На 15 лютого припадає свято Стрітення, у церковному календарі – Стрітення Господа нашого Ісуса Христа або Стрітення Господнє.
Свято Стрітення відзначають у пам'ять про те, як Діва Марія принесла до Єрусалимського храму Ісуса Христа на 40-й день після Його народження для посвячення Богові. Там їх зустрів старець Симеон, доброчесного життя людина, якому було обіцяно від Бога, що він не помре, поки не побачить Спасителя. Симеон довго чекав цієї події. За переказом, він жив майже 300 років. І одного дня з навіяння Святого Духа прийшов у храм. Він узяв Немовля на руки і, славлячи Бога, промовив: «Нині відпускаєш у спокої раба Твого, Владико, як і казав Ти, бо побачили очі мої спасіння Твоє…». Старець Симеон названий Богоприїмцем, бо прийняв на руки Христа.
У тому ж храмі Діву Марію та Йосифа побачила благочестива вдова Анна-пророчиця. Вона взнала Спасителя, і славила Господа, і говорила про Нього всім у Єрусалимі, хто очікував пришестя на землю Христа.
На честь події зустрічі в храмі Ісуса Христа з праведним Симеоном і Анною, тобто зустрічі Бога й людини, і встановлено свято Стрітення (зустрічі) – дванадесяте православне свято. Свято Стрітення встановлено в глибоку давнину, але урочисто відзначати його почали з кінця V ст.
В Україні цей празник здавна шанувався. Селяни намагалися не працювати, а стежити за погодою, бо «лютий до березня в гості приїжджає», щоб «на Стрітення зимі з весною зустрітися». Хто кого переборе, то такою вважали, й буде погода до початку березня. Про цей день у народі живе й досі красива легенда. У ній розповідається, що зустрівшись на Стрітення, стара Зима й молоде Літо сперечаються – кому йти, а кому залишитися. Якщо під вечір потеплішає – Літо перемогло Зиму, якщо похолоднішає – навпаки.
Оскільки за народними переказами, це свято пов’язується з кінцем зими і початком весни, то на Стрітення наприкінці дня сільські дітлахи збиралися де-небудь на пагорбі і починали кликати сонечко, щоб воно «виглянуло із-за гор-гори». Язичники цей день називали «зимобором», позаяк зима боролася з весною. Наші пращури ретельно стежили за погодою. Ясна і тиха погода віщує добрий урожай і роїння бджіл, вітер – погана ознака, відлига – чекай пізньої весни. Казали ще й таке: як на Стрітення півень нап'ється води з калюжі, то жди ще стужі (як нап'ється півень води, то набереться господар біди).
У церквах України в цей день святять воду і свічки. Такі свічки називали раніше «громичними», тому їх ставили перед образами під час грози, щоб захистити людей і худобу від грому.
Важливу роль традиційно відігравала й стрітенська вода. Вона мала ті ж цілющі властивості, що й хрещенська. Віруючі, йдучи до церкви, брали з собою нову невживану посудину, наповнювали свяченою водою й зберігали її протягом року. Вона вважалася цілющою: нею натирали на тілі хворі місця, давали пити від «пристріту» або «дання» - хвороб, викликаних «поганим оком». Напровесні, виганяючи худобу в поле, скроплювали її «стрітенницею», а пасічники – бджіл і вулики, щоб не заїдали чужі комахи та не нападав «гнилець» - небезпечна інфекційна хвороба. Це робили протягом року – в кожну першу неділю на молодику.
Колись, як чумак виходив у дорогу, господар давав йому хліб-сіль і кропив стрітенською водою волів, воза і самого чумака, примовляючи: «Боже тобі поможи!» Як син ішов на війну, батько благословляючи, кропив його стрітенською водою і промовляв: «Боже тебе збережи!». Віра в силу стрітенської води в багатьох людей зберігається й досі.