Вигадки і фальсифікації в оцінках ролі СРСР напередодні і з початком Другої Світової війни
"З приводу статті С.М. Ковальова "Вигадки і фальсифікації в оцінках ролі СРСР напередодні і з початком Другої Світової війни"
Останніми роками в Російській Федерації робляться наполегливі спроби реабілітувати жорстоку внутрішню й агресивну зовнішню політику російського самодержавства та сталінського режиму. Переоцінка історичних осіб, передусім державних правителів, та їх ролі в історії Росії відбувається переважно на основі визначення їх державотворчого внеску у становлення Росії як великої держави, з погляду успішності їх діяльності щодо «зміцнення» держави, розширення територіальних меж країни, досягнення перемог у війнах тощо.
Є всі підстави стверджувати, що такі спроби є проявом державної гуманітарної політики, яка здійснюється сучасною владою Росії у сфері формування суспільної свідомості, історичної та загальнонаціональної пам’яті народів РФ. Протягом останніх приблизно двох років офіційною Москвою організовано проводиться цілеспрямована політика щодо реабілітації владних режимів колишніх Російської імперії та СРСР. Очевидно, що це є одним із переконливих свідчень відходу від принципів демократії та повернення сучасної російської влади на позиції авторитаризму, великодержавності та експансіонізму. Сучасна Росія обрала шлях на відновлення статусу наддержави, одного з головних гравців міжнародної політики і робить потужні спроби з утвердження себе як одного з найбільш впливових геополітичних центрів сили у світі.
З метою формування означених стереотипів у свідомості російських громадян відбувається переписування підручників з історії, проводиться потужна інформаційно-пропагандистська кампанія, а наукові історичні дослідження фактично спрямовані на фальсифікацію історичної правди. Великою мірою це стосується проблем Другої світової війни та ролі у ній керівництва СРСР.
Саме до таких апологетичних праць, спрямованих на відновлення та утвердження офіційної радянської концепції щодо причин і мотивів підписання 23 серпня 1939 року договору про ненапад між Німеччиною і Радянським Союзом, який увійшов в історію під назвою «пакт Молотова – Ріббентропа», належить стаття С.М.Ковальова «Вигадки і фальсифікації в оцінках ролі СРСР напередодні і з початком Другої світової війни».
Оцінюючи зміст основних положень статті насамперед слід зазначити, що автор відразу ж чіпляє ярлик фальсифікаторів на всіх, хто робить «спроби подати СРСР призвідником Другої світової війни або, у крайньому разі, покласти рівну відповідальність за її розв’язання на «двох кривавих диктаторів» – Сталіна і Гітлера…». Задля спростування таких спроб автор посилається на цілком правильний методологічний підхід, який полягає у тому, що «історичні факти слід розглядати та оцінювати лише в контексті того, що відбувалося у конкретний період часу», проте, як показує аналіз статті (вихідних положень, викладених фактів і висновків), сам автор не дотримується такого підходу.
По-перше, автор стверджує таке: «Усі, хто неупереджено вивчав історію Другої світової війни, знають, що війна розпочалася через відмову Польщі задовольнити німецькі претензії». На це слід зауважити, що автор не бачить різниці між причинами та приводом. Відмову незалежної країни Польщі задовольнити забаганки сусідньої країни, пов’язані із задоволенням власних територіальних претензій, аж ніяк не можна розглядати як причину Другої світової війни. Найбільш вагомі причини Другої світової війни полягали у різкому загостренні протиріч між провідними країнами світу, породжених результатами Першої світової, та у прагненні окремих переможених країн відновити свої втрачені позиції у роки минулої війни та після неї. Отже, Друга світова війна має витоки з Першої світової. Задум її ініціаторів полягав в усуненні, на їх погляд, «історичної несправедливості», як війна-реванш, метою якої ставилося загарбання Європи, гегемонія якщо не світова, то для початку загальноєвропейська. Причому, таких реваншистських поглядів дотримувався і Радянський Союз. Нагадаємо, що протягом майже двох десятиліть існування радянської влади, керівництво СРСР на чолі зі Сталіним постійно вбачало загрозу з боку капіталістичних держав. У країні панувала хибна концепція про те, що нібито Радянський Союз це "оточена ворогами фортеця". Отож всі країни навколо цієї "фортеці" розглядались Сталіним виключно як ворожі. Буржуазний світ у свідомості мас і керівників СРСР був заклятим воргом всіх трудящих. І тому його потрібно було перебудувати. Тому зовнішня політика Радянського Союзу будувалась на засадах ідеалів світової революції і планетарного визволення трудящих від експлуатації. На багатьох з’їздах партії, у своїх виступах сталінське керівництво не раз говорило про цю кінцеву мету своєї зовнішньої політики. Така стратегічна революційна концепція війни на поразку світової буржуазії, крім конкретиних тактичних розрахунків, була соновою зовнішньої політики радянської держави. Слід також зауважити, що для Росії того часу був характерний авторитарно-геополітичний підхід до зовнішньої політики країни. Одержавши необмежену владу від Росії, більшовики разом з нею отримали в спадок і попередні державні претензії та зовнішньополітичні цілі. Почуття реваншу визрівало саме тоді, коли країна набула сили і стабільності, будувала нову могутню індустрію.
В цей час загострюються і німецько-польські стосунки. Гітлер готувався до війни з Польщею, як попередній захід перед війною з Францією і Англією.
Метою Німеччини на цьому етапі якраз було знайти привід, навіть штучно створити його, аби напасти на Польщу, що й Німеччиною було досягнуто. Проте автор статті називає вимоги Німеччини до Польщі поміркованими. Мова йде про такі вимоги: 1) включити вільне місто Данциг (Гданськ) у склад Третього рейху; 2) дати урядовий дозвіл на будівництво екстериторіальних шосейної дороги та залізниці, які б пов’язали б Східну Прусію з основною частиною Німеччини. Ці вимоги, як зазначає автор, «важко назвати необґрунтованими». Авторське пояснення та обґрунтування такої тези не має нічого спільного з повагою до міжнародного права.
Така логіка є не лише хибною, вона шкідлива і небезпечна. Вона суперечить принципам міжнародного права, заперечує досягнуті на той час міжнародні та міждержавні угоди. Визнаючи обґрунтованими територіальні претензії однієї країни до іншої та можливість перегляду державних кордонів без згоди однієї із сторін, автор ставить себе поза межі правового поля. Небезпечність такого підходу полягає у тому, що його так само можна застосувати до сьогоднішніх реалій. Це завуальований натяк автора на те, що вирішення територіальних претензій силовим шляхом не є підсудним, воно можливе і прийнятне. А як відомо, у владних колах Росії обговорюються питання територіальних претензій до сусідніх країн, зокрема й до України (Севастополь, Крим).
По-друге, автор визнає той факт, що зростаюча агресивність Німеччини у період 1938 – 1939 років викликала занепокоєння у радянського керівництва. Декілька сторінок тексту статті автор присвятив перебігу подій травня-серпня 1939 року, пов’язаних з дипломатичними зусиллями СРСР щодо підготовки до підписання англо-франко-радянської військової конвенції. При цьому всю відповідальність за неефективність переговорів автор покладає на західні країни. І саме цим він пояснює факт підписання Радянським Союзом договору про ненапад з Німеччиною.
Але чи відповідає викладене дійсності? Насправді, англо-французько-радянські переговори виявиили слабкість і золяцію Радянського Созу, адже Радянському Союзові ворожі були не лише Англія і Франція, але і Польща, Фінляндія, Румунія. Долю тодішньої Європи вирішували Англо-французький блок, Німеччина і СРСР, з них СРСР був найслабшою ланкою, незважаючи на постійно зростаючу армію, а також геополітичні претензії й глобальні ідеологічні цілі. Переговори практично були провалені, оскільки ні тій, ні іншій стороні не була вигідна змова проти А. Гітлера. Адже Франція і Англія, як ідеологічно так і геополітично була налаштована проти Радянського Союзу і намагалась спрямувати Німеччину проти СРСР. Так само і Радянськимй Союз не бажав виконувати роль маріонетки у назріваючій європейській війні. В таких умовах зближення Німеччини і СРСР було природнім. Звичайно, СРСР робив це не для підтримання колективної безпеки чи з метою відтягти початок війни, як зазначає Ковальов С.М., такий вибір (на користь Німеччини) давав можливість СРСР успішно реалізувати свої геополітичні і частково ідеологічні месіанські цілі. А в союзі з Англією і Францією зробити це було неможливо. Союз з Німеччиною таку змогу давав, адже відповідав німецьким геополітичним і месіансько-ідеологічним інтересам. відтягування ж Радянським Союзом війни завдяки пакту з Німеччиною – це лише другорядний, так би мовити, супутній елемент цієї політики. На думку російського історика А. Сахарова, план Сталіна був таким: уникнути пастки, яку готував Радянському Союзові англо-французький блок, обійти європейську війну, дочекатися зіткнення потенційних суперників, одержати свободу дій у Східній Європі і на Далекому Сході, а в подальшій перспективі втрутитись у війну з метою здійснення революційної експансії і закріплення вже досягнутих геополітичних переваг. За таких обставин радянське керівництво вело подвійну гру: не відмовляючись від переговорів з Англією і Францією, воно таємно готувало грунт для змови з Німеччиною. Тому ще до початку англо-французько-радянських військових переговорів радянське керівництво вирішило кардинально змінити зовнішньополітичний курс країни, віддавши перевагу встановленню тісніших політичних і економічних відносин з Німеччиною. Як результат, був підписаний договір про ненапад терміном на 10 років між Німеччиною і СРСР. А невід’ємною частиною радянсько-німецького договору став таємний додатковий протокол, що визначав територіальний устрій майбутньої Європи.
Автор свідомо замовчує про ведення Радянським Союзом таємних переговорів з Німеччиною щодо відповідної двосторонньої угоди – договору про ненапад, а фактично документу, за яким відбувався 4-й поділ Польщі, а СРСР і Німеччина ставали на цьому етапі певною мірою союзниками у боротьбі проти західноєвропейських країн. Для Німеччини був потрібен цей договір, аби уникнути небезпеки зближення Радянського Союзу із західними державами, тому Гітлер пообіцяв Сталіну третину польської території, адже успіх Сталіна у переговорах із західними державами означав би для Гітлера відмову від агресивних планів до тієї частини Польщі, яка була потрбіна йому негайно. У випадку відмови СРСР від підписання пакту А. Гітлер зустрівся б з такою масою військ, проти котрої Німеччиа не могла б вистояти. Німецько-радянська угода не лише усувала цю загрозу, а навпаки, ставила Англії і Франції такі умови, за якими вони змушені були б відмовитися від Польщі взагалі. На це Гітлер і розраховував.
Тож чи не підписання пакту Молотова-Ріббентропа розв’язало руки Гітлеру для нападу на Польщу, а ширше – для розв’язання саме світової війни? Адже Гітлер і Сталін добре усвідомлювали, що внаслідок нападу Німеччини на Польщу Великобританія та Франція, пов’язані відповідними зобов’язаннями з Польщею, оголосять війну Німеччині. І поступово вся Європа, таким чином, буде втягнута у війну.
Або автор статті не ознайомлений з текстом промови Сталіна на засіданні політбюро ЦК ВКП(б) 19 серпня 1939 року (ЦХИДК, ф.7, оп.1, спр.1223), або свідомо уникає її змісту. А саме у цій промові чітко визначено позицію радянського керівництва щодо майбутньої війни, і вона дає відповіді на більшість питань щодо визначення ролі СРСР у розв’язанні Другої світової війни. Зокрема, Сталін зазначав: «Якщо ми укладемо договір про взаємодопомогу з Францією і Великобританією, Німеччина відмовиться від Польщі і буде шукати «модус вівенді» із західними державами. Війна буде відвернена, але у подальшому події можуть набути небезпечного характеру для СРСР. Якщо ми приймемо пропозицію Німеччини про укладання з нею пакту про ненапад, вона, певна річ, здійснить напад на Польщу, і втручання Франції та Англії в цю війну стане неминучим». І такий розвиток подій повністю задовольняє Сталіна.
Разом з тим, автор все таки змушений навести висновок, озвучений Сталіним дещо пізніше – 7 вересня 1939 року – у ході бесіди з керівниками Комінтерну: «Війна йде між двома групами капіталістичних країн…за переділ світу, за панування над світом! Ми не проти, щоб вони побилися добряче і ослабили один одного… Ми можемо маневрувати, підштовхувати одну країну проти іншої, щоб краще побилися». Крім того автором зазначається, що СРСР отримав можливість вступити у війну пізніше інших учасників, маючи до того ж певну свободу вибору – на чиєму боці виступити. Останнє – дуже важливо для розуміння дій керівництва СРСР напередодні війни.
Отже, незаперечним фактом є те, що сталінське керівництво свідомо підштовхувало Німеччину до війни з Англією та Францією. Крім того, керівництво СРСР не лише створило умови для нападу Німеччини на Польщу, а й завзято долучилося до справи окупації Польщі та розширення власних кордонів. Ми можемо по-різному оцінювати факт приєднання західноукраїнських земель до радянської України, але те, що з боку СРСР це була військова операція з окупації території, яка належала Польщі, ми не маємо заперечувати. Позитивним наслідком пакту Ріббентропа-Молотова для керівництва СРСР стала й пізніша радянська анексія прибалтійських країн – Естонії, Латвії та Литви, а також Східної Бессарабії та Північної Буковини. Як зазначає автор, «використавши англо-франко-німецькі протиріччя, СРСР вдалося встановити контроль над стратегічно важливим регіоном, посилити свої позиції на Балтійському морі і створити плацдарм проти Східної Пруссії». Проте, у тій самій промові Сталін повідомляв, що «Німеччина надала нам повну свободу дій у прибалтійських країнах і не заперечує з приводу повернення Бессарабії СРСР. Вона готова поступитися нам у якості зони впливу Румунією, Болгарією та Угорщиною. Відкритим залишається питання, пов’язане з Югославією…».
Отже, цілком зрозумілими є мотиви, якими керувалися Сталін і його оточення при визначенні позиції СРСР щодо майбутньої війни, і інтереси, які вони розраховували задовольнити.
Сталін розглядає два варіанти розвитку подій, передбачає наслідки, які будуть випливати як від поразки, так і від перемоги Німеччини. Він розраховував на те, що війна між західними країнами призведе до революцій, передусім у Німеччині та Франції. Він веде мову про радянську Німеччину та її комуністичний уряд у разі поразки Гітлера, ставить завдання перед французькими комуністами, розраховує на «совєтізацію» Франції тощо.
У разі ж перемоги Німеччини, Сталін висловив сподівання на те, що вона вийде з війни занадто ослабленою, щоб почати збройний конфлікт з СРСР «у крайньому разі протягом десяти років».
Як висновок Сталін стверджує: «В інтересах СРСР – Батьківщини трудящих, щоб війна вибухнула між рейхом і капіталістичним англо-французьким блоком. Треба зробити усе, щоб ця війна тривала як можна довше з метою виснаження обох сторін. Саме з цієї причини ми повинні погодитися на укладання пакту, запропонованого Німеччиною, і працювати над тим, щоб ця війна, оголошена колись, продовжувалася максимальний термін…».
Таким чином, слід зробити такі висновки:
• Пакт Молотова-Ріббентропа був домовленістю, фактично змовою Німеччини і СРСР щодо розподілу сфер впливу у Центральній Європі. І саме укладання цього пакту зробило можливим напад Німеччини на Польщу і фактично розв’язання Німеччиною Другої світової війни за тиждень після його підписання.
• Щодо того, хто ж зірвав англо-франко-радянські переговори, чітку відповідь дав особисто Сталін: «Ми повинні прийняти німецьку пропозицію і ввічливо відіслати назад англо-французьку місію. Першою перевагою, яку ми отримаємо, буде знищення Польщі до самих підступів до Варшави, включаючи українську Галіцію».
• Ініціатором і агресором у війні виступила передусім Німеччина, саме на Гітлера та його оточення припадає найбільша відповідальність за розв’язання війни. Проте великою мірою ця відповідальність (майже такою ж мірою, як і на гітлерівський рейх) лягає на сталінський режим за створення відповідних умов для її розв’язання та за співучасть у ній.
• Радянське керівництво було не лише зацікавлене у війні Німеччини проти Великобританії та Франції, розраховуючи на ослаблення країн Заходу внаслідок її ведення, а й зробило все від себе залежне, щоб зіштовхнути ці країни між собою.
• Стратегічним завданням комуністичних рухів у війні між країнами Заходу Сталін вбачав радянізацію («совєтізацію») країн Заходу, а отже й гегемонію СРСР у Європі.
• Сталін розраховував на вступ Радянського Союзу у війну у зручний для СРСР час, проте на чиєму боці і проти кого залежало від подальших результатів воєнних дій Німеччини проти Англії та Франції.
Останніми роками в Російській Федерації робляться наполегливі спроби реабілітувати жорстоку внутрішню й агресивну зовнішню політику російського самодержавства та сталінського режиму. Переоцінка історичних осіб, передусім державних правителів, та їх ролі в історії Росії відбувається переважно на основі визначення їх державотворчого внеску у становлення Росії як великої держави, з погляду успішності їх діяльності щодо «зміцнення» держави, розширення територіальних меж країни, досягнення перемог у війнах тощо.
Є всі підстави стверджувати, що такі спроби є проявом державної гуманітарної політики, яка здійснюється сучасною владою Росії у сфері формування суспільної свідомості, історичної та загальнонаціональної пам’яті народів РФ. Протягом останніх приблизно двох років офіційною Москвою організовано проводиться цілеспрямована політика щодо реабілітації владних режимів колишніх Російської імперії та СРСР. Очевидно, що це є одним із переконливих свідчень відходу від принципів демократії та повернення сучасної російської влади на позиції авторитаризму, великодержавності та експансіонізму. Сучасна Росія обрала шлях на відновлення статусу наддержави, одного з головних гравців міжнародної політики і робить потужні спроби з утвердження себе як одного з найбільш впливових геополітичних центрів сили у світі.
З метою формування означених стереотипів у свідомості російських громадян відбувається переписування підручників з історії, проводиться потужна інформаційно-пропагандистська кампанія, а наукові історичні дослідження фактично спрямовані на фальсифікацію історичної правди. Великою мірою це стосується проблем Другої світової війни та ролі у ній керівництва СРСР.
Саме до таких апологетичних праць, спрямованих на відновлення та утвердження офіційної радянської концепції щодо причин і мотивів підписання 23 серпня 1939 року договору про ненапад між Німеччиною і Радянським Союзом, який увійшов в історію під назвою «пакт Молотова – Ріббентропа», належить стаття С.М.Ковальова «Вигадки і фальсифікації в оцінках ролі СРСР напередодні і з початком Другої світової війни».
Оцінюючи зміст основних положень статті насамперед слід зазначити, що автор відразу ж чіпляє ярлик фальсифікаторів на всіх, хто робить «спроби подати СРСР призвідником Другої світової війни або, у крайньому разі, покласти рівну відповідальність за її розв’язання на «двох кривавих диктаторів» – Сталіна і Гітлера…». Задля спростування таких спроб автор посилається на цілком правильний методологічний підхід, який полягає у тому, що «історичні факти слід розглядати та оцінювати лише в контексті того, що відбувалося у конкретний період часу», проте, як показує аналіз статті (вихідних положень, викладених фактів і висновків), сам автор не дотримується такого підходу.
По-перше, автор стверджує таке: «Усі, хто неупереджено вивчав історію Другої світової війни, знають, що війна розпочалася через відмову Польщі задовольнити німецькі претензії». На це слід зауважити, що автор не бачить різниці між причинами та приводом. Відмову незалежної країни Польщі задовольнити забаганки сусідньої країни, пов’язані із задоволенням власних територіальних претензій, аж ніяк не можна розглядати як причину Другої світової війни. Найбільш вагомі причини Другої світової війни полягали у різкому загостренні протиріч між провідними країнами світу, породжених результатами Першої світової, та у прагненні окремих переможених країн відновити свої втрачені позиції у роки минулої війни та після неї. Отже, Друга світова війна має витоки з Першої світової. Задум її ініціаторів полягав в усуненні, на їх погляд, «історичної несправедливості», як війна-реванш, метою якої ставилося загарбання Європи, гегемонія якщо не світова, то для початку загальноєвропейська. Причому, таких реваншистських поглядів дотримувався і Радянський Союз. Нагадаємо, що протягом майже двох десятиліть існування радянської влади, керівництво СРСР на чолі зі Сталіним постійно вбачало загрозу з боку капіталістичних держав. У країні панувала хибна концепція про те, що нібито Радянський Союз це "оточена ворогами фортеця". Отож всі країни навколо цієї "фортеці" розглядались Сталіним виключно як ворожі. Буржуазний світ у свідомості мас і керівників СРСР був заклятим воргом всіх трудящих. І тому його потрібно було перебудувати. Тому зовнішня політика Радянського Союзу будувалась на засадах ідеалів світової революції і планетарного визволення трудящих від експлуатації. На багатьох з’їздах партії, у своїх виступах сталінське керівництво не раз говорило про цю кінцеву мету своєї зовнішньої політики. Така стратегічна революційна концепція війни на поразку світової буржуазії, крім конкретиних тактичних розрахунків, була соновою зовнішньої політики радянської держави. Слід також зауважити, що для Росії того часу був характерний авторитарно-геополітичний підхід до зовнішньої політики країни. Одержавши необмежену владу від Росії, більшовики разом з нею отримали в спадок і попередні державні претензії та зовнішньополітичні цілі. Почуття реваншу визрівало саме тоді, коли країна набула сили і стабільності, будувала нову могутню індустрію.
В цей час загострюються і німецько-польські стосунки. Гітлер готувався до війни з Польщею, як попередній захід перед війною з Францією і Англією.
Метою Німеччини на цьому етапі якраз було знайти привід, навіть штучно створити його, аби напасти на Польщу, що й Німеччиною було досягнуто. Проте автор статті називає вимоги Німеччини до Польщі поміркованими. Мова йде про такі вимоги: 1) включити вільне місто Данциг (Гданськ) у склад Третього рейху; 2) дати урядовий дозвіл на будівництво екстериторіальних шосейної дороги та залізниці, які б пов’язали б Східну Прусію з основною частиною Німеччини. Ці вимоги, як зазначає автор, «важко назвати необґрунтованими». Авторське пояснення та обґрунтування такої тези не має нічого спільного з повагою до міжнародного права.
Така логіка є не лише хибною, вона шкідлива і небезпечна. Вона суперечить принципам міжнародного права, заперечує досягнуті на той час міжнародні та міждержавні угоди. Визнаючи обґрунтованими територіальні претензії однієї країни до іншої та можливість перегляду державних кордонів без згоди однієї із сторін, автор ставить себе поза межі правового поля. Небезпечність такого підходу полягає у тому, що його так само можна застосувати до сьогоднішніх реалій. Це завуальований натяк автора на те, що вирішення територіальних претензій силовим шляхом не є підсудним, воно можливе і прийнятне. А як відомо, у владних колах Росії обговорюються питання територіальних претензій до сусідніх країн, зокрема й до України (Севастополь, Крим).
По-друге, автор визнає той факт, що зростаюча агресивність Німеччини у період 1938 – 1939 років викликала занепокоєння у радянського керівництва. Декілька сторінок тексту статті автор присвятив перебігу подій травня-серпня 1939 року, пов’язаних з дипломатичними зусиллями СРСР щодо підготовки до підписання англо-франко-радянської військової конвенції. При цьому всю відповідальність за неефективність переговорів автор покладає на західні країни. І саме цим він пояснює факт підписання Радянським Союзом договору про ненапад з Німеччиною.
Але чи відповідає викладене дійсності? Насправді, англо-французько-радянські переговори виявиили слабкість і золяцію Радянського Созу, адже Радянському Союзові ворожі були не лише Англія і Франція, але і Польща, Фінляндія, Румунія. Долю тодішньої Європи вирішували Англо-французький блок, Німеччина і СРСР, з них СРСР був найслабшою ланкою, незважаючи на постійно зростаючу армію, а також геополітичні претензії й глобальні ідеологічні цілі. Переговори практично були провалені, оскільки ні тій, ні іншій стороні не була вигідна змова проти А. Гітлера. Адже Франція і Англія, як ідеологічно так і геополітично була налаштована проти Радянського Союзу і намагалась спрямувати Німеччину проти СРСР. Так само і Радянськимй Союз не бажав виконувати роль маріонетки у назріваючій європейській війні. В таких умовах зближення Німеччини і СРСР було природнім. Звичайно, СРСР робив це не для підтримання колективної безпеки чи з метою відтягти початок війни, як зазначає Ковальов С.М., такий вибір (на користь Німеччини) давав можливість СРСР успішно реалізувати свої геополітичні і частково ідеологічні месіанські цілі. А в союзі з Англією і Францією зробити це було неможливо. Союз з Німеччиною таку змогу давав, адже відповідав німецьким геополітичним і месіансько-ідеологічним інтересам. відтягування ж Радянським Союзом війни завдяки пакту з Німеччиною – це лише другорядний, так би мовити, супутній елемент цієї політики. На думку російського історика А. Сахарова, план Сталіна був таким: уникнути пастки, яку готував Радянському Союзові англо-французький блок, обійти європейську війну, дочекатися зіткнення потенційних суперників, одержати свободу дій у Східній Європі і на Далекому Сході, а в подальшій перспективі втрутитись у війну з метою здійснення революційної експансії і закріплення вже досягнутих геополітичних переваг. За таких обставин радянське керівництво вело подвійну гру: не відмовляючись від переговорів з Англією і Францією, воно таємно готувало грунт для змови з Німеччиною. Тому ще до початку англо-французько-радянських військових переговорів радянське керівництво вирішило кардинально змінити зовнішньополітичний курс країни, віддавши перевагу встановленню тісніших політичних і економічних відносин з Німеччиною. Як результат, був підписаний договір про ненапад терміном на 10 років між Німеччиною і СРСР. А невід’ємною частиною радянсько-німецького договору став таємний додатковий протокол, що визначав територіальний устрій майбутньої Європи.
Автор свідомо замовчує про ведення Радянським Союзом таємних переговорів з Німеччиною щодо відповідної двосторонньої угоди – договору про ненапад, а фактично документу, за яким відбувався 4-й поділ Польщі, а СРСР і Німеччина ставали на цьому етапі певною мірою союзниками у боротьбі проти західноєвропейських країн. Для Німеччини був потрібен цей договір, аби уникнути небезпеки зближення Радянського Союзу із західними державами, тому Гітлер пообіцяв Сталіну третину польської території, адже успіх Сталіна у переговорах із західними державами означав би для Гітлера відмову від агресивних планів до тієї частини Польщі, яка була потрбіна йому негайно. У випадку відмови СРСР від підписання пакту А. Гітлер зустрівся б з такою масою військ, проти котрої Німеччиа не могла б вистояти. Німецько-радянська угода не лише усувала цю загрозу, а навпаки, ставила Англії і Франції такі умови, за якими вони змушені були б відмовитися від Польщі взагалі. На це Гітлер і розраховував.
Тож чи не підписання пакту Молотова-Ріббентропа розв’язало руки Гітлеру для нападу на Польщу, а ширше – для розв’язання саме світової війни? Адже Гітлер і Сталін добре усвідомлювали, що внаслідок нападу Німеччини на Польщу Великобританія та Франція, пов’язані відповідними зобов’язаннями з Польщею, оголосять війну Німеччині. І поступово вся Європа, таким чином, буде втягнута у війну.
Або автор статті не ознайомлений з текстом промови Сталіна на засіданні політбюро ЦК ВКП(б) 19 серпня 1939 року (ЦХИДК, ф.7, оп.1, спр.1223), або свідомо уникає її змісту. А саме у цій промові чітко визначено позицію радянського керівництва щодо майбутньої війни, і вона дає відповіді на більшість питань щодо визначення ролі СРСР у розв’язанні Другої світової війни. Зокрема, Сталін зазначав: «Якщо ми укладемо договір про взаємодопомогу з Францією і Великобританією, Німеччина відмовиться від Польщі і буде шукати «модус вівенді» із західними державами. Війна буде відвернена, але у подальшому події можуть набути небезпечного характеру для СРСР. Якщо ми приймемо пропозицію Німеччини про укладання з нею пакту про ненапад, вона, певна річ, здійснить напад на Польщу, і втручання Франції та Англії в цю війну стане неминучим». І такий розвиток подій повністю задовольняє Сталіна.
Разом з тим, автор все таки змушений навести висновок, озвучений Сталіним дещо пізніше – 7 вересня 1939 року – у ході бесіди з керівниками Комінтерну: «Війна йде між двома групами капіталістичних країн…за переділ світу, за панування над світом! Ми не проти, щоб вони побилися добряче і ослабили один одного… Ми можемо маневрувати, підштовхувати одну країну проти іншої, щоб краще побилися». Крім того автором зазначається, що СРСР отримав можливість вступити у війну пізніше інших учасників, маючи до того ж певну свободу вибору – на чиєму боці виступити. Останнє – дуже важливо для розуміння дій керівництва СРСР напередодні війни.
Отже, незаперечним фактом є те, що сталінське керівництво свідомо підштовхувало Німеччину до війни з Англією та Францією. Крім того, керівництво СРСР не лише створило умови для нападу Німеччини на Польщу, а й завзято долучилося до справи окупації Польщі та розширення власних кордонів. Ми можемо по-різному оцінювати факт приєднання західноукраїнських земель до радянської України, але те, що з боку СРСР це була військова операція з окупації території, яка належала Польщі, ми не маємо заперечувати. Позитивним наслідком пакту Ріббентропа-Молотова для керівництва СРСР стала й пізніша радянська анексія прибалтійських країн – Естонії, Латвії та Литви, а також Східної Бессарабії та Північної Буковини. Як зазначає автор, «використавши англо-франко-німецькі протиріччя, СРСР вдалося встановити контроль над стратегічно важливим регіоном, посилити свої позиції на Балтійському морі і створити плацдарм проти Східної Пруссії». Проте, у тій самій промові Сталін повідомляв, що «Німеччина надала нам повну свободу дій у прибалтійських країнах і не заперечує з приводу повернення Бессарабії СРСР. Вона готова поступитися нам у якості зони впливу Румунією, Болгарією та Угорщиною. Відкритим залишається питання, пов’язане з Югославією…».
Отже, цілком зрозумілими є мотиви, якими керувалися Сталін і його оточення при визначенні позиції СРСР щодо майбутньої війни, і інтереси, які вони розраховували задовольнити.
Сталін розглядає два варіанти розвитку подій, передбачає наслідки, які будуть випливати як від поразки, так і від перемоги Німеччини. Він розраховував на те, що війна між західними країнами призведе до революцій, передусім у Німеччині та Франції. Він веде мову про радянську Німеччину та її комуністичний уряд у разі поразки Гітлера, ставить завдання перед французькими комуністами, розраховує на «совєтізацію» Франції тощо.
У разі ж перемоги Німеччини, Сталін висловив сподівання на те, що вона вийде з війни занадто ослабленою, щоб почати збройний конфлікт з СРСР «у крайньому разі протягом десяти років».
Як висновок Сталін стверджує: «В інтересах СРСР – Батьківщини трудящих, щоб війна вибухнула між рейхом і капіталістичним англо-французьким блоком. Треба зробити усе, щоб ця війна тривала як можна довше з метою виснаження обох сторін. Саме з цієї причини ми повинні погодитися на укладання пакту, запропонованого Німеччиною, і працювати над тим, щоб ця війна, оголошена колись, продовжувалася максимальний термін…».
Таким чином, слід зробити такі висновки:
• Пакт Молотова-Ріббентропа був домовленістю, фактично змовою Німеччини і СРСР щодо розподілу сфер впливу у Центральній Європі. І саме укладання цього пакту зробило можливим напад Німеччини на Польщу і фактично розв’язання Німеччиною Другої світової війни за тиждень після його підписання.
• Щодо того, хто ж зірвав англо-франко-радянські переговори, чітку відповідь дав особисто Сталін: «Ми повинні прийняти німецьку пропозицію і ввічливо відіслати назад англо-французьку місію. Першою перевагою, яку ми отримаємо, буде знищення Польщі до самих підступів до Варшави, включаючи українську Галіцію».
• Ініціатором і агресором у війні виступила передусім Німеччина, саме на Гітлера та його оточення припадає найбільша відповідальність за розв’язання війни. Проте великою мірою ця відповідальність (майже такою ж мірою, як і на гітлерівський рейх) лягає на сталінський режим за створення відповідних умов для її розв’язання та за співучасть у ній.
• Радянське керівництво було не лише зацікавлене у війні Німеччини проти Великобританії та Франції, розраховуючи на ослаблення країн Заходу внаслідок її ведення, а й зробило все від себе залежне, щоб зіштовхнути ці країни між собою.
• Стратегічним завданням комуністичних рухів у війні між країнами Заходу Сталін вбачав радянізацію («совєтізацію») країн Заходу, а отже й гегемонію СРСР у Європі.
• Сталін розраховував на вступ Радянського Союзу у війну у зручний для СРСР час, проте на чиєму боці і проти кого залежало від подальших результатів воєнних дій Німеччини проти Англії та Франції.
Ростислав Пилявець, Людмила Герасименко
|
Теґі:
