День соборності України — свято України, що відзначається щороку 22 січня в день проголошення Акту возз'єднання Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки, що відбулося в 1919 році.
Офіційно в Україні День соборності відзначається з 1999 року.

Свято встановлено в Україні «…враховуючи велике політичне та історичне значення об'єднання Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки для утворення єдиної (соборної) української держави…» згідно з Указом Президента України «Про День соборності України» від 21 січня 1999 року № 42/99.

Деякий час, з 30 грудня 2011 року, указом на той час Президента України Януковича День Cоборності на офіційному рівні було скасовано і натомість встановлено «День Соборності та Свободи України». Однак 13 листопада 2014 року указом Президента України Петра Порошенка свято було відновлено.

У цей день також прийнято згадувати іншу подію, яка відбулась рівно на рік раніше 22 січня 1918 р. - прийняття IV Універсалу УЦР, яким проголошувалася повна незалежність УНР.

Історія виникнення свята
Поняття соборності в національно-політичному розумінні єднання Наддніпрянщини і Галичини було задеклароване Головною Руською Радою у Львові ще 1848 року.
Однак ця ідея остаточно викристалізувалася на зламі ХІХ і ХХ століть.
Першу спробу теоретично обґрунтувати боротьбу за самостійну соборну Українську державу зробив у 1895 році Юліан Бачинський у праці «Україна irredenta», в якій на підставі наукового аналізу дійшов висновку, що політична самостійність і соборність України необхідна передумова ії економічної та культурної розбудови.

У 1914 р. в Галичині було організовано Головну Українську Раду, яка проголосила у своєму заклику «За волю України» утворення самостійної і соборної української держави зі столицею в м. Києві, де були б українське керівництво і український парламент (дума), вибраний усім українським народом.

Та тільки в січні 1919 року була проголошена самостійна соборна незалежна Українська держава.

А до цього після збройного виступу січових стрільців у листопаді 1918 р. було створено Західно-Українську Народну республіку на чолі з головою української національної Ради Євгеном Петрушевичем та столицею у м. Львові.

У грудні 1918р. керівництво Західно-Української Народної Республіки провело переговори з Київським керівництвом про злуку з Українською народною республікою (столиця м.Київ). від Галичини, Буковини й Закарпаття були обрані делегати на Трудовий конгрес, скликаний у м.Києві. Делегація ЗУНР прибула до Києва на чолі з Л.Бачинським, віце-президентом ЗУНР - основним автором закону про злуку.

Урочистий Акт Злуки розпочався 22 січня 1919 р. о 12.00 на Софіївському майдані, де зібралися десятки тисяч киян і військовиків, духовенство. В присутності іноземних дипломантів держсекретар Л.Цегельський передав голові Директорії В. Винниченкові Грамоту-ухвалу УНР. Було зачитано універсал, в якому проголошено про з'єднання Західно-Української Народної Республіки з Українською (Придніпрянською) Народною Республікою в одну суверенну Народну Республіку. Від нині злилися в одно Галичина, Буковина, Закарпаття, Придніпрянська Україна в одну Велику Україну.

Універсал підписали: В.Вінниченко, О.Андрієвський, С.Петлюра, Ф.Швець, А.Макаренко.

23 січня в оперному театрі м.Києва відбувся Трудовий конгрес. За Акт Злуки проголосували всі чотириста делегатів. Було ухвалено скликання парламенту Великої Соборної України і перейменування ЗУНР на Західну область Української НР, від якої до Директорії було обрано Є. Петрушевича. та подальший процес об'єднання України був призупинений під тиском зовнішніх сил.

Директорія УНР зазнала поразки від більшовицьких військ і втратила майже всю свою територію, а Західні терени з часом були захоплені Польщею.

Впродовж десятиліть історіографія замовчувала сам акт проголошення злуки українських земель. Лише в 1990 р. в пам'ять про славетну акцію 1919 р. було влаштовано «живий ланцюг» з тисяч громадян від Києва до Львова і далі до Карпат.