реклама партнерів:

Підйом українських прапорів Чорноморським флотом не був випадковим


08-Лют-2016
Автор: Черняков
Коментарі: 0
Переглядів: 2175
Революційні події весни 1917 року надали українському народу реальний шанс відродження власної держави. Стихійний народний рух почав набувати організаційних форм після обрання на спільних зборах політичних партій єдиного представницького органу — Української Центральної Ради. 5 — 8 травня 1917 року відбувся I Всеукраїнський військовий з’їзд, що ухвалив рішення про проведення українізації у частинах російської армії, які знаходилися на теренах України. Процес українізації не міг оминути і Чорноморського флоту, за вплив на який активізували свою боротьбу майже всі тогочасні політичні партії. Чи не найбільшу кількість прихильників на флоті отримав український рух. Тому цілком закономірно, що питання створення українського флоту не могло не привернути до себе уваги Центральної Ради.
Гострота цієї проблеми визначалася необхідністю забезпечення контролю над береговою смугою українських етнічних територій у Причорномор’ї, а також взяття під контроль українських сил величезної військової потуги, яку на той час являв собою Чорноморський флот.
Ще у березні 1917 року відбулись 1-ші збори моряків-українців, на яких було створено Раду української Чорноморської громади, а у квітні — 2-гі збори, де було обрано керівництво та визначено завдання діяльності секцій громади: військової, освітньої, агітаційно-пропагандистської та господарської.
Тодішній командувач Чорноморського флоту віце-адмірал Олександр Колчак прихильно ставився до діяльності подібних національно-етнічних громад, вбачаючи у них стабілізуючу силу, так необхідну в місцях базування кораблів. На думку командувача, це сприяло запобіганню стихійно-революційного безладдя, підтриманню боєздатності флоту.
Активний учасник української революції 1917 — 1921 років Святослав Шрамченко стверджував, що на відміну від більшості представників вищої військової російської еліти віце-адмірал Колчак непогано орієнтувався у тогочасних, вкрай складних політичних умовах, а в українському національному русі вбачав порятунок Чорноморського флоту від повної анархії та розвалу, що почали вже тоді охоплювати флот.
На більшості кораблів Чорноморського флоту ще у квітні 1917 року були створені українські корабельні ради. Найбільш впливовими вони стають на лінійних кораблях “Воля”, “Иоанн Златоуст”, “Евстафий”, “Ростислав”, на крейсерах “Память Меркурия”, “Кагул”, “Прут”, ескадреному міноносці “Завидный”, у Севастопольському флотському півекіпажі.
Початок активної українізації кораблів та берегових частин, ентузіазм матросів-українців стимулювали регулярну відправку до Києва делегацій моряків-чорноморців з проханням про відповідну увагу з боку українського уряду. Проте тодішні провідники Центральної Ради не дуже переймались проблемою українізації Чорноморського флоту. 5 — 10 червня 1917 року відбувся ІІ Всеукраїнський військовий з’їзд, делегати якого запропонували Центральній Раді “...негайно приступити до твердої організації краю”, проаналізували хід українізації війська тощо. З’їзд кооптував до Українського генерального військового комітету (УГВК) десять нових членів (у тім числі підполковника О. Жуковського — майбутнього військового та морського міністра УНР), а також обрав Всеукраїнську раду військових депутатів — 130 осіб, яку було кооптовано до Центральної Ради.
Згідно з рішеннями з’їзду в червні 1917 року у Севастополі створюється Севастопольська українська рада військових і робітничих депутатів на чолі з прапорщиком Костянтином Величком. На захисті інтересів українства в умовах наростаючого безвладдя стояли Чорноморський український військовий комітет, а також українська фракція Севастопольського “совєта”, який більшовики намагалися якнайшвидше, за їх же висловом, “прибрать к рукам”.
І дійсно, вже влітку більшовицькі осередки в Севастополі надзвичайно активізують свою діяльність. Однак на Чорноморському флоті їхні гасла тоді сприймалися з відвертою насторогою. Більшовицькі ідеї, носіями яких виступали, в основному, неукраїнські елементи, не знаходили прихильників серед матроської маси, 80 відсотків представників якої було рекрутовано на флот з українських земель. Тому й не дивно, що гасла, які генерувала багатопартійна, надзвичайно демократична Центральна Рада, знаходили в них відгук і були близькими і зрозумілими.
