реклама партнерів:
Головна » Охорона здоров'я » Медична династія Дейкунів: Стежкою батька – за покликом серця

Медична династія Дейкунів: Стежкою батька – за покликом серця



Автор: Черняков
Коментарі: 0
Переглядів: 3891
Охорона здоров'я


Заслужений лікар України, кандидат медичних наук Микола Дейкун за сорок років відданих медицині ще жодного разу (навіть у хвилини житейських випробувань) не пожалкував про свій вибір стояти на сторожі здоров’я жителів Придесення. Можливо, ще й тому, що спершу, образно кажучи, на п’яти «наступала» дружина, а згодом - син з невісткою і донька, які теж присвятили себе благородній місії порятунку людей від недуг.
Свого часу і в Миколи Петровича, і в дітей було право вибору майбутньої професії, але всі шляхи привели їх до медичних навчальних закладів. І загалом родиною віддано галузі вже 122 роки.

1. ПРАВО ВИБОРУ БЕЗ АЛЬТЕРНАТИВИ
Ще не встиг легковик Срібнянської центральної районної лікарні пригальмувати поблизу Хукалівського сільського ФАПу як поблизу запричитала літня селянка.
- У мого діда знову впав гемоглобін. Та він про лікарню й чути не хоче. Треба, кажу, доброго доктора, щоб щось помічне прописав, - звіряла свою біду жінка.
Але збагнувши , що автор цих рядків всього – на - всього журналіст, згасла. Вона гадала, що, можливо, приїхав сам Микола Дейкун (раз машина лікарняна) і розраховувала на допомогу.
Згодом хукалівці розкажуть мені, як гордяться Миколою Петровичем, який хоча й вийшов у «великі люди», та не обминає їх увагою й доброю порадою. Як депутат обласної ради, він у попередні роки спрямовував депутатські гроші теж для рідного району. Зокрема, 51 тисячу гривень передав Срібнянській ЦРЛ. На ці кошти придбали необхідний хірургам інструментарій (до цього лікарям доводилося робити операції інструментами з 20 - літнім терміном експлуатації). За його сприяння для лікувального закладу також було закуплене сучасне обладнання й апаратура.
Навіть приїжджаючи на гостину до батьків, він не може відпочити від службових клопотів: селяни не пропускають нагоди проконсультуватися, попросити допомоги. Та й мати неодмінно просила сина кожну людину «подивитися гарненько», бо від села до Чернігова – неблизький світ (окрім того, не кожен має гроші на проїзд та й господарські клопоти міцно тримають сільчан за поли).
Петро Єфремович й Ганна Іванівна втішаються, що Микола, невістка Тетяна й онуки рятують людей від хвороб. Батькам і самим доводиться частенько бувати в лікарнях (обоє до пенсії тяжко відпрацювали в місцевому колгоспі, а главу родини ще й фронтові рани неабияк допікають). Отож знають: праця медика нелегка, але так потрібна людям.
- Ніхто нашого Миколу в медицину не пропихав. Обрав професію за порадою нашого колишнього сільського фельдшера Федора Діденка. Влітку 1969 року послав поштою документи до Одеського медичного училища № 3, - згадує Петро Єфремович. – Сам, п’ятнадцятилітнім, поїхав в таку далечину на іспити.
- А що йому було робити. Переживали, але вірили, що добереться, - долучається до розмови Ганна Іванівна. - Змалечку був до самостійності й труда привчений. На канікулах завжди підробляв у колгоспі. Ще в молодших класах підвозив конем воду на поле. Відро не міг вилити в бочки – не дістав, бо не доріс. Хазяїн їх понаповнює, а Миколка відвезе води і жниварям, і косарям. Влітку гаряча пора – жнива, косовиця. Петро не міг полишити роботу й на півдня. Не то щоб везти сина до Одеси. Я б уже й за городом заблудилась, - додає посміхаючись і, мов дорогоцінний скарб, боячись випустити з рук, показує дитячі та юнацькі знімки меншого сина (опісля трагічної смерті старшенького Анатолія, він стане для батьків єдиною надією й опорою в житті).
Ганна Іванівна не дивується, що хукалівці йдуть до Миколи за допомогою, бо він «жалісливий і добре серце має». А я додам, що незалежно від посади Микола Дейкун щиро проймається болями й проблемами людськими.

2. РОДИННА СПРАВА
- Це вас тато заштовхав у медицину? Чи не так? – лишень пробую з’ясувати секрети вибору професії у Валерія й Тетяни, які ненадовго у вихідний «заскочили» на чай до батьків, як першою миттєво спалахує Таня.
- Як це заштовхав? – здивовано й обурено перепитує. – Інститут, звісно, ще можна, порекомендувати. Та хіба зможеш потім працювати, якщо не відчуваєш любові до пацієнтів, якщо робота не до душі? Обираєш справу не на день чи місяць – на все життя. Не вірите, але таки самостійно вирішувала ким бути.
Ще десятикласницею Тетяна знала, що піде стежкою батьків - вступатиме до медінституту, хоча ніхто їй не давав порад щодо цього. Хіба що старший брат з дружиною захоплено розповідали спершу про навчання в медінституті, згодом – про перші трудові будні. Таня успішно закінчила Українську медичну стоматологічну академію і вже три роки сумлінно трудиться в неврологічному відділенні Чернігівської обласної лікарні.
Благородний гнів сестри щодо «примусовості» з обранням життєвого шляху підтримав і Валерій. Після дев’ятого класу він за компанію з другом вступав до Чернігівського юридичного технікуму. Але, на щастя, не добрав необхідної кількості балів. У старших класах без стороннього впливу «інфікувався» медициною.
Ні Микола Петрович, ні Тетяна Миколаївна не перешкоджали свободі вибору ні сина, ні доньки. З онуком Денисом глава родини мають поки що два спільні захоплення – комп’ютер і рибалку. Хоча й не завше їм вдається виловити карася чи щуку омріяної величини, але наговоритися й позмагатися можуть досхочу.
У родині Дейкунів лишень посміхаються, коли матуся, беручи слухавку може після тяжких чергувань мовити: «Швидка допомога». Правду кажучи, Микола Петрович міг би підшукати дружині дещо «теплішу» й спокійнішу роботу. Та обоє переконані, що саме кваліфіковані медики мають працювати на «героїчній нейтральній смузі», якою повсякчас є служба «03». Понад тридцять років Тетяна Миколаївна трудиться фельдшером на Чернігівській міській станції швидкої допомоги. Зріднилася з колективом, до тонкощів спізнала труднощі чергувань, звикла до терміновості викликів й постійної напруженості робочих буднів.
Доля звела їх з майбутнім чоловіком у Варвинській ЦРЛ, де після навчання в Прилуцькому медучилищі проходила практику. Звідтоді вже 34 роки йдуть разом по життю. До діамантового весілля, яке цьогоріч відзначили Петро Єфремович з Ганною Іванівною, їм, правда, ще треба пуд солі з’їсти. Але вже чимало пережито. Тож коли, розглядаючи гори знімків, захоплюватимуся то юнацьким чубом Миколи Петровича, то вусами зі студентських років, то нинішньою солідністю і вагатимуся, в які ж часи він був привабливішим, Тетяна Миколаївна без вагань скаже: «Він дорогий мені будь – яким». Хоча першу чоловікову сивину сприйняла з тривогою – ранувато…
За роки роботи в управлінні охорони здоров’я главу родини їм рідко доводилося бачити вдома :Миколі Петровичу хотілося реалізувати водночас всі задуми й плани. Тож колективне чаювання вважали святом. Та й нині у кожного - напружені трудові будні, різні графіки чергувань, термінові виклики на роботу. Валерій – отоларинголог у обласній лікарні, Тетяна невролог цього ж закладу, Світлана трудиться акушером – гінекологом у Чернігівському міському пологовому будинку. Але за порадою можуть звернутися до батька завжди, адже він бездоганно обізнаний зі станом справ у медичній галузі області.
Сільський фельдшер, лікар – інфекціоніст та заступник головного лікаря Коропської ЦРЛ, головний лікар міської лікарні, начальник управління обласного охорони здоров’я – ось сходинки його професійного зростання, зіткані з неспокою, сумління й наполегливості.

