1 травня 2013 року у київському Парку Вічної слави біля пам'ятника тричі Герою СРСР Івану Кожедубу за участі прем'єр-міністра Миколи Азарова було відкрито пам'ятники двічі Героям СРСР льотчику-космонавту Георгію Береговому і льотчику-випробувачу Амет-Хан Султану. Це - перший крок створення «Алеї Воїнської Слави».
Поруч, до 70-річчя звільнення України влада планує встановити щонайменше ще 12 пам'ятників відомим танкістам, піхотинцям і партизанам, які народилися, мешкали або поховані на території України.
До героїв-партизан, звісно, голова та заступник оргкомітету по спорудженню «Алеї Воїнської Слави» Д. Табачник і В. Колесніченко віднесли і двічі Героя СРСР генерала Олексія Федорова.
Чому саме Федорова?

Судіть самі.

Фе́доров Олексі́й Фе́дорович народився 30 березня 1901 р. в станиці Лоцманська Кам'янка (зараз в межах Дніпропетровська) був перший секретар Чернігівського обкому КП(б)У (1938-1941), генерал-майор, двічі Герой СРСР (1942, 1944), командир Чернігівсько-волинського партизанського з'єднання НКВС СРСР, перший секретар Чернігівського і Волинського підпільних обкомів КПРС.
З квітня 1944 року працює першим секретарем Херсонського, Ізмаїльського, Житомирського обкомів КПУ.
З 1957 до 1979 роки — міністр соціального забезпечення УРСР.
Депутат ВР СРСР 1-11 скликань. Почесний громадянин Ковеля (1969), Луцька (1969), Херсона (1988).
Помер 9 вересня 1989 року. Похований в Києві, на Байковому кладовищі.

Однак, не зважаючи на вкрай великі заслуги перед комуністичною партією О. Федорова на Чернігівщині не дуже шанували. Наприклад, в Чернігові за радянських часів не було ні пам’ятника, ні вулиці на честь О. Федорова.
По-перше, він був особисто причетний до сталінських репресій. Саме за його резолюціями, як одного з членів «трійки», написаними його улюбленим червоним олівцем, перед війною на Чернігівщині було репресовано як «ворогів народу» тисячі людей.
По-друге, чернігівці пам’ятали розстріл без суду і слідства голови чернігівського міськвиконкому, звинуваченого О.Федоровим у безладі при здачі Чернігова окупантам 9 вересня 1941 року.
По-третє, сумнівними видаються мотиви і обставини, за якими О. Федоров залишився на окупованій території у вересні 1941 року та усунення ним від керуванням обласним партизанським загоном М. Попудренка, а також його загибель.
Однак найбільш запеклими опонентами увінчання пам’яті О.Федорова на Чернігівщині є жителі Корюківки. Останні пов’язують з діяльністю партизан О. Федорова спалення окупантами 1-2, 9 березня 1943 року Корюківки і загибелі 6700 її жителів.
Крім того, партизанський генерал О. Федорів один з тих, хто першим розпочав братовбивчу війну проти УПА. За наказом НКВС на весні 1943 року диверсійні загони на чолі з О. Федоровим перейшли з Чернігівщини на правобережну Україну і далі, на Волинь. Тут вони не стільки боролися проти окупантів, скільки займалися «нейтралізацію бандерівців».
Ось як О. Федоров про це пише в своїх спогадах мовою оригіналу:
«О том, что надо нейтрализовать бандеровцев, нам еще в Москве, в ЦК, говорили... Не всегда, к сожалению, это у нас получается. Кстати, не мешает напомнить разведчикам и работникам особого отдела, чтобы все документальные данные о связях Боровца с оккупантами не пропускали мимо рук. Прекрасный материал для пропагандистов! (стор. 12, «Последняя зима», Москва, Военное издательство, 1985).
Отже, такі антиукраїнські дії влади щодо увіковічення пам’яті героїв на тлі наголошення Президента України В. Януковича на важливості пошуку шляхів до порозуміння та примирення між усіма сторонами трагічних подій Другої світової війни, без сумніву, провокують посилення напруження в суспільстві.

Сергій Соломаха.
Прес-служба Чернігівської обласної організації Української народної партії