4 березня виповнюється 200 років з дня народження автора мелодії українського національного і Державного Гімну «Ще не вмерла Україна», композитора о. Михайла Вербицького, а 10 березня – 150 років від першого публічного виконання гімну у місті Перемишлі.
Символічно, що вірш «Ще не вмерла Україна» був створений на Наддніпрянській Україні, а піснею-гімном став у Галичині. Великою популярністю користувався цей гімн саме через те, що його авторами були наддніпрянець і галичанин, – це підкреслювало соборність українських земель.
«Заспіває наш брат за Дунаєм або під Полтавою, а ві Львові і в Бескидах голос лунає. Застогне Галицька Русь під Карпатами, а понад Дніпром у людей серце болить», – писав 1863 року Пантелеймон Куліш у листі до редактора Львівської газети «Слово».
Найважливішими атрибутами будь-якої сучасної держави є Державний Прапор, Державний Герб і Державний Гімн, водночас, вони ж є її національними символами, пов’язаними з розвитком нації та її роллю у становленні державності на певній території. Скажімо, будь-яка освічена людина, якщо навіть вона не знає французької мови, лише з самої мелодії «Марсельєзи» розуміє – це Франція. А то й пригадає історію появи цієї пісні, оповиту серпанком революційного романтизму з додатком того ж таки революційного драматизму і трагіки.
Кожен гімн має свою історію, невіддільну від історії народу, який його створив, і його держави. Історія українського гімну (у даному випадку його мелодії) – ще одне тому підтвердження. А створений він був талановитим композитором о. Михайлом Вербицьким.
Майбутній композитор народився 4 березня 1815 року в селі Явірник Руський на Підляшші у родині священика, рано залишився без батька і був узятий на виховання до Перемишля родичем, видатним громадським діячем, греко-католицьким єпископом Іваном Снігурським.
На той час Перемишль був осередком українського духовного і національного відродження Галичини. Там Михайло отримав добру європейську музичну освіту в співацько-музичній школі при греко-католицькому кафедральному соборі, саме там розквітнув його музичний талант.
З 1833 року наступних 13 років життя він провів у Львові, де, закінчивши гімназію, поступив до Львівської духовної семінарії. У 1846 році він повернувся до Перемишля, де почався надзвичайно важливий новий період його творчого життя. У Перемишлі він зустрів 1848 рік – «весну народів». Михайло Вербицький став одним з найактивніших учасників українського відродження в Галичині як композитор, діяч театрального життя.
У 1850 році закінчив духовну семінарію і отримав висвячення. З 1856 року і до своєї смерті в 1870-му році о. Михайло був парохом у селі Млини на Надсянні.
Поворот у його творчому житті стався у 1864 році, коли у Львові при товаристві «Руська бесіда» був створений театр. Вербицький почав тісно співпрацювати з ним, пишучи музику до його вистав.
Цей період відзначений появою творів дуже високого ґатунку. У творчій спадщині композитора о. Михайла Вербицького є церковна музика (в першу чергу Літургія для мішаного та чоловічого хорів), а також світські хори, солоспіви, вокальні ансамблі, обробки народних пісень, оркестрові музичні твори, музично-сценічні твори для театральних вистав.
Іван Франко казав про Михайла Вербицького: це – «найзначніший талант» серед галицьких композиторів. Але скромний священик був не тільки основоположником професійної музичної культури в Галичині, але й одночасно, як писав Станіслав Людкевич, став «символом нашого національного відродження». Така шана надана йому, насамперед, за створення українського гімну.
У 1863 році у четвертому номері львівського літературно-політичного часопису «Мета» серед інших поезій Тараса Шевченка («Лічу в неволі», «Мені однаково», «Весело сонечко ховалось», «Заповіт») був надрукований вірш «Ще не вмерла Україна», і саме тому в Галичині він певний час вважався твором Кобзаря. Насправді ж автором вірша був український етнограф, громадський діяч, поет Павло Чубинський, який написав його у Києві восени 1862 року.
Цей вірш припав М. Вербицькому до вподоби як своїм патріотичним змістом, так і легкістю форми. Спочатку композитор представив цю пісню як солоспів і сам виконав її на сходинах гімназійної «Громади» в Перемишлі. А щоб усі члени «Громади» могли цю патріотичну пісню співати разом, то він зробив з неї хорову композицію.
Вперше майбутній гімн публічно було виконано 10 березня 1865 року в Перемишлі як заключний концертний номер перших у Галичині світських «вечерниць в пам’ять Тараса».
В останні роки життя композитор займався педагогічною діяльністю, писав статті, творив музику. Серед його учнів були священики-композитори Віктор Матюк і Порфирій Бажанський.
Помер Михайло Вербицький 7 грудня 1870 року у селі Млинах (тепер на території Підкарпатського воєводства Польщі), там він і похований поруч з старовинною (з 1740-го року) дерев’яною церквою Покрови Пречистої Богородиці, у якій він 15 років відправляв Богослужіння. У наш час її реставрували, а церковну територію впорядкували. Церква служить храмом для місцевих римо-католиків.
У 1934 році за кошти української громади та членів студентського хорового товариства «Бандурист» на могилі о. Михайла Вербицького встановили пам’ятник. 2 квітня 2005 за участю Президента України Віктора Ющенка посвячено пантеон над могилою о. Михайла, будівництво якого ініційовано та здійснено під керівництвом Степана Лукашика.
3 17 вересня 1991 року Українське радіо розпочинає свої передачі виконанням пісні-гімну «Ще не вмерла Україна», а 5 грудня того ж року вона вперше офіційно зазвучала урочисто на засіданні Верховної Ради України, присвяченому підсумкам Всеукраїнського референдуму та виборам Президента нашої держави у виконанні уславленого хору ім. Г. Верьовки під керівництвом А. Авдієвського.
Рішенням 37-ої сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО, яка проходила у листопаді 2013 року в Парижі, 200-річчя з дня народження композитора Михайла Вербицького затверджено у календарі пам’ятних дат, які у 2015 році будуть відзначатися під егідою цієї найбільш авторитетної світової організації у справах освіти, науки і культури.
На пошану як до самого гімну, так і до його композитора, Український інститут національної пам’яті буде наполягати на встановленні в нашій країні 6 березня окремого свята – Дня Державного Гімну України.

Олександр ШТОКВИШ,
кандидат філософських наук,
співробітник Українського інституту національної пам'яті