У 1947 р. радянська влада повернула закон «про п’ять колосків»
Ще не встигли відгриміти останні залпи Другої світової війни, як сталінський режим відновив на звільнених землях рабську працю селян в колгоспах.
Посуха 1946 р. й захмарні плани хлібозаготівель призвели до катастрофи – Україну знову охопив штучний голод. При цьому планові показники ще й збільшили (з 340 млн пудів зерна до майже 373-х), а коли перший секретар ЦК КП(б) М. Хрущов наважився просити Сталіна про зменшення завдань, то миттєво отримав догану і позбувся посади. Його змінив сумнозвісний Лазар Каганович.
Голодування охопило насамперед південні й східні області, всього ж жертвами чергового голодомору стали майже 1 млн. українців. Вже традиційно у розпал голодування влада, замість допомоги змученому народові, розпочала війну проти голодних селян.
Ще в березні 1947-го за ініціативою А. Жданова була створена комісія, яка працювала над посиленням кримінального покарання за крадіжки державного майна. Її діяльність завершилася Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 червня 1947 р. «Про кримінальну відповідальність за розкрадання державного і громадського майна». По суті, відновлювалася дія зловісного закону від 7 серпня 1932 р., відомого як «закон про п’ять колосків».
За цим Указом було засуджено кілька тисяч чоловік. Газети рясніли оголошеннями на кшталт:
«Гр-ка Чернеча Д.А., с. Талалаївка, Ніжинського району, затримана колгоспною вартою з колосками в кількості 2 кгр., які вона нарізала на полі, що належить колгоспу «Червоний партизан». Ніжинським нарсудом Чернеча Д.А. засуджена до 5 років поправно-трудових [так у тексті – С. Г.] таборів».
Або: «Гр. Буцулай І.Г. за крадіжку колосків в кількості 3 кгр. на полі, що належить колгоспові ім. Воровського, Малодівицького району, засуджений до 8 років поправно-трудових таборів».
Всі ці публікації у багатьох випадках починалися зі слів: «На виконання Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 4 червня…».
При цьому влада ретельно стежила, аби не трапилося будь-якої публічної згадки про голод 1946-1947 рр. Також максимально утаємничувалися відомості про експорт радянського хліба за кордон (1,7 млн тонн), якого цілком би вистачило, аби нагодувати всіх голодуючих.
Сергій ГОРОБЕЦЬ,
Український інститут національної пам’яті
Посуха 1946 р. й захмарні плани хлібозаготівель призвели до катастрофи – Україну знову охопив штучний голод. При цьому планові показники ще й збільшили (з 340 млн пудів зерна до майже 373-х), а коли перший секретар ЦК КП(б) М. Хрущов наважився просити Сталіна про зменшення завдань, то миттєво отримав догану і позбувся посади. Його змінив сумнозвісний Лазар Каганович.
Голодування охопило насамперед південні й східні області, всього ж жертвами чергового голодомору стали майже 1 млн. українців. Вже традиційно у розпал голодування влада, замість допомоги змученому народові, розпочала війну проти голодних селян.
Ще в березні 1947-го за ініціативою А. Жданова була створена комісія, яка працювала над посиленням кримінального покарання за крадіжки державного майна. Її діяльність завершилася Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 червня 1947 р. «Про кримінальну відповідальність за розкрадання державного і громадського майна». По суті, відновлювалася дія зловісного закону від 7 серпня 1932 р., відомого як «закон про п’ять колосків».
За цим Указом було засуджено кілька тисяч чоловік. Газети рясніли оголошеннями на кшталт:
«Гр-ка Чернеча Д.А., с. Талалаївка, Ніжинського району, затримана колгоспною вартою з колосками в кількості 2 кгр., які вона нарізала на полі, що належить колгоспу «Червоний партизан». Ніжинським нарсудом Чернеча Д.А. засуджена до 5 років поправно-трудових [так у тексті – С. Г.] таборів».
Або: «Гр. Буцулай І.Г. за крадіжку колосків в кількості 3 кгр. на полі, що належить колгоспові ім. Воровського, Малодівицького району, засуджений до 8 років поправно-трудових таборів».
Всі ці публікації у багатьох випадках починалися зі слів: «На виконання Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 4 червня…».
При цьому влада ретельно стежила, аби не трапилося будь-якої публічної згадки про голод 1946-1947 рр. Також максимально утаємничувалися відомості про експорт радянського хліба за кордон (1,7 млн тонн), якого цілком би вистачило, аби нагодувати всіх голодуючих.
Сергій ГОРОБЕЦЬ,
Український інститут національної пам’яті
Теґі:
