Усі російські президенти, тобто Борис Єльцин, Дмитро Медвєдєв, Володимир Путін, не були і не є в захваті від того, що на захід від їхньої держави існує якась там Україна. Але в чому глибинна причина такого ставлення до цієї політичної і географічної реальності? Справа в історії, незнання якої нікого не звільняє від відповідальності.

ДЕЩО З ПОЧАТКІВ ІСТОРІЇ СУЧАСНОЇ РОСІЇ
Приблизно 2 тис. років тому на території сучасної Росії проживали племена угро-фінської мовної групи. Їх нащадки в сучасній Росії – це колишні комі, корели, марійці, чуваші, удмурти, ерзя, мокша та інші. До 9 ст. нашої ери з території, де є сучасна Україна, почалася слов’янська колонізація. Нащадки від шлюбів слов’ян і угро-фінських народів і стали сучасними росіянами. Пізніше додалися інші впливи, серед яких відмітимо монгольські з 13-го ст.
Основою сучасної літературної мови стали церковнослов’янська і мови угро-фінських народів, до яких пізніше долучилися мовні впливи монголів та інших сусідніх народів Сходу.
Після розпаду могутньої Київської Русі приблизно в 12-му ст. на північно-західної землях європейської частини сучасної Росії з’явилося декілька самостійних князівств, одне з яких – Московське – і стало центром утворення Московського царства, яке лише в 18-му ст. отримало свою сучасну назву Росія.
На той час українські землі в силу певних причин були поділені на зони впливів Польщі, Угорщини, Туреччини та Росії. Наприкінці 18-го ст. після занепаду Польщі українські землі були поділені між Австрією і Росією.

УКРАЇНСЬКИЙ СЛІД В ІСТОРІЇ РОСІЇ
Він є значно потужнішій, ніж це видається на перший погляд. Крім активної участі мільйонів українців у війнах Російської імперії, будівництві їх міст, освоєння земель Північного Кавказу, Сибіру, Далекого Сходу і російської Півночі, вихідці з України відігравали значну роль в управлінні імперією і в командуванні російською армією.
До перших можна віднести Олександра Безбородька, який в 1784 р. став другою особою в Міністерстві закордонних справ за часів правління Катерини II, а з 1787 р. – першим помічником імператриці у державних справах. За часів правління імператора Павла I – він канцлер імперії, тобто керівник її уряду.
Серед командуючих російською армією наприкінці 18-го ст. відзначився Іван Паскевич, який взяв участь практично в усіх війнах Російської імперії цього періоду. Найбільша вершина його кар’єри – посада генерал-інспектора (командуючого) піхоти Росії. Мав найвище військове звання фельдмаршала.
За часів існування СРСР, а, як писав перший і останній Президент СРСР Михайло Горбачов, це і була велика Росія, щонайменше два Перших секретаря ЦК КПРС – Микита Хрущов і Леонід Брежнєв – саме з України починали свій шлях до політичних вершин.
З України походив і найбільш успішний, на думку багатьох сучасних військових експертів, міністр оборони СРСР Родіон Маліновський.

УКРАЇНСЬКИЙ ВПЛИВ НА СУЧАСНУ РОСІЮ
Після проголошення Україною своєї незалежності російське керівництво все з більш зростаючим роздратуванням було змушене використовувати український досвід у державному будівництві.
Спочатку вони мусили вивчати і використовувати досвід успішної грошової реформи 1996 р.
Потім до уваги було взято і частково використано український досвід реформування Збройних Сил періоду 1992–2004 рр.
Зміни російської виборчої системи чомусь теж повторюють аналогічні українські кроки.
Панічна реакція російської влади на наші Майдани і увага до досвіду їхньої організації сучасною російською опозицією говорять самі за себе.
Отже, шануймося і пропонуємо надалі нашому північно-східному сусіду позитивні приклади суспільного розвитку.

Леонід Лапай для «Європейської України»