20 квітня – вхід Господній в Єрусалим, Вербна неділя.
Верба здавна шанується українським народом як дерево, що першим сповіщає про прихід весни. Коли у Вербну неділю з церкви виносили посвячене вербове галуззя, діти намагалися відщипнути пухнастенького «котика» і проковтнути. Бо, вважалося, що горло не болітиме. Повернувшись із церкви, господарі втикали більші галузки біля дороги чи на городі – щоб свячене дерево пустило глибоке коріння. Вербу саджали біля криниць у полі, щоб вода була чистою і холодною, у ярах – щоб зупинити ерозію, біля річок, щоб захистити береги від обвалів. Верба була необхідною і в господарстві – для плетіння колисок, кошиків, для вудження риби, для тинів тощо.
Зазвичай били свяченими галузками дітей:
«Не я б’ю – верба б’є,
Недалечко красне яєчко,
За тиждень – Великдень!
Не вмирай, не вмирай,
Великодня дожидай!
Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий – як земля!».