Напередодні Різдва у Новгород-Сіверському історико-культурному заповіднику «Слово о полку Ігоревім» відкрили виставку «Українська ікона 19-поч.20 ст.». У контексті традиційної, як на перший погляд події з музейного життя, знаходимо чимало знакових обставин. Тож з переліку символів, помічених прискіпливою публікою, відзначимо найсуттєвіші.
Як на нашу думку, рік 25-річчя від часу створення 1990-го, знана на Чернігівщині музейна установа виставковий сезон відкриває гарним зачином - виразною складової прадавнього українського християнського світогляду, тим, до чого не перестає дві тисячі років прагнути, як до духовного скарбу людства, душа нашого етносу. Тим більше, що у дні, коли велике горе нависло над Батьківщиною через військову навалу дикунської Московії, як ніколи актуальним стає пізнання першоджерел складової української сили Духу. Тому присутні під час відкриття заходу з натхненням говорили про значення виставки українських образів, як про непересічну подію для кожного новгород-сіверця.
Розповіддю про традиції іконо писання та народні школи богомазів у Новгород-Сіверщині, про імена місцевих майстрів, про знайдене з прикладів робіт з ліками Всевишнього, Божої Матері, Святих, полишених нащадкам після тривалої смуги епохи войовничого атеїзму, розпочав зустріч з представниками районної громади директор заповідника Микола Сугоняка.
Як на мене, навіть спостереження за емоціями гостей, жваво обговорюючих непересічну подію на старті нового року, не дають сумніватися у силі впливу виставки, представленої кількома десятками образів, щодо пробудження інтересу не байдужих сучасників до усвідомлення багатьох речей нашого буття.
На жаль, наш край, як і всі українські терени Лівобережної України зазнали страшних втрат у частині духовного скарбу. Такі відчуття помічаються не лишень через обмежену кількість дійшовших до нас від минувшини храмів, книг та ікон, а й від явної нестачі духовного усвідомлення власної національної ідентичності. Хіба ж не через таку «хворобу» нині суще покоління сіверців змирилось з присутністю у посередмісті скульптурної постаті чужинця - ідеолога антилюдської теорії, в тому числі й знищення українських селян, інтелігенції та священиків - Ульянова?



Тож невипадково у словах кожного виступаючого йшлось про подяку співробітникам заповідника за роботу, за прагнення донесення всім, хто полюбляє історію, ідей вічного, високого та найчастіше захованого у глибині поглядів святих ліків.

Слід відзначити, що як і кожен райцентр Чернігівщини, відсунутий долею на периферію від обласного центру, Новгород-Сіверський район так само не відчуває зайвих перевантажень на увагу столичних заходів, візитами діячів культури, науковців з історії тощо. Не кажучи вже про якісь виставки. А тому, кожна подія у площині пізнання місцевої історії, зроблена власними руками та розумом, стає важливим чинником відродження чергової краплинки з так необхідної для свідомого українця запасів духовної зброї та школою навчання досить простенькому вмінню – цікавитися спадком своїх попередників.
Про непересічність історико-культурологічної події, а так і про її знаковість для Новгород-Сіверської землі сказали добре слово завідувачка краєзнавчим відділом музею-заповідника Ніна Авдієнко, згадавши про гірку долю 90 % храмів району, загиблих у руїні 30-50-х, Олексій Свириденко, співробітник районної бібліотеки, акцентувавший тему величі українського іконопису взагалі та окремих символічних робіт з всеукраїнською відомістю, голова районної спілки краєзнавців Анатолій Федірко, заступник директора музею-заповідника з науки Олена Радченко тощо.



Отож, здається, підтримку та схвалення у колі запрошених, знайшли й міркування автора цих рядків про геть протилежні світосприйняття православних святинь з одного боку - українськими гетьманами, а з іншого - володарями Московії. Іван Грозний, Пьотр І, Катерина ІІ… Там же - що не цар, то болящий, розпусниця чи параноїк! Тож куди там про святість?


Сьогодні, коли у наше життя увійшла Вітчизняна війна українського народу за Незалежність, коли українські достойники зі зброєю в руках вимушені боронити Вітчизну від лютого російського ворога, тема сили Духу, відданості Богові, а так і традиційного поклоніння християнським святим знов стає актуальною. Тож сподіваймося, що відвідування першої у 2015 році виставки «Українська ікона 19-поч.20 ст.» перетвориться для кожного гостя міста на Десні та музею-заповідника «Слова о полку Ігоревім» зокрема пам’ятною подією на шляху збагачення знань та відчуттів про Бога, Україну, Українців разом зі змістовною прадавньою історією. Амінь.Авторові цих рядків, який взяв участь у відкритті на запрошення ініціаторів, скориставшись наданим словом, здалось за доцільне нагадати поважній публіці про значущість для новгород-сіверців події у контексті поглиблення знань про внесок різних поколінь земляків до скарбниці української духовності ще від Середньовіччя. Тим більше, коли на відповідному напрямку історії полишені прекрасні артефакти. І, перш за все, від Козаччини. Чого вартує тільки постать Івана Степановича Мазепи? Це ж за нього у краї активно розвивалась духовність. Будувались храми, писались ікони, здійснювався друк книжок… Так, на формування української свідомості уславлений Гетьман ніколи не шкодував ані коштів, ані сил. Історія виправдала звитяжний подвиг Івана Степановича. Чого тільки варте творіння у Дегтярівці, що зветься Покровським храмом і поставлене за власні гроші Мазепою на ознаку преклоніння перед Дегтярівською іконою Божої Матері з маленьким Ісусом?

Джерело: На варті українства