1848, 30 травня (за іншими даними – 30 квітня) – народилася Олександра Яківна Єфименко (в дівоцтві Ставровська), український історик етнограф, педагог.

Народилася в невеличкому рибальському селі Варзуга (нині Мурманська область Росії). В 1877-му переїхала до ЧЕРНІГОВА, ще за два роки – до Харкова. Саме з Україною пов’язаний період розквіту її творчих сил і таланту.

Організатор історичного гуртка у Харкові, активна діячка Історико-філологічного товариства при Харківському університеті. Автор «Історії українського народу» (1906), двотомної «Південної Русі» (1905). Виступала з доповідями на Всеросійських археологічних з’їздах. У 1896-му перемогла в конкурсі на кращий підручник з історії України.

Одна з основоположниць жіночого руху в Україні. Заснувала товариство «Трудящих жінок», виступала за жіночу емансипацію. Перша жінка в Російській імперії, що здобула ступінь доктора історії.

У 1907-1917 роках викладала історію України на Бестужевських вищих жіночих курсах у Петербурзі. Як згадувала Софія Русова, багатьох дівчат «вона захопила, зацікавила історією українського народу, виховала в них симпатію до нього й дала їм наукову методу для самостійних досліджень. Молодь скрізь шанувала її, горнулася до неї, бо відчула її велику, чесну душу».

Трагічно загинула разом з дочкою 18 грудня 1918-го у селі Писарівці на Харківщині під час нападу банди.

Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті