16 серпня 1884 року в селі Костобобрів сучасного Семенівського району на Чернігівщині народився Ісаак Прохорович Мазепа, керівник уряду Української Народної Республіки часів Директорії, політичний і державний діяч.

Походив із міщанської родини з козацьким корінням. Закінчив Новгород-Сіверське повітове духовне училище, Чернігівську духовну семінарію. Навчався в Санкт-Петербурзькому університеті. Сучасники описували його як людину вище середнього зросту, в окулярах, із козацькими вусами і сірими очима, які він часто заплющував під час розмови.
Член Революційної української партії, один із лідерів Української соціал-демократичної робітничої партії. Працював у земських установах, у 1915-му осів у Катеринославі (нині Дніпро).

За часів УНР – міністр внутрішніх справ (квітень – травень 1919), прем’єр-міністр (серпень 1919 – травень 1920), міністр земельних справ (травень – червень 1920). Брав участь у Першому зимовому поході Армії УНР. Вважав, що радянські настрої в народних масах – це ілюзії, які зникнуть при зустрічі з режимом більшовицької диктатури й терору.
Від 1920-го жив в еміграції – спершу у Львові, пізніше – в Чехословаччині, Австрії, Німеччині. Із 1933-го до травня 1945-го у нього були відсутні будь-які зв’язки з тодішнім владним нацистським режимом, до якого він ставився вороже, а виїхати з країни заважали об’єктивні обставини – хвороба дружини.

Відстоював думку, що невирішення національної проблеми на Сході Європи стане постійним джерелом нестабільності на всьому континенті. І лише утворення незалежної і демократичної України стане запорукою мирного розвитку Європи.
Співзасновник Української національної ради і голова уряду УНР в еміграції (1948-1952). Лідер Української соціалістичної партії, заснованої в 1950-му.

Автор історичних нарисів про часи Визвольних змагань «Большевизм і окупація України» (1922), «Підстави нашого відродження» (1946), «Україна в огні й бурі революції 1917-1921 рр.» (1942-1943).

В передмові до останньої Ісаак Мазепа зазначав: «Взагалі мені здається, що наші мемуаристи чомусь занадто вже віддаються гіперкритиці й за дрібним повсякденним намулом тих бурхливих часів не бачуть величі самих змагань пробудженого українського народу».
Помер 18 березня 1952-го в Аугсбурзі (Німеччина), де й похований.

Сергій ГОРОБЕЦЬ
Український інститут національної пам’яті