реклама партнерів:

Політика і влада



Автор: Черняков
Коментарі: 0
Переглядів: 3673
Суспільство та політика


Політика в перекладі з грецької означає – державна діяльність. Сучасні словники іншомовних слів найчастіше дають таке пояснення цього широко вживаного слова:
1. Діяльність, пов’язана з відношеннями між класами, націями, соціальними групами, партіями та державами.
2. Участь у справах держави, що визначає форму, завдання та зміст її діяльності.
В не такі далекі радянські часи, держава завжди приділяла питанням політики першорядну увагу, всебічно і ґрунтовно розглядала їх на з’їздах КПРС, сесіях Верховної Ради СРСР. Поза політикою не залишалася жодна установа чи організація неосяжної країни, включаючи не тільки школи, а навіть і дошкільні заклади. Це стало звичною нормою тодішнього суспільства. Правляча партія все, що можливо і не можливо, тримала під своїм пильним оком, слідкувала навіть за особистим життям своїх громадян.
25 грудня 1991 року офіційно перестала існувати світова потуга – СРСР, залишивши розпоряджатися світовими проблемами своєму супернику та конкуренту – США. Перед керівництвом відновленої української держави постало надзвичайно складне завдання – запроваджувати власну внутрішню та зовнішню політику, тобто проводити державну діяльність не за спиною Кремля, а вже політику незалежної країни. Ця важка місія виявилася не під силу тодішнім українським керманичам, чим не забарилася скористатися наша колишня митрополія – сусідня Росія.
Багато українців, які мріяли про незалежну українську державу з великим розчаруванням з’ясували для себе, що де-юре існує незалежна Україна, а де-факто її нема. Як власне і української політики. Спроби її проводити викликає невдоволення майже в усіх громадян. Одні дорікають владі за її непослідовність у відстоюванні інтересів України, в той час як інших просто дратує, що хтось взагалі намагається проводити державницьку політику, а не рухатися за усталеною звичкою в фарватері російської. Проукраїнська політика державних мужів викликає всіляке невдоволення з боку проросійськи налаштованих українських громадян. Одночасно спроби впроваджувати відкриті чи приховані проросійські кроки викликають вкрай негативну реакцію з боку патріотично налаштованих громадян України. Наші співвітчизники помічають, що державна діяльність значної частини високопоставлених осіб не спрямована на захист України, як незалежної держави. Однак ця проблема цікавить далеко не всіх громадян нашої країни. Малопомітними є і спроби захисту соціальних інтересів простих громадян, що цікавить уже всіх без винятку. Передвиборчі гасла та обіцянки до уваги не беруться, бо вони так і залишаються на папері. Наші політики дозволили всім українцям, незалежно від їх національного походження, бути рівними в своїй бідності. Захисники прав та свобод трудящих ніяк не можуть втямити, чому їх величезні зусилля по захисту знедолених залишаються поза увагою тих, кого вони намагаються захистити. Підтвердженням цього є те, що найбільше заявляють про захист простих українців комуністи, але чомусь виборці віддають перевагу іншим партіям. В цьому питанні дійсно існує рівність, але вона нікого не радує. Подібну справедливість ми спостерігаємо і серед наших найбагатших людей. Вони - заможні українці і між ними не існує ніяких міжнаціональних проблем, точніше суперечностей.
Ведеться надзвичайно гостра боротьба за владу, яка дозволяє переможцям отримувати дуже суттєві дивіденди, і в першу чергу фінансові. Ось таку можливість займатися політикою, точніше державною діяльністю, що дає нагоду збагатитися і намагаються використати спритні політики, які вийшли з бізнесу і перетворили навіть ідеологічні партії в прибуткові бізнес-клуби. Патріоти України з глибоким сумом спостерігають, що народні обранці думають про Україну тільки тоді, коли це співпадає з їх власними бізнесовими інтересами. Якщо їх бізнес буде процвітати з вигодою для Росії чи будь-якої іншої країни, то ніяких проблем для тісної співпраці, навіть якщо це буде і на шкоду нашій державі.
Україна є досить неоднорідною за складом населення й ідеологічними уподобаннями країною. Тому більшість наших дуже відомих політиків відмовилися від державницької лінії, спрямованої на об’єднання української нації, а взялися за рахунок протиріч між українцями розігрувати проросійську чи про європейську карту. Не рахуючись з тим, що нам всім потрібна тільки проукраїнська.
Політика – дзеркало, що дозволяє об’єктивно, без будь-яких прикрас, побачити хто є хто в реальному житті. З її допомогою ми маємо чудову нагоду дізнатися про досягнення не тільки сьогоднішніх політиків, але й далекого минулого. Історія доводить, що рано чи пізно всі діяння політиків отримують неупереджену та об’єктивну оцінку. Десятки років пропагувалася мудра політика Сталіна, але в історії він залишився як політик, державний діяч на совісті якого загибель мільйонів українців. В той же час анафема і обливання брудом нашого славного гетьмана І.Мазепи були відкинуті історією на смітник і він зайняв своє почесне місце серед провідників нашої держави. Все стає на свої місця, хоча часто і з великим запізненням.
Сучасні політики, яким не байдуже, як про них з часом будуть згадувати наступні покоління українців вже сьогодні повинні дбати про свою честь, точніше не втрачати її там, де цього не варто робити. Таким мірилом у всі часи та епохи було вміння служити в першу чергу своїй державі, а вже потім дбати про тлінне – власні інтереси. Хто про це не знає? Звичайно всі, але чомусь отримавши владу людина дуже часто починає діяти врозріз з обіцянками та з власною совістю. Не хочеться її втрачати, але ж в політиці з цією проклятою совістю далеко не заїдеш, точніше не просунешся до такої небезпечної, але водночас і солодкої влади.
Що таке влада і як нею користуватися ми поговоримо наступного разу, шановні читачі. Спробуємо поміркувати просто для себе над простим і водночас складним питанням: політика робить аморальних політиків, чи вони аморальною політику.

В попередній публікації ми вже говорили про політику, як особливий вид людської діяльності, пов’язаної зі здобуттям і здійсненням влади. Сьогодні хотілося б поговорити про владу, як здатність окремих осіб чи груп мати можливість впливати на діяльність інших людей.
Влада – це здатність одних примушувати інших робити те, чого вони, як правило і не хотіли б робити, але змушені виконувати будь-які вказівки, тих хто має владу. Влада – це панування, яке дозволяє чиюсь волю підпорядкувати собі. Реалізовувати владу можна, як правило, за рахунок високого авторитету керівників, що трапляється дуже рідко. Тому найбільш надійним механізмом, впроваджувати своє власне і державне одночасно, є насильство, метод, яким успішно керувалося не одне покоління можновладців протягом тисячоліть. І якщо Солон залишився в пам’яті мільйонів греків як надзвичайно мудрий політик, який не дозволив простим грекам стати рабами в своїй державі, то чимало правителів пізніше (та й сьогодні) робили і роблять значні зусилля, щоб підлеглі громадяни були на правах безправних рабів.
Гучні заяви про турботу за простий народ в реальному житті перетворилися на дуже жорстоку і руйнівну боротьбу за владу. Причина в тому, що посад є набагато менше, ніж бажаючих їх отримати. До влади намагаються проштовхатися не тільки молоді та амбітні політики, що цілком зрозуміло, але й ті, хто десятки років користувався нею і здавалося вже взяв від неї все що тільки можливо. Влада, мабуть є таким сильнодіючим наркотиком, що кожен, хто спробував її, потрапляє в таку залежність від якої ніхто вже добровільно не може відмовитися. Деякі можновладці вступають в конфлікт навіть з власною гідністю, заради збереження влади, інші, втративши її, знову за будь-яку ціну намагаються повернути її. Зі сторони це виглядає дуже дивно та незрозуміло, але це тільки для тих, хто не знає смаку влади. Її всіляко намагаються зберегти навіть ті, хто ледве вже ходить. Це була хронічна хвороба в Радянському Союзі, коли всі генсеки, отримавши правдами чи неправдами цю спокусливу посаду, намагалися вже нікому її не віддавати. Якщо, звичайно, спритники, що знаходилися поруч не відбирали її силоміць. Така доля спіткала тільки двох партійних вождів – М.Хрущова та М.Горбачова, решта закінчували свій життєвий шлях на владному партійному Олімпі.
Україна, отримавши незалежність успадкувала величезну кількість всіляких негараздів і серед них дуже суттєвий – невміння і небажання правлячої еліти своєчасно піти з влади, поступившись більш молодшим та здібнішим. Манія власної величності, помилкова думка про свою незамінність, дуже шкодить сьогоднішньому українському суспільству. Чимало розумних професіоналів вважають для себе принизливим займатися непривабливою штовханиною, щоб здобути посаду. Вакансій влада не терпить, а тому її займають інші - більш меткі та нахабні. Як вони будуть діяти, отримавши владні посади, прості українці вже добре знають, але щось вдіяти ніяк не можуть, тому вже і змирилися навіть з протиправними діями влади.
Звідки стільки бажаючих захистити простих українців? Їх чимало не тільки у просторих столичних кабінетах, але й на місцях. Бачимо багато високопоставлених чиновників, які вдень та вночі тільки і думають, як би його обікрасти, вибачте захистити народ, своїх виборців, яких вони за звичкою купили, кого обіцянками, а декого і фінансами. Частина закритих акціонерних товариств, більш відомих в народі як політичні партії, за допомогою спритних менеджерів запрошують виборців голосувати за їхню політичну силу, обіцяючи те, чого вони ніколи не будуть виконувати. Для більшості виборців різні політичні партії нагадують коней на іподромі, за допомогою яких жокеї змагаються за перемогу. Вони такі схожі, що дуже важко розібратися на кого зробити ставку.
Спостерігаємо цікаву картину, коли в Україні значна частина правлячої еліти тільки формально проводять проукраїнську, а значить державницьку політику. А тому й чуємо справедливі докори про те, що наша держава за змістом не є українською, а тільки за формою. Складні проблеми нашої держави повинні вирішуватися не так як цього хоче та чи інша політична сила, переслідуючи головну для себе мету – сподобатися виборцям, а тільки в інтересах української держави та її громадян. Сьогодні ми спостерігаємо ситуацію, коли реальна українська еліта стоїть осторонь надзвичайно важливих державних справ, бо її відтіснила більш нахабна - формальна еліта. Завдяки їй ми вже звикаємо до політиків, дії яких є аморальними і не сприймаються в цивілізованому світі. Їх аморальність стає ще вагомішою внаслідок того, що вони, як захисники народу, ніяк не бажають помічати злиденного життя переважної більшості українців. Збагачуватися не дуже чесним шляхом і на очах всього суспільства це досить ризиковано для будь – якої країни і наша держава не є винятком із цього світового правила Еліта держави, якщо вона дійсно еліта, намагається жити так як її народ. В усіх цивілізованих країнах діють закони, що створюють умови не тільки для появи, але й процвітання середнього класу. Україна перетворилася на державу в якій жорстока бідність досить ризиковано співіснує з нечуваним багатством окремих українців. Влада незалежної України виявилася абсолютно безсилою в подоланні соціальної несправедливості. Проблема не тільки не вирішувалася, а навпаки загострювалася завдяки непрофесійній економічній політиці, наявності зовнішнього тиску на Україну, в першу чергу з боку Росії. В такій складній для держави ситуації необхідно було спрямувати всі зусилля не на боротьбу за владу та власне збагачення, а діяти в напрямку подолання економічних та соціальних негараздів, що дозволило б уникнути і багатьох політичних проблем. Політики обрали для себе далеко не найкращий шлях, шлях власного збагачення на фоні зубожіння власного народу. А щоб уникнути справедливого гніву українців, їх розвели на патріотів України та шанувальників відновлення колишнього союзу і примусили їх вести постійні суперечки між собою.
В політиці, як і в спорті, відбувається надзвичайно жорстка боротьба за перемогу. Різниця тільки в тому, що під час, наприклад, футбольного поєдинку деякі гравці застосовують брудну гру – удари по ногах проти своїх суперників, то в політиці ці методи спрямовані в першу чергу проти своїх, які є найбільш сильними та здібними. Спільне ж те, що фактично ніколи не чіпають слабких та посередніх, їх використовують для нейтралізації більш успішних, а значить і небезпечних. Не так важливо де, в своїй команді чи чужій.

Країна продовжує уважно спостерігати за досить напруженою політичною боротьбою, що має місце на всіх щаблях української влади. Розмови та висловлювання політиків будь-якого рівня про необхідність тісної співпраці та взаємодії на благо України означає тільки одне – в реальному і повсякденному житті це абсолютно нереальна справа. Ця боротьба охопила не тільки столичні кабінети високих посадовців, але й набула поширення в усіх без винятку регіонах нашої держави. Мати владу для значної кількості політиків стало єдиним стимулом тимчасового перебування на цьому грішному світі. Для них не так вже важливо яку мати владу та які будуть наслідки такого керування. Головне управляти великими масами людей, насолоджуватися можливістю розпоряджатися їхніми долями, спостерігати як підлеглі готові виконати будь-яку забаганку. Дехто бажає рухатися ще далі, точніше ще вище, по такій слизькій і дуже небезпечній драбині. Бажання досягти більше, ніж ти маєш на сьогодні, штовхає деяких політиків, продовжувати рух на вершину, з якої, на очах у багатьох, не один підкорювач – невдаха летів стрімголов униз. Розбивалася не тільки надія підкорити вершину, недосяжну для звичайних грішних, але й тепленьке попереднє місце. Після падіння дехто робить спроби розібратися в тому чи він сам допустився помилки, а чи допомогли друзі.
Отже, політичні бої в Україні не припиняються ні на хвилину, тривають як вдень, так і вночі. Засоби масової інформації заповнені прогнозами майбутнього розвитку подій не тільки в нашій країні, але й всього світу. Вони такі різні, що, як правило, взаємно виключають одне одного. Будь-яка думка чи прогноз, за певних обставин, може стати реальністю, а тому не повинні відкидатися з порогу як не варте уваги.
Сьогодні дуже багатьох цікавить питання щодо можливості досягнення Україною успіхів в економічному та в політичному житті і чи можливо подолати внутрішньополітичні негаразди без розумної та зваженої зовнішньої політики. Це зрозуміло комплексне питання і досягнення результату можливе тільки за умови зосередження уваги на всіх ділянках, а не виокремлювати тільки одне, нехай навіть надзвичайно важливе питання.
Тривале колоніальне минуле заважає нашій державі проводити власну національну політику і не тільки зовнішню, але й внутрішню. Стало фактично нормою, коли певна частина українських політиків проводять проросійську політику, тобто іншої держави, нехай і дружньої. Ця парадоксальна ситуація однозначно була б зустрінута в штики будь- де і будь-яким народом. В Європі чи Азії не так важливо. Сам же політик, навіть запідозрений у цьому, надзвичайно швидко закінчив би свою політичну кар’єру. Чималі проблеми виникли б і у політичної сили, яку він представляв. Відсутність патріотизму є проблемою навіть для простих громадян, що вже там говорити про еліту, яка без нього приречена бути малопомітною. Певна частина українців блукають між трьома соснами. Патріотизм поляків, росіян та американців вони розуміють і сприймають. Патріотів в Україні, за їх державницьку діяльність, називають націоналістами, наївно вважаючи, що це образливо для них.
Громадяни нашої держави, обравши всенародним голосуванням за роки незалежності вже трьох президентів, мають чудову нагоду не тільки порівняти їх діяльність на благо країни, але й побачити, що залишиться від їхньої діяльності в майбутньому. Л.Кравчук, Л.Кучма і В.Ющенко за роки свого президентства допустили чимало помилок, зовсім не бажаючи цього. Кожен з них хотів зробити як краще для України, а виходило - як завжди. Леонід Макарович з перших днів свого не тривалого президентства показав себе державником. Це було однією з вагомих причин його поразки на дострокових президентських виборах 1994 року від політика Кучми, точніше його політичної команди. Леонід Данилович проявив себе як досить успішний політик, який зумів обіграти державника Кравчука, а в 1999 році дуже переконливо поклав на лопатки ще одного політика – П. Симоненка. Леонід – переможець ледве остаточно не втратив свій, не досить високий, авторитет, коли дехто, з не дуже щирого оточення, пропонував йому балотуватися втретє, штовхаючи до безцеремонного порушення норм діючої Конституції України. Лукавство тільки таке слово добре підходить до ситуації, коли поважні мужі називали висування на третій термін другим.
Автор цієї публікації на одному із веб-сайтів відкрито попереджав про помилковість такого кроку Леоніда Даниловича ще на початку вересня 2003 року. Одночасно був зроблений прогноз про те, що у другому турі президентських виборів зустрінуться В.Ющенко і В.Янукович, рейтинг якого на той час був досить низький і його не сприймали серйозно. Л.Кучма зробив розумний політичний крок – відмовився від участі в президентській гонці. Та знову діяв як політик, а не державник. Три тури голосування під час президентської гонки 2004 року яскраве тому підтвердження.
Л.Кравчук на короткий час знову повернувся в політику. Та більше втративши ніж здобувши і розуміючи, що він не тільки був, але й постійно носить дуже високе звання Першого Президента України Леонід Макарович знову вирішив повернутися до державницької діяльності. Як показали його останні виступи та інтерв’ю, в першу чергу на телебаченні, для нього, в такому поважному віці, головним є турбота про інтереси держави, а не спроби догодити тій чи іншій політичній силі.
В.Ющенко з самого початку заявив про бажання бути Президентом України, що буде відстоювати інтереси власної держави в першу чергу. Не зважаючи на економічні негаразди, за що несе відповідальність в першу чергу уряд, точніше всі попередні уряди, громадяни України побачили президента – патріота. Віктору Андрійовичу доводиться дуже багато чути критичних зауважень на свою адресу, як справедливих так і не дуже, але найважливіше, що жоден з опонентів не може йому дорікнути у відсутності патріотизму.
Надзвичайно суттєвою проблемою для В.Ющенка є те, що він є президентом держави в якій патріотизм належним чином не цінується досить значною кількістю її населення. Це створює чималі труднощі для країни та її громадян. Для президента досить нелегкий вибір – залишатися і надалі державником, поступаючись в популярності перед деякими політиками, чи з політичної доцільності і вступаючи в конфлікт з власною совістю спробувати підтягнути свій рейтинг. Перемогти на виборах і втратити повагу в першу чергу до самого себе, а не тільки у виборців, своїх шанувальників, які не зважаючи ні на що продовжують вірити і довіряти В.Ющенку. Чи досягнути тимчасового успіху – перемогти на виборах і стати буденним політиком України, яких так багато в нашій країні. Звичайно найкращий варіант для президента та його шанувальників залишатися на своїх позиціях і здобути перемогу, але для цього потрібно розумно діяти. Та як виявляється це досить складно робити. Розумні та цілеспрямовані люди, як правило, завжди намагаються діяти не тільки послідовно, але й порядно. Це для простих людей, а ось керівникові держави, який сповідує таку лінію поведінки буває досить складно. Цим часто і користуються деякі політичні опоненти та й будемо відверті і свої люди.





QR-код посилання на сторінку
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.




Коментарі

avatar

Останні новини

16:58
16-Лют-2020
На Чернігівщині промосковські тітушки напали на священика Православної церкви України
Напад тітушок на священника ПЦУ о . Леонтія Пустовойта стався біля ґанку церкви у сел
15:35
16-Лют-2020
Відкритий лист від Героя України Леоніда Яковишина
Відкритий лист Президенту України Володимиру Зеленському, Прем’єр-міністру України Ол
15:32
16-Лют-2020
Нагороджені міжнародною медаллю Івана Мазепи
Почесною нагородою Міжнародної літературно-мистецької Академії України – міжнародною
14:55
15-Лют-2020
Російські силовики в Азовському морі затримали човен з чотирма українцями
У західній частині Азовського моря російські силовики затримали маломірне судно з чот
21:02
14-Лют-2020
Весняної повені не буде вперше за 120 років
За інформацією Укргідрометцентру, у зв’язку із нетиповим для України осінньо-зимовим
18:31
14-Лют-2020
Перші ганебні поразки російського «Вагнера» були в Україні: Дебальцеве-2015
7 лютого 2018 року весь світ був вражений нищівним розгромом, якого артилерія і авіац
20:48
13-Лют-2020
Андрію Богдану заборонили вхід у київську кондитерську
Колишньому главі Офісу президента Андрію Богдану заборонили вхід у столичну кондитерс
08:55
13-Лют-2020
Що робила дивізія імені Дзержинського під Дебальцевим взимку 2015 року?
Відзначаючи 5-у річницю героїчних боїв та гідної операції виходу із Дебальцевого укра
13:56
12-Лют-2020
Весна опікується новим підрозділом щастя і покращення життя Херсонської ОДА
Що для щастя потрібно було? У Херсонській ОДА запрацювала служба щастя і покращення я
22:33
11-Лют-2020
У Чернігові встановлено меморіальну дошку на честь Захисника України Юрія Степанця
11 лютого у Чернігові на фасаді Спеціалізованої загальноосвітньої школи №2 урочисто в
Усі новини