Україні-Українську помісну церкву
Незабаром 19 років незалежності України. На жаль наша незалежність і на сьогоднішній день в значній мірі залишається формальною. Одною з причин такого стану є те, що в Україні присутня Руська Православна Церква (РПЦ) під назвою Українська Православна Церква Московського Патріархату (МП). Слова «Московського Патріархату», як правило, упускаються. МП творить шалений опір об’єднавчому процесу українського православ’я в незалежну будь від кого Українську Помісну Церкву. Склалася ситуація, в якій духовна влада в значній частині приходів знаходиться в руках запеклого ворога української незалежності- МП.
В свій час Б. ЄЛЬЦИН, будучи президентом Росії, в бесіді з патріархом Олексієм 11 сказав йому: “Ми, політики, втратили Україну. Але ви, представники церкви, тримайте крепко її в своїх руках і не відпускайте з під свого впливу.” І МП суворо виконує цю вказівку. Мета відома. Кордони впливу РПЦ – це кордони впливу Росії, бувшої Російської імперії.
МП був і залишається не зацікавленим в автокефалії українського православ’я. Для цього є низка причин церковного, церковно-політичного, політичного та геополітичного характеру.
По-перше, українська автокефалія церкви позбавляє РПЦ духовного коріння, левової частки парафій, монастирів, учбових закладів, релігійних святинь, духовних реліквій і власної історії. Більше того, Українська Помісна Церква ставить питання про визнання автонтичности духовно-культурних надбань і державних традицій України і Київської Руси, а відтак незаконність перебирання Москвою на себе ідеї апостольського благословення, яке одержало українське православ’є від апостола АНДРІЯ ПЕРВОЗВАННОГО.Така ситуація є нестерпною для МП.
По-друге, українська автокефалія духовно відокремлює церкву в Україні від РПЦ, а, отже, і це головне, від російського політичного впливу. А це не влаштовує кирівництво Росії. МП не може не рахуватися з цим. Сьогодні вже ніхто не приховує того, що кирівництво РПЦ йде в руслі політики Росії по утриманню України в орбіті своїх інтересів. Отже, МП був і залишається одним із найбільших дієвих і легальних знарядь збереження російського впливу в Україні.
По-третє, Помісна Українська Церква позбавляє МП церковно-політичної ваги у світовому православ’ї, руйнує потуги Москви набути статус «Третього Риму». Об’єднана Українська Помісна Церква буде мати більшу вагу у світовому православ’ї, ніж РПЦ. Тому МП все зробить, щоб не допустити створення Української Помісної Церкви. Для цього церковними і позацерковними силами Росії по каналах УПЦ МП поширюються листівки, звернення, послання у яких компрометуються дії Вселенського Патріарха, автокефалія подається як засіб окатоличення українських православних, а прихильник автокефалії прирівнюється до Іуди. В той же час відомо, що сам Московський Патріарх Олексій || в свій час являвся освідомителем КДБ під псевдонімом «Дроздов», і під рясою у нього генеральські погони. Не секрет, що на сьогоднішній день діячий патріарх Кирил, теж не минув цієї участі... Переважна більшість священослужителів РПЦ за часів Радянського Союзу була на службі КДБ, тобто були звичайними сексотами в рясах.
Українська церква бере початок від освячення князем ВОЛОДИМИРОМ Київської Руси. На той час, як стверджує ієромонах АФАНАСІЙ (Добродій, №8, 2007), не те, що князівства Московського, а й самого поселення Москва і в помині не було. Перша літописна згадка про Москву, не як місто, а як перевалочний пункт товарів купця КУЧКИ, появилась в 1147 році, тобто більш, ніж через півтора століття після хрещення Київської Руси. Тому будь-яке примазування до історії Київської Руси, правонаступницею якої є Україна, як це робить Москва, є неправомірним. Так само й перебирання на себе МП історії Київської Митрополії, тобто Української Православної Церкви, також не має під собою підґрунтя.
Коли виникло Московське князівство, то християнство на землі майбутньої російської держави прийшло з Києва. Тобто, московські землі були канонічною територією Київської Митрополії і парафіянами, священниками та єпископами керував Митрополит Київський. Так було до середини 15 століття.
В 1448 році єпископи Московського царства розривають канонічну єдність із Київською Митрополією, самочинно, без благословення Патріарха Царгородського висвятили собі Митрополита ІОНУ. Саме ця дата- 5 грудня 1448 року і вважається офіційною датою утворення Московської церкви. Таким чином було заподіяно неканонічну дію і гріх розколу в українському православ’ї. Світове православ’є не визнавало Московську Митрополію 141 рік. Визнання Московської церкви і дарування їй патріаршої гідности відбулося тільки в 1589 році і то тільки завдяки тому, що вщент пограбовані турками східні патріархи змушені були звертатися до московських царів по милостиню.
В 1686 році МП неканонічно, підкупом Константинопольського Патріарха ДІОНІСІЯ 4-го підпорядкував Київську Митрополію Москві. Але вже наступного 1687 року Константинопольський Патріарший Собор засудив факт передачі Київської Митрополії Москві як акт хабарництва, протиправного, неканонічного діянія, а самого Патріарха ДІОНІСІЯ 4-го позбавив патріаршої гідности. Після 1687 року жодного документа, який би засвідчив канонічно-правову передачу Київської Митрополії МП, не існує.
Незважаючи на те, що факт приєднання української церкви до МП Вселенським Патріархом визнано неканонічним і неодноразово це підтверджено, Москва мертвою хваткою вхопилася за Україну, перетворивши її на свою вотчину, і будь-яку спробу українців мати свою незалежну Помісну Церкву жорстоко придушувала. Так, в тридцятих роках минулого сторіччя Москва знищила відновлену в 1921 році Українську Автокефальну Церкву варварським засобом - ув’язнила і вигубила всіх епіскопів на чолі з митрополитом В. ЛИПКІВСЬКИМ. В 1946 році таким же засобом була знищена Українська Греко-Католицька Церква і всі її приходи були передані РПЦ.
З проголошенням в грудні 1991 року незалежності України стало очевидним мати і свою незалежну Українську Помісну Православну Церкву з центром у Києві. В цьому ж році Помісний Собор під головуванням митрополита ФІЛАРЕТА проголосив автокефалію української церкви і підтримав вимогу до РПЦ не перешкоджати цьому. Але з цим не могла примиритись Москва, вона не хотіла випускати з рук Україну, втрачати свій вплив через церкву на українське населення. Вона шляхом шантажу ініціювала в 1992 році зібрання в Харкові архієреїв Української Православної Церкви, які боягузливо зріклись її, змістили з посади предстоятеля Церкви митрополита ФІЛАРЕТА і утворили так звану Українську Православну Церкву МП. Так постала РПЦ на території незалежної України. Про боротьбу цієї церкви проти незалежності України і взагалі, проти всього українського, можуть свідчити її дії під час виборчих кампаній 2004 і 2006 років, коли її приходи служили своєрідними штабами, через які московські попи закликали не голосувати за кандидатів від українських національно-патріотичних сил. Москва добре розуміє, що утвердитись у світовому православ’ї вона може тільки при умові володіння Києвом.Тому вона з такою люттю бореться проти державної незалежності України, проти її незалежної церкви. Свідоцтвом цього можуть служити часті вояжі московського патріарха Кирила, мета цих вояжів не релігійного характеру, а політичного, а точніше-втримати Україну під своїм впливом.
МП значно перебільшує кількість своїх приходів в незалежній Україні. Це чергова видумка. Брехня завжди була складовою частиною внутрішньої і зовнішньої політики Москви. Соціологічні дослідження, проведені незалежними фондами і інститутами ще в 2002 році, підтверджують, що понад 50% українських громадян, які були опитані, відносять себе до УПЦ Київського Патріархату і лише біля 30% - до так званої УПЦ МП. Тільки на Поліссі майже 200 громад належать до церкви Київського Патріархату, а всього в Україні більше чотирьох тисяч. Українська Православна Церква Київського Патріархату спокійно і впевнено розвивається в усіх краях України, набирає сили, а визнання іншими церквами, як показала історія, рано чи пізно прийде. Це свідчить, що в Україні відновлена національна, ні від кого незалежна Українська Церква, незважаючи на шалений спротив антиукраїнських сил, п’ятої колони Москви в Україні, складовою частиною якої і є УПЦ МП. УПЦ Київського Патріархату обстоює державницькі інтереси, вона
є духовним стрижнем українського народу, за нею майбутнє. Єдина нація, єдина церква, єдина держава мають стати духовним фундаментом національної свідомості, опорою нашого національного державотворення.
В свій час Б. ЄЛЬЦИН, будучи президентом Росії, в бесіді з патріархом Олексієм 11 сказав йому: “Ми, політики, втратили Україну. Але ви, представники церкви, тримайте крепко її в своїх руках і не відпускайте з під свого впливу.” І МП суворо виконує цю вказівку. Мета відома. Кордони впливу РПЦ – це кордони впливу Росії, бувшої Російської імперії.
МП був і залишається не зацікавленим в автокефалії українського православ’я. Для цього є низка причин церковного, церковно-політичного, політичного та геополітичного характеру.
По-перше, українська автокефалія церкви позбавляє РПЦ духовного коріння, левової частки парафій, монастирів, учбових закладів, релігійних святинь, духовних реліквій і власної історії. Більше того, Українська Помісна Церква ставить питання про визнання автонтичности духовно-культурних надбань і державних традицій України і Київської Руси, а відтак незаконність перебирання Москвою на себе ідеї апостольського благословення, яке одержало українське православ’є від апостола АНДРІЯ ПЕРВОЗВАННОГО.Така ситуація є нестерпною для МП.
По-друге, українська автокефалія духовно відокремлює церкву в Україні від РПЦ, а, отже, і це головне, від російського політичного впливу. А це не влаштовує кирівництво Росії. МП не може не рахуватися з цим. Сьогодні вже ніхто не приховує того, що кирівництво РПЦ йде в руслі політики Росії по утриманню України в орбіті своїх інтересів. Отже, МП був і залишається одним із найбільших дієвих і легальних знарядь збереження російського впливу в Україні.
По-третє, Помісна Українська Церква позбавляє МП церковно-політичної ваги у світовому православ’ї, руйнує потуги Москви набути статус «Третього Риму». Об’єднана Українська Помісна Церква буде мати більшу вагу у світовому православ’ї, ніж РПЦ. Тому МП все зробить, щоб не допустити створення Української Помісної Церкви. Для цього церковними і позацерковними силами Росії по каналах УПЦ МП поширюються листівки, звернення, послання у яких компрометуються дії Вселенського Патріарха, автокефалія подається як засіб окатоличення українських православних, а прихильник автокефалії прирівнюється до Іуди. В той же час відомо, що сам Московський Патріарх Олексій || в свій час являвся освідомителем КДБ під псевдонімом «Дроздов», і під рясою у нього генеральські погони. Не секрет, що на сьогоднішній день діячий патріарх Кирил, теж не минув цієї участі... Переважна більшість священослужителів РПЦ за часів Радянського Союзу була на службі КДБ, тобто були звичайними сексотами в рясах.
Українська церква бере початок від освячення князем ВОЛОДИМИРОМ Київської Руси. На той час, як стверджує ієромонах АФАНАСІЙ (Добродій, №8, 2007), не те, що князівства Московського, а й самого поселення Москва і в помині не було. Перша літописна згадка про Москву, не як місто, а як перевалочний пункт товарів купця КУЧКИ, появилась в 1147 році, тобто більш, ніж через півтора століття після хрещення Київської Руси. Тому будь-яке примазування до історії Київської Руси, правонаступницею якої є Україна, як це робить Москва, є неправомірним. Так само й перебирання на себе МП історії Київської Митрополії, тобто Української Православної Церкви, також не має під собою підґрунтя.
Коли виникло Московське князівство, то християнство на землі майбутньої російської держави прийшло з Києва. Тобто, московські землі були канонічною територією Київської Митрополії і парафіянами, священниками та єпископами керував Митрополит Київський. Так було до середини 15 століття.
В 1448 році єпископи Московського царства розривають канонічну єдність із Київською Митрополією, самочинно, без благословення Патріарха Царгородського висвятили собі Митрополита ІОНУ. Саме ця дата- 5 грудня 1448 року і вважається офіційною датою утворення Московської церкви. Таким чином було заподіяно неканонічну дію і гріх розколу в українському православ’ї. Світове православ’є не визнавало Московську Митрополію 141 рік. Визнання Московської церкви і дарування їй патріаршої гідности відбулося тільки в 1589 році і то тільки завдяки тому, що вщент пограбовані турками східні патріархи змушені були звертатися до московських царів по милостиню.
В 1686 році МП неканонічно, підкупом Константинопольського Патріарха ДІОНІСІЯ 4-го підпорядкував Київську Митрополію Москві. Але вже наступного 1687 року Константинопольський Патріарший Собор засудив факт передачі Київської Митрополії Москві як акт хабарництва, протиправного, неканонічного діянія, а самого Патріарха ДІОНІСІЯ 4-го позбавив патріаршої гідности. Після 1687 року жодного документа, який би засвідчив канонічно-правову передачу Київської Митрополії МП, не існує.
Незважаючи на те, що факт приєднання української церкви до МП Вселенським Патріархом визнано неканонічним і неодноразово це підтверджено, Москва мертвою хваткою вхопилася за Україну, перетворивши її на свою вотчину, і будь-яку спробу українців мати свою незалежну Помісну Церкву жорстоко придушувала. Так, в тридцятих роках минулого сторіччя Москва знищила відновлену в 1921 році Українську Автокефальну Церкву варварським засобом - ув’язнила і вигубила всіх епіскопів на чолі з митрополитом В. ЛИПКІВСЬКИМ. В 1946 році таким же засобом була знищена Українська Греко-Католицька Церква і всі її приходи були передані РПЦ.
З проголошенням в грудні 1991 року незалежності України стало очевидним мати і свою незалежну Українську Помісну Православну Церкву з центром у Києві. В цьому ж році Помісний Собор під головуванням митрополита ФІЛАРЕТА проголосив автокефалію української церкви і підтримав вимогу до РПЦ не перешкоджати цьому. Але з цим не могла примиритись Москва, вона не хотіла випускати з рук Україну, втрачати свій вплив через церкву на українське населення. Вона шляхом шантажу ініціювала в 1992 році зібрання в Харкові архієреїв Української Православної Церкви, які боягузливо зріклись її, змістили з посади предстоятеля Церкви митрополита ФІЛАРЕТА і утворили так звану Українську Православну Церкву МП. Так постала РПЦ на території незалежної України. Про боротьбу цієї церкви проти незалежності України і взагалі, проти всього українського, можуть свідчити її дії під час виборчих кампаній 2004 і 2006 років, коли її приходи служили своєрідними штабами, через які московські попи закликали не голосувати за кандидатів від українських національно-патріотичних сил. Москва добре розуміє, що утвердитись у світовому православ’ї вона може тільки при умові володіння Києвом.Тому вона з такою люттю бореться проти державної незалежності України, проти її незалежної церкви. Свідоцтвом цього можуть служити часті вояжі московського патріарха Кирила, мета цих вояжів не релігійного характеру, а політичного, а точніше-втримати Україну під своїм впливом.
МП значно перебільшує кількість своїх приходів в незалежній Україні. Це чергова видумка. Брехня завжди була складовою частиною внутрішньої і зовнішньої політики Москви. Соціологічні дослідження, проведені незалежними фондами і інститутами ще в 2002 році, підтверджують, що понад 50% українських громадян, які були опитані, відносять себе до УПЦ Київського Патріархату і лише біля 30% - до так званої УПЦ МП. Тільки на Поліссі майже 200 громад належать до церкви Київського Патріархату, а всього в Україні більше чотирьох тисяч. Українська Православна Церква Київського Патріархату спокійно і впевнено розвивається в усіх краях України, набирає сили, а визнання іншими церквами, як показала історія, рано чи пізно прийде. Це свідчить, що в Україні відновлена національна, ні від кого незалежна Українська Церква, незважаючи на шалений спротив антиукраїнських сил, п’ятої колони Москви в Україні, складовою частиною якої і є УПЦ МП. УПЦ Київського Патріархату обстоює державницькі інтереси, вона
є духовним стрижнем українського народу, за нею майбутнє. Єдина нація, єдина церква, єдина держава мають стати духовним фундаментом національної свідомості, опорою нашого національного державотворення.
|
Теґі:
0