У жовтні 1917 року у Києві було створено Морську генеральну раду, звернувшись до якої, представники ІІІ Всеукраїнського військового з’їзду вимагали прискорити українізацію Чорноморського флоту. Відчуваючи загострення ситуації, моряки-українці не тільки чекали на допомогу від українського уряду, але й зі свого боку робили все можливе для підвищення його авторитету. 29 жовтня 1917 року командувач ЧФ контр-адмірал Немітц констатував: “Внаслідок загострення й ускладнення українського питання в Чорноморському флоті вважаю доцільним призначення українського комісара з точно вказаними повноваженнями, затвердженими центральним урядом”. Тому незабаром з Києва до Севастополя було відправлено представника УГВК капітана 2 рангу Євграфа Акімова. Він увійшов до складу штабу Чорноморського флоту для здійснення координації українського руху з повсякденною діяльністю флоту.
9 листопада 1917 року до Києва для підтримки Центральної Ради із Севастополя відбуває озброєний загін моряків у складі 700 осіб. Саме він за наказом тогочасного військового міністра Симона Петлюри (від 6 грудня 1917 року) започаткував формування “Окремого морського куреня ім. Гетьмана П. Сагайдачного” (прототип сучасної морської піхоти). На жаль, ці перші українські “морпіхи” вже в січні 1918 року загинуть на вулицях Києва у боротьбі з російським більшовицьким військом.
21 грудня 1917 року, вже після того, як в Севастополі руками збільшовизованих матросів розпочалися перші криваві акції “червоного” терору, Центральна Рада затвердила закон “Про утворення Генерального секретаріату Морських справ”, який очолив відомий український політик Д. Антонович. Як вважається, саме ці довгоочікувані чорноморцями організаційні заходи надихнули екіпаж дредноута “Воля” 24 грудня 1917 року підняти український прапор.
Після створення морського відомства розбудова українського флоту ставала більш організованою та послідовною. Так, 29 грудня 1917 року було розглянуто законопроект, а 14 січня 1918 року прийнято “Тимчасовий закон про флот Української Народної Республіки”. Згідно з ним кораблі колишнього флоту на Чорному морі як військові, так і транспортні проголошувалися флотом УНР (при цьому транспортні судна ЧФ планувалось демобілізувати і використовувати як торговельні).
Упровадженню в життя цього закону зашкодила агресія радянської Росії проти УНР та протидія у Причорномор’ї інших антиукраїнських сил. Не наважуючись спочатку відкрито виступити проти українського руху, севастопольські більшовики, виконуючи постанови петроградського Раднаркому, проводили шалену агітаційну кампанію із застосуванням повного арсеналу добре відпрацьованих популістських гасел, а також політичного шантажу та диверсій.
Суттєво погіршувала ситуацію навколо флоту і відсутність (внаслідок як об’єктивних, так і суб’єктивних причин) рішучих дій з боку Центральної Ради.
Тим часом більшовики, які взяли під свій контроль фінансову систему Росії, вже наприкінці січня 1918 року відправили до Севастополя телеграму про створення “на добровільних засадах” Робітничо-селянського червоного флоту, обіцяючи платню, що вдвічі перевищувала грошове забезпечення, яке планувалося українським урядом для чорноморців.
Розпочата наприкінці грудня 1917 року агресія Раднаркому проти України змусила провідників Центральної Ради, які в результаті своєї демонстративно пацифістської політики мали у підпорядкуванні дуже обмежену кількість військ, вести негайні пошуки союзників-рятівників.
26 січня (8 лютого за новим стилем) 1918 року війська Раднаркому під командуванням М.Муравйова вдерлися до Києва. Чи не єдиною надією на порятунок від більшовицької навали для керівництва УНР ставали переговори з країнами австро-німецького блоку.
27 січня (9 лютого) українським дипломатам вдалося підписати мирний договір з ними, який передбачав припинення війни між сторонами, поновлення кордонів 1914 року, відмову від контрибуцій та укладання торговельних угод.
30 січня (12 лютого) Центральна Рада звернулася до нових союзників по військову допомогу від більшовицької агресії, і 8 (21) лютого розпочався спільний наступ українських та німецьких військ.
2 березня союзні війська звільнили Київ від більшовицької окупації.
Незабаром голова уряду УНР В. Голубович та новий військовий міністр О. Жуковський (від 24 березня він також виконував обов’язки міністра Морських справ) приймають досить ризиковане рішення: ними видається неофіційне розпорядження про створення на базі Запорізького корпусу так званої Кримської групи на чолі з підполковником П. Болбочаном для очищення півострова від більшовицьких формувань. Для організованого прийняття Чорноморського флоту під українську юрисдикцію з “кримцями” П. Болбочана рухався і підрозділ капітана 2 рангу Місникова, який повинен був стати ядром української військово-морської комендатури, призначенням якої була охорона та впорядкування діяльності Севастопольської бази.
Але, на жаль, українська група, здійснивши блискучий Кримський похід до Бахчисарая, була відкликана через загрозу з боку німців застосувати проти неї зброю, якщо болбочанівці негайно не залишать Крим.
