Чому Україна не Швейцарія?
Геополітичне становище України (наявність загрози висунення територіальних претензій; сусідство з двома більш потужними у військовому сенсі країнами - Росією і Туреччиною (причому Росія - ядерна наддержава); наявність поблизу кордонів України зон воєнних конфліктів та нестабільності (Північний і Південний Кавказ, Придністров'я) зумовлює брак реалістичної перспективи для України самостійно забезпечити свою безпеку, до того ж при відсутності в України власної ядерної зброї та засобів її доставки. Крім того, нейтралітет - дорогий. Нейтралітет для будь-якої країни, а головне - її громадян, коштує дорого. Адже в такому разі держава має забезпечувати сформування, повну комплектацію та повноцінне функціонування абсолютно всіх видів та родів військ. Захист території країни має бути забезпечений в усіх географічних напрямках. Якщо Україна вирішує набути нейтрального статусу, то нам потрібно переглядати увесь комплекс напрямів здійснення військової реформи, яка у нас проходить з початку 1990-х років. У спадок від СРСР наша держава дістала збройні сили чисельністю близько 1 мільйона осіб. На сьогодні у ЗСУ служить майже 240 тисяч осіб. Триває реформування з метою повного переходу на професійну армію. Якщо Україна проголошує нейтральний статус, то потрібно переглядати її чисельність, структуру тощо. Необхідно буде також збільшити кількість призовників на військову службу та подовжити її строк. Зрозуміло, що Українська держава не готова до цього економічно. Не менш важливим є також психологічна та соціальна готовність українського суспільства прийняти такий крок. Навіть у відносно безпечній Західній і Північній Європі нейтральні країни витрачають на оборону в середньому більше, ніж члени НАТО. Це 2% ВВП у Фінляндії (яка має кордон з Росією та вихід до Балтійського моря) та 2,1% у Швеції (яка має вихід до Балтійського моря та наявність слабкого бар'єру між цією країною і Росією у вигляді Фінляндії). Європейські члени НАТО витрачають на оборону в середньому 1,7% ВВП.
Більше того, на НАТО можна навіть заощаджувати. Скажімо, такий член НАТО, як Люксембург, має 1 (один) батальйон армії, в якому дві роти виконують церемоніальні функції - грають на трубах та інших музичних інструментах. Люксембург станом на 2005 р. витрачав на оборону 0,9% ВВП. Однак ця країна має всі гарантії безпеки, зокрема і ядерні. Слід відзначити, що в іншого члена НАТО - Ісландії - армія відсутня взагалі. Для порівняння, із країн Договору про колективну безпеку Вірменія, Узбекистан і Таджикистан постійно балансують на межі війни. Сама Росія, яка витрачає на оборону велетенські кошти, досі вповні не контролює окремі території на Північному Кавказі. Однією з головних проблем здійснення євроатлантичної інтеграції України є небезпека бути втягнутою у військовий конфлікт на захист своїх союзників.
Це - природне продовження набуття гарантій безпеки з боку інших держав-членів НАТО. Однак, як показує досвід, країни НАТО, насамперед європейські, майже не брали участі у військових діях, виступаючи на захист своїх союзників. Значний політичний та військовий потенціал НАТО убезпечує його членів від частого застосування Статті 5 Вашинґтонського договору про захист своїх союзників. Основні збройні конфлікти "холодної війни" відбувалися поза територією членів НАТО, на територіях країн так званого "третього світу". Європейські країни традиційного нейтралітету (Австрія, Швеція, Швейцарія) не можуть розглядатися як взірець для України. Специфікою названих країн є те, що вони територіально перебувають в оточенні демократичних країн, які належать до НАТО та ЄС. Загроза виникнення збройного конфлікту навколо цих держав - мінімальна. У розташуванні таких нейтральних країн, як Швеція та Фінляндія, існує ще одна дуже суттєва відмінність від геополітичного становища України. Україна є геостратегічно важливою державою, яка забезпечує вихід до Чорного і Азовського морів та в Центральну Європу. Відтак контроль над Україною для потенційного агресора дає геополітичні переваги. Тому, за певних умов, для агресора цінність контролю над Україною може бути вартою війни. Крім того, і Фінляндія, і Швеція - члени ЄС, який, хоч і не надає безпосередніх воєнних гарантій безпеки своїм членам, проте є впливовою організацією, конфлікт з якою небажаний для будь-якого агресора. Позаблоковість цих країн значною мірою умовна. Особливо сумнівним є нейтралітет Швеції, після того, як у 1990-х рр. було оприлюднено текст секретної угоди, укладеної зі США ще 1949 р., відповідно до якої у разі війни Швеція ставала на бік США і НАТО. У Міністерстві оборони Фінляндії на запит уряду ще 2004 року порахували вартість вступу цієї країни до НАТО. Це 300 мільйонів євро. Факт такого підрахунку свідчить про спроби переосмислення Фінляндією своєї політики нейтралітету. Швейцарія - традиційно нейтральна країна, вона навіть повноправним членом ООН стала лише у 2002 році. Далеко не всі в Україні знають, що кожен швейцарський громадянин чоловічої статі - військовозобов'язаний і до 42 років має регулярно за викликом брати участь у військових зборах, які тривають по кілька тижнів. Крім того, він зберігає у себе вдома особисту зброю та військову уніформу і, у разі необхідності, має з'явитися на мобілізаційний пункт упродовж кількох годин у повній бойовій готовності. В Австрії та Фінляндії тривають дискусії щодо доцільності збереження нейтрального статусу і розглядають можливість вступу до НАТО. Як визнають військові тієї самої Швеції, завдяки членству країни в НАТО можна було б значно зекономити на оборонних витратах. Для порівняння поглянемо на оборонні бюджети кількох країн в перерахунку на одну особу. Так, у Швеції на одного громадянина припадає близько 600 доларів США військових витрат, в Німеччині - понад 400 доларів США, в Польщі - приблизно 100 доларів США.
Цілком очевидно, що з фінансової точки зору, членство в НАТО для України привабливіше, аніж набуття нейтрального статусу. Геополітичне розташування України більш подібне до ситуацій, у яких перебувають не європейські, а низка азійських держав. Такі країни є сусідами великих держав, мають проблеми з недоторканістю кордонів та перебувають поблизу зон нестабільності. Самостійно, без союзів гарантують свою безпеку такі країни, які при цьому мають потужних сусідів: Сирія, сусіди Туреччина та Ізраїль (оборонний бюджет становив 5,9% ВВП); Іран, сусіди Росія, Ірак (з 2003 р. – війська США в Іраку) й Пакистан (оборонний бюджет - 3,3% ВВП); Пакистан, сусіди Індія та Іран (оборонний бюджет - 4,9% ВВП); Індія, сусіди Пакистан і Китай (оборонний бюджет - 2,5% ВВП) (дані за 2004-2005 рр.). Отже, ті держави, які самостійно забезпечують свою оборону в умовах існування реальної загрози дестабілізації, змушені нести військові витрати, що, як правило, становлять суттєво більший відсоток їхнього ВВП, аніж відповідні показники держав-членів НАТО. Показовий для України приклад Туркменістану - нейтральної країни, яка намагається самостійно забезпечувати свою оборону і 1995 р. оголосила про свій постійний нейтралітет. Оборонні витрати Туркменістану з часу оголошення нейтралітету становили: 1996 р. - 2,0% ВВП; 1997 р. - 4,0% ВВП; 1998 р. - 3,1% ВВП; 1999 р. - 3,4% ВВП; 2000 - 2005 рр. - 4-4,5% ВВП. Для порівняння, реально профінансований оборонний бюджет України у 2006 р. становить лише 1,35% ВВП. Тому, з точки зору ефективності вкладення коштів, НАТО вочевидь виграє порівняно з нейтралітетом і оборонними структурами Євразії. Вступ України до НАТО матиме цілком визначені економічні переваги. Безпека й економічне процвітання прямо пов'язані між собою. Інвестори бажають мати справу лише з тими країнами, щодо стабільності і політичного майбутнього яких у них не виникає серйозних сумнівів.
На Заході розглядають НАТО і ЄС як дві невід'ємні частини європейської економіко-політичної системи. Євросоюз відповідає за економічну інтеграцію, а Північноатлантичний альянс - за питання безпеки. Спрощено кажучи, ЄС дає своїм членам можливість отримати прибутки. Але лише НАТО дає можливість убезпечити, щоб цими прибутками не скористався хтось інший. Важливий момент - самопроголошений нейтральний статус не має жодної цінності, якщо він не визнаний міжнародним співтовариством. Ухвалення закону чи внесення відповідних змін до Конституції держави не матиме юридично-правових наслідків на міжнародній арені. Нейтральний статус, що його мала Бельгія перед Першою світовою війною, був фактично знищений Німеччиною, країною-гарантом нейтралітету цієї країни. Що стосується України, необхідно порушити питання - чи готові світові держави-лідери визнати наш нейтралітет? Чи готові сьогодні, наприклад, Росія, США, Китай, Франція, Велика Британія надати та забезпечувати надійними військовими гарантіями, ціною відповідних ризиків та своїх платників податків нейтральний статус України? Відповідно, можна згадати нещодавні іракські події. Чому Ірак напередодні війни не змінив свого статусу на нейтральний? Здавалося б, ухвалив би парламент Іраку відповідні конституційні зміни - і питання безпеки було б залагоджено. Як відомо, ситуація розвивалася за іншим сценарієм. Нейтральний статус Іраку не завадив би силам антитерористичної коаліції на чолі з США розпочати військові дії проти режиму Саддама Хусейна.
Фонд "Демократичні ініціативи"
"Народний Рух України"
http://nru.org.ua/news/?id=5519
|
