Рід Скоропадських вважається одним із найстаріших в українській історії. Він упродовж кількох століть відігравав провідні ролі у вітчизняній політичній та культурницькій історії. Скоропадські опікувались школами та гімназіями, підтримували матеріально українські видавництва та православні церкви. Одним із фундаторів культових споруд був і гетьман України Іван Скоропадський, життя та діяльність якого тісно пов’язані з Чернігово-Сіверським краєм 1. Іван Ілліч Скоропадський заснував тут кілька храмів та розпочав спорудження родового монастиря.
Гамаліївський монастир заснований як скит у с.Гамаліївці (нині Шосткинського р-ну Сумської обл.), біля збудованої у 1702 році дерев’яної церкви Харлампія. Вона споруджена за 30 верств від Глухова на березі річки Шостки на кошти генерального осавула Антона Гамалії і названа “в честь священномученика Харлампія” 2.
За участь в “зрадницьких діях” гетьмана Івана Мазепи А.Гамалію відправили на заслання, а село перейшло у власність Івана Скоропадського 3.
За порадою дружини Анастасії Іван Ілліч 1 грудня 1713 року видає універсал про спорудження поблизу Глухова жіночого монастиря 4.
Відтак, розпочинається будівництво монастиря, який згодом на честь будівничого церкви Харлампія Антона Гамалії і отримав назву Гамаліївського. На кошти гетьмана Івана Скоропадського закладається собор Різдва Богородиці. Але, у 1722 році Іван Ілліч помирає і спорудження храму затягується.
До речі, в щоденнику генерального канцеляриста М.Д.Ханенка детально описано перевезення тіла І.Скоропадського з Глухова до Гамаліївки та його поховання. Покійного поховали в склепі Харлампієвської церкви. Збереглася білокам’яна різьблена могильна плита з вибитим написом: “Здесь опочивает телом раб Божий Иоан Скоропадский войск запорожских гетман, сей обители фундатор, представился в Глухове року 1722 месяца июля третьего дня” 5.
Про завершення будівництва собору турбується Анастасія Скоропадська. Про це свідчать не лише архівні джерела, а також і надпис на її портреті (згаданий портрет, а також портрет Івана Скоропадського, виконані художником Якимом Глинським знаходилися в соборі Різдва Богородиці, а в ХІХ столітті їх перенесено до настоятельських покоїв, нині художні полотна, відреставровані досвідченими майстрами в Державних науково-дослідних майстернях Міністерства культури в Києві, знаходяться в Сумському художньому музеї ):
“ І. К Богу благочестем она пылала.
ІІ. Супругу верность и любовь соблюдала.
ІІІ. Бедным отраду на деле подавала.
ІУ. Воздвигнуть храм сей помагала …” 6.
В 1729 році помирає дружина гетьмана. Відтак, лише в 1735 р. був створений іконостас, собор освятив архімандрит Микола Ленкович.
Величний п’ятибанний собор Різдва Богородиці став центральною спо-рудою монастиря. Унікальне об’ємно-просторове рішення храму створене на основі своєрідного використання схеми давньоруського тринефного шести-стовпного храму. Особливим шедевром собору був іконостас, виконаний Якимом Глинським. Він займав всю ширину храму. Цокольний ярус іконо-стасу прикрашали герби Скоропадських. В обрамленні золотого різьбленого мережива яскраво вирізнялись великі ікони у важких срібних шатах. Сім ярусів ікон, ряд за рядом, піднімались до самого барабана купола 7.
Наприкінці ХУІІІ ст. монастир являв собою величний та складний ансамбль. Крім згаданих собору Різдва Богородиці і церкви Харлампія, тут знаходились триярусна надбрамна дзвіниця, двоповерхові келії ігумена, одноповерхові келії ченців, територію монастиря було обнесено мурами з баштами.
В Гамаліївському монастирі крім його фундаторів поховано й інших представників роду Скоропадських, він став свого роду некрополем старовинного роду Скоропадських 8.
Гамаліївський монастир входив до складу Чернігівської єпархії 9. Він був значним духовним осередком. Він спочатку діяв, як жіночий, а з 1733 р. згідно заповіту Анастасії Скоропадської перетворений на чоловічий. Монастир неодноразово горів, а після великої пожежі в 1795 році його закрили. Відновлений у 1827 р. як жіночий 10.
Монастир зберігся до наших днів. Хоча, у 20-х роках ХХ століття після його ліквідації споруди почали руйнуватися. В 1956 р. його визнано пам’яткою архітектури республіканського значення. З 1962 року споруди монастиря використовуються далеко не за призначенням: їх переобладнано під в’язницю суворого режиму.
В 1720 році в Стародубі на кошти Івана Скоропадського споруджена церква Предтечі. Його причетність до будівництва храму засвідчує також виконаний на споруді герб Скоропадського 11.
В цьому ж році в Глухові на місці дерев’яної церкви Трійці (ХУІІ ст.) розпочинається будівництво нового мурованого храму. На жаль, в 1748 р. під час пожару недобудована церква згоріла, відтак її спорудження було завершено лише наприкінці ХУІІІ ст. 12.
В договорі 1720 р. на будівництво церкви Трійці, зокрема, зазначено: “… должина той церкви межи стен 15 сажен трехаршинных; ширина межи стен 7 сажен трехаршинных; вышина от фундамента до свод сажен 9. А чертеж и пропорции як соизволит пан гетман” 13. Враховуючи датування документа робимо висновок, що в договорі йдеться про гетьмана Івана Скоропадського, який, очевидно, був фундатором храму. Бо, саме фундатори та інші замовники культових споруд впливали на їх розміри та типи, а також стилістичні особливості архітектури.
Внаслідок ліквідації гетьманського управління будівництво церкви Трійці розтягнулось на 70 років. Її спорудження завершилося в 1790 р. 14. До речі, за архітектурними особливостями храм нагадував собор Різдва Богородиці Гамаліївського монастиря, але був значно більших розмірів.
На жаль, унікальна пам’ятка козацької доби зруйнована за розпорядженням місцевої влади в 1963 році 15.
У Глухові, колишній гетьманській столиці, на кошти родини Скоропадських, насамперед дружини Івана Скоропадського Анастасії, були засновані і тривалий час утримувалися богодільня, лікарня для вбогих та дерев’яна Анастасіївська церква, яка простояла до середини ХІХ ст. 16.
Меценатську діяльність в родині Скоропадських продовжив Павло Петрович Скоропадський, гетьман Української держави 1918 р. Він був глибоко віруючою людиною, турбувався про православні храми, особливо у власних маєтках та навколишніх селах.
Наприкінці ХІХ ст. на місці дерев’яної Анастасіївської церкви за проектом перебурзького архітектора Андрія Гуна та на кошти родини Терещенків, зокрема братів Миколи та Федора, будується величний мурований Анастасіївський собор 17. Павло Скоропадський приймає рішення зберегти стародавню каплицю ХУІІІ ст. з комплексу Анастасієвської церкви. Він замовляє проект каплиці та фінансує будівництво “своєрідного духовного пам’ятника українській старшині” 18.
Павло Петрович Скоропадський опікувався також Гамаліївським монастирем, надавав постійну фінансову підтримку чернігівським храмам.

