Інтерв’ю для «Главной черниговской газеты».
23 січня у Синодальній залі Патріаршої резиденції під головуванням Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета Священний Синод Київського Патріархату провів своє чергове засідання. Синодом було розглянуто низку кадрових питань.
Зокрема, керуючим Чернігівською єпархією було призначено єпископа Богуславського Євстратія (Зорю), якого було возведено у сан архієпископа.
Єпископа Чернігівського і Ніжинського Іларіона (Процика) було возведено у сан архієпископа і призначено керуючим Рівненською єпархією.
За преосвященним архієпископом Євстратієм залишається виконання раніше покладених на нього Священним Синодом обов’язків.

– Владико, як Ви оцінюєте власне призначення в контексті останніх кадрових рішень Київського патріархату? З чим це пов’язано на Вашу думку?

– Для мене це призначення було неочікуваним. Але, аналізуючи минуле, я відчуваю, що Господь, Який відає все, певним чином готував мене до нового місця служіння.
Вперше я побував у Чернігові у 1994 р. Відтак кілька разів мені доводилося бувати в тут, звершувати богослужіння. Я особисто знайомий з низкою священиків єпархії та активних мирян. Сподіваюся, що це допоможе швидше включитися у єпархіальне життя.
Тому, хоча для мене призначення стало несподіванкою, але – доброю. Разом з тим відчуваю і велику відповідальність за те, що Господь і Церква доручили мені керівництво однією з найдавніших єпархій України, де своє служіння звершували такі святителі, як Лазар Баранович, Феодосій Углицький, Філарет Гумілевський.
Сподіваюся на підтримку духовенства, мирян, громадських діячів, конструктивну співпрацю з владою та ЗМІ. Також буду користуватися порадами і допомогою мого попередника, владики Іларіона, з яким ми разом несли послух у Михайлівському Золотоверхому монастирі Києва та підтримуємо добрі відносини.

Призначення єпископа Чернігівського у Рівне –
це визнання Церквою його пастирських якостей

Щодо оцінки кадрових рішень Священного Синоду, то це не моя компетенція. Як чернець, я майже 14 років тому зобов’язався перед Богом виконувати той послух, який мені доручає Церква, а не обговорювати його.
Сама ж необхідність призначити нового архієрея виникла у зв’язку з тим, що єпископ Іларіон був призначений на Рівненську кафедру, якою дотепер керував митрополит Євсевій, звільнений на спокій за станом здоров’я. Ця єпархія належить до найбільших у Київському Патріархаті. Тому призначення владики Іларіона на цю посаду я вважаю визнанням з боку Церкви його гарних пастирських та керівних якостей.

Єпископат Київського патріархату –
переважно молодого і середнього віку

– Розкажіть трішки про кадрову політику Церкви. Який середній вік єпископату у Київському патріархаті?

– Єпископат Київського Патріархату, як, до речі й духовенство, – переважно молодого та середнього віку, від 30 до 50 років. Старшого віку архієреїв у нас небагато.
Щодо кадрової політики, то мені видається не зовсім коректним коментувати мотиви рішень Патріарха і Священного Синоду, які за церковним статутом обирають нових єпископів та визначають місце служіння для кожного архієрея. Відповідати на таке питання більш правильно було би Святійшому Патріарху.
Щодо власних кадрових рішень, то поки що я їх не приймав. Переконаний, що владика Іларіон добре працював у справі призначення духовенства. Тому на найближчу перспективу вносити якісь зміни я не бачу підстав. А щодо майбутнього – буду керуватися настановами Святійшого Патріарха Філарета, які отримав після призначення, пастирською доцільністю та користю для життя і розбудови Київського Патріархату на Чернігівщині.

«Не мені оцінювати користь чи шкоду від власної праці»

– Чи не на шкоду така часта ротація єпископів (особливо чернігівських) духовній ситуації на Чернігівщині?

– По перше, хочу відзначити, що владика Іларіон пробув на своїй кафедрі майже чотири роки. Тому не сказав би, що його зміна відбулася швидко. Нікого ж не дивує, коли раз на чотири-п’ять років ми обираємо депутатів чи Президента!
А шкодить заміна архієрея чи ні – може показати лише майбутнє. Хіба мені оцінювати користь чи шкоду від власної праці, особливо якщо вона лише розпочинається? Нехай пройде, як це прийнято у громадському житті, хоча би символічних 100 днів, або півроку – тоді можна буде судити про досягнення чи поразки.

