Що краще для політика: важлива посада чи втрата честі?
Основні політичні стаєри посилено ведуть підготовку до надзвичайно важливого змагання – президентських виборів. Вже вималювалося коло реальних претендентів на таку бажану для багатьох президентську посаду і тих, хто її ніколи не отримає, але вийдуть на бігову доріжку з неприхованим бажанням завадити придбати її іншим.
Днями завершився чемпіонат Європи з футболу, на якому змагалися найбільш сильні футбольні колективи нашого континенту, де за рахунок дуже технічної і комбінаційної гри перемогу здобули іспанські футболісти. На відміну від футбольного свята, президентські кампанії суттєво відрізняються тим, що в них беруть участь не тільки найсильніші, але й відверто слабкі гравці. Чим сильніший склад учасників, тим більш цікава та гостра боротьба за перемогу. Так завжди у великому спорті, та на жаль не у великій політиці, де інколи основного гравця вболівальники, тобто виборці, так і не мають можливості побачити на виборчому полі. Він, вклавши фінанси на двох, а то і трьох перспективних політичних гравців, при будь-якому результаті всенародного голосування, залишається у виграші. В той же час виборці-вболівальники змушені спостерігати за грою тих, які не здатні показати належної гри, а їх присутність на полі звичайне заробляння грошей. Та це вже тонкощі політичної кухні. Мова зараз про інше.
Сильний президент сильної України це далеко не найкращий варіант для дуже багатьох політиків, як за кордоном, що цілком зрозуміло, так, як це не дивно, і серед українських. На жаль, це так. Нахабство квітне коли йому не дають гідну відсіч. Спочатку дуже обережно, а дедалі більш голосніше ми чуємо розмови і висловлювання про можливість обрання президента парламентом, а не у відповідності із 103 статтею діючої Конституції нашої держави. Знаходяться політичні сили і політики, які намагаються реалізувати сценарій обрання слабкого президента. Це виконання чиєїсь політичної волі із-за кордону чи намагання діяти за принципом: якщо сам не стану то зась і іншому, вже не так важливо. Головне, що є політики, які дуже солідно й аргументовано намагаються переконати українську громадськість, що слабкий президент, без належних повноважень, це благо для України, а не шлях до ще більшої залежності від наших сусідів. Мова іде про Російську Федерацію, яка навіть і не приховує свого бажання бачити сьогоднішню Україну частиною імперії, що знову хоче відродитися. Для цього є два шляхи: українці повинні обрати проросійського президента, але В.Ющенко ним ніколи не стане, або щоб Україна стала парламентською республікою, коли президент буде обиратися парламентом. Як можна купити українських парламентаріїв наші сусіди дуже добре знають. Але є одне, та досить міцне але. Наш Віктор Андрійович є дуже мудрим і патріотичним президентом, тому чудово розуміє для чого існують спроби, щоб він погодився на обрання себе президентом в парламенті. Я думаю, на цю пропозицію погодилося б багато малоросів, але такі пропозиції не для української еліти, в якої поняття честі займає далеко не останнє місце. Якщо в Європі президент, обраний парламентом є цілком нормальною подією в житті невеличкої країни, то обрання глави держави вищим органом законодавчої влади дуже важко уявити в Україні, як, до речі, в США чи Росії. Абсолютно зрозуміло, що бути всенародно обраним Президентом чи бути президентом-маріонеткою, тим більше, що відомо у чиїх руках, якщо тебе оберуть народні обранці, це, як кажуть, абсолютно різні речі. Президент, який обирався всенародно і чудово знає, що це означає, вже ніколи не погодиться бути президентом, слухняною лялькою в руках тих, хто „попросить” народних депутатів віддати свої голоси за кишенькового президента. Бути президентом тільки за посадою, а в реальному житті залишитися без належних повноважень, що може бути гірше для держави та народу, що тільки стає на ноги, точніше піднімається з колін.
Цілком зрозуміло, що існує взаємне бажання як з боку В.Ющенка, з його досить різношерстою командою, так і лідерами Партії регіонів не допустити до президентської посади Ю.Тимошенко. Велике і досить помітне бажання Юлії Володимирівни обійняти посаду глави держави примусило двох Вікторів і тих, хто з ними поруч знову повернутися до сценарію, який був абсолютно реальним ще в 2004 році. Домовленість, що президент В.Ющенко, а прем’єр-міністр В.Янукович була б надзвичайно сильним і розумним кроком з боку обох Вікторів та їх команд. Та в той час вони були ще досить слабкими і не дуже досвідченими політиками, і тому третій Віктор дуже легко зумів їх розвести та налаштувати один проти одного. Сьогодні цей сценарій цілком можливий та реальний, але попереднє протистояння дає про себе знати й понині. Певна довіра існує, але до повної ще дуже далеко. В.Ющенко і В.Янукович між собою можуть ще домовитися, але від них не все залежить. Велику роль відіграє найближче оточення, а тут не все так просто. І сьогодні про це вже чудово знають обидва Віктори. Ніхто з них не хоче бути пошитим в дурні, тому і хочуть мати вагомі гарантії. А хто їх може дати? Ніхто. Віктор Андрійович не один раз подумки згадує про В.Путіна у якого за спиною не було Ю.Тимошенко і він досить спокійно відбув два терміни. Не отримавши реальних гарантій з боку Юлії Володимирівни, що вона погодиться на ще один президентський термін нині діючого президента, і стали можливими спроби обрати В.Ющенка президентом в стінах парламенту. Цей сценарій дійсно дозволить обрати його президентом, правда не відомо на який час. Адже парламент, як обере так може і переобрати. Ставати президентом на декілька місяців, втративши весь свій авторитет, щоб потім бути усунутим з привабливої посади „друзями”, яких у В.Ющенка вже назбиралося чимало, далеко не найкращий варіант для відомого політика. В.Янукович отримавши посаду прем’єра, може домогтися того, що вже потім його змістити буде надзвичайно складно не тільки кишеньковому президенту, а й будь-якій іншій політичній силі. Тому у Віктора Андрійовича є два шляхи: якщо рейтинг буде недостатній, то поступитися Ю.Тимошенко. Цей варіант подобається тільки Ю.Тимошенко, але не до вподоби обом Вікторам. Ющенко може домагатися від Партії регіонів підтримки його кандидатури на всенародних президентських виборах, а взамін може не тільки пообіцяти, але й видати наперед подання до парламенту з пропозицією призначити прем’єр-міністром В.Януковича, що для ручного парламенту не буде складним завданням. Бути обраним в парламенті є найбільш помилковим для Віктора Андрійовича. Якщо в нього є бажання в черговий раз переконатися в правильності цих прогнозів – заперечень нема. Єдине, про що варто сказати – виправити потім ситуацію вже не буде можливості. Є над чим подумати нашому президенту і тим, хто поруч з ним, адже цейтнот ще тільки наближається і його доки ще нема. Настав час, коли оточення, не менше, ніж сам президент зацікавлене в повторному обранні на найвищу державну посаду Віктора Андрійовича, вже повинно не тільки заявляти про свої наміри перемогти, але й розпочинати конкретні дії в цьому напрямку. Адже тільки розмови або не правильно втілювана в життя стратегія і тактика ніколи ще не приносили перемог.
Є одна невелика підказка. Можна ближче познайомитися з ситуацією в якій був у 1653 році наш видатний гетьман Богдан Хмельницький. У свій час він теж чимало розмірковував на кого краще покластися, кому більше довіритися – Польщі, Туреччині чи Росії. Знання історії завжди допомагало не повторювати, а значить уникати помилок, які вже були зроблені попередниками. Якщо продовжити логічне розмірковування, то незнання сприяє тому, що вони повторюються і, як правило, в найгіршому варіанті.
Днями завершився чемпіонат Європи з футболу, на якому змагалися найбільш сильні футбольні колективи нашого континенту, де за рахунок дуже технічної і комбінаційної гри перемогу здобули іспанські футболісти. На відміну від футбольного свята, президентські кампанії суттєво відрізняються тим, що в них беруть участь не тільки найсильніші, але й відверто слабкі гравці. Чим сильніший склад учасників, тим більш цікава та гостра боротьба за перемогу. Так завжди у великому спорті, та на жаль не у великій політиці, де інколи основного гравця вболівальники, тобто виборці, так і не мають можливості побачити на виборчому полі. Він, вклавши фінанси на двох, а то і трьох перспективних політичних гравців, при будь-якому результаті всенародного голосування, залишається у виграші. В той же час виборці-вболівальники змушені спостерігати за грою тих, які не здатні показати належної гри, а їх присутність на полі звичайне заробляння грошей. Та це вже тонкощі політичної кухні. Мова зараз про інше.
Сильний президент сильної України це далеко не найкращий варіант для дуже багатьох політиків, як за кордоном, що цілком зрозуміло, так, як це не дивно, і серед українських. На жаль, це так. Нахабство квітне коли йому не дають гідну відсіч. Спочатку дуже обережно, а дедалі більш голосніше ми чуємо розмови і висловлювання про можливість обрання президента парламентом, а не у відповідності із 103 статтею діючої Конституції нашої держави. Знаходяться політичні сили і політики, які намагаються реалізувати сценарій обрання слабкого президента. Це виконання чиєїсь політичної волі із-за кордону чи намагання діяти за принципом: якщо сам не стану то зась і іншому, вже не так важливо. Головне, що є політики, які дуже солідно й аргументовано намагаються переконати українську громадськість, що слабкий президент, без належних повноважень, це благо для України, а не шлях до ще більшої залежності від наших сусідів. Мова іде про Російську Федерацію, яка навіть і не приховує свого бажання бачити сьогоднішню Україну частиною імперії, що знову хоче відродитися. Для цього є два шляхи: українці повинні обрати проросійського президента, але В.Ющенко ним ніколи не стане, або щоб Україна стала парламентською республікою, коли президент буде обиратися парламентом. Як можна купити українських парламентаріїв наші сусіди дуже добре знають. Але є одне, та досить міцне але. Наш Віктор Андрійович є дуже мудрим і патріотичним президентом, тому чудово розуміє для чого існують спроби, щоб він погодився на обрання себе президентом в парламенті. Я думаю, на цю пропозицію погодилося б багато малоросів, але такі пропозиції не для української еліти, в якої поняття честі займає далеко не останнє місце. Якщо в Європі президент, обраний парламентом є цілком нормальною подією в житті невеличкої країни, то обрання глави держави вищим органом законодавчої влади дуже важко уявити в Україні, як, до речі, в США чи Росії. Абсолютно зрозуміло, що бути всенародно обраним Президентом чи бути президентом-маріонеткою, тим більше, що відомо у чиїх руках, якщо тебе оберуть народні обранці, це, як кажуть, абсолютно різні речі. Президент, який обирався всенародно і чудово знає, що це означає, вже ніколи не погодиться бути президентом, слухняною лялькою в руках тих, хто „попросить” народних депутатів віддати свої голоси за кишенькового президента. Бути президентом тільки за посадою, а в реальному житті залишитися без належних повноважень, що може бути гірше для держави та народу, що тільки стає на ноги, точніше піднімається з колін.
Цілком зрозуміло, що існує взаємне бажання як з боку В.Ющенка, з його досить різношерстою командою, так і лідерами Партії регіонів не допустити до президентської посади Ю.Тимошенко. Велике і досить помітне бажання Юлії Володимирівни обійняти посаду глави держави примусило двох Вікторів і тих, хто з ними поруч знову повернутися до сценарію, який був абсолютно реальним ще в 2004 році. Домовленість, що президент В.Ющенко, а прем’єр-міністр В.Янукович була б надзвичайно сильним і розумним кроком з боку обох Вікторів та їх команд. Та в той час вони були ще досить слабкими і не дуже досвідченими політиками, і тому третій Віктор дуже легко зумів їх розвести та налаштувати один проти одного. Сьогодні цей сценарій цілком можливий та реальний, але попереднє протистояння дає про себе знати й понині. Певна довіра існує, але до повної ще дуже далеко. В.Ющенко і В.Янукович між собою можуть ще домовитися, але від них не все залежить. Велику роль відіграє найближче оточення, а тут не все так просто. І сьогодні про це вже чудово знають обидва Віктори. Ніхто з них не хоче бути пошитим в дурні, тому і хочуть мати вагомі гарантії. А хто їх може дати? Ніхто. Віктор Андрійович не один раз подумки згадує про В.Путіна у якого за спиною не було Ю.Тимошенко і він досить спокійно відбув два терміни. Не отримавши реальних гарантій з боку Юлії Володимирівни, що вона погодиться на ще один президентський термін нині діючого президента, і стали можливими спроби обрати В.Ющенка президентом в стінах парламенту. Цей сценарій дійсно дозволить обрати його президентом, правда не відомо на який час. Адже парламент, як обере так може і переобрати. Ставати президентом на декілька місяців, втративши весь свій авторитет, щоб потім бути усунутим з привабливої посади „друзями”, яких у В.Ющенка вже назбиралося чимало, далеко не найкращий варіант для відомого політика. В.Янукович отримавши посаду прем’єра, може домогтися того, що вже потім його змістити буде надзвичайно складно не тільки кишеньковому президенту, а й будь-якій іншій політичній силі. Тому у Віктора Андрійовича є два шляхи: якщо рейтинг буде недостатній, то поступитися Ю.Тимошенко. Цей варіант подобається тільки Ю.Тимошенко, але не до вподоби обом Вікторам. Ющенко може домагатися від Партії регіонів підтримки його кандидатури на всенародних президентських виборах, а взамін може не тільки пообіцяти, але й видати наперед подання до парламенту з пропозицією призначити прем’єр-міністром В.Януковича, що для ручного парламенту не буде складним завданням. Бути обраним в парламенті є найбільш помилковим для Віктора Андрійовича. Якщо в нього є бажання в черговий раз переконатися в правильності цих прогнозів – заперечень нема. Єдине, про що варто сказати – виправити потім ситуацію вже не буде можливості. Є над чим подумати нашому президенту і тим, хто поруч з ним, адже цейтнот ще тільки наближається і його доки ще нема. Настав час, коли оточення, не менше, ніж сам президент зацікавлене в повторному обранні на найвищу державну посаду Віктора Андрійовича, вже повинно не тільки заявляти про свої наміри перемогти, але й розпочинати конкретні дії в цьому напрямку. Адже тільки розмови або не правильно втілювана в життя стратегія і тактика ніколи ще не приносили перемог.
Є одна невелика підказка. Можна ближче познайомитися з ситуацією в якій був у 1653 році наш видатний гетьман Богдан Хмельницький. У свій час він теж чимало розмірковував на кого краще покластися, кому більше довіритися – Польщі, Туреччині чи Росії. Знання історії завжди допомагало не повторювати, а значить уникати помилок, які вже були зроблені попередниками. Якщо продовжити логічне розмірковування, то незнання сприяє тому, що вони повторюються і, як правило, в найгіршому варіанті.
В.Лутченко.
|
