З таким рефреном звучала давно радянська пісня. Зміст якої полягав у тому, щоби переконати - «не хочуть». Хоча совок був агресивною державою, яка тільки те і робила, що ввязувалася у різні війни (від Корейської до Афганської).
«Це - війна %утіна» - стверджує вдова російського опозиціонера про нинішню війну в Україні. А українці, які це заперечують, нібито «помиляються».
Про що говорять факти?
Починаючи з розпаду СРСР Московія так чи інакше вела війни:
- у Чечні (дві кампанії протягом 1990-х та 2000-х років);
- у Молдові (створення проксі-держава «ПМР»);
- в Грузії (дві кампанії, у 1990-х створення проксі-держав у Абхазії та регіоні Цхінвалі, у 2008-му - прямий напад);
- включеність на боці Сербії у дві війни на території колишньої Югославії (Боснійська та Косовська);
- включеність у вірмено-азербайджанську війну;
- війна в Сирії на боці режима Асада;
- участь у африканських військових конфліктах;
- 10 років війни в Україні.
Отже, за останні понад три десятиліття РФ фактично постійно десь з кимось воювала або як видима сторона, або через своїх проксі. І російське суспільство в цілому це дозволяло.
Більше того - воно цього прагнуло. Воно прийняло %утіна саме як «сильну руку», як того, хто обіцяє «мочіть». Як німецьке суспільство прийняло Гітлера, а італійське - Муссоліні.
Імперський мілітаризм всі ці роки «нової Росії» залишався з нею. Війна проти України (а фактично - глобальна війна альянсу диктатур проти альянсу демократій) - не примха одного маразматика, як хотілося би думати деяким російським опозиціонерам, а примха більшості їхнього народу, на низьких страстях якого Кремль успішно грає весь цей час.
Тому лише деімперіалізація РФ, перезаснування самої сутності цієї країни, а не лише зміна обличчя в Кремлі - шлях до більш стабільного світу.
Українці це бачать і розуміють. І це не їхня помилка, як вважає вдова - це те усвідомлення реальності, за яке наш народ заплатив страшну ціну.

Євстратій Зоря (Митрополит Білоцерківський)