3. РУШІЙНА СИЛА МЕДИЦИНИ
Майже за сім років праці у «Вашому здоров’ї» мені здавалося, що вже нібито й досконало обізнана з проблемами галузі, але Миколі Петровичу повсякчас вдавалося й вдається «вибивати» із сідла : чимало інформації все – таки «проскакує» мимо власкора. Про демократичнішого, доступнішого й вдячного начальника управління годі й мріяти : він завше читав газету, не скупився на добре слово, пропонував нові й цікаві теми, висловлював думки й оцінки щодо написаного (що допомагало в подальшій роботі), виступав на сторінках «ВЗ» з ґрунтовними статтями щодо шляхів реформування медицини. Йому можна було запросто зателефонувати й поцікавитися точкою зору на ту чи іншу проблему, розповісти опісля відрядження в «глибинку» про почуте й побачене. Хоча зазвичай виявлялося, що він уже обізнаний зі станом справ у тому чи іншому сільському лікувальному закладі навіть найвіддаленіших районів області. Нерідко мій телефон озивався ледь іронічними риторичними запитаннями: «Костянтинівно, а Ви знаєте, що відкривається нове відділення, відбудеться засідання школи менеджерів, придбано унікальне обладнання…». Здебільшого не знала.
На відміну від багатьох інших керівників лікувальних закладів ( і не тільки їх) у його службовій машині завжди знаходилося місце для кореспондента під час поїздки в «глибинки». Правда, траплялося, що дорогою до району Микола Петрович був змушений на вимогу влади повертатися до Чернігова для вирішення нібито терміновіших справ. Але жодного разу не чула нарікань на складнощі чи труднощі в роботі: він відчайдушно тягнув керівного плуга, не зважаючи на стан власного здоров’я, прагнучи якомога швидше розв’язати весь гордіїв вузол накопичених роками проблем в медицині.
Попри конструктивну критику працювалося як власкору всеукраїнської газети продуктивно й легко( колеги з інших регіонів заздрили вільному доступу до інформації). І нині з жалем відчуваю, як бракує отого неспокою й своєчасних вказівок.
Переконана, що рушійною силою на шляху здійснення задуманого є насамперед професіоналізм, відданість обраному фахові й патріотизм, далекоглядність, які так гармонійно поєднувалися в особі Миколи Петровича Дейкуна. Без сумніву, він глибоко пройнятий медициною, прагненням змін і справжніх реформ у галузі. Багато чого за його ініціативи було зроблено й впроваджено вперше в Україні. В очолюваній ним Чернігівській міській лікарні №4 запрацювали унікальні комп’ютерні програми й локальна мережа; з лікарями – однодумцями ще майже півтора десятиліття тому запропонував місцевій владі шляхи реформування галузі охорони здоров’я. Саме за його ініціативи управлінням охорони здоров’я облдержадміністрації розроблена концепція ефективно діючої «Системи охорони здоров’я населення», прийняті найважливіші регіональні комплексні програми – про створення єдиного інформаційного поля, демографічний стан, розвиток лікарняних кас, запровадження сімейної медицини, охорону материнства і дитинства, реорганізацію кардіологічної служби області…І загалом було чимало зроблено для порятунку сільської медицини, зміцнення матеріально – технічної бази лікувальних закладів та їх оснащення, створення спеціалізованих центрів…
Нині Микола Петрович вже як головний лікар обласного центру з профілактики та боротьби зі Снідом накреслив план заходів, які кардинально мають змінити і діяльність закладу, і шляхи боротьби зі складною недугою. Зокрема, є реальні задуми з координації дій усіх медичних закладів і громадських організацій щодо протидії поширення недуги), адже ситуація з поширенням ВІЛ – інфекції Чернігівщині складна. Велика увага приділятиметься профілактиці небезпечного захворювання. Переконана: «тихе життя» для всіх причетних до цієї справи скінчилося. Він сам не сидітиме в кабінеті, перекладаючи папери, й підлеглим не дасть дрімати на робочому місці.