Джерела та література

1 Черняков С. І.Скоропадський і Чернігівщина // Сіверянський літопис.-1999.-№ 6.-С.17-21.
2 Картины церковной жизни Черниговской епархии из десятивековой ее истории.-К., 1911.-С.111.
3 Цапенко М. Архитектура Левобережной Украины ХУІІ-ХУІІІ веков.-М., 1967.-C.117.
4 Гуржій О.І. Гетьман Іван Скоропадський // Український історичний журнал.-1999.-№ 2.-С.143.
5 Ханенко М. Діаруш, або журнал // Київська старовина.-1994.-№ 1.-С.32-33.
6 Картины церковной жизни…-С.112.
7 Логвин Г.Н. Чернигов. Новгород-Северский. Глухов. Путивль.-М., 1965.-С.170-181.
8 Черняков С. Гамаліївський монастир – некрополь роду Скоропадських // Некрополі Чернігівщини (тези доповідей міжнародної наукової конференції).-Чернігів, 2000.-С.50-52.
9 Булгаков С.В. Настольная книга для священно-церковно-служителей.-М., 1993.-Ч.ІІ.-С.1561.
10 Чернігівщина. Енциклопедичний довідник.-К., 1990.-С.154.
11 Цапенко М. Названа праця.-С.136.
12 Там само.-С.137.
13 Филарет (Гумилевский) Историко-статистическое описание Черниговской епархии.-Чернигов, 1873.-Т.ІІІ.-С.209.
14 Логвин Г.Н. Названа праця.-С. 187-188; Цапенко М. Названа праця.-С.137.
15 Цапенко М. Названа праця.-С.137.
16 Папакін Г.В. Павло Скоропадський: патріот, державотворець, людина. Історико-архівні нариси.-К., 2003.-С.119.
17 Жукова С.П. До питання про благодійницьку діяльність Терещенків у Глухові // Збереження історико-культурних надбань Глухівщини (Матеріали Другої науково-практичної конференції).-Глухів, 2003.-С.56-57.
18 Папакін Г.В. Названа праця.-С.118-121.

Сергій Черняков, учений секретар
Національного архітектурно-
історичного заповідника
“Чернігів стародавній”

Стаття опублікована у книзі: «Збереження історико-культурних надбань Сіверщини» (Матеріали третьої науково-практичної конференції). Глухів – 2004 р.