Чергове рішення Донецької обласної ради стосовно прийняття Регіональної програми розвитку російської мови та російської культури в Донецькій області на 2008-2011 роки (від 26.09.2008) не стало об’єктом великої уваги з боку як місцевих, так і загальноукраїнських засобів масової інформації. Хоча ціна питання - не обмежиться майже 7,5 млн гривень.
Обгрунтуванням для прийняття Регіональної програми стало посилання на виконання Україною сумнозвісної Європейської хартії регіональних мов, яку ратифікувала Верховна Рада України. Саме прийняття Хартії спричинило цілу ланку різних проблем. Це сталося, не в останню чергу, через недосконалий переклад українською мовою, який доданий до тексту Закону про ратифікацію Хартії. З іншого боку, Міністерство юстиції визнало факт «хибного розуміння об’єкта і мети Хартії».

Вищезгадане рішення Донецької обласної ради носить передусім політичний характер, оскільки це питання завжди стає актуальним напередодні виборів. Однак, треба визначитися і з його ціннісними характеристиками, оскільки такі рішення мають узгоджуватися із питаннями здорового глузду та соборності України.

Якщо дотримуватися позицій самої Хартії, то її мета - це захист мов, яким загрожує зникнення, а не захист мов національних меншин, які проживають в різних регіонах держави. Відповідно виникає суперечка прийнятого Закону (гіперпосилання) та самої Хартії. Обласні ради та окремі еліти держави перетворили мовне питання на політичне та кон’юнктурне саме завдяки прийняттю Закону в такій редакції.

Простою перевіркою цього факту може стати сам перелік мов, до яких застосовується положення Хартії: білоруська, болгарська, гагаузька, грецька, єврейська, кримськотатарська, молдавська, німецька, польська, російська, румунська, словацька та угорська. Посилаючись на Хартію, депутати Донецької обласної ради мали проявити активність і у відстоюванні та прийнятті Регіональних програм на захист кожної з цих мов, причому грецька, єврейська, білоруська, татарська могли мати пріоритетні напрями, як мови, що зникають, попри всю історичність свого перебування на території області.

Якщо говорити про антидискрімінаційний напрям Хартії, то ситуація з українскою мовою швидше нагадує положення про мову, яка зникає і зменшує ареал свого вжитку. Згідно з даними останнього всеукраїнського перепису населення 2001-го року, українську мову рідною вважали 24,1% населення Донецької області, це на 6,5% менше, ніж у 1989 року, в той час як показник для російської мови збільшився на 7,2%.

Тобто, теза про демократичність та адекватність Регіональної програми розвитку російської мови та культури і про необхідність поширення російської мови на противагу «тенденції до звуження сфери використання російської мови в регіоні», на чому було наоголошено депутатами Донецької облради, виглядає, як мінімум блюзнірством.

Через відверту слабкість національно-культурних товариств Донецької області питання про захист мов, які зникають, поки не актуалізуються. А депутати Донецької обласної ради, мабуть, не усвідомлюють реальну небезпеку перетворитися на орган, який приймає антиконституційні та дискримінаційні рішення у сфері культурно-національних прав і фактично, надає преференції мові, яка і так є превалюючою в житті регіону.

Станіслав Федорчук, соціолог
Джерело: http://www.ngo.donetsk.ua/donsociety/3104