Військовий та морський міністр О.Жуковський за досить обмежений час перебування на посаді встиг чимало зробити як для війська, так і для флоту. У його зверненні від 15 квітня 1918 року “До моряків транспортної флотилії Чорного моря, які находяться на службі військової повинності з 1 березня 1918 року”, зокрема, зазначалося: “Війна скінчилась, настав час... ліквідувати той розлад і безладдя, які принесла держава з більшовицькими прапорами... Народне Міністерство морських справ закликає до громадянського почуття всіх чорноморців, які мусили покинути порти України, пропонуємо повернутися на свої місця і приступити до роботи на користь рідного краю, організуйте професіональні спілки для захисту своїх політичних і економічних прав й домагань. Підписав морський міністр Жуковський”.
Тим часом з наближенням до Криму передових німецьких частин ситуація в Севастополі набуває драматичного характеру. Німецький наступ генерував вкрай негативну реакцію на кораблях, що постійно підігрівалася більшовиками, які тепер перетворилися на завзятих “оборонців”. Найбільшу “революційність” виявляли представники збільшовизованих екіпажів кораблів мінної бригади. Вони закликали у відповідності з телеграмою Раднаркому РРФСР від 23 квітня “битися з ворогом на сухопутному фронті до останньої можливості”, а в разі поразки — тікати до Новоросійська.
Більш толерантні та стійкі до більшовицької пропаганди команди лінкорів, крейсерів і деяких підводних човнів прийняли рішення про підняття українських прапорів і про перехід на службу УНР, яка мала з німцями союзницькі відносини. Команди допоміжних суден, а також флотський екіпаж та інші берегові підрозділи не мали визначених позицій або знаходилися у полоні лівацько-анархістських настроїв.
Командувач Чорноморського флоту М. Саблін, відчуваючи всю суперечливість політичної обстановки, надіслав до Москви телеграму, в якій, зокрема, зазначав: “...Не може бути і мови про початок готовності евакуації, поки не буде обговорено масами питання про захист Криму”. Після цього він склав із себе повноваження командувача флоту. Так само вчинив і головний комісар ЧФ С. Кнорус. У той же час вони не припиняли переговорів з представниками Української Центральної Ради.
29 квітня 1918 року німецькі війська вже знаходилися за 10 верст від Севастополя. Делегація від ЧФ, що напередодні побувала у німців, доставила у Севастополь вимоги командувача німецьких військ генерала Коша, який запропонував: якщо Чорноморський флот визнає над собою владу української держави та підніме її прапори, він припинить наступ своїх військ.
Поки йшли переговори, у бойових діях настала певна пауза, яка дуже не задовольняла більшовиків. І вони поширювали чутки, що нібито командувач М. Саблін і головний комісар ЧФ С. Кнорус хочуть “здати флот” німцям.
Голова Кримського військово-революційного штабу Ю. Гавен, що керував збройним опором німецьким військам, віддав наказ червоногвардійцям відірватися від противника і відходити на Севастополь для посадки на судна. У такий спосіб більшовики вже рятувались після невдалої спроби втримати Одесу в березні 1918 року.
Одночасно більшовики, ці майстри “мітингової демократії”, ініціювали проведення делегатських зборів флоту. На лінкор “Воля” з’їхалися делегати від кораблів. Після звіту флотських парламентарів, які доповіли про переговори з німцями, деякі “гарячі голови” під впливом агітації провокаторів знову пропонували зійти на берег і за підтримки корабельної артилерії битися на суші “до останнього снаряда”, “поки німці не приймуть їхніх умов”, а в останній момент відходити до Новоросійська.
Однак більшість учасників зборів зайняли більш виважену, проукраїнську, позицію. Погодившись з вимогами генерала Коша знову умовити контр-адмірала Сабліна стати на чолі флоту, ця більшість прийняла рішення про підняття українських прапорів. Після цього делегати мінної бригади, на кораблях якої перебувало більшовицьке керівництво, залишили збори, вирішивши “...припинити воєнні дії і негайно приступити до евакуації”.
У такій надзвичайно складній ситуації контр-адмірал Саблін погодився знову стати на чолі флоту, але за умови, що до його рук перейде вся повнота влади. На лінкорі “Георгий Победоносец” було піднято сигнал “Вступив у командування українським Чорноморським флотом”. Про цю подію негайно була надіслана німецькому командуванню депеша, у якій командувач українського флоту контр-адмірал Саблін просив терміново прийняти його делегацію. Після цього відбулася довгоочікувана моряками-українцями знаменна подія: 29 квітня о 16.00 на абсолютній більшості кораблів Чорноморського флоту, на яких вдалося нейтралізувати руйнівний більшовицький вплив, було піднято українські прапори.
На 18 годину українські прапори майоріли над лінкорами, крейсерами і навіть над деякими кораблями мінної бригади. До Києва по радіо було передано: “Браття Київської Центральної Ради! Цього числа Севастопольська фортеця і флот, що знаходився в Севастополі, підняли Український прапор. Контр-адмірал Саблін. 29 квітня”.
