1223, 31 травня – бій між русько-половецькими силами і монгольським військом на річці Калка (сучасна Донеччина), яка стала передвісником лихоліть у часи монгольського нашестя.

На початку 1223-го монгольські війська розгромили основні сили половців, вторглися до Криму і захопили Сурож. Як повідомляв літописець: «І прибігло половців багато в Руську землю, і говорили вони руським князям: «Якщо ви не поможете нам, – то ми нині порубані були, а ви завтра порубані будете». І була рада всіх князів у городі Києві, і нарадились вони так: «Лучче б нам зустріти їх на чужій землі, аніж на своїй».

Були сформовані три групи військ: київська на чолі з князем Мстиславом Романовичем, чернігівсько-смоленська (очолив чернігівський князь Мстислав Святославич) і галицько-волинська на чолі Мстиславом Мстиславичем Удатним, головним ініціатором походу. Князь суздальський Юрій Всеволодович обмежився допоміжним загоном ростовського князя, який вирушив запізно і незабаром повернувся назад.

Військо об’єдналося на правому березі Дніпра біля острова Хортиця, куди прибули половецькі загони. До руських князів перед тим прибули монгольські посли, пропонуючи союз проти половців. На вимогу останніх послів вбили, що зробило неминучою війну з Монгольською імперією. За кілька днів прибуло нове посольство з оголошенням війни: «Ви послухали половців, а послів наших перебили; йдете проти нас, то йдіть; ми вас не чіпали, хай усім Бог (суддя)».

Через суперництво трьох Мстиславів, руське військо не мало єдності: одні вимагали наступу, інші наполягали на обороні. Врешті, розгромивши невеличкий роз’їзд монголів по той бік Дніпра і піднявши бойовий дух, 23 травня військо переправилося через річку і протягом восьми днів просувалося вглиб степу.

31 травня 1223-го русько-половецька армія вийшла на річку Калку. Авангард війська у запеклій битві розбив монгольські сторожові частини. загони Мстислава Удатного переправилися через Калку, тоді як через нескоординованість дій відділи київського князя не стали форсувати річку і розбили укріплений табір. Тим часом передові загони зіткнулися з добре підготовленим монгольським військом Субедея і Джебе (приблизно 20 тисяч), яке розпочало наступ. Перший удар прийняли половці, однак їх бойові порядки були швидко зім’яті і стали панічно тікати. Військо Мстислава Удатного не встигло приготуватися до оборони, однак міцно трималося, а йому на допомогу через Калку почали переправлятися чернігівські сили Мстислава Святославича. Долю битви вирішили монгольські підкріплення: під зливою стріл руське військо не витримало і почало тікати.

Тим часом частина монголів обложила укріплені позиції київського князя. Мстислав Романович три дні мужньо тримав оборону, однак, потерпаючи від нестачі води, піддався на обіцянки союзних монголам бродників про помилування в обмін за грошовий викуп. Але коли руське військо вийшло із укріплень, князів зв’язали і передали монголам, а обеззброєних воїнів стратили.

Святкуючи перемогу, монголи змусили князів лягти на землю, після чого на них поклали дерев’яні ворота, на які поставили лави і столи і буквально розчавили під час бенкету. Тим самим монголи нібито виконали обіцянку не проливати крові, яку давали під час перемовин.

Головними причинами поразки стали насамперед неузгодженість дій руських князів та тактично грамотні дії монгольських полководців. Під Калкою загинуло до 90% руського війська (його чисельність у різних авторів коливається від 18 до 103 тисяч), у тому числі 12 князів (серед них Мстислав Романович і Мстислав Святославич). Ця битва стала однією з найважчих поразок руських військ. Південні і центральні руські землі втратили своїх володарів і військо, натомість стала зростати роль північно-східного Володимиро-Суздальського князівства і західного Галицько-Волинського.

Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті