посаді: «вольовими методами» хліб було вилучено, а план виконано.
На думку херсонського дослідника Федора Морозюка, у той час хвилювало Федорова виконання планів хлібозаготівель і зростання невдоволення серед населення владою, факти опору. Так, за його інформаціями на адресу Кагановича, на Херсонщині з’являються люди, що ведуть розмови про причини голоду, зафіксовані окремі випадки убивств сторожів, крадіжки пшениці. І це на фоні катастрофічної кількості захворювань на дистрофію, голодних смертей, канібалізму в області. Дійсно, істинний комуніст!
Для України ціна цього голодомору як результату комуністичної політики за участі О. Федорова, була жахливою: від 1 млн. до 1,2 млн. померлих від голоду.

«Мирні заслуги» «партизанського героя» на Херсонщині не були забуті кремлівськими зверхниками. З 1950 р. Федоров – перший секретар Ізмаїльського обкому КП(б)У, з 1952 р. – Житомирського обкому КПУ…

Таким чином, Олексій Федорович Федоров винний у тяжких злочинах проти Українського народу, зокрема: у 1919–1920 рр. брав участь у боротьбі проти Української Народної Республіки у складі російсько-більшовицьких військ, у 1938 р. – у реалізації політики «Великого терору», у 1941–1944 рр. відповідальний за реалізацію злочинної політики радянського партизанського руху щодо цивільного населення окупованих нацистами територій України та боротьбу проти українського національно-визвольного руху, у 1946–1947 рр. брав участь у реалізації державної політики, що призвела до голодомору з масовими жертвами.
Відповідно до Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» вулиці та інші об’єкти топоніміки в населених пунктах з його прізвищем підлягають перейменуванню, пам’ятники, пам’ятні знаки, меморіальні дошки та інші меморіальні об’єкти на його честь – демонтажу, а в музейних експозиціях, замість вихвалення, треба показати правду про «партизанського героя» Федорова.

Сергій Бутко, представник Українського інституту національної пам’яті у Чернігівській області