На жаль, відповідь від Центральної Ради на телеграму контр-адмірала Сабліна не надійшла. Та і не могло цього статися, бо 29 квітня відбувся державний переворот, і уряд Центральної Ради перестав існувати.
У той же час більшовицькі агітатори стверджували, що начебто німецьке командування має за мету повністю захопити флот, і, мовляв, підняття українських прапорів тільки буде сприяти в досягненні цієї мети. Загітований більшовиками екіпаж есмінця “Керчь” оголосив, що корабель відходить у Новоросійськ. Більшовицький військово-революційний штаб закликав чорноморців приєднуватися до есмінця. За ним висловили бажання йти дивізіон сторожових катерів, кілька ескадрених міноносців і підводних човнів. Команди лінкорів піддали гострій критиці тих, хто не підкорився думці більшості і розпорядженню командувача флоту.
Контр-адмірал М. Саблін після фактичного переходу більшості кораблів ЧФ під українську юрисдикцію відчував, що головний та найвідповідальніший крок зроблено: ЧФ присягнув українській державі, і це надавало шанси для збереження людей, техніки та озброєння. Але одночасно його вкрай непокоїв демарш більшовиків, пов’язаний із запланованим ними відходом більшої частини мінної бригади та транспортів з рештками червоних військ у Новоросійськ.
Командувач намагався не допустити розколу флоту, але ситуація надзвичайно ускладнювалася тим, що з Києва не надходило ніяких відомостей. Складалося враження, що флот кинуто напризволяще. За цих умов командуванню ЧФ не залишалося нічого іншого, як заспокоювати та вмовляти бунтівників, всіляко затягувати час, щоб запобігти втечі контрольованих більшовиками кораблів у Новоросійськ.
Увечері 29 квітня більшовицький Військово-революційний штаб вирішив здійснити останню провокацію і направив делегацію до контр-адмірала Сабліна. Її очолив Ю. Гавен. Делегація зухвало зажадала від командування ЧФ безумовного виконання наказу більшовицького уряду про евакуацію до Новоросійська і повідомила про рішення частини кораблів мінної бригади піти сьогодні ж, навіть якщо інші частини флоту залишаться у Севастополі.
Контр-адмірал Саблін намагався умовити делегацію підкоритися рішенню більшості моряків-чорноморців. Більшовики ж заявляли, що “Червона Армія і Червоний флот не складуть зброї і будуть боротися з тими, хто буде заважати відходу їх із Севастополя” (на кораблях та суднах більшовики як конвой використовували червоногвардійців, які донедавна чинили збройний опір німецьким військам). Саме тому “добровільність” участі екіпажів кораблів мінної бригади та транспортів у переході до Новоросійська, їхня “висока свідомість” та “революційний героїзм”, про які довгий час стверджувала радянська історіографія, насправді стають досить сумнівними.
У такій складній ситуації командувачу флоту не залишалося нічого іншого, як припинити переговори з більшовицькою делегацією. На жаль, зупинити відхід частини кораблів та суден з більшовицькими військами у Новоросійськ він був уже, зрозуміло, не в змозі. Флоту була дана радіограма: “Бажаючі йти повинні залишити бухту до 12 години ночі. Після 12 вихід буде закритий і мінований”.
Так стався організований більшовиками трагічний розкол єдиного цілого, колись потужного флоту, кілька кораблів якого, під впливом більшовиків, відмовились від переходу на службу УНР і вночі, по-піратськи, залишили Севастополь. Як відомо, ця подія незабаром мала катастрофічні наслідки як для кораблів-утікачів, що безславно пішли на дно Цемеської бухти на догоду більшовицькій Москві, так і для тієї частини колишнього Чорноморського флоту, що залишилась у Севастополі.
Але незаперечним є той факт, що саме 29 квітня 1918 року вперше за свою історію Чорноморський флот підняв українські прапори. Це ознаменувало відродження нашого національного військового флоту, що існував на українських теренах і в добу Київської Русі та в добу Козаччини.
Цілком закономірно, що ця знакова подія сталася в останній день існування Центральної Ради, яка продемонструвала у питаннях військово-морського будівництва всю суперечливість та недалекоглядність своєї військової політики. Проте підйом українських прапорів Чорноморським флотом не був випадковим.
Історичний факт підйому жовто-блакитних прапорів чорноморцями — це результат низки вагомих факторів, що супроводжували відродження української державності на уламках колишньої Російської імперії.
Те, що відбулося у Севастополі 90 років тому — 29 квітня 1918 року, — створило історичний прецедент для подальшої розбудови українського флоту і в добу Гетьманату, і в добу Директорії УНР, а також для створення четвертого (від Княжої доби) українського флоту — сучасних Військово-Морських Сил Збройних Сил України, які гідно продовжують кращі традиції вітчизняного військового флоту, забезпечуючи сьогодні надійний захист нашої Батьківщини.

Андрій ЛУБЕНЕЦЬ,“Флот України”, http://fleet.sebastopol.ua


Автор: Андрій ЛУБЕНЕЦЬ Сайт
Джерело: http://fleet.sebastopol.ua

Тільки у нас:




QR-код посилання на сторінку
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.



Loading...

Loading...

Коментарі

avatar

Останні новини

20:44
07-Лют-2016
Лідеру групи “НеМо”, волонтеру Анатолію Іванюку потрібна допомога
Хорошій людині, талановитому музикантові Анатолію Іванюку потрібна наша підтримка на
20:35
07-Лют-2016
Чи образиться московський Кремль на Чернігів за воїнів-інтернаціоналістів?
Чому виникло це, на перший погляд, дивне питання?
Причина проста: у Чернігові,
18:53
07-Лют-2016
Верховна Рада декомунізувала перші 175 назв населених пунктів і районів України (ПОВНИЙ ПЕРЕЛІК)
4 лютого 2016 р. на засіданні Верховної Ради України ухвалено Постанову «Про переймен
13:48
07-Лют-2016
Верховна Рада декомунізувала назви перших 25 сіл і селищ Чернігівщини
4 лютого 2016 р. на засіданні Верховної Ради України ухвалено Постанову «Про переймен
16:14
06-Лют-2016
Обстановка на лінії фронту продовжує ускладнюватися: за добу поранено 11 українських військовослужбовців
Протягом минулої доби в зоні проведення антитерористичної операції внаслідок обстрілі
21:47
03-Лют-2016
Українські архівісти вивчали досвід Архіву ШТАЗІ
24-30 січня 2015 року за сприяння Посольства Швейцарії в Україні представники архівни
10:13
02-Лют-2016
Лекція «Національний архітектурно-історичний заповідник «Чернігів стародавній: історія та діяльність»
Наукові співробітники продовжують цикл лекцій, започаткований минулого року.
3
14:37
30-Січ-2016
Бій під Крутами - важливий епізод першої гібридної російсько-української війни
Бій під Крутами був одним із епізодів першої російсько-української війни, яка почалас
14:21
30-Січ-2016
Крути – бій за майбутнє
29 січня 2016 року у меморіальному заході вшанування пам’яті Герої Крут на місці леге
10:01
29-Січ-2016
Правда про Крути. Битва під Крутами - як відбувався бій. (історична довідка)
Битва під Крутами відбулася 29 січня 1918 року поблизу селища Крути, на малій залізни
Усі новини