20 січня, після Водохрещі, - свято Іоана Хрестителя, або «Посвятки».
У давнину в цей день уранці господар брав хліб-сіль, що лежав під образами ще від «Багатої куті», ніс до хліва, ламав на шматки і роздавав худобі разом із сіном як останні різдвяні дари – щоб плідною була.
Від Різдва до Івана Хрестителя не можна було ходити в шинок, бо ще вода не посвячена, а на Івана вже можна.
Вважалося, що на всі великі свята – Різдво, Новий рік, Водохреща – жінкам гріх ходити по воду. Цю роботу вони передоручали парубкам, а вже на «Посвятки» ставили їм могорич – «за те, що воду носили справно».
За минулі свята назбиралося вже чимало нагальної роботи, тому й говорили: «Після Івана Предтечі хто не робить, того б’ють у плечі», «Прийшов Іван Предтеча та й забрав свята на плечі», «Святами ситий не будеш».