Чернігівська єпархія належить до «міцної середини»

– Ваш свіжий погляд на ситуацію в Чернігівській єпархії...

– Якщо умовно розставити в ряд єпархії Київського Патріархату в Україні, то Чернігівська належить до міцної середини. Так само, як і Чернігівщина, яка хоча і не належить до числа найбільш релігійних регіонів нашої держави, але не є й безвірницьким краєм.
В обох кафедральних містах, Чернігові й Ніжині, є сильні центри. Є чудовий кафедральний собор – Катерининський храм, окраса й візитка Чернігова. Діє єпархіальне управління. Наскільки мені відомо, є конструктивна взаємодія як з обласною, так і з місцевою владою.
Нещодавнє урочисте прославлення преподобного Меркурія Бригинського, яке зібрало велику кількість парафіян, засвідчило значну підтримку Київського Патріархату серед віруючих Чернігівщині. Все це дає підстави сподіватися на подальший добрий розвиток.
Разом з тим, безперечно, існують і проблеми та завдання для праці. Побудова нових та реставрація старовинних храмів, поширення духовного просвітництва, подолання упередженого ставлення до Київського Патріархату, яке виникло у декого через активну, але неправдиву пропаганду проти нашої Церкви – все це я бачу завданнями для своєї діяльності. Але найперше – це ознайомлення з єпархією, налагодження контактів з інтелігенцією, молоддю, продовження співпраці з представниками влади й громадськості.

Закон і правда в ситуації навколо Катерининського храму візьмуть гору…
В УПЦ (МП) втомилися від такої «реклами»

– Якими, на Ваш погляд, є шляхи вирішення конфліктної ситуації під Катерининським храмом? Як змусити владу виконувати рішення суду?

– Шлях може бути лише один – законний. Судом встановлено законність передачі Катерининського храму Київському Патріархату, так само, як встановлено і незаконність влаштованого під його стінами пікету. Тому переконаний, що раніше чи пізніше закон і правда в цій ситуацій візьмуть гору.
Але, щоби мені порушувати питання перед владою, треба спочатку познайомитися з юридичною стороною справи, про яку я знаю поки що лише загальну інформацію.
Хоча, якщо подивитися на цю ситуацію під іншим кутом зору, то згаданий пікет – наочна відповідь чернігівцям на питання: де є молитва і служіння Богові, а де – політика, хто дбає про інтереси свого народу, а хто працює на втілення мрій політиків сусідньої країни про імперію. Доречно тут буде згадати також слова настанови, яку приписують російському царю Петру І: «Боярам в думах говорить по ненаписанному, дабы дурь каждого видна была».
І ще одне – думаю, що вже і в самій єпархії УПЦ (МП), інтереси якої нібито захищає пікет, втомилися від такої «реклами».

«Особисто знайомий з митрополитом Володимиром.
Нехай Господь укріпить його сили!..»

– Як вдається налагоджувати діалог з владою і Московським Патріархатом?

– У попередні роки служіння в Києві я отримав дуже важливий досвід співпраці як міжконфесійної, так і державно-церковної. Особисто знайомий і з митрополитом Володимиром (нехай Господь укріпить його сили і допоможе у боротьбі з хворобою!), і з деякими іншими ієрархами та священиками УПЦ (МП).
Так само багато років беру участь в роботі Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, яка є одним з ключових майданчиків державно-церковного діалогу. Сподіваюся, що цей досвід допоможе мені налагодити нормальні стосунки як з представниками Московського Патріархату, так і з владою на Чернігівщині.
А для того, щоби досягти цього, буду пам’ятати, що треба: мати доброзичливе налаштування, бути щирим, вміти не тільки слухати, але й чути, поважати не тільки друзів, але й опонентів, відкидати образи минулого, щоби не йти вперед з головою, оберненою назад. І найголовніше – бачити в кожному ближнього свого, якого Господь заповідав любити, як самого себе.


Олег ГОЛОВАТЕНКО,
«Главная черниговская газета»
30.01.2012 р.
Джерело – "Вал"