4. РУБЦІ НА СЕРЦІ
А вони залишалися на душі й серці від нерозуміння державними посадовцями й парламентарями важливості й нагальності реформ у медицині, необхідності врегулювання законодавчої бази для подальшого розвитку галузі, від усвідомлення її нинішнього злиденного стану. Великі надії Микола Петрович покладав на впровадження на Чернігівщині «пілотного проекту» зі створення й запровадження сучасної нормативно – правової бази. До МОЗ України надсилалися пакети відповідних документів, але часта зміна очільників міністерства звела зусилля нанівець. Він також входив до складу робочої комісії галузевого міністерства з розробки нового проекту Закону «Основи законодавства України про охорону здоров’я». Йому повсякчас болить, як страждає медицина (й особливо сільська) від законодавчих експериментів, як подекуди пацієнти не можуть доступитися до якісної медичної допомоги, що керівні посади обіймають не менеджери державного управляння, а особи без відповідних знань і досвіду. Про той істинний біль свідчать і рання сивина на скронях, і періодичні проблеми із здоров’ям, але лікар – організатор вищої категорії, керівник – новатор впевнено йде обраним шляхом до намічених висот в ім’я зцілення й порятунку чернігівців.

Ольга Чернякова, «Європейська Україна»
На знімках: родина Дейкунів; з онуком Денисом на рибалці;
бригада «03» - друга справа Тетяна Миколаївна Дейкун; медична династія: син, невістка, дружина, донька, глава родини. (Фото із сімейного архіву).





QR-код посилання на сторінку
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.





Коментарі

avatar

Останні новини

18:13
24-Січ-2020
Константинополь не визнає титулів єпископів московського патріархату в Україні
У щорічному виданні Константинопольської церкви Українська православна церква названа
11:09
24-Січ-2020
У Чернігові СБУ викрила антиукраїнського Інтернет-агітатора
Чернігівське Управління СБУ викрило та припинило діяльність місцевого жителя, який по
12:50
23-Січ-2020
Посли миру – лауреати Міжнародної літературної премії миру за 2020 рік
Міжнародний Центр «Незалежне посольство миротворців» (Німеччина, голова міжнародного
12:45
23-Січ-2020
Названі лауреати премії ім. Якова Гальчевського
За багаторічною традицією, яка була започаткована у 1995 році, громадський комітет Вс
12:22
23-Січ-2020
Нагороджені міжнародною медаллю Івана Мазепи за 2020 рік
Почесною нагородою Міжнародної літературно-мистецької Академії України – міжнародною
21:47
22-Січ-2020
У Чернігові відкрили виставку про українську армію доби Української революції 1917-1921 років
З нагоди Дня Соборності в Чернігівському обласному молодіжному центрі відбулося відкр
15:20
22-Січ-2020
Підприємець з Чернігова «нагрів» державу на 32 бюджетних мільйона
Управління СБУ в Чернігівській області у ході спецоперації викрило корупційну діяльні
21:23
20-Січ-2020
Суд відмінив рішення про передачу храму в с.Ковпита громаді Української церкви
Чернігівський район. Сьогодні Київський апеляційний Господарський суд задовольнив апе
21:17
20-Січ-2020
У Польщі вандали знищили меморіальну дошку з могили воїнів Української повстанської армії
На горі Монастир біля села Верхрати вандали знищили меморіальну дошку з могили воїнів
16:19
19-Січ-2020
Митрополит Епіфаній привітав з Богоявленням – Хрещенням Господнім
Сердечно вітаю всіх з Богоявленням – Хрещенням Господнім! У це велике дванадесяте свя
Усі новини