9 травня 2012 р. о 09.00 на Першому Національному телеканалі України (УТ-1) в передачі «Новини. Спецвипуск До Дня Перемоги» демонструватиметься сюжет про Корюківську трагедію 1943 року, коли гітлерівські карателі знищили ціле місто разом із майже 7 тис. мирних жителів. Нагадаємо, що це був найбільший злочин такого типу у Другій світовій війні в Європі.
5 травня у відродженому місті Корюківка Чернігівської області для підготовки цього сюжету столичні тележурналісти провели зйомки під назвою «Дороги смерті міста Корюківки періоду 1941—1943 років» спільно із свідками трагедії, які вижили, та науковим співробітником Корюківського історичного музею Оксаною Толкачовою. Організація та проведення зйомок здійснені за сприяння Чернігівської облдержадміністрації, Корюківської райдержадміністрації й районної ради та науково-консультативної підтримки Українського інституту національної пам’яті.
Під час зйомок у Корюківці свідки розповили тележурналістам про нацистський злочин на пам’ятних місцях трагедії:
Науменко-Чичкань Марія Прокопівна — біля колишньої в’язниці (тепер будівля районного архіву). Вона впродовж кінця 1941 — початку 1942 років разом з мамою була неодноразово ув’язнена в цьому приміщенні як запідозрювані в зв’язках з партизанами. Батько був залишений для підпільної роботи, згодом пішов до партизан.
Тройна Станіслав Ларіонович — біля Свято-Вознесенської церкви. Він 1 березня 1943 р. переховувався в церкві. Тоді їх не розстріляли. Вже надвечір розійшлися хто куди, але багато і залишились, впевнені, що розстрілювати не будуть. 2 березня під’їхали машини з карателями, вивели людей з церкви та стратили в будинку навпроти.
Тихоновський Леонід Костянтинович показав шлях від в’язниці до так званої «свинарки» (свиноферми). Це тепер територія колективного сільськогосподарського підприємства ім. Горького, будівлі свинарника вже немає. На це місце впродовж 1941-1943-го років було вивезено багато людей у душогубці (знищення отруйним газом у спеціальній машині. Трупи страчених горою скидали в підготовлені ями і ледь присипали землею. За приблизними даними частина жертв похована на міському кладовищі, частина в урочищі Гай.
Нековаль Ганна Микитівна — біля приміщення колишньої ковбасні. Її з мамою та двома братами в числі інших вели по дорозі провулка імені Кірова на розстріл до ресторану в центрі міста. Ганна з мамою втекли з юрби і сховались в ковбасні, там і чекали вечора. Брати пішли далі, не вірячи, що їх дійсно буде розстріляно та спалено. Там і загинули.
Корнієвська Діна Степанівна і Ткачова Ірина Степанівна — у центр Корюківки біля Мемориал на честь героїчного опору жителів Корюківщини гітлерівським загарбникам. Вони вдвох сховалися в 50 метрах від ресторану та були свідками масового розстрілу 1 березня 1943 року в будинку ресторану, на місці якого споруджено меморіал..
Короленко Микола Сергійович — в урочище Гай біля братської могили 80 мирним жителям, розстріляних в 1942 році (дорога від колишньої в’язниці до цього урочища. На цьому місці розстріляли його матір разом з іншими ув’язненими.
Римар Юрій, власник будинку по вул. Франка, 5 (це один із уцілілих житлових будинків періоду Корюківської трагедії 1-2,9 березня 1943 р.) розповів про прабабусю. Вона залишилась в будинку і була поранена біля яблуні в саду, але вижила сховавшись в кучі гною. Її донька та діти пішли до с. Охрамієвичі. В будинок карателі зробили кілька пострілів запалювальними кулями, але на щастя помешкання не згоріло.

Український інститут національної пам’яті