Олександр Дейнега з позивним «Чуб», командир 1-го відділення 1-ї роти батальйону «Донбас», розповів про іловайський котел, полон та російські війська на Донбасі.

Про полон
Ми намагалися звільнити Іловайск. Було зрозуміло, що сил батальйону не вистачить, тому наш особовий склад підготували до виходу в Курахово, на нашу територію. Були побудовані колони і ми вийшли з міста.
Перед селом Червоносільським колона була зупинена і, як мені відомо, велися переговори з командуванням та волонтерами щодо надання нам «зеленого коридору». Хоча рішення вийти з Іловайська було прийняте після повідомлення, що коридор вже є. Переговори закінчились артобстрілом нашої колони, що призвело до того, що ми пішли на прорив. Проїхавши кілометр, ми потрапили під шквальний вогонь танків, тяжких кулеметів, стрілецької зброї. Розстрілювалась бойова техніка, техніка з червоними хрестами, що везла поранених. Весь особовий склад змістився до селища, де ми зайняли кругову оборону. Поранених було сховано в підвалах та погребах.
Під час бою нашими підрозділами були знищені танки, БТР та захоплено семеро полонених. Діставши їхні документи, стало зрозуміло, що ми воюємо не з «ДНР» а з російськими регулярними військами – контрактниками з тульської танкової дивізії та ульянівскьої дивізії ВДВ.
Після тривалого бою до нас виїхало їхнє командування під білими прапорами, що означало перемовини. Але коли наш командний склад вийшов на перемовини, по ньому відкрили вогонь.
Ми протримались 36 годин без допомоги іззовні, хоча нам обіцяли, що до нас прориваються. На наступний день переговори все ж таки розпочалися. В нас було більше 40 поранених, яким терміново потрібна була допомога. Нам дало козири те, що в нас були їхні полонені. Перемовини відбувалися з російською армією. Нам пообіцяли вивести поранених і нас, якщо ми здамо зброю, на Дніпропетровськ. Після перемовин виявилося, що російська армія не має санітарів, тому ми допомагали їм з пораненими.
Прийнявши обіцянки, що нам буде наданий коридор, а поранених буде вивезено, ми прийняли рішення здатися. Але перед цим – знищили всю нашу зброю. Нам не дозволили забрати поранених та вбитих бійців, що залишилися на дорозі.
Нас відвели від села на 12 кілометрів. Заночували ми в полі під пильною охороною. Вранці ми побачили, що наші камази з пораненими, санітарами та офіцером, як нам сказали, відправились в Дніпропетровськ.
Десь через годину ми побачили, що до нас прямує колона ДНР. І нас передали їм. Тобто, офіцери російської армії, якщо я не помиляюсь, підполковник чи полковник з позивним «Ліса», що давав слово російського офіцера не здавати нас «ДНРівцям», порушив своє слово. Нас повантажили і відправили в Донецьк.

Про російську армію
Вони безчесні. Російська армія воює під білими прапорами. Їхня техніка позначена білими кругами.

Про Парасюка
В мене питання до Парасюка, з яким ми були в Іловайську. Як вони змогли домовитись вийти з полону на наступний день? Коли ми з ним прощались, він був живий та здоровий, без поранень.

Про владу
Вдячний їм за те, що я вдома. Вдячний президенту. Коли нас виводили, на нас дивилися Захарченко та Медведчук – це говорить про присутність влади.

Про перемовини в Мінську
Ці перемовини потрібно було почати раніше. Тому що, все-таки, це братовбивча війна. Я ще рік назад був в Донецьку по роботі.

Про військових, які стали депутатами
Я сподіваюсь, що люди, які потрапили в депутатське крісло тягнулись не до корита, а намагаються зробити щось з верхівки влади. Я говорю і про Семенченка, і про інших хлопців. Якщо ти вмієш тримати зброю в руках і захищати свою Батьківщину – тримай її. Якщо відчуваєш, що маєш сили зробити щось в депутатському кріслі, чи кріслі громадської спілки, чи кріслі голови сільради – займай цю позицію, але щоб це було на благо країни.

Розшифрував Нікіта Сергійчук